Ухвала

від 22.12.2020 по справі 914/209/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 914/209/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства юстиції України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 у справі

за позовом Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів"

до Міністерства юстиції України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольга Петрівна

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне підприємство "Світанковий лан"

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

10.12.2020 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 (повний текст складено 10.11.2020) і рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 у справі № 914/209/20 подана 01.12.2020 безпосередньо до суду касаційної інстанції засобом поштового зв`язку.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без руху з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За змістом підпункту 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду необхідно сплатити 200 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" у редакції, що діяла на час подачі позову, ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становила 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Предметом позову є розірвання договору, тобто 1 немайнова вимога.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" мінімальна заробітна плата становила 2 102,00 грн (станом на 01.01.2020).

Ураховуючи зазначене, за подання касаційної скарги скаржникові необхідно сплатити 200 % *( 2 102,00 грн х 1) = 4 204,00 грн.

Міністерство юстиції України не додало до касаційної скарги платіжного доручення, яке підтверджувало би сплату судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.

Виходячи із положень частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, вона залишається без руху.

Таким чином, Міністерству юстиції України необхідно сплатити судовий збір і надати суду оригінал документа, що підтверджує сплату 4 204,00 грн за наведеними нижче реквізитами.

- Отримувач коштів: УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102,

- Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897;

- Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);

- Код банку отримувача (МФО): 899998;

- Рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007

- Код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)"

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Згідно до пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Таким чином, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1) - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах; пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення; пункт 3) - зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Проте, подана касаційна скарга обмежується фактично незгодою скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій у задоволенні позовних вимог і хоча у касаційній скарзі містяться посилання скаржника на постанови Верховного Суду, втім без обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях.

Оскільки у касаційній скарзі скаржником не зазначено передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав) подання цієї скарги, відповідно до частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України її слід залишити без руху.

Суд визначає скаржникові спосіб усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в цій ухвалі, шляхом надання документа про сплату судового збору у встановленому порідку та розмірі і шляхом подачі нової редакції касаційної скарги із належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (із урахуванням змісту цієї ухвали), а також доказів надіслання нової редакції касаційної скарги сторонам у справі.

Крім того, скаржник не надав доказів на підтвердження направлення іншим учасникам справи копії касаційної скарги і доданих до неї документів зазначених у додатку поданої касаційної скарги, що підтверджується актом Верховного Суду від 10.12.2020 № 29.1-11/380.

Отже скаржнику необхідно надати суду належні докази на підтвердження направлення сторонам у справі копії цієї касаційної скарги і доданих до неї документів, листом з описом вкладення.

У разі невиконання у встановлений законом строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною та буде повернута скаржникові.

Керуючись статтями 234, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2020 у справі № 914/209/20 залишити без руху до 14.01.2021, але строк виконання цієї ухвали не може перевищувати десяти днів з дня вручення її скаржникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Т.Б. Дроботова