Постанова

від 23.12.2020 по справі 182/6521/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7573/20 Справа № 182/6521/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Багрова А. Г. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року м.Кривий Ріг

справа № 182/6521/16-ц

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар судового засідання: Голуб О.О.,

сторони:

позивач: ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 ,

відповідач: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2020 року, яке постановлено суддею Багровою А.Г. у м. Нікополі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 19 червня 2020 року, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2016 року ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернувся з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Іопель С.О., про визнання спадкового договору, заповіту недійсними та зняття заборони відчуження.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_4 доводилась позивачу ОСОБА_2 рідною тіткою, вона була рідною сестрою його матері, ОСОБА_5 . Дівоче прізвище його матері та тітки ОСОБА_6 . Чоловік тітки - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Син тітки - ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його мати ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Таким чином, він є єдиним родичем ОСОБА_4 .

Він, разом із своєю дружиною, опікувався тіткою - ОСОБА_4 , допомагали їй по господарству, забезпечували її продуктами харчування, медикаментами та медичним доглядом. На початку 2016 року стан здоров`я тітки погіршився, її поведінка здавалась позивачу дивною, тому після консультацій з терапевтом та невропатологом їй було рекомендовано звернутись до лікаря-психіатра.

В Нікопольській міській психоневрологічній лікарні ДОР ОСОБА_4 був встановлений діагноз органічне ураження головного мозку сосудистого генезу психоорганічний синдром симптомний варіант з когнітивним і емоційно-вольовим порушенням (F06.84) В липні 2016 року позивач та його дружина, в інтересах тітки, звернулися до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про визнання тітки недієздатною та призначення їх її опікунами. В цивільній справі за їх заявою № 182/3796/16-ц була призначена судово-психіатрична експертиза для визначення психічного стану ОСОБА_4 . Згідно висновку експертизи від 23.08.2016 року ОСОБА_4 страждає хронічним стійким психічним захворюванням у формі вираженого розладу особистості та поведінки, внаслідок тривалого ураження головного мозку. За своїм психічним станом в теперішній час ОСОБА_4 не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В серпні 2016 року позивач дізнався про те, що 04.08.2016 року його тітка уклала спадковий договір з ОСОБА_3 , який був посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського округу Іопелем С.О. Згідно цього договору ОСОБА_3 зобов`язується виконувати передбачені договором розпорядження ОСОБА_4 і в разі її смерті набуває право власності на 12/19 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями та приватизовану земельну ділянку, площею 0,0666 га, кадастровий номер 1211600000:03:010:0052, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно п.7 спадкового договору, вартість 12/19 частин житлового будинку складає 30833 грн. Згідно п. 8 спадкового договору, вартість приватизованої земельної ділянки складає 20103 грн.

ОСОБА_3 протягом багатьох років орендував гараж, який знаходиться на подвір`ї у тітки і використавши її хворобливий стан, умовив укласти заповіт та спадковий договір на свою користь. Позивач вважає, що заповіт та спадковий договір на користь ОСОБА_3 повинні бути визнані недійсними у зв`язку з тим, що у момент їх вчинення тітка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Позивач вважає, що порушені його права та інтереси, як спадкоємця померлої за законом. ІНФОРМАЦІЯ_4 тітка померла. 25.11.2016 року позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після її смерті.

На підставі викладеного вище, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати недійсним спадковий договір, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений 04.08.2016 року приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Іопелем С.О. зареєстрований в реєстрі за №3105; скасувати заборону відчуження майна - 12/19 частин у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_4 , зареєстровану в реєстрі за №3106; скасувати заборону відчуження майна - приватизованої земельної ділянки, площею 0,0666 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_4 , зареєстровану в реєстрі за №3107; визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 , 30.06.2016 року на користь ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Іопелем С.О.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог посилаючись на те, що суд першої інстанції безпідставно надав критичну оцінку висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 530 від 10.08.2018 року, оскільки правильність висновку експерта забезпечується кримінальною відповідальністю судового експерта. При цьому, ставлячи під сумнів висновок експертизи, ні відповідач, ні його представник не заявляли клопотання про виклик експертів для надання пояснень по висновку та не заявляли клопотань про проведення повторної експертизи.

При цьому судом першої інстанції не враховано пояснень свідка ОСОБА_9 , яка пояснила, що ознаки хворобливого стану ОСОБА_4 проявлялися в тому, що остання не тримала нитку розмови, засипала на ходу, крім того, ОСОБА_4 замовила ОСОБА_9 дошити костюм, однак коли ОСОБА_9 дошила костюм та принесла його ОСОБА_4 , то остання її не впізнала.

Судом не надано оцінки поясненням свідка ОСОБА_10 , який пояснив, що ознаки хворобливого стану ОСОБА_4 проявлялися в тому, що останнім часом ОСОБА_4 стала неохайною, справляла свої природні фізіологічні потреби у присутності сторонніх осіб, оцінювала кошти не за їх номінальною власністю, втрачала нитку розмови.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Від відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_11 , від кожного окремо, надійшли клопотання про перенесення судового засідання у зв`язку із перебуванням обох на самоізоляції та домашньому лікуванні за ознаками ГРВІ, які колегією суддів залишені без задоволення з наступних підстав.

В силу положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Згідно із ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у Постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, повторність звернення відповідача та представника відповідача до суду із клопотаннями щодо відкладення справи, доводи яких не підтверджено належними та допустимими доказами, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_11 , які не були позбавлені можливості надати суду відзив на апеляційну скаргу та скористались таким правом, не обґрунтували належним чином неможливість розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_4 , яка до дня смерті проживала за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с.31).

Після її смерті у Другій Нікопольській державній нотаріальній конторі Дніпропетровської області була заведена спадкова справа № 582/216 (том 2 а.с.157-183).

Із заявами про прийняття спадщини, у передбачений законом шестимісячний строк, до нотаріуса звернулись позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 (том 2 а.с.163,168).

Згідно Інформаційної довідки зі спадкового реєстру від 22.05.2020 року встановлено, що за життя ОСОБА_4 30.06.2016 року склала заповіт № 2625, що був посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іопелем С.О., а також уклала 04.08.2016 року спадковий договір, що посвідчений приватним нотаріусом Іопель С.О., зареєстрований за № 3105 (том 2 а.с.160).

Згідно заповіту від 30.06.2016 року, який посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іопелем С.О. та зареєстровай за № 2625, ОСОБА_4 , на випадок своєї смерті, зробила розпорядження, що все належне їй майно, де б воно не знаходилось та з чого б воно не складалось, та майнові права та обов`язки, які належатимуть їй на день смерті, в тому числі належні їй 12/19 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, за адресою: АДРЕСА_1 , вона заповідає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (том 2 а.с.151).

Спадковий договір від 04.08.2016 року, який посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іопелем С.О. та зареєстровай за № 3107, був укладений між ОСОБА_4 (Відчужувач) та ОСОБА_3 (Набувач) про те, що набувач майна зобов`язується виконувати передбачені в договорі розпорядження Відчужувача і в разі смерті, набуває право власності на належне відчужувачу майно: 12/19 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, площею 0,0666 га за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а.с.63-66).

Звертаючись до суду з позовом про визнання спадкового договору та заповіту, який посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іопелем С.О. та зареєстровай за № 2625, недійсними та зняття заборони відчуження, позивач, правонаступником якого є ОСОБА_1 , посилався на те, що ОСОБА_4 , у момент вчинення оспорюваних договорів, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд прешої інстанції виходив з того, що у висновку судово-психіатричного експерта від 10.08.2018 року № 530 робиться припущення, що хвороби, якими страждала ОСОБА_4 у період посвідчення заповітів 30.06.2016 року та укладення спадкового договору 04.08.2016 року, могли викликати у хворого порушення свідомості та позивачем по справі не надано належних і достовірних доказів, які б засвідчували, що на момент складення заповіту 30.06.2016 року та укладення спадкового договору від 04.08.2016 року ОСОБА_4 перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, а доводи позивача та висновки судово-психіатричного експерта ґрунтуються на припущеннях.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1302 ЦК України, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Згідно зі ст. 1305 ЦК України, набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Частиною 2 ст. 651 ЦК України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

При цьому, відповідно до вимог ст.ст. 215,216 ЦК України, правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як заінтересовані особи .

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч.1 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1247 ЦК України, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Положеннями ст. 1257 ЦК України передбачений вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.

Відповідно до частин першої та другої ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Отже, на заповіт як односторонній правочин, розповсюджуються загальні норми цивільного законодавства стосовно підстав та наслідків визнання недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.

Згідно зі ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою, п`ятою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд, відповідно до статті 105 ЦПК України, зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Статтею визначена презумпція психічного здоров`я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідне обов`язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.

Підставою для визнання правочину недійсним, за статтею 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, провадження № 61-7835сво19, виклав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним, згідно частини першої статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 13 травня 2019 у справі № 372/830/17-ц, провадження № 61-39444св18, у Постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 234/9293/14-ц, провадження № 61-2968св19, у Постанові Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц, провадження № 61-43716св18, у Постанові Верховного Суду від 07 серпня 2020 року у справі № 234/15365/17-ц, провадження № 61-259св19 та у Постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 761/10023/13-ц, провадження № 61-9951св18.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може гуртуватись на припущеннях.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19.01.2018 року було призначено посмертну судово-психіатричну амбулаторну експертизу на вирішення якої було поставлені питання чи могла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , розуміти значення своїх дій та керувати ними в момент підписання заповіту на користь ОСОБА_3 30.06.2016 року та спадкового договору з ОСОБА_3 04.08.2016 року.

Для проведення експертизи в розпорядження експерта було надано цивліьну справу № 182/6521/16-ц, лист №767 КЗ „Нікопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 03.07.2018 року, лист № 566 КЗ „Нікопольська міська лікарня №1» , оригінал медичної карти (без номер) амбулаторної хворої (аркуші склеєні, не пронумеровані) з комунального закладу Нікопольська міська лікарня №4 Дніпропетровської обласної ради , оригінал медичної карти № 1537 за 2016 рік стаціонарної хворої з поліклінічного відділення КЗ Нікопольська міська лікарня № 4 Дніпропетровської обласної ради , копію витягу з медичної карти № 1537 стаціонарної хворої з КЗ Нікопольська міська лікарня № 14 Дніпропетровської обласної ради» від 01.09.2016 року, роздруківки пояснень осіб, які приймали участь у судових засіданнях від 14.07.2017 року, від 19.10.2017 року, від 09.01.2018 року, додаткові матеріалі у вигляді копій; аркуші прошиті, пронумеровані, всього 22 аркуші, серед яких, зокрема висновок судово-психіатричного експерта № 120 від 23.08.2016 року в КЗ Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня (том 1 а.с.136).

Як вбачається з висновку судово-психіатричного експерта № 530 від 10.08.2018 року відносно ОСОБА_4 , 1936 року народження, у момент підписання заповіту 30.06.2016 року та спадкового договору 04.08.2016 року ОСОБА_4 виявляла ознаки Органічного ураження головного мозку судинно генезу з вираженим психоорганічним синдромом (F 07.9 - згідно з МКХ - 10) і за психічним станом у зазначені періоди часу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. (том 1 а.с.148).

Отже, на переконання колегії суддів, висновком судово-психіатричного експерта № 530 від 1008.2018 року встановлена абсолютна неспроможність ОСОБА_4 у момент підписання заповіту 30.06.2016 року та спадкового договору 04.08.2016 року розуміти значення своїх дій та керувати ними, що є підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України.

При цьому колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що у висновку судово-психіатричного експерта від 10.08.2018 року № 530 робиться припущення, що хвороби, якими страждала ОСОБА_4 у період посвідчення заповітів 30.06.2016 року та укладення спадкового договору 04.08.2016 року, могли викликати у хворого порушення свідомості, оскільки висновок судово-психіатричного експерта № 530 від 1008.2018 року є чітким і не містить будь-яких припущень.

Так, колегія суддів критично відносить до висновків суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 не страждала будь-якими психічними захворюваннями, оскільки окрім єдиного виклику лікаря-психіатра 12.07.2016 року відомостей в матеріалах справи про те, що ОСОБА_4 страждала на стійкі психічні захворювання під час посвідчення заповітів 30.06.2016 року та укладення спадкового договору 04.08.2016 року немає, оскільки такі висновки має надавати лише спеціаліст у галузі судово-психіатричної експертизи.

З наведених вище підстав колегія суддів критично відноситься й до висновків суду першої інстанції про те, що згідно наданих суду та експерту медичних документів вбачається, що ОСОБА_4 мала ряд стійких захворювань загального характеру, проходила лікування у терапевта та невропатолога, однак відомостей про те, що вона приймала ліки, які б впливали на її свідомість та розуміння значення своїх дій в цих документах не має. Про вплив призначених терапевтом та невропатологом ліків за загальними захворюваннями на свідомість ОСОБА_4 та на її розуміння значення своїх дій в судово-психіатричній експертизі також експертом не встановлено. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що висновок судово-психіатричного експерта № 530 від 10.08.2018 року відносно ОСОБА_4 , 1936 року народження, містить чіткі визначення того, що у момент підписання заповіту 30.06.2016 року та спадкового договору 04.08.2016 року ОСОБА_4 виявляла ознаки Органічного ураження головного мозку судинно генезу з вираженим психоорганічним синдромом (F 07.9 - згідно з МКХ - 10) і за психічним станом у зазначені періоди часу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про неприпустимість прийняття до уваги висновку судово-психіатричного експерта № 120 від 23.08.2016 року в КЗ Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня (а.с.140 том 1), де зазначено, що станом на теперішній час ОСОБА_4 не може розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки даний висновок є одним із належних та допустимих доказів у справі, може бути прийняти до уваги судом в сукупності з іншими доказами по справі та підтверджує той факт, що ОСОБА_4 за психічним станом, навіть після складення заповіту 30.06.2016 року та укладення спадкового договору 04.08.2016 року не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Посилання суду на те, що з висновку судово-психіатричної експертизи вбачається, що майже весь висновок судово-психіатричної експертизи побудований на підставі свідчень свідків, що допитувались по справі, пояснень учасників судового процесу, та за відсутності медичної документації у періоди часу, що цікавлять суд, тому він не може бути прийнятий як належний та допустимий доказ по справі колегія суддів вважає також помилковим, оскільки вказаний висновок судово-психіатричної експертизи був зроблений на підставі наданих судом та сторонами по справі доказів, зокрема пояснень свідків ОСОБА_9 - сусідки матері ОСОБА_2 та ОСОБА_10 - знайомої ОСОБА_4 , які в більшості своїх свідчень підтверджували родинні відносини між померлою ОСОБА_4 та її племінником ОСОБА_2 , також обидва свідка показали суду, що померла останнім часом була хворобливою та дратівливою, в неї постійно змінювався настрій. ОСОБА_10 також показала, що ОСОБА_4 просила племінника ОСОБА_12 та його дружину її лікувати через психічні розлади, а свідок ОСОБА_9 суду показала, що останнім часом перед смертю бачила ОСОБА_4 рідко, зазначила що бачила як остання відвідувала церкву на великі свята.

При цьому, відповідач по справі не скористався своїм правом заперечити чи спростувати покази вказаних вище свідків.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що, при вирішенні питання про призначення судово-психіатричної експертизи , відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, мав надати свої докази, одна таким правом не скористався.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав сторін чи інших осіб.

Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні.

Відповідачем по справі, за наявності висновку судово-психіатричної експертизи, яка свідчить про те, що ОСОБА_4 за психічним станом, навіть після складення заповіту 30.06.2016 року та укладення спадкового договору 04.08.2016 року не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, не було заявлено клопотання про призначення повторної експертизи.

Крім того, судом першої інстанції, який дійшов висновку про те, що висновок експерта є необґрунтованим таким, що суперечить іншим матеріалам справи та викликає сумнів у його правильності, за власною ініціативою не було призначено повторної судової експертизи.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що згідно із п. 2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень на експерта покладається обов`язок особисто провести повне дослідження, дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок на поставлені питання, а в разі необхідності роз`яснити його.

Пунктом 2 ч. 7 Порядку рецензування висновків судових експертів та висновків експертних досліджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 травня 2015 № 775/5 закріплено, що підлягають аналізу правильність та обґрунтованість вибору схеми дослідження, методів і методик дослідження, послідовність застосування методів, відповідність сучасному стану методичного забезпечення певного виду судової експертизи.

На підставі абз. 4 п.2.3 Інструкції Міністерства юстиції України Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень від 08 жовтня 1998 № 53/5 експерту забороняється вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно.

У Постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц, яка відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, повинна бути врахована районним судом під час постановлення рішення, закріплено наступні правові висновки: під неясністю висновку експерта слід розуміти нечіткість, розпливчастість відповідей експерта, внаслідок чого стає незрозумілий хід думок експерта; недостатньо повним - є висновок, заснований на дослідженні не всіх наданих експертові об`єктів або що не містить вичерпних відповідей на всі поставлені питання.

Однак слід розуміти, що жоден доказ сам по собі не є самостійною підставою для спростування висновку експерта.

Висновок експерта не є достовірним /належним/ допустимим доказом у разі доведення наявності дефекту самого висновку, а саме наявність одного (або декількох) із зазначених моментів: необґрунтованості, неповноти або його неясності; факт вирішення експертом правових питань чи питань, які виходять за межі його спеціальних знань; вирішення експертом питань щодо обставин, які не є предметом доказування; призначення та проведення експертизи, складання висновку експерта з порушенням чинного законодавства України.

Таким чином, слід розуміти, що оскільки достовірність /належність/ допустимість висновку експерта - це обставина, що має значення для вирішення справи, то дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність дефектів висновку експерта, є доказами у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності і дав їм належну оцінку в своєму рішенні.

Отже, колегія суддів вважає доведеним той факт, що заповіт від 30.06.2016 року та спадковий договір 04.08.2016 року були укладені без вільного волевиявлення ОСОБА_4 , в момент неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, що підтверджується висновком судово-психіатричного експерта № 530 від 10.08.2018 року, який узгоджується з поясненнями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

При цьому висновок суду прешої інстанції про те, що позивачем по справі не не надано належних і достовірних доказів, які б засвідчували, що на момент складення заповіту 30.06.2016 року та укладення спадкового договору від 04.08.2016 року ОСОБА_4 перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, а доводи позивача та висновки судово-психіатричного експерта ґрунтуються на припущеннях спростовуються висновком судово-психіатричного експерта № 530 від 10.08.2018 року відносно ОСОБА_4 , 1936 року народження, містить чіткі визначення того, що у момент підписання заповіту 30.06.2016 року та спадкового договору 04.08.2016 року ОСОБА_4 виявляла ознаки Органічного ураження головного мозку судинно генезу з вираженим психоорганічним синдромом (F 07.9 - згідно з МКХ - 10) і за психічним станом у зазначені періоди часу не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, який є чітким, зрозумілим, категоричним та не ґрунтується на припущеннях.

На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення яким визнати недійсним спадковий договір, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений 04.08.2016 року приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Іопелем Сергієм Олександровичем, зареєстрований в реєстрі за № 3105, скасувати заборону відчуження майна - 12/19 частин у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_4 , зареєстровану в реєстрі за № 3106, скасувати заборону відчуження майна - приватизованої земельної ділянки, площею 0,0666 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_4 , зареєстровану в реєстрі за № 3107 та визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 , 30.06.2016 року на користь ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Іопелем Сергієм Олександровичем.

На підставі ст. 141 ЦПК України з позивача ОСОБА_13 на користь відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в сумі 2700 грн., які понесені нею при розгляді справи судом першої інстанції та підтвердженні належними та допустимим доказами, а саме договором про надання правничої допомоги, актом виконаних робіт та розрахунком суми гонорару (том 2 а.с.72-75) та судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 826 грн. 80 коп. (том 2 а.с.226).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Іопель Сергій Олександрович, про визнання спадкового договору, заповіту недійсними та зняття заборони відчуження задовольнити.

Визнати недійсним спадковий договір, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений 04.08.2016 року приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Іопелем Сергієм Олександровичем, зареєстрований в реєстрі за № 3105.

Скасувати заборону відчуження майна - 12/19 частин у праві спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_4 , зареєстровану в реєстрі за № 3106.

Скасувати заборону відчуження майна - приватизованої земельної ділянки, площею 0,0666 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_4 , зареєстровану в реєстрі за № 3107.

Визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_4 , 30.06.2016 року на користь ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Іопелем Сергієм Олександровичем.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , витрати на правничу допомогу в сумі 2700 (дві тисячі сімсот) грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 826 грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2020 року.

Головуючий:

Судді: