Постанова

від 16.12.2020 по справі 607/23825/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 607/23825/18

провадження № 61-4093св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Комунальне підприємство Агентство державної реєстрації та інвентаризації Заводської селищної ради,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство Банк Форум , приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих Анатолій Іванович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року та додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2019 рокув складі колегії суддів: Сташківа Б. І., Хоми М. В., Щавурської Н. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , Комунального підприємства Агентство державної реєстрації та інвентаризації Заводської селищної ради (далі - КП Агентство державної реєстрації та інвентаризації ), треті особи: ОСОБА_3 ОСОБА_4 , Публічне акціонерне товариство Банк Форум (далі - ПАТ Банк Форум ), приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Мелих А. І., про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

В обґрунтування позову зазначила, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 26 січня 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року, у цивільній справі № 607/14797/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_4 , про стягнення коштів, вирішено стягнути з ОСОБА_3 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 в межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошові кошти в сумі 348 304,36 грн в рахунок погашення заборгованості згідно розписки про отримання коштів у позику від 15 жовтня 2011 року. ОСОБА_1 зверталася до спадкоємців ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з вимогою про повернення заборгованості за договором позики у розмірі 13 946, 65 дол. США у строки встановлені статтями 1281, 1282 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)

Однак, державним реєстратором КП Агентство державної реєстрації та інвентаризації прийнято рішення від 01 жовтня 2018 року № 43286484 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, згідно з яким за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано право власності на домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою для прийняття державним реєстратором оскаржуваного рішення слугувало те, що 25 липня 2008 року між ОСОБА_6 , як іпотекодавцем та майновим поручителем, ОСОБА_4 , як боржником, Акціонерним комерційним банком Форум (далі - АКБ Форум ), як кредитором та іпотекодержателем, був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу за реєстровим № 6218.

Згідно з умовами іпотечного договору його предметом є спірне домоволодіння, яке на праві власності належить ОСОБА_6 . Цей іпотечний договір укладено з метою забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов`язань, що випливають з укладеного між АКБ Форум та останнім кредитного договору від 25 липня 2008 року № 240/08/26-ZNv, за умовами якого ОСОБА_4 зобов`язаний повернути АКБ Форум кредитні кошти в розмірі 90 000,00 дол. США, з кінцевим терміном повернення - по 24 липня 2018 року.

Позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_2 та ПАТ Банк Форум , як правонаступник АКБ Форум , після смерті ОСОБА_6 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , без повідомлення її спадкоємця ОСОБА_3 та пред`явлення до неї вимоги як кредитором спадкодавця у шестимісячний строк, уклали між собою 23 лютого 2018 року договори про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договором від 25 липня 2008 року № 240/08/26-ZNv, після чого відповідач ОСОБА_2 , користуючись правом, визначеним у застереженні, що міститься в іпотечному договорі, зареєстрував у відповідача державного реєстратора КП Агентство державної реєстрації та інвентаризації Заводської селищної ради Дубровицької О. І. право власності на спірне домоволодіння на своє ім`я.

Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора КП Агентство державної реєстрації та інвентаризації Заводської селищної ради Добровицької О. І. від 01жовтня 2018 року № 43286484 про державну реєстрацію прав та обтяжень, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на нежитловий будинок з надвірними побудовами та спорудами АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 та КП Агентство державної реєстрації та інвентаризації Заводської селищної ради на користь ОСОБА_1 гроші в сумі 704,80 грн сплаченого судового збору за подання до суду позовної заяви.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2019 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора КП Агентство державної реєстрації та інвентаризації Заводської селищної ради Добровицької О. І. від 01 жовтня 2018 року № 43286484 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 та КП Агентство державної реєстрації та інвентаризації Заводської селищної ради на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі по 352,40 грн з кожного.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_2 , який набув права вимоги за іпотечним договором на підставі договору про відступлення, порушив строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, не пред`явив вимог до спадкоємців боржника, оформив право власності на іпотечне майно через Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в порушення процедури визначеної статтями 1281,1282 ЦК України.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Флоьорківа О. В. задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 1 057,20 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що державний реєстратор КП Агентство державної реєстрації та інвентаризації Заводської селищної ради діяв в межах процедури проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. На час реєстрації в Єдиному реєстрі не було запису про заборону відчуження об`єктів спірного нерухомого майна.

Правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов`язань спадкодавця перед своїм кредитором та вимоги спадкоємців - боржника про визнання кредитора таким, що втратив вимоги до спадкоємців за кредитним договором і за договором іпотеки, а не порядок звернення стягнення заборгованості, які випливають із інших правовідносин.

Суд першої інстанції в своєму рішенні не навів мотивів вчинення державним реєстратором порушень порядку проведення реєстраційних дій, які можуть бути незаконними, а посилання позивача на те, що відповідач ОСОБА_2 на підставі даної реєстрації безпідставно набув право власності на житловий будинок з надвірними будовами та спорудами по АДРЕСА_1 і що дана угода є нікчемною, не ґрунтуються на зібраних доказах.

Додатковою постановою від 03 вересня 2019 року заяву представника ОСОБА_2 - Флоьорківа О. В. про ухвалення додаткового судового рішення у цивільній справі задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 листопада 2018 року.

Приймаючи додаткову постанову у справі, апеляційний суд виходив із того, що при ухваленні постанови від 10 липня 2019 року по суті спору судом апеляційної інстанції не було вирішено питання про стягнення судових витрат понесених із розглядом справи у суді першої інстанції, а саме витрат на правничу професійну допомогу, а також не було вирішено питання, щодо скасування заходів забезпечення позову.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

У серпні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначене вище судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Крім того, заявник просив вирішити питання про розподіл судових витрат та про зупинення дії оскаржуваної постанови апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції:

- помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції;

- не врахував, що договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 25 липня 2008 року № 240/08/26-ZNv, укладений 23 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ Банк Форум , прямо суперечить положенням частини третьої статті 512, статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк, або інша фінансова установа. У даному випадку кредитором є фізична особа - ОСОБА_2 . Таким чином указаний договір є нікчемним;

- не звернув уваги на те, що державний реєстратор КП Агентство державної реєстрації та інвентаризації Заводської селищної ради Добровицька О. І. була позбавлена можливості встановити наявність виконання, або невиконання умов правочину (кредитного договору), з яким закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на іпотечне нерухоме майно або обтяження таких прав;

- залишив поза увагою, висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 11 вересня 2018 року по справі № 909/968/16-ц та у постанові від 31 жовтня 2018 року по справі № 465/646/11;

- не надав належну оцінку доводам заявника про те, що дії відповідачів порушили її права, оскільки вона в установленому статтями 1281 і 1282 ЦК України порядку пред`явила вимоги, як кредитор спадкодавця ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до її спадкоємця ОСОБА_3 , однак спірне домоволодіння, за рахунок якого заявник могла задовольнити свої майнові вимоги, протиправно перейшло у власність відповідача ОСОБА_2 .

У вересні 2019 року представник ОСОБА_2 - Фльорків О. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , в якому просив касаційну скаргу відхилити, а постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Також заявник просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати вказану постанову та відмовити в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - Фльорківа О. В. про ухвалення додаткового судового рішення у цій цивільній справі. Крім того, заявник просив зупинити виконання оскаржуваної додаткової постанови апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції:

- не врахував те, що предметом позову у цій справі є лише одна вимога немайнового характеру, що заявлена до ОСОБА_2 та КП Агентство державної реєстрації та інвентаризації Заводської селищної ради, і справа не є складною;

- не звернув уваги на те, що окрім відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги не рішення суду першої інстанції, які зводяться до цитування норм права, адвокатом ОСОБА_2 більше нічого не складалось.

Також жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду клопотання про приєднання додатків до касаційної скарги, а саме ордеру про надання правової допомоги від 23 жовтня 2019 року сепії ТР № 062626.

Додаткова постанова Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року в частині скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 листопада 2018 року, представником ОСОБА_1 - ОСОБА_5 не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

У грудні 2019 року представник ОСОБА_2 - Башуцький І. Я. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , в якому просив касаційну скаргу відхилити, як безпідставну, а додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Також заявник просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.

У грудні 2020 року до Верховного Суду електронною поштою надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про поновлення касаційного провадження у справі № 607/23825/18 з підстав закінчення Великою Палатою Верховного Суду розгляду справи № 638/22396/14-ц та винесення постанови від 10 листопада 2020 року по суті вирішення спору.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 серпня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 напостанову Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року у цій справі ; витребувано матеріали справи № 607/23825/18 із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області; відмовлено у задоволенні заяви про зупинення дії оскаржуваної постанови апеляційного суду; надано учасникам справи строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2019 року матеріали справи № 607/23825/18 надійшли до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надодаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року у цій справі ; відмовлено у задоволенні заяви про зупинення виконання оскаржуваної додаткової постанови апеляційного суду;надано учасникам справи строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року касаційне провадження у справі № 607/23825/18 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 638/22396/14-ц за позовом Акціонерного товариства закритого типу Гея до ОСОБА_10 , Товариства з обмеженою відповідальністю Арма Факторинг , Публічного акціонерного товариства Райффайзен банк Аваль , третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Наталія Віталіївна, про визнання договору про відступлення прав недійсним, за касаційною скаргою Акціонерного товариства закритого типу Гея на рішення Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про поновлення касаційного провадження у справі задоволено, поновлено касаційне провадження у справі № 607/23825/18.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ).

Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подані до Верховного Суду у серпні та жовтні 2019 року, то вони підлягають розгляду у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані постанови апеляційного суду - без змін, оскільки її прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 липня 2008 року між АКБ Форум , правонаступником якого є ПАТ Банк Форум , та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 240/08/26-ZNv, за умовами якого ОСОБА_4 зобов`язався повернути АКБ Форум кредитні кошти в розмірі 90 000,00 дол. США, з кінцевим терміном повернення по 24 липня 2018 року.

У цей же день, 25 липня 2008 року між АКБ Форум , як кредитором та іпотекодержателем, ОСОБА_6 , як іпотекодавцем та майновим поручителем, ОСОБА_4 , як боржником, укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу за реєстровим № 6218.

Згідно з умовами вказаного іпотечного його предметом є спірне домоволодіння, яке на праві власності належить ОСОБА_6 . Даний іпотечний договір укладено з метою забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов`язань, що виникли з укладеного між АКБ Форум та останнім кредитного договору від 25 липня 2008 року № 240/08/26-ZNv, за умовами якого ОСОБА_4 зобов`язаний повернути АКБ Форум кредитні кошти в розмірі 90 000,00 дол. США, з кінцевим терміном повернення по 24 липня 2018 року, а іпотекодержатель набуває права задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки у випадку невиконання основного зобов`язання.

У пункті 6.1 сторони цього договору іпотеки сторони дійшли згоди про можливість стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання на підставі застереження.

В пункті 6.3 договору іпотеки також визначено, що задоволення вимог Іпотекодержателя може здійснюватися шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку встановленому статтею 38 Закону України Про іпотеку .

29 червня 2010 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області ухвалено рішення в справі № 2-1475/2010, яким позов ПАТ Банк Форум задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на користь Банку заборгованість за кредитним договором від 25 липня 2008 року № 240/08/26-ZNv в розмірі 98 438,45 дол. США, що еквівалентно 777 663,76 грн шляхом звернення стягнення на житловий будинок з надвірними побудовами і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_6 на праві власності, відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок від 16 листопада 2005 року за реєстровим номером 94. Виселлено ОСОБА_6 з будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до свідоцтва про право приватної власності на житловий будинок, виданого 16 листопада 2005 року Виконавчим комітетом Гаї-Шевченківські сільської ради Тернопільського району Тернопільської області на підставі рішення виконкому сільської ради від 31 жовтня 2005 року № 89 та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 20 серпня 2015 року, цілий житловий будинок з надвірними побудовами і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_6 на праві приватної власності, його вартість становить 656 206,00 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 іпотекодавець ОСОБА_6 померла, а після її смерті спадкоємцем спадкового майна стала дочка ОСОБА_3 , яка вступила у фактичне володіння спадковим майном і стала правонаступником прав та обов`язків померлого позичальника щодо спадкового майна - предмета іпотеки, обтяженого для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором.

Спадкоємець ОСОБА_3 прийняла спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, однак свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з надвірними побудовами і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , спадкоємець не оформляла.

23 лютого 2018 року відповідач ОСОБА_2 уклав з ПАТ Банк Форум договір № 1028-Ф про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 25 липня 2008 року № 240/08/26- ZNv.

Цього ж дня відповідач ОСОБА_2 уклав з ПАТ Банк Форум договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором 25 липня 2008 року за реєстровим № 6218, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою І. В., зареєстрований в реєстрі за № 233.

У пункті 1.1. договору про відступлення прав за Іпотечним договором визначено, що у зв`язку з укладенням між первісним Іпотекодржателем (ПАТ Банк Форум ) та новим Іпотекодержателем ( ОСОБА_2 ) договору № 1028-Ф про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором №240/08/26-ZNv від 25 липня 2008 року, первісний іпотекодержатель відступив новому іпотекодержателю всі права вимоги за кредитним договором № 240/08/26-ZNv, що є його невід`ємною частиною.

Рішенням державного реєстратора Комунального підприємства Агенство державної реєстрації та інвентаризації Заводської селищної ради Добровицької О. І. від 01 жовтня 2018 року № 43286484 проведено державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на житловий будинок з надвірними побудовами та спорудами АДРЕСА_1 .

Крім того, судами встановлено, що 15 жовтня 2011 року ОСОБА_6 позичила у ОСОБА_1 11 220,00 дол. США, які зобов`язувалася повернути до 01 січня 2012 року.

12 травня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до спадкоємців ОСОБА_6 - ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 із вимогою про повернення коштів на загальну суму 13 949,65 дол. США.

18 червня 2014 року ОСОБА_1 подала до Тернопільської районної державної нотаріальної контори претензію кредитора спадкодавця, у якій просить нотаріальну контору довести до відома потенційних спадкоємців майна померлої ОСОБА_6 про наявність заборгованості останньої перед ОСОБА_1 у розмірі 13 949,65 дол. США.

20 червня 2014 року позивач надіслала ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 повторну вимогу про необхідність повернення коштів на загальну суму 13 949,65 дол. США.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2016 року у справі № 607/14797/14-ц, вирішено стягнути з ОСОБА_3 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 в межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошові кошти в сумі 348 304,36 грн в рахунок погашення заборгованості згідно з розпискою про отримання коштів у позику від 15 жовтня 2011 року, 1 813,45 грн судового збору та 2 304,00 грн витрат за проведення експертизи. Дане рішення залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 26 січня 2017 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 травня 2017 року.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелиха А.І. від 10 вересня 2018 року відкрито виконавче провадження № 57168874 по виконанню виконавчого листа № 607/14797/14-ц, виданого 15 лютого 2017 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, про стягнення з ОСОБА_3 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_1 в межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошових коштів в сумі 348 304,36 грн в рахунок погашення заборгованості згідно розписки про отримання коштів у позику від 15 жовтня 2011 року, 1 813,45 грн судового збору та 2 304,00 грн витрат за проведення експертизи.

Також постановою про арешт майна боржника приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Мелихом А. І. від 10 вересня 2018 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_3 у виконавчому провадженні № 57168874.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування

- щодо касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року

У відповідності до частини першої статті 76 та статті 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкування є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язане з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Перелік зобов`язань, які не входять до складу спадщини, визначений статтею 1219 ЦК України, отже зобов`язання за кредитним договором та за договором іпотеки входять до складу спадщини.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 3 Закону України Про іпотеку іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до статті 23 Закону України Про іпотеку у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодаржетелем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця в разі порушення боржником своїх зобов`язань переходять обов`язки іпотекодавця у межах вартості предмета іпотеки.

При вирішенні цієї категорії справи суди повинні встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб урегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені договором іпотеки.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Зокрема, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Так, згідно зі статтею 36 Закону України Про іпотеку сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України Про іпотеку іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України Про іпотеку не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Отже, договір іпотеки залишається дійсним незалежно від зміни власника майна у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування, а особа до якої перейшло право власності на предмет іпотеки набуває статусу іпотекодавця, має всі права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на таких умовах що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки то така особа не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №306/2053/16-ц; від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 від 03 квітня 2019 року; від 13 березня 2019 року у справі № 753/1534/16-ц.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у цій справі та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що державний реєстратор КП Агентство державної реєстрації та інвентаризації Заводської селищної ради Добровицька О. І., приймаючи оскаржуване рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 01 жовтня 2018 року № 43286484,діяла в межах процедури проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, на підставі договору іпотеки від 25 липня 2008 року , що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, тому підстав для визнання такого рішення незаконним та скасування немає.

Також апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що правила статті 1281 ЦК України регулюють порядок пред`явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців щодо виконання зобов`язань спадкодавця перед своїм кредитором та вимоги спадкоємців - боржника про визнання кредитора таким, що втратив вимоги до спадкоємців за кредитним договором і за договором іпотеки, а не порядок звернення стягнення заборгованості, які випливають із інших правовідносин.

Крім того, апеляційний суд правильно врахував, що на час вчинення реєстраційної дії в Єдиному реєстрі не було запису про заборону відчуження об`єктів спірного нерухомого майна.

Доводи касаційної скарги про те, що договір № 1028-Ф про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги за кредитним договором від 25 липня 2008 року № 240/08/26-ZNv, укладений 23 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ПАТ Банк Форум , є нікчемним, були предметом розгляду апеляційного суду та їм надана належна правова оцінка.

Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Отже, нікчемний правочин є недійним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Зокрема такі умови (обставини), які свідчать про недійсність правочину (нікчемність), встановлені статтею 224, частиною другою статті 228, частиною другою статті 661, частиною четвертою статті 698, частиною третьою статті 719, частиною другою статті 780, частиною першою статті 998 ЦК України.

Натомість вказаний заявником правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законом підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом.

При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд залишив поза увагою, висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 11 вересня 2018 року по справі № 909/968/16-ц та у постанові від 31 жовтня 2018 року по справі № 465/646/11, є безпідставними, оскільки у наведених заявником постановах та оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду встановлено різні фактичні обставини справи.

Зокрема предметом позову у справі № 909/968/16-ц є позовні вимоги боржника за основним зобов`язанням та іпотекодавця за іпотечним договором про визнання недійсним договорів про відступлення прав вимоги за такими правочинами. А предметом позову у справі № 465/646/11 є позовні вимоги первісних та нових кредиторів за основним зобов`язанням, забезпеченим порукою та іпотекою, про стягнення заборгованості та звернення стягнення на передане в іпотеку майно.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальні частині оскаржуваної постанови Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року, а зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду апеляційної інстанції, який їх спростував. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та обставини згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

- щодо касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року

Статтею 59 Конституції України визначено, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з частиною 2 статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Апеляційним судом у цій справі встановлено, що відповідачу ОСОБА_2 правнича допомога надавалась адвокатським об`єднанням Сила права (далі - АО Сила права ) на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 03 грудня 2018 року.

Згідно з актом прийому - передачі наданих послуг від 04 лютого 2019 року, надана ОСОБА_2 правова допомога складалася з: попередньої (досудової) консультації, вивчення документів, судової практики та аналізу законодавства щодо предмета спору - 1год. - 800,00 грн; збору доказів (отримання інформації з державних реєстрів) - 1 год. - 800,00 грн; підготовки та подання відзиву на позов - 5 год - 4 000,00 грн; підготовки та подання апеляційної скарги на ухвалу суду про забезпечення позову - 3 год - 2 400,00 грн; участі в судових засіданнях Тернопільського апеляційного суду (29 січня та 01 лютого 2019 року) - 2 год - 1 600,00 грн; участі в судових засіданнях Тернопільського міськрайонного суду (05 та 26 грудня 2018 року, 17 січня та 04 лютого 2019 року) - 4 год - 3200 грн (а. с.159 т.2).

Також в матеріалах справи знаходиться копія квитанції від 05 грудня 2018 року № 0.0.1203525950.1 про сплату ОСОБА_2 10 000,00 грн АО Сила права за надані послуги (а. с.163 т.2).

25 липня 2019 року Фльорків О. В. , який діяв в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до Тернопільського апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в справі, в якій просив вирішити питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 800,00 грн, понесених ОСОБА_2 , у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції.

Надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо розподілу судових витрат за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, дотримуючись норми процесуального права, навівши у судовому рішенні необхідне мотивування, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо належного розподілу судових витрат, ухваливши відповідне додаткове рішення.

При цьому апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що співмірним із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, обсягом наданих адвокатом послуг буде розмір витрат, який становить 12 800,00 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував, що предметом позову у цій справі є лише одна вимога немайнового характеру, що заявлена до ОСОБА_2 та КП Агентство державної реєстрації та інвентаризації Заводської селищної ради; що справа не є складною; що окрім відзиву на позовну заяву та апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які зводяться до цитування норм права, адвокатом ОСОБА_2 більше нічого не складалось, не спростовують правильність висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині його додаткової постанови, а зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг).

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України , заява № 63566/00).

При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Хірвісаарі проти Фінляндії , заява № 49684/99).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційних скарг) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки правильність висновків суду апеляційної інстанції у цій справі не спростовано доводами касаційних скарг, оскаржувані постанови винесені відповідно до норм матеріального та процесуального права, то Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані постанови апеляційного суду -без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання касаційних скарг) .

Щодо питання розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, то судові витрати, понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, залишаються за нею.

Разом з тим, у відзивах на касаційні скарги представники відповідача ОСОБА_2 - Фльорків О. В. та Башуцький І. Я. порушили питання про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн та 2 000,00 грн, понесених ОСОБА_2 в зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

На підтвердження надання правничої допомоги відповідачу ОСОБА_2 , представники подали суду: копії ордерів про надання правової допомоги від 16 вересня 2019 року серії ВО № 1000988 та від 02 грудня 2019 року серії ВО № 1001872; копії додатків № 3 та № 4 до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 03 грудня 2018 року; копії актів обсягу наданої правничої (правової) допомоги від 16 вересня та від 29 листопада 2019 року; копії квитанцій про оплату правничих послуг від 16 вересня 2019 року № 0.0.1465181852.1 на суму 4 000,00 грн та від 29 листопада 2019 року № 0.0.1538223159.1 на суму 2 000,00 грн.

Вирішуючи питання про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд, керуючись положеннями частини першої статті 133 , частин першої-шостої статті 137, 141 ЦПК України, дійшов висновку про те, що наявні у матеріалах справи документи, які приєднані до поданих відзивів на касаційні скарги, є підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи те, що відзиви на касаційну скаргу у яких міститься вимога про стягнення із ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн та 2 000,00 грн, направлені на адресу заявника ще 16 вересня 2019 року та 02 грудня 2019 року, і станом на день розгляду цієї справи, від ОСОБА_1 чи її представника не надходило клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвокатів Фльорківа О. В. та Башуцького І. Я. , Верховний Суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 000,00 грн (2 000,00 + 4 000,00) витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом цієї справи у суді касаційної інстанції, оскільки суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Керуючись статтями 133, 137, 141, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 липня 2019 року та додаткову постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2019 рокузалишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 000,00 грн судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик