Постанова

від 21.12.2020 по справі 917/1748/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2020 р. Справа № 917/1748/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М. , суддя Сіверін В.І. , суддя Терещенко О.І.

за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.

за участю:

прокурора - не з`явився;

позивача - не з`явився;

1-го відповідача - не з`явився;

2-го відповідача - адвокат Бурбак О.В., ордер;

3-го відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого заступника керівника Полтавської обласної прокуратури, м. Полтава (вх. № 2661П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 27.08.2020 у справі №917/1748/19, ухваленого у приміщенні господарського суду Полтавської області суддею Солодюк О.В., дата складання повного тексту рішення - 07.09.2020,

за позовом першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області, м. Лубни, Полтавської області, в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографїї та кадастру, вул. Народного Ополчення,3, м. Київ, 03151

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, м. Полтава,

2. ОСОБА_1 , с. Оржиця Полтавської області,

3. фермерського господарства "СОФІЯАГРО", с. Оржиця Полтавської області,

про визнання недійсними договорів оренди землі,

ВСТАНОВИЛА:

Перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області звернувся в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, ОСОБА_1 , фермерського господарства "СОФІЯАГРО" про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок: від 03.07.2014 загальною площею 96,9102 га, кадастровий номер 5323680800:00:009:0012; від 03.07.2014 загальною площею 34,2863 га, кадастровий номер 5323686400:00:003:1000; від 03.07.2014 загальною площею 41,2963 га, кадастровий номер 5323686400:00:018:1234; від 22.12.2014 загальною площею 20,0005га, кадастровий номер 5323680800:00:009:0210; від 22.12.2014 загальною площею 70,0281 га, кадастровий номер 5323680800:00:006:0117; від 12.02.2015 загальною площею 26,5200 га, кадастровий номер 5323688200:00:044:0102; від 04.03.2015 загальною площею 117,3499 га, кадастровий номер 5323683600:00:005:2088, та припинення їх на майбутнє.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилався на те, що у січні, лютому та жовтні 2014 року ОСОБА_1 до Головного управління Держземагенства у Полтавській області (Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області - на цей час) подав 7 клопотань про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Оржицького району Полтавської області у оренду для ведення фермерського господарства, за результатами розгляду яких Головним управлінням видано накази від 18.02.2014 та 22.10.2014 про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою для надання в оренду ОСОБА_1 земельних ділянок за межами населеного пункту орієнтовною площею 406,29 га на території Денисівської, Яблунівської, Лукімської, Староіржавецької сільських рад Оржицького району для ведення фермерського господарства. Лубенською місцевою прокуратурою в ході опрацювання документації із землеустрою у 2019 році виявлено порушення вимог земельного законодавства під час оформлення права оренди на земельні ділянки для ведення фермерського господарства на території Оржицького району Полтавської області.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.08.2020 в позові відмовлено.

Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволені позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 обґрунтував необхідність одержання землі у зазначеному розмірі для ведення фермерського господарства, розмір земельних ділянок визначив з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства; судом першої інстанції зауважено, що відсутність у власності сільськогосподарської техніки для оброблення земельних ділянок не позбавляє особу можливості використання такої техніки на праві користування (оренди) та інших не заборонених законом підставах. ОСОБА_1 маючи намір здійснювати фермерську діяльність мав потенційного контрагента - ПСП Приват Агро , вид діяльності якого дозволяє укладати господарські договори, в т.ч. і з ФГ СОФІЯАГРО .

Крім того, судом першої інстанції зауважено, що нормами чинного законодавства не заборонено передавати у користування на умовах оренди кілька земельних ділянок, які розташовані на значній відстані одна від одної одному орендарю, в тому числі для ведення фермерського господарства. Розмір орендної плати під час укладання спірних договорів оренди земельних ділянок визначався за матеріалами нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, з урахуванням індексації такої оцінки. Разом з цим суд зазначив, що жодний Закон України чи підзаконний нормативний акт не покладає на громадянина обов`язку щодо виготовлення агрохімічного паспорту земельних ділянок, в т.ч. при укладенні договору оренди земельної ділянки відповідно до Закону України Про фермерське господарство .

Перший заступник керівника Полтавської обласної прокуратури із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 27.08.2020 у справі № 917/1748/19 скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагенства у Полтавській області з клопотаннями про отримання земельних ділянок. Отримавши в оренду земельні ділянки ОСОБА_1 не зареєстрував фермерське господарство, та повторно звертався до ГУ Держземагенства у Полтавській області з клопотаннями про отримання земельних ділянок. Внаслідок чого продовжував отримувати земельні ділянки в оренду для ведення фермерського господарства.

Прокурор вважає, що договори оренди земельних ділянок укладені з порушенням вимог законодавства, а саме Закону України Про фермерське господарство , Земельного кодексу України, зокрема, земельні ділянки передані в оренду без проведення земельних торгів; подані ОСОБА_1 заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою у порушення ст.ст. 7-8 ЗУ Про фермерське господарство , та містять формальне обґрунтування надання земельних ділянок великого розміру; наданні земельні ділянки не межують між собою.

Зауважує, що договори оренди земельних ділянок укладені без проведення нормативно грошової оцінки земельних ділянок, агрохімічні паспорти земельних ділянок відсутні.

Від ФГ СОФІЯАГРО надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третій відповідач проти доводів і вимог апеляційної скарги заперечує, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Вважає, що ОСОБА_1 обґрунтував необхідність одержання землі у зазначеному розмірі для ведення фермерського господарства; нормами чинного законодавства не заборонено передавати у користування на умовах оренди кілька земельних ділянок, які розташовані на значній відстані одна від одної одному орендарю, в тому числі для ведення фермерського господарства; у спірних договорах оренди земельних ділянок сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, який за своїм змістом є аналогічним з відзивом третього відповідача.

У судовому засіданні 21.12.2020 представник другого відповідача проти доводів і вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Інші учасники процесу у судове засідання не з`явились про дату, час та місце судового засідання повідомленні належним чином.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі « G. B. проти Франції» ), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), позиція прокурора стосовно оскаржуваного рішення достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі і відзивах на неї доводи, заслухавши представника другого відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

У січні, лютому та жовтні 2014 року ОСОБА_1 подав до Головного управління Держземагенства у Полтавській області клопотання про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Оржицького району Полтавської області у оренду для ведення фермерського господарства (т.1 а.с. 33-53).

30.01.2014 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагенства у Полтавській області з клопотанням про отримання земельної ділянки площею 97,36 га в оренду для ведення фермерського господарства за межами населеного пункту на території Денисівської сільської ради Оржицького району Полтавської області.

Також 30.01.2014 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагенства у Полтавській області з клопотанням про отримання земельної ділянки площею 34 га в оренду для ведення фермерського господарства за межами населеного пункту на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області.

12.02.2014 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагенства у Полтавській області з клопотанням про отримання земельної ділянки площею 41 га в оренду для ведення фермерського господарства за межами населеного пункту на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області.

До вищезазначених клопотань ОСОБА_1 долучив графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельних ділянок, документи що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві (а саме, копію трудової книжки НОМЕР_1 , відповідно до запису якої ОСОБА_1 з 03.03.2008 року прийнятий на роботу в ПСП «ПриватАгро» на посаду генерального директора), довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України щодо ПСП«ПриватАгро» та копії паспорту та ідентифікаційного коду.

13.10.2014 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагенства у Полтавській області з клопотанням про отримання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів на території Денисівської сільської ради Оржицького району Полтавської області площами 70 га та 20 га, на території Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області площею 117,41 га та на території Яблунівської сільської ради Оржицького району Полтавської області площею 26,52 га. До вищезазначених клопотань ОСОБА_1 долучив графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, документи що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві (а саме, копію трудової книжки НОМЕР_1 , відповідно до запису якої ОСОБА_1 з 03.03.2008 року прийнятий на роботу в ПСП «ПриватАгро» на посаду генерального директора), довідку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України щодо ПСП «ПриватАгро» та копії паспорту та ідентифікаційного коду.

За результатами розгляду зазначених клопотань Головним управлінням Держземагенства у Полтавській області видано накази про надання дозволів на розроблення документації із землеустрою (т.1 а.с. 54-60), відповідно до яких надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за межами населеного пункту орієнтовною площею 406,29 га на території Денисівської, Яблунівської, Лукімської, Староіржавецької сільських рад Оржицького району для ведення фермерського господарства, а саме:

- наказ від 18.02.2014 №ПЛ/5323686400:00:018/00001126 щодо земельної ділянки орієнтовною площею 41,0 га на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району;

- наказ від 18.02.2014 №ПЛ/5323680800:00:009/00001125 щодо земельної ділянки орієнтовною площею 97,36 га на території Денисівської сільської ради Оржицького району;

- наказ від 18.02.2014 №ПЛ/5323686400:00:009/00001124 щодо земельної ділянки орієнтовною площею 34,0 га на території Староіржавецької сільської ради Оржицького району;

- наказ від 22.10.2014 №4063-сг щодо земельної ділянки орієнтовною площею 20,0 га на території Денисівської сільської ради Оржицького району;

- наказ від 22.10.2014 №4062-сг щодо земельної ділянки орієнтовною площею 26,52 га на території Яблунівської сільської ради Оржицького району;

- наказ від 22.10.2014 №4060-сг щодо земельної ділянки орієнтовною площею 70,00 га на території Денисівської сільської ради Оржицького району;

- наказ від 22.10.2014 №4059-сг щодо земельної ділянки орієнтовною площею 117,41 га на території Лукімської сільської ради Оржицького району.

Наказами Головного управління Держземагенства у Полтавській області №1253-сг від 02.07.2014, №1254-сг від 02.07.2014, №1255-сг від 02.07.2014, №5771-сг від 22.12.2014, №5772-сг від 22.12.2014, №284-сг від 10.02.2015, №747-сг від 03.03.2015 (т.1 а.с. 61-67) затверджено розроблені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в користування ОСОБА_1 та надано останньому для ведення фермерського господарства в оренду наступні земельні ділянки:

1) з кадастровим номером 5323680800:00:009:0012, площею 96,9102 га ріллі в адміністративних межах Денисівської сільської ради для ведення фермерського господарства та 03.07.2014 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 21 рік з встановленою орендною платою у розмірі 110735,85 гривень в рік, що становить 5 % від нормативної грошової оцінки 1 гектара ріллі по області, визначеної за матеріалами нормативно грошової оцінки земель 1995 року з урахуванням індексації такої оцінки станом на 01.01.2014 на коефіцієнт 3,2 та коефіцієнта для ріллі 1,756; право оренди за ОСОБА_1 зареєстровано 11.12.2014 (т.1 а.с.68-72);

2) з кадастровим номером 5323686400:00:003:1000, площею 34,2859 га ріллі в адміністративних межах Староіржавецької сільської ради для ведення фермерського господарства та 03.07.2014 укладено договір оренди земельної ділянки площею 34,2863 га строком на 21 рік з встановленого орендною платою у розмірі 39177,28 гривень в рік, що становить 5 % від нормативної грошової оцінки 1 гектара ріллі по області, визначеної за матеріалами нормативно грошової оцінки земель 1995 року з урахуванням індексації такої оцінки станом на 01.01.2014 на коефіцієнт 3,2 та коефіцієнта для ріллі 1,756; право оренди за ОСОБА_1 зареєстровано 11.12.2014 (т. 1 а.с.73-78);

3) з кадастровим номером 5323686400:00:018:1234, площею 41,2963 га пасовищ в адміністративних межах Староіржавецької сільської ради для ведення фермерського господарства та 03.07.2014 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 21 рік з встановленою орендною платою у розмірі 7492,80 гривень в рік, що становить 5 % від нормативної грошової оцінки 1 гектара пасовища по області, визначеної за матеріалами нормативно грошової оцінки земель 1995 року з урахуванням індексації такої оцінки станом на 01.01.2014 на коефіцієнт 3,2 та коефіцієнта; право оренди за ОСОБА_1 зареєстровано 11.12.2014 (т. 1 а.с.79-84);

4) з кадастровим номером 5323680800:00:009:0210, площею 20,0005 га ріллі в адміністративних межах Денисівської сільської ради для ведення фермерського господарства та 22.12.2014 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 21 рік з встановленою орендною платою у розмірі 22853,86 гривень в рік, що становить 5 % від нормативної грошової оцінки 1 гектара ріллі по області, визначеної за матеріалами нормативно грошової оцінки земель 1995 року з урахуванням індексації такої оцінки станом на 01.01.2014 на коефіцієнт 3,2 та коефіцієнт для ріллі 1,756; право оренди за ОСОБА_1 зареєстровано 06.01.2015 (т. 1 а.с.85-90);

5) з кадастровим номером 5323680800:00:006:0117, площею 70,0281 га ріллі в адміністративних межах Денисівської сільської ради для ведення фермерського господарства та 22.12.2014 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 21 рік з встановленою орендною платою у розмірі 80018,62 гривень в рік, що становить 5 % від нормативної грошової оцінки 1 гектара ріллі по області, визначеної за матеріалами нормативно грошової оцінки земель 1995 року з урахуванням індексації такої оцінки станом на 01.01.2014 на коефіцієнт 3,2 та коефіцієнт для ріллі 1,756; право оренди за ОСОБА_1 зареєстровано 06.01.2015 (т. 1 а.с.91-98);

6) з кадастровим номером 5323688200:00:044:0102, площею 26,5200 га ріллі в адміністративних межах Яблунівської сільської ради для ведення фермерського господарства та 12.02.2015 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 21 рік з встановленою орендною платою у розмірі 37850,94 гривень в рік, що становить 5 % від нормативної грошової оцінки 1 гектара ріллі по області, визначеної за матеріалами нормативно грошової оцінки земель 1995 року з урахуванням індексації такої оцінки станом на 01.01.2015 на коефіцієнт 3,997 та коефіцієнт для ріллі 1,756; право оренди за ОСОБА_1 зареєстровано 16.02.2015 (т. 1 а.с.99-101, 112);

7) з кадастровим номером 5323683600:00:005:2088, площею 117,3499 га ріллі в адміністративних межах Лукімської сільської ради для ведення фермерського господарства та 04.03.2015 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років з встановленою орендною платою у розмірі 167488,82 гривень в рік, що становить 5 % від нормативної грошової оцінки 1 гектара ріллі по області, визначеної за матеріалами нормативно грошової оцінки земель 1995 року з урахуванням індексації такої оцінки станом на 01.01.2015 на коефіцієнт 3,997 та коефіцієнт для ріллі 1,756; право оренди за ОСОБА_1 зареєстровано 05.03.2015 (т.1 а.с.102-109).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» реорганізовано Головне управління Держземагенства у Полтавській області та утворено Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - відповідач 1).

Згідно з даними Єдиного державного реєстру фізичних та юридичних осіб-підприємців 02.02.2016 ОСОБА_1 зареєстрував Фермерське господарство «СОФІЯАГРО» (код 40246827).

Прокурор звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом в якому просив визнати недійсними договори оренди землі на вищезазначені земельні ділянки, посилаючись на те, що вони укладені сторонами з порушенням норм чинного законодавства.

Рішенням місцевого господарського суду в позові відмовлено з підстав викладених вище.

Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням господарського суду Полтавської області прокурор звернувся з апеляційною скаргою до Східного апеляційного господарського суду.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частинами 2, 3 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Як убачається з позовної заяви, перший заступник керівника Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії картографії та кадастру звернувся до суду з позовом до органу, уповноваженого розпоряджатися землею державної власності у спірних правовідносинах, до фізичної особи та до фермерського господарства, яке є орендарем земельних ділянок про визнання недійсними договорів оренди землі.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон; у редакції, чинній на час надання відповідачеві 2 земельних ділянок, укладення оспорюваних договорів та реєстрації фермерського господарства) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

У статті 2 Закону закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закон № 973-IV.

За частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону № 973-IV).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону № 973-IV вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство має бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки фермерське господарство є юридичною особою, його спори щодо користування землями, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, з фермерським господарством, розглядаються господарськими судами.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 13.03.2018 у справі 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 12.12.2018 у справі № 388/1103/16-ц, від 13.03.2019 у справі № 691/1148/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 04.09.2019 у справі № 697/2767/16, від 02.10.2019 у справі № 922/538/19.

Як вірно встановлено судом першої інстанції наказами Головного управління Держземагенства в Полтавській області надано в оренду ОСОБА_1 земельні ділянки, з метою ведення фермерського господарства на підставі Закону № 973-IV. Після державної реєстрації цих договорів ОСОБА_1 засновано Фермерське господарство «СОФІЯАГРО» , яке зареєстровано як юридична особа.

Таким чином, з урахуванням викладених вище приписів Закону № 973-IV у правовідносинах користування спірними земельними ділянками відбулася фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах є юридичні особи.

Отже, прокурор, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до змісту спірних правовідносин та суб`єктного складу сторін спору як таких, що виникли на підставі Закону № 973-IV та пов`язані з реалізацією громадянином своїх прав на створення фермерського господарства, що є формою підприємницької діяльності.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2019 у справі № 922/3530/19.

Як зазначалось вище, питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство" в редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин. З огляду на положення статей 22, 31, 93 та 124 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення можуть надаватися громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частинами другою та третьою статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені випадки, коли земельні торги не проводяться, а передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу. Зокрема, земельні торги не проводяться в разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства.

Стаття 123 Земельного кодексу України регулює загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Разом з тим відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону). У таких правовідносинах цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (ділі - Закон) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений спеціальним Законом України "Про фермерське господарство".

Так, згідно з абзацами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Частинами другою та четвертою статті 7 цього Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Частинами 2 та 4 статті 7 Закону передбачено, що заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.

Таким чином, спеціальний Закон визначав обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які дещо відрізнялися від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства слід зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Закон України "Про фермерське господарство" також передбачає, що заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна бути розглянута по суті. При цьому норми Закону України "Про фермерське господарство" не містять імперативної вимоги про задоволення заяви за наявності певних формальних умов, допускаючи можливість прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про відмову в задоволенні заяви без визначення виключного переліку підстав для такої відмови.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у своїх клопотаннях від 30.01.2014, 12.02.2014 та 13.10.2014 до Головного управління Держземагенства у Полтавській області про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у користування, зазначив бажаний розмір і місце їх розташування земельних ділянок, надав документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві (копію трудової книжки НОМЕР_1 , відповідно до запису якої ОСОБА_1 з 03.03.2008 прийнятий на роботу в ПСП «ПриватАгро» на посаду генерального директора), обґрунтовував необхідність одержання землі у зазначеному ним розмірі для ведення фермерського господарства, розмір земельної ділянки визначив з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

В обґрунтуваннях розмірів земельних ділянок ОСОБА_1 зазначив, що вказана площа земельних ділянок є мінімально необхідною для початку діяльності фермерського господарства, що надасть йому змогу рентабельно використовувати засоби механізації та не допускати їх простоювання. Обробіток меншої площі земельних ділянок призведе до збільшення терміну повернення коштів, які він вкладе в придбання засобів механізації, а значить і знизить рентабельність підприємства. Основною метою ОСОБА_1 , як зазначено в обґрунтуваннях розмірів земельних ділянок, є не лише отримання прибутку для себе, а й по можливості розвиток інфраструктури Денисівської, Яблунівської, Лукімської та Староіржавецької сільських рад, в яких він бажає отримати земельні ділянки, а надання меншої площі землі не дасть змоги розвиватись в майбутньому.

В майбутньому, як зазначив ОСОБА_1 , він бажає здійснювати розвиток фермерського господарства в тваринницькій галузі виробництва, в галузі риборозведення, овочівництва, садівництва, - саме тому вибрав для початку діяльності саме Оржицький район, який багатий на луки, природні пасовища та річки й ставки. Оскільки він і його близькі родичі проживають в цьому районі, ОСОБА_1 зазначив, що саме тут хоче створити та розвивати свою власну справу, при цьому пріоритетом для нього є не лише отримання прибутку для себе, а й створення нових робочих місць та розвиток сільської місцевості.

Колегія суддів зазначає, що викладення конкретних перспектив діяльності фермерського господарства Закон від заявника не вимагає, як і не встановлює обов`язкової форми та змісту клопотання та обґрунтування розміру земельної ділянки.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 обґрунтовував необхідність одержання землі у зазначеному ним розмірі для ведення фермерського господарства, розмір земельних ділянок визначив з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями апелянта, що клопотання ОСОБА_1 не містять відомостей про кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, оскільки статтею 5 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено, що право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Статтею 8 даного Закону визначено, що фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтями 3, 4 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства.

Можливість набуття членства у фермерському господарстві є правом, а не обов`язком родичів або членів сім`ї засновника фермерського господарства.

Статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, зокрема, що у заяві зазначаються кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність.

Фермерське господарство згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" може бути створене одним громадянином.

Колегія суддів вважає безпідставним твердження прокурора про те, що ГУ Держземаганства у Полтавській області не з`ясувало, чи є у ОСОБА_1 трудові та матеріальні ресурси для того, щоб обробляти земельні ділянки значної площі, посилаючись на інформацією Головного управління Держпродспоживслужби у Полтавській області від 14.03.2019 №01-27/1533, згідно якої за власником - ФГ «СОФІЯАГРО» (код ЄДРПОУ 40246827) трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні і меліоративні машини, сільськогосподарська техніка не реєструвалися, оскільки Законом не визначено, що для виділення землі для фермерського господарства орендарям необхідно подавати перелік автотранспортних засобів певних марок та сільськогосподарської техніки, причому у визначеному об`ємі та специфікації. Відсутність у власності сільськогосподарської техніки для оброблення земельних ділянок не позбавляє особу можливості використання такої техніки на праві користування (оренди) та на інших, не заборонених законом підставах.

У відповідності до договору № 14-08/2018 від 14.08.2018, укладеного між ФГ «СОФІЯАГРО» та ТОВ «АГРОЄВРОТРАНС» здійснювалось перевезення вантажу, а саме, відповідно до акту приймання передачі наданих послуг №51 від 04.03.2019 здійснювалась перевезення карбаміду та акту приймання-передачі наданих послу: №220 від 18.09.2018 перевезення пшениці (т. 2 а.с.21-23).

Згідно договору № 27 від 01.07.2019 про надання послуг по збиранню врожаю сільськогосподарських культур, укладеного між ФГ «СОФІЯАГРО» та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Першотравневе» , товариство надавало послуги по збиранню врожаю на полях ФГ «СОФІЯАГРО» , виконання якого підтверджується актом виконаних робіт №150 від 24.07.2019 (т. 2 а.с.18-20).

З матеріалів справи також вбачається, що між Фермерським господарством «СОФІЯАГРО» та Приватним сільськогосподарським товариством «ПриватАгро» укладено договір № 01/06-16 від 01.06.2016 (т. 2 а.с.24-25), предметом якого є виконання сільськогосподарських робіт, а саме, культивація, закриття вологи, внесення мінеральних добрив/підживлення ґрунту та рослин, коткування, мотиження, лущення стерні, чизелювання, оранка, посів сільськогосподарських угідь, збирання врожаю сільськогосподарських культур за допомогою комбайна, власними силам та засобами, виконання якого підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), актами надання послуг (т.2 а.с.26-54, 58-61,63, 66-70).

Між Фермерським господарством «СОФІЯАГРО» та Приватним сільськогосподарським товариством «ПриватАгро» укладено також договори оренди сільськогосподарської техніки № 07/08-2018 від 07.08.2018 , що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), т.2 а.с.55-57), договір перевезення автомобільним транспортом № 02-01/2019 від 02.01.2019, що підтверджується актами здачі-приймання робіт (надання послуг), т.2 а.с.62, 64-65).

Колегія суддів звертає увагу, що до клопотань від 30.01.2014, 12.02.2014 та 13.10.2014 до Головного управління Держземагенства у Полтавській області про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у користування, ОСОБА_1 також додав довідку АБ з ЄДРПОУ ПСП «ПриватАгро» (т.1 а.с.37-38), з якої вбачається, що ОСОБА_1 є керівником ПСП «ПриватАгро» , видами діяльності якого є вирощування зернових (крім рису), бобових культур та насіння олійних культур, розведення інших тварин, допоміжна діяльність у рослинництві, виробництво олії та товарних жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості, вантажний автомобільний транспорт.

Таким чином, ОСОБА_1 , маючи намір здійснювати фермерську діяльність та звертаючись до ГУ Держземагентва у Полтавській області з клопотаннями про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, вже мав потенційного контрагента - ПСП «ПриватАгро» , вид діяльності якого дозволяє укладати господарські договори, в т.ч. і з ФГ «СОФІЯАГРО» .

Щодо наявності потенційних контрагентів, ресурси яких можливо залучити на договірних засадах для ведення фермерського господарства, як підставу надання громадянину земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства, зазначив Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі 547/1021/15-ц (провадження №61-13697св18).

Отже, волевиявлення громадянина ОСОБА_1 , наявність в нього бажання створити фермерське господарство та спроможність вести господарство такого виду - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, підтверджена матеріалами справи.

Посилання прокурора на те, що ОСОБА_1 при подачі клопотань від 30.01.2014 та від 12.02.2014 про надання дозволів на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 97,36 га, 34 га та 41 га на території Денисівської та Староіржавецької сільських рад Оржицького району взагалі не надавав обґрунтування розмірів земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства спростовується матеріалами справи (т.1 а.с.234-236).

Стосовно тверджень прокурора про те, що всупереч частини 7 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ОСОБА_1 надано в оренду земельні ділянки, які розташовані не єдиним масивом та на значній відстані одна від одної, що у свою чергу унеможливлює їх раціональне використання і вони не могли бути надані фізичній особі в оренду без застосування земельних торгів, колегія суддів зазначає, що відповідно до вищезазначеної норми Закону земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро - і радіотелефонних мереж, газо - і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

З наведеного вбачається, що земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом коли у складі земель, що передбачаються для надання з метою ведення фермерського господарства, є водні джерела та лісові угіддя. В такому випадку такі водні джерела та лісові угіддя не вилучаються, а передаються для ведення фермерського господарства єдиним масивом у складі земель сільськогосподарського призначення. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 14.06.2017 у справі № 676/4463/15-ц.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що нормами чинного законодавства не заборонено передавати у користування на умовах оренди декілька земельних ділянок, які розташовані на значній відстані одна від одної одному орендарю, в тому числі для ведення фермерського господарства, разом з цим прокурором не наведеного правового обґрунтування щодо обмежень передачі земельних ділянок які перебувають на значній відстані.

Вимоги Закону України «Про фермерське господарство» не містять застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельної ділянки, яка може бути надана громадянину для ведення фермерського господарства, як і не містить обмежень щодо кількості таких ділянок.

Колегія суддів зазначає, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (ст. 8 Закону).

Як вбачається з матеріалів справи договори оренди землі укладені між ОСОБА_1 та ГУ Держземагенства у Полтавській області 03.07.2014, 22.12.2014, 12.02.2015 та 04.03.2015.

02.02.2016 здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства «СОФІЯАГРО» . Тобто, зазначені земельні ділянки отримані саме для створення фермерського господарства «СОФІЯАГРО» . При цьому, кількісних обмежень щодо права звернення громадян до розпорядника сільгоспугідь для отримання землі в користування на умовах оренди з метою ведення фермерського господарства з подальшим створення та реєстрацією фермерського господарства - юридичної особи, законодавець не встановив.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Фермерське господарство «СОФІЯАГРО» використовує земельні ділянки за цільовим призначенням, веде товарне сільськогосподарське виробництво, сплачує орендну плату, що підтверджується довідками: виконавчого комітету Денисівської сільської ради Оржицького району Полтавської області № 02-18/435 від 30.10.2019; виконавчого комітету Яблунівської сільської ради Оржицького району Полтавської області № 246 від 30.10.2019 ; Староіржавецької сільської ради Оржицького району Полтавської області № 1094 від 29.10.2019; Лукімської сільської ради Оржицького району Полтавської області № 273 від 28.10.2019 (т.2 а.с.81-84), докази заборгованості по орендній платі в матеріалах справи відсутні.

Отже, волевиявлення ОСОБА_1 на ведення фермерського господарства при отриманні ним спірних ділянок в оренду не може ставитись під сумнів, дії ФГ «СОФІЯАГРО» доводять його спроможність виробляти відповідну товарну сільськогосподарську продукцію та використовувати орендовані земельні ділянки відповідно до умов спірних договорів та згідно вимогам законодавства.

Стосовно заперечень прокурора про те, що при укладенні спірних договорів оренди земельних ділянок між ГУ Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, не визначалась, а отже, договори оренди суперечать ст. 15 Закону України «Про оренду землі» , ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку землі» , ч. 1 пункту 289.1 статті 289 ПК України, колегія суддів зазначає, що розмір орендної плати під час укладання спірних договорів оренди земельних ділянок визначався за матеріалами нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення 1995 року з урахуванням індексації такої оцінки та розраховувався за алгоритмом, визначеним у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 № 1724 «Деякі питання оренди земель» .

У пункті 18 спірних договорів оренди землі визначено, що орендар за власний рахунок протягом шести місяців з дати підписання договору повинен розробити нормативно грошову оцінку земельної ділянки.

На виконання ч.ч.1, 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» та п.18 договорів оренди землі, ОСОБА_1 виготовлено технічні документації з нормативно грошової оцінки: земельної ділянки з кадастровим номером 5323686400:00:003:1000 площею 34,2859 га, що розташована в межах Староіржавецької сільської ради Оржицького району, земельної ділянки з кадастровим номером 5323683600:00:005:2088 площею 117,3499 га, що розташована в межах Лукімської сільської ради Оржицького району, земельної ділянки з кадастровим номером 5323680800:00:009:0012 площею 96,9102 га, що розташована в межах Денисівської сільської ради Оржицького району, земельної ділянки з кадастровим номером 5323686400:00:018:1234 площею 41,2963 га, що розташована в межах Староіржавецької сільської ради Оржицького району, земельної ділянки з кадастровим номером 5323688200:00:044:0102 площею 26,5200 га, що розташована в межах Яблунівської сільської ради Оржицького району, земельної ділянки з кадастровим номером 5323680800:00:009:0210 площею 20,0005 га, що розташована в межах Денисівської сільської ради Оржицького району, земельної ділянки з кадастровим номером 5323680800:00:006:0117 площею 70,0281 га, що розташована в межах Денисівської сільської ради Оржицького району. Розроблені технічні документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок затверджені рішеннями Оржицької районної ради Полтавської області (т. 2 а.с.71-76) та отримано відповідні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок (т. 2 а.с.85-91).

Між відповідачем 1 та відповідачем 2 укладено додаткові угоди про внесення змін до договорів оренди землі, згідно яких визначена нормативна грошова оцінка земельних ділянок та розмір орендної плати - 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розрахованої за даними загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення (т.2 а.с.92-97), а саме:

- додаткова угода від 25.06.2019 про внесення змін до договору оренди землі від 03.07.2014, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.12.2014 (кадастровий номер земельної ділянки 5323680800:00:009:0012);

- додаткова угода від 25.06.2019 про внесення змін до договору оренди землі від 22.12.2014, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.01.2015 (кадастровий номер земельної ділянки 5323680800:00:009:0210);

- додаткова угода від 25.06.2019 про внесення змін до договору оренди від 22.12.2014, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.01.2015 (кадастровий номер земельної ділянки 5323680800:00:006:0117);

- додаткова угода від 24.05.2019 про внесення змін до договору оренди землі від 03.07.2014, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.12.2014 (кадастровий номер земельної ділянки 5323686400:00:018:1234);

- додаткова угода від 05.07.2019 про внесення змін до договору оренди землі від 04.03.2015, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.03.2015 (кадастровий номер земельної ділянки 5323683600:00:005:2088);

- додаткова угода від 05.07.2019 про внесення змін до договору оренди землі від 12.02.2015, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.02.2015 (кадастровий номер земельної ділянки 5323688200:00:044:0102);

- додаткова угода від 03.01.2020 про внесення змін до договору оренди землі від 03.07.2014, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.12.2014 (кадастровий номер земельної ділянки 5323686400:00:003:1000).

Таким чином, спірні договори в повному обсязі відповідають вимогам законодавства.

Відповідач 1 та відповідач 2 вчинили дії, спрямовані на приведення зазначених правочинів у відповідність до вимог закону, визначили нормативну грошову оцінку земельних ділянок, які передавались в оренду та уклали додаткові угоди, якими внесені зміни до договорів оренди із зазначеного питання. Про аналогічні обставини зазначено Верховним Судом України у постанові по справі № 277/519/15-ц від 13.03.2017.

У постанові від 30.07.2020 у справі № 471/761/17-ц (провадження №61-24209 св18) Верховний Суд зазначив, що відсутність істотної умови у договорі оренди землі не є підставою для визнання його недійсним.

Крім того, орендна плата, визначена при укладенні спірних договорів у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок не суперечить ст. 288 Податкового кодексу України в межах мінімального значення - 3% та максимального - 12%.

Прокурор не надав доказів, що визначений у спірних договорах оренди розмір орендної плати - 5% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок призвів до недоотримання місцевими бюджетами (сільськими радами) грошових коштів та не зазначив розмір недоотриманих коштів, тобто, не довів порушень відповідачами інтересів держави.

Щодо посилання прокурора на необхідність наявності агрохімічного паспорту при передачі земельних ділянок колегія суддів вважає безпідставним, оскільки згідно пунктів 1.3, 1.4 Порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11 жовтня 2011 року № 536, агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки є результатом агрохімічної паспортизації всіх земель сільськогосподарського призначення, яка проводиться з метою державного контролю за зміною показників родючості, забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами, раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Об`єктами агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення є: рілля, у тому числі зрошувана, осушена; сіножаті і пасовища; багаторічні насадження.

При цьому, прокурор зазначає, що саме Головним управління Держземагенства у Полтавській області передано спірні земельні ділянки в оренду без розроблення їх агрохімічних паспортів.

Колегія суддів зазначає, що жодний Закон України чи підзаконний нормативний акт не покладає на громадянина обов`язку щодо виготовлення агрохімічного паспорту земельних ділянок, в т.ч. при укладенні договору оренди земельної ділянки відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» . Оскільки, відповідно до пунктів 1.3., 1.4. Порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11.10.2011 № 536, агрохімічна паспортизація всіх земель сільськогосподарського призначення проводиться з метою державного контролю за зміною показників родючості, забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами, раціонального використання земель сільськогосподарського призначення, виконання цієї функції покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин і не може бути покладено на фізичну особу - громадянина. Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №287/578/16-ц (провадження №61-1757св17).

В пунктах 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 зазначено, що вважається законним та обґрунтованим набуття майна або майнового права за договором, укладеним з органом публічної влади, який при відчуженні перевищив свої повноваження, в разі відсутності порушень з боку набувача. За висновком Суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Колегія суддів вважає, що сторонами договорів оренди земельних ділянок досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, спірні договори укладені у формі, встановленій законом та здійснена їх державна реєстрація.

Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок є необґрунтованими, спростовані відповідачами та наявними в матеріалах справи доказами і задоволенню не підлягають.

Разом з цим, до суду першої інстанції відповідачем 2 подана заява про застосування строків позовної давності.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц (провадження №14-252цс18).

Враховуючи недоведеність порушення інтересів держави, за захистом яких прокурор звернувся з даним позовом, суд першої інстанції дійшов вірного висновку і відмовив в позові з підстави його необґрунтованості.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 27.08.2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 28.12.2020 року.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя В.І. Сіверін

Суддя О.І. Терещенко