Рішення
від 09.12.2020 по справі 380/1864/20
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року справа №380/1864/20

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Шийович Р.Я.,

від позивача Могінська Т.А., Шумелда Р.Р.,

Шейхет М.Г.,

від відповідача Киба Т.Я., Католик Ю.В.,

від третьої особи 1 Курса О.С.,

від третьої особи 2 не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Установи Науковий центр іудаїки та єврейського мистецтва імені Фаїни Петрякової до Володимир-Волинської міської ради Володимир-Волинського району Волинської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Кабінет Міністрів України, Міністерство культури та інформаційної політики України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Установа Науковий центр іудаїки та єврейського мистецтва імені Фаїни Петрякової (далі - позивач) до Володимир-Волинської міської ради Володимир-Волинського району Волинської області (далі - відповідач, Володимир-Волинська міська рада), треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Кабінет Міністрів України (далі - третя особа 1), Міністерство культури та інформаційної політики України (далі - третя особа 2), в якій просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України , в частині п.п. 3, 4 щодо місць давніх поховань у м. Володимир-Волинську Волинської області;

- зобов`язати відповідача виконати розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України , в частині п.п. 3, 4 щодо місць давніх поховань - стародавнього Єврейського кладовища у м. Володимир-Волинську Волинської області.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що звернувся до відповідача 17.01.2020 за дозволом для віднайдення місць захоронень, що отримане відповідачем 21.01.2020. Однак відповіді не отримав. Також, 17.01.2020 позивач звернувся до міської ради з запитом про надання інформації щодо виконання заходів із збереження місць поховань євреїв у м. Володимир-Волинську на вул. Драгоманова. Однак відповіді на запит теж не отримав. Вказане свідчить про невиконання відповідачем своїх обов`язків, визначених законодавством, щодо виявлення та дослідження об`єктів культурної спадщини. Зокрема, йдеться про Закон України Про охорону культурної спадщини , розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України , яким зобов`язано органи державної влади та місцевого самоврядування провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної Війни, продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження; не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 №878 Про затвердження списку історичних населених місць України , віднесено м. Володимир-Волинський до історичних населених місць України. До виключної компетенції сесії міської ради, відповідно до Закону Про місцеве самоврядування в Україні належить прийняття рішень про організацію територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об`єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам`ятками природи, історії або культури, які охороняються законом тощо.

Обов`язки із забезпечення охорони, планування та впорядкування територій місць поховання в силу вимог ст.ст. 8, 23, 31 Закону України Про поховання та похоронну справу покладено на органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. Законом визначено заходи охорони місць поховань та передбачено заборону проведення будівельних робіт на місцевості із залишками слідів давніх поховань та на територіях закритих кладовищ, прилеглих територіях. Цим Законом не передбачено можливості ліквідації кладовищ, їх частин, чи зміни їх статусу, а гарантується забезпечення охоронності місць, які містять сліди давніх поховань.

Відповідно до ст.ст. 23, 24 вказаного Закону виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують планування та впорядкування територій місць поховання, згідно з генеральними планами забудови відповідних населених пунктів та іншої містобудівної документації з дотриманням обов`язкових містобудівних, екологічних та санітарно-гігієнічних вимог. Місця невідомих поховань підлягають обстеженню, вивченню та обліку відповідними виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та органами охорони культурної спадщини в порядку, встановленому законодавством.

Також зазначено, що відповідно до Міжурядової угоди, укладеної між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки Про охорону та збереження культурної спадщини від 04.03.1994, - кладовища, поховання жертв репресій тоталітарних режимів визначені об`єктами культурної спадщини, які підлягають збереженню та охороні в цілях і рамках цієї Угоди. Сторони Україна та США взяли на себе зобов`язання щодо виконання умов даної угоди.

Оскільки п.п.1.1 Статуту передбачено, що Установа Науковий центр іудаїки та єврейського мистецтва імені Фаїни Петрякової є неприбутковою установою, призначеною для вивчення, збереження, використання та відродження пам`яток матеріальної та духовної культури, поширення та пропаганди мистецької діяльності, загальнолюдських цінностей, задоволення естетичних, пізнавальних та інших соціальних потреб громадян та їх прилучення до надбань історико-культурної спадщини, така бездіяльність відповідача порушує права позивача.

Ухвалою суду від 10.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. За клопотанням позивача залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів Кабінет Міністрів України, Міністерство культури, молоді та спору України (переіменовано надалі в Міністерство культури та інформаційної політики України).

Відповідач заперечив проти позову з підстав викладених у відзиві /Т.І арк.спр.54-67/. Поінформував суд, що у провадженні Львівського окружного адміністративного суду знаходилася справа №813/143/18 за позовом представництва американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу до Волинської обласної державної адміністрації, Відділу культури і туризму Виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Кабінету Міністрів України, Міністерства культури України, Міністерства закордонних справ України, з аналогічними позовними вимогами до Володимир-Волинської міської ради. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16.10.2018 позов було задоволено повністю. Однак постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2019 задоволено апеляційні скарги відповідачів, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16.10.2018 скасовано, а у позові відмовлено. Справа перебуває на розгляді у касаційній інстанції.

Звернув увагу суду на те, що організації-позивачі у обидвох цих справах зареєстровані за однією і тією ж адресою. Згідно з установчими документами керівником та підписантом Представництва американського об`єднання комітетів для євреїв бувшого Радянського Союзу є Шейхет Мейлах Гершович, який одночасно є співзасновником, керівником та підписантом Установи Науковий центр іудаїки та єврейського мистецтва імені Фаїни Петрякової .

Вважає, що проблема єврейського кладовища у м. Володимирі-Волинському створена штучно двома єврейськими організаціями, оскільки поховання на відповідній території здійснювалися до 1941 року. З приходом до міста окупаційних військ воно було закрите, а в наступні роки окупації почалася його ліквідація., яка супроводжувалася руйнацією та вивезенням з території кладовища надмогильних споруд. Після завершення фашистської окупації, після завершення 20-річного кладовищного періоду, означена земельна ділянка остаточно втратила всі ознаки кладовища та двічі змінювала свій статус: спочатку у 1961 році створений міський парк культури і відпочинку імені Ю.О.Гагаріна, засаджений багаторічними насадженнями, а Виконавчим комітетом Волинської обласної ради депутатів трудящих від 31.10.1974 прийняте рішення Про затвердження генерального плану м. Володимир-Волинського , який був предметом судового оскарження та залишений в силі судовими рішеннями.

Генеральним планом м. Володимира-Волинського, затвердженим у 1974 році, не передбачено єврейського кладовища. Також, не зазначене воно і на опорному плані, на основі якого розроблявся цей генеральний план. На сьогоднішній день ландшафт оспорюваної території повністю позбавлений будь-яких ознак поховань, що свідчить про остаточну і безповоротну втрату цією територією статусу кладовища. Між існуванням єврейського кладовища і затвердженням генерального плану міста існує розрив у часі, що ще раз підтверджує, що на сьогоднішній день не існує стародавнього єврейського кладовища у м. Володимирі-Волинському.

Згідно з Генеральним планом частина земельної ділянки, на якій було розташоване єврейське кладовище, має статус міського парку ім. Ю.Гагаріна, а інша частина - має статус земель житлової і громадської забудови. З часу зміни цільового призначення земельної ділянки в період з 1970 по 1986 роки тут споруджено низку об`єктів соціально-культурного призначення, серед яких: школа, магазин, три житлові будинки, кінотеатр, прокладена дорога, які функціонують до цього часу. Територія міського парку ім. Ю.Гагаріна теж зазнавала змін у зв`язку з виділенням земель під будівництво. Подальше будівництво на території, яка в повоєнний період набула статусу парку ім. Ю.Гагаріна, не планується.

Наголосив на тому, що у м. Володимир-Волинському вже понад 70 років такого об`єкту, як Єврейське кладовище не існує ні у якості об`єкта комунально-побутового призначення, ні у якості об`єкта культурної спадщини. Воно існувало лише до початку Великої Вітчизняної Війни. Підтвердженням цього є рішення Господарського суду Волинської області від 08.04.2002 та Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2002, згідно з якими було визнано історичні межі Єврейського кладовища у м. Володимирі-Волинському, яке існувало на дату німецької окупації м. Володимир-Волинська, згідно з Технічною документацією про виконані проектно-пошукові роботи по попередньому встановленню зовнішньої межі старовинного Єврейського кладовища у м. Володимир-Волинську Волинської області .

Позивач не розрізняє понять історичні межі та реальні межі в натурі на місцевості, і тим самим пред`являє територіальні претензії до громади міста, яку представляє міська рада та її виконавчий комітет. Письмові документи, надані позивачем, підтверджують факт існування історичних меж Єврейського кладовища, яке існувало в місті до початку Великої Вітчизняної Війни, і жодним чином не вказують на наявністю у оспорюваної території ознак, передбачених розпорядженням Кабінету Міністрів України №604-р.

Станом на сьогоднішній день спірна територія втратила будь-які ознаки поховань. Позивачем не надано жодного доказу існування на оспорюваній території могил, надмогильних споруд, надгробків тощо. Означена в позові територія не є територією закритого кладовища. Воно є ліквідованим з часів німецької окупації. Тому, вимоги згаданого розпорядження не поширюються на відповідну територію та не підлягають застосуванню у даному випадку.

Кладовище було знищено (ліквідовано) в силу форс-мажорних обставин (військових дій), що згодом було підтверджено рішенням Володимир-Волинської міської ради №10/22 від 11.09.2003, яким визначено датою закриття єврейського кладовища в м. Володимирі-Волинському 22.06.1941, а датою ліквідації цього кладовища - 20.07.1944, день визволення міста Радянською Армією від окупантів. Зазначене рішення чинне, не оскаржене та не скасоване. Отже, неіснуюче єврейське кладовище не можна назвати місцем невідомих поховань, яке підлягає обстеженню, вивченню та упорядкуванню.

Означене кладовище не було включено до переліку пам`яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення і до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а також до об`єктів історико-культурної спадщини українського народу чи євреїв, місцевого чи державного значення.

З часу прийняття постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.12.2002 ані міською радою, ані її виконавчим комітетом будівельні роботи на території стародавнього єврейського кладовища в м. Володимир-Волинську не проводилися, дозволи не видавалися.

Крім того, надав копію рішення Володимир-Волинської міської ради від 08.04.2005 №20/4 Про статус території в районі вулиць Драгоманова, Сагайдачного і Незалежності, на якій до початку Великої Вітчизняної війни існувало єврейське кладовище , яким було вирішено вважати за недоцільне проведення за кошти міського бюджету спеціальних досліджень (в т.ч. і археологічних) вищезгаданої території і надання цій території статусу об`єкта культурної спадщини.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що не допустив протиправної бездіяльності, а позов є безпідставним та необґрунтованим.

Позивач надав відповідь на відзив /Т.І, арк.спр.230-241/, у якому заперечив позицію відповідача про територіальні претензії до Володимир-Волинської міської ради та пояснив, що не має наміру отримати земельну ділянку поховань у власність чи користування. Єдиною метою є збереження поховань стародавнього єврейського кладовища у м. Володимир-Волинську, що відповідає статутним цілям організації.

Жоден нормативний акт, з позиції позивача, не звільняє відповідача від обов`язку виконати вимоги п.п. 3, 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України , ст. 4 Конвенції Юнеско про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 04.10.1988 №6673-XІ).

Комісією Сполучених штатів з питань збереження американської спадщини за кордоном Єврейське кладовище внесено до переліку пам`яток за №UA02080101. Крім цього, рішенням господарського суду у справі №7/35-83 від 08.04.2002, доповненим постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2002 визнано історичні межі стародавнього Єврейського кладовища, яке існувало на дату німецької окупації міста Володимир-Водинська; заборонено Володимир-Волинській міській раді та її виконавчому комітету проводити будівельні роботи на території стародавнього Єврейського кладовища в місті Володимир-Волинську та давати дозволи на проведення будівельних робіт іншим особам. Цим підтверджується існування стародавнього Єврейського кладовища в місті Володимир-Волинську.

Звернув увагу суду, що предметом спору не є питання відновлення кладовища, а бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України . Просив не брати до уваги доводи відповідача про те, що стародавнє Єврейське кладовище не внесене до реєстру нерухомих пам`яток України, а тому не підлягає охороні, оскільки доказів існування цього кладовища достатньо. Моментом, з якого об`єкт культурної спадщини підлягає охороні, норми національного законодавства та положення міжнародних договорів визначають встановленням будь-якої згадки про об`єкт, а способом охорони на первинній стадії, - його виявлення. Держави, сторони Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, зобов`язані, зокрема, вживати відповідних правових, адміністративних, і фінансових заходів щодо виявлення охорони, збереження популяризації і відновлення цієї спадщини.

Лист директора історичного музею м. Володимир-Волинська не вважає належним та допустимим доказом проведення досліджень та прийняття рішення щодо статусу об`єкта.

Твердження про те, що міська рада не має наміру здійснювати на території колишнього кладовища будівництво чи надавати дозволи на проведення будівельних робіт, не відповідає фактичним обставинам справи. У відзиві відповідач неодноразово наголошує на тому, що відповідно до генерального плану дана територія передбачена для громадської та житлової забудови.

Покликання відповідача на рішення Володимир-Волинської міської ради від 08.04.2005 №20/4, яким вирішено вважати за недоцільне проведення за кошти міського бюджету спеціальних досліджень, в т.ч. й археологічних, на цій території вважає безпідставним та незаконним.

Звернув увагу суду на розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 22.06.1999 №415 Про взяття під охорону держави пам`яток історії та культури на території області , де відсутня інформація про взяття на облік об`єкта місце давніх поховань єврейське кладовище в м. Володимир-Волинський Волинської області , як і відсутні відомості про проведення дослідження вказаного об`єкта відповідно до вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р.

Відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі /Т.ІІ, арк.спр.39-40/, мотивоване тим, що подібна справа перебуває на розгляді у Касаційному адміністративному суді. Позивач заперечив проти зупинення провадження /Т.ІІ, арк.спр.70-72/.

Ухвалою суду від 03.06.2020 у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено /Т.ІІ, арк.спр.115-117/.

Відповідач подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду /Т.ІІ, арк.спр.25-28/, мотивоване пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду. Позивач заперечив проти залишення позовної заяви без розгляду /Т.ІІ, арк.спр.73-78/.

Ухвалою суду від 03.06.2020 у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено /Т.ІІ, арк.спр.109-114/.

Представник третьої особи 1, Кабінету Міністрів України, надала пояснення /Т.ІІ, арк.спр.91-104/, у яких підтримала правову позицію позивача та просила задовольнити позов. Зазначила, що Єврейське кладовище після винищення єврейської громади під час Голокосту занепало і у 1950-1960-х рр. було знищене радянською владою. На його місці розбито парк, збудовано кілька багатоповерхівок та школу. Виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України , а саме віднесення об`єктів (в тому числі кладовищ) до історичних об`єктів культурної спадщини проводиться у порядку визначеному Законом України Про охорону культурної спадщини та Порядку обліку об`єктів культурної спадщини , затвердженому наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158. Обов`язок виявляти об`єкти культурної спадщини згідно з цим Порядком та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р покладено на Волинську обласну державну адміністрацію та Володимир-Волинську міську раду.

Просила взяти до уваги, що вимоги розпорядження від 20.07.1998 №604-р розповсюджуються на місця, де залишилися сліди давніх поховань чи закриті кладовища. Згаданий акт є чинним як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час. Коло осіб, на яких розповсюджується його дія, є необмеженим, що свідчить про його нормативний характер. Також, звернула увагу на низку міжнародних угод та актів внутрішнього законодавства і рішень судів, які на її думку, підтверджують дану правову позицію.

Міністерство культури та інформаційної політики України, третя особа 2, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечило, письмових пояснень з приводу предмету спору не надало, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавало.

Ухвалою суду від 03.06.2020 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду /Т.ІІ, арк.спр.118-119/.

Відповідач подав до суду додаткові пояснення /Т.ІІ, арк.спр.166-169, 172-175/ у яких наголосив, що рішенням Володимир-Волинської міської ради від 11.09.2003 №10/22 датою закриття Єврейського кладовища визначено 22.06.1941, а датою його ліквідації - 20.07.1944, день визволення міста Радянською Армією від окупантів. Означена територія втратила будь-які ознаки кладовища, визначені Законом України Про поховання та похоронну справу , що свідчить про його остаточну та незворотну ліквідацію. Тому, вказана територія не може вважатися територією закритого кладовища , а отже, її не стосується п. 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р. Дозволи на будівельні роботи на вказаній території органами місцевого самоврядування не видаються.

У додаткових поясненнях від 19.10.2020 /Т.ІІ, арк.спр.181-185; Т.ІІІ, арк.спр.1-5/ відповідач просив звернути увагу на те, що на оспорюваній території парку ім. Гагаріна знаходиться кінотеатр Космос , на доказ чого долучив фотознімки. У місті Володимирі-Волинському не існує єврейського кладовища. Наголосив на тому, що будівельні роботи на оспорюваній території не проводяться, дозволи на будівництво не видаються. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2002 визнано лише історичні межі Єврейського кладовища у м. Володимирі-Волинському, яке існувало на дату німецької окупації м. Володимира-Волинського , згідно Технічної документації про виконані проектно-пошукові роботи по попередньому встановленню зовнішньої межі старовинного Єврейського кладовища в м. Володимирі-Волинському Волинської області .

У додаткових поясненнях /Т.ІІ, арк.спр.222-225/ позивач наголосив, що на підставі висновків обстеження та вивчення виявлених місць невідомих поховань органи місцевого самоврядування можуть надавати їм статус кладовища з подальшим упорядкуванням його території згідно з Законом України Про поховання та похоронну справу . Місця невідомих поховань, віднесені в установленому законодавством порядку до об`єктів культурної спадщини, беруть на державний облік і утримують органи охорони культурної спадщини. Також звернув увагу на те, що Закон розрізняє поняття могили, що і є місцем поховання, та надмогильна споруда, яка встановлюється для увіковічення пам`яті, проте не є обов`язковою. Тобто, Закон не ототожнює кладовище з наявністю надмогильних та інших споруд, основна ознака кладовища є наявність могил. Відсутність надмогильних споруд не є ознакою відсутності кладовища. Предметом охорони є місця поховань - кладовище з могилами, а не надмогильні споруди, колумбарії тощо. Рішеннями судів встановлено, що історичні межі старовинного Єврейського кладовища в місті Володимирі-Волинському визначені відповідно до вимог чинного законодавства. Тому, просив не брати до уваги доводи відповідача.

У наступних додаткових поясненнях на відзив відповідача /Т.ІІІ, арк.спр. 41/ позивач наголосив на доказах існування старовинного єврейського кладовища на території м. Володимира-Волинського. Судом визнано історичні межі старовинного Єврейського кладовища у місті. Звернув увагу суду на те, що предметом спору є бездіяльність відповідача стосовно виконання п.п. 3, 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав зазначених у позовній заяві та додаткових поясненнях, просили задовольнити позов.

У судовому засіданні представники відповідача правову позицію викладену у відзиві підтримали, просили відмовити у задоволенні позову повністю.

У судовому засіданні представник третьої особи 1, Кабінету Міністрів України, підтримала правову позиції позивача та просила задовольнити позов повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, третьої особи 1, з`ясував підстави позову та відзиву, фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, дослідив письмові докази, долучені до матеріалів справи та, -

в с т а н о в и в :

Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження від 20.07.1998 №604-р, яким затверджено додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України, а саме:

1. забезпечити розроблення проекту Закону України Про похоронну справу . 1998-1999 роки. Держбуд, Мін`юст, Мінкультури, Держкомрелігій за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями.

2. Взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення з наступним оприлюдненням результатів досліджень через засоби масової інформації. 1998-1999 роки. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Держкомрелігій із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин.

3. Провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження. 1998-1999 роки. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, органи місцевого самоврядування із залученням громадських організацій, у тому числі організацій національних меншин.

4. Не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ. Постійно. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації, Держбуд, органи місцевого самоврядування.

5. Забезпечити неухильне дотримання вимог статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" стосовно того, що крематорії та кладовища не підлягають приватизації. Постійно. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації. Фонд державного майна.

Науковий центр іудаїки та єврейського мистецтва ім. Фаїни Петрякової звернувся з запитом №20-20 від 17.01.2020 до міського голови м. Володимира-Волинського з запитом на інформацію, в якому просив повідомити, яка робота проведена Володимир-Волинською міською радою відповідно до п. 3 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України щодо вивчення місць поховань євреїв (єврейське кладовище) по вул. Драгоманова в м. Володимирі-Волинському, а також здійснені заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження /Т.І, арк.спр.38/.

Також, Науковий центр іудаїки та єврейського мистецтва ім. Фаїни Петрякової звернувся листом №21-20 від 17.01.2020 до міського голови м. Володимира-Волинського з проханням надати дозвіл на розчищення могил на єврейському кладовищі по вул. Драгоманова у м. Володимирі-Волинському, з метою збереження історико-культурної спадщини, керуючись п. 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України /Т.І, арк.спр.39/.

Оскільки позивач не отримав відповіді на ці звернення, та вважаючи протиправною бездіяльність відповідача в частині виконання п.п. 3, 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України , що порушує його права та охоронювані законом інтереси, за їх захистом позивач звернувся до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Головним питання цього спору є оцінка бездіяльності суб`єкта владних повноважень Володимир-Волинської міської ради в частині виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України .

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінетом Міністрів України 20.07.1998 прийнято розпорядження №604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України , згідно з яким передбачено вжити низку заходів, зокрема, забезпечити розроблення проекту Закону України Про похоронну справу (п. 1); взяти на облік місця, де залишилися сліди давніх поховань, організувати їх обстеження та вивчення з наступним оприлюдненням результатів досліджень через засоби масової інформації (п. 2); провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження (п. 3); не допускати проведення будівельних робіт у місцях, де залишилися сліди давніх поховань, та на території закритих кладовищ (п. 4); забезпечити неухильне дотримання вимог статті 5 Закону України Про приватизацію державного майна стосовно того, що крематорії та кладовища не підлягають приватизації (п. 5).

Відповідно до діючого на той час Закону України Про охорону і використання пам`яток історії та культури , та з метою виконання розпорядження №604-р Про додаткові заходи щодо збереження місць поховань у населених пунктах України видано розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації від 22.06.1999 №415 Про взяття під охорону держави пам`яток історії та культури на території області . На підставі вказаного розпорядження взято під охорону 195 пам`яток історії, монументального мистецтва та археології, в тому числі - 19 могил розстріляних євреїв /Т.І, арк.спр.176-179/.

Судом з матеріалів справи з`ясовано, що Виконавчим комітетом Волинської обласної ради депутатів трудящих від 31.10.1974 прийнято рішення №298 Про затвердження генерального плану м. Володимира-Волинського . Відповідно до ст. 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови населеного пункту. Генеральним планом, затвердженим у 1974 році не передбачено планування чи існування Єврейського кладовища, разом з тим зазначений документ чітко визначив статус спірної земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови. Затверджений Генеральний план був предметом судового розгляду, однак залишений в силі /Т.І арк.спр.82-94/.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 08.04.2002 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2002, на які посилаються обидві сторони, визнано історичні межі Єврейського кладовища у м. Володимирі-Волинському, згідно з Технічною документацією про виконані проектно-пошукові роботи по попередньому встановленню зовнішньої межі старовинного Єврейського кладовища в м. Володимир-Волинську . Однак факт існування Єврейського кладовища стороною відповідача не заперечується, а цими рішеннями підтверджено факт існування такого кладовища, яке існувало на дату німецької окупації м. Володимира-Волинського /Т.І, арк.спр.79-81/.

Також, судом з`ясовано, що рішенням Володимир-Волинської міської ради від 11.09.2003 №10/22 рішення виконавчого комітету міської ради Про визначення дати закриття і дати ліквідації міського єврейського кладовища від 25.04.2002 №190 визнано таким, що суперечить постанові Львівського апеляційного господарського суду від 05.06.2002 у справі №7/35-83, та скасовано його повністю. Відповідно до висновків Львівського апеляційного господарського суду наведених у згаданій постанові, визначити датою закриття єврейського кладовища в м. Володимирі-Волинському - 22.06.1941, а датою ліквідації цього кладовища - 20.07.1944, день визволення міста Радянської Армією від окупантів /Т.І, арк.спр.157-158/.

Слід зауважити, що представники сторін не заперечують той факт, що поховання на спірній території здійснювались до 1941 року. З приходом у 1941 році до міста німецьких окупаційних військ воно було закрите, а в наступні роки окупації (1941-1944 рр.) - була розпочата процедура його ліквідації, яка супроводжувалось руйнацією та вивезенням з території кладовища намогильних споруд.

З приводу посилань позивача на залишки слідів давніх поховань або на закриті кладовища як на об`єкти, що охоплюються розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р, суд керується наступним.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 10.07.2003 №1102-IV Про поховання та похоронну справу місце поховання - кладовище, крематорій, колумбарій або інша будівля чи споруда, призначена для організації поховання померлих; намогильні споруди - пам`ятні споруди, що встановлюються на могилах та увічнюють пам`ять про померлих; кладовище - відведена в установленому законом порядку земельна ділянка з облаштованими могилами та/або побудованими крематоріями, колумбаріями чи іншими будівлями та спорудами, призначеними для організації поховання та утримання місць поховань.

У Порядку визначення категорії пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1760 зазначено, що об`єкти культурної спадщини як національного значення так і місцевого повинні відповідати критерію автентичності, що означає, що пам`ятка повинна значною мірою зберегти свою форму та матеріально-технічну структуру, історичні культурні нашарування.

У Листі Державної служби охорони культурної спадщини від 29.12.2004 №22-2096/12 визначено, що …Означене кладовище не було включено до переліку пам`яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення і до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1761, не внесено /Т.І, арк.спр.160/.

Вказану обставину підтверджує інформаційний лист директора історичного музею міста Володимир-Волинського від 10.10.2002 №88 /Т.І, арк.спр.159/.

Крім того, Володимир-Волинською міською радою прийнято рішення від 08.04.2005 року №20/4 Про статус території в районі вулиць Драгоманова, Сагайдачного і Незалежності, на якій до початку Великої Вітчизняної війни існувало Єврейське кладовище , згідно з яким визнано за недоцільне проведення за кошти міського бюджету спеціальних досліджень (в т.ч. археологічних) вищезгаданої території, на якій до початку Великої Вітчизняної війни існувало Єврейське кладовище (ліквідоване в липні 1944 року) і надання цій території статусу об`єкта культурної спадщини /Т.І, арк.спр.170/.

Викладені обставини, з позиції суду, є доказом того, що у місті Володимирі-Волинському вже понад 70 років не існує такого об`єкту як Єврейське кладовище .

У цьому контексті суд не вважає обґрунтованими посилання позивача на те, що розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р поширюється на відповідне кладовище як закрите, адже обставини справи свідчать про те, що такого кладовища не існує уже понад 70 років, у зв`язку з його ліквідацією, відповідно до Інструкції про порядок поховання, утримання кладовищ і організацію ритуального обслуговування в населених пунктах України (п. 5.2).

Тому, суд вважає необґрунтованим посилання позивачів на Закон України Про поховання та похоронну справу в частині не передбачення цим законом ліквідації кладовищ, оскільки його прийнято 10.07.2003, а кладовище є ліквідованим ще задовго до прийняття цього Закону.

Судом з`ясовано та не заперечується сторонами, що з часу зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, одна частина земельного масиву з багаторічними насадженнями, на якій колись було розташоване Єврейське кладовище, відведена під територію міського парку, а друга частина земельної ділянки належить до земель житлової та громадської забудови. В період з 1970 року по 1986 роки тут було споруджено низку об`єктів соціально-культурного призначення, серед яких: школа, магазин, три житлові будинки, кінотеатр та прокладена дорога. Зазначені об`єкти функціонують станом на теперішній час /Т.ІІ, арк.спр.187-217; Т.ІІІ, арк.спр.7-38/.

Суд вважає помилковим покликання відповідача на копії фрагментів відкритого картографічного матеріалу, виготовленого ДП Укркартгеофонд , архівної довідки Центрального державного історичного архіву міста Львова від 20.03.2000 №100, Технічної документації про виконані проектно-пошукові роботи по попередньо встановленню зовнішньої історичної межі старовинного Єврейського кладовища у місті Володимир-Волинському Волинської області /Т.І, арк.спр.187-216/, як на докази існування на території міста стародавнього Єврейського кладовища, оскільки вказані письмові документи дійсно підтверджують факт існування історичних меж Єврейського кладовища, яке існувало в місті Володимир-Волинському до початку Великої Вітчизняної війни, і жодним чином не вказують на наявність для оспорюваної території ознак, передбачених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р.

Також слід зауважити, що позивачем не доведено доказами у справі того, що всупереч забороні, згідно з п. 4 розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р., проводити будівельні роботи на відповідній території та видавати дозволи на проведення будівельних робіт, міською радою чи її виконавчим комітетом надано дозволи на будівельні роботи чи будівельні паспорти.

Суд звертає увагу на письмову позицію представника Кабінету Міністрів України з приводу того, що обов`язок виявляти об`єкти культурної спадщини згідно з Порядком та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р покладено на Волинську обласну державну адміністрацію та Володимир-Волинську міську раду. Докази у справі свідчать, що Волинська ОДА не включила стародавнє Єврейське кладовище у м. Володимирі-Волинському до переліку пам`яток історії та мистецтва, що беруться під охорону держави. Своєю чергою, Володимир-Волинська міська рада прийнята рішення від 08.04.2005 року №20/4, яким визнано за недоцільне проведення за кошти міського бюджету спеціальних досліджень ( в т.ч. археологічних) вищезгаданої території, на якій до початку Великої Вітчизняної війни існувало Єврейське кладовище (ліквідоване в липні 1944 року) і надання цій території статусу об`єкта культурної спадщини. Тобто, юридично оформила свою позицію з приводу даного об`єкту.

За таких обставин, суд не погоджується з покликання сторони позивача на наявність бездіяльності відповідача в частині виконання п.п. 3, 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р.

Необхідно також звернути увагу на те, що у п. 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.07.1998 №604-р вказано період, протягом 1998-1999 років, за який відповідні органи мають провести роботу з вивчення стану закритих кладовищ, у тому числі кладовищ національних меншин та місць масового розстрілу населення у роки Великої Вітчизняної війни, продовжувати здійснювати заходи щодо облаштування цих місць, їх утримання та збереження. Доказів прийняття Кабінет Міністрів України будь-яких інших розпорядчих актів після закінчення цього періоду сторонами не надано.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в рішенні у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й відрізних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, законність та обґрунтованість дій відповідача, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

За подання позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 4204,00 грн., згідно з платіжним дорученням №70 від 04.03.2020. Оскільки повернення судового збору позивачу, якому відмовлено в позові повністю, нормами ст.ст. 132-143 КАС України не передбачено, судовий збір слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139,241-246, 250, 255, 294, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд -

в и р і ш и в :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 21.12.2020.

Суддя Кравців О.Р.

СудЛьвівський окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення09.12.2020
Оприлюднено24.12.2020
Номер документу93703644
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —380/1864/20

Постанова від 28.02.2024

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Стрелець Т.Г.

Ухвала від 27.02.2024

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Стрелець Т.Г.

Ухвала від 20.07.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Бевзенко В.М.

Ухвала від 27.05.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Бевзенко В.М.

Постанова від 31.03.2021

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Курилець Андрій Романович

Ухвала від 15.02.2021

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Курилець Андрій Романович

Ухвала від 15.02.2021

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Курилець Андрій Романович

Ухвала від 08.02.2021

Адміністративне

Восьмий апеляційний адміністративний суд

Курилець Андрій Романович

Рішення від 09.12.2020

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Кравців Олег Романович

Ухвала від 03.06.2020

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Кравців Олег Романович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні