Ухвала

від 23.12.2020 по справі 905/2999/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

У Х В А Л А

23.12.2020р. Справа №905/2999/17

за скаргою: б/н від 23.10.2020р. Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) у справі:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 , м.Маріуполь

до відповідача: Державного підприємства Донецька залізниця , м.Донецьк, якого 16.07.2020р. замінено правонаступником - Акціонерним товариством Українська залізниця , м.Київ

про стягнення 2634731,71 грн

за участю: Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків), м.Краматорськ

Суддя Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Клименко Ю.О.

У засіданні брали участь:

від стягувача (позивача, скаржника): не з`явився

від боржника (відповідача): не з`явився

від органу примусового виконання рішень: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.03.2018р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 , м.Маріуполь до Державного підприємства Донецька залізниця , м.Донецьк про стягнення 2634731,71 грн задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача пеню - 637708,13 грн, 3% річних - 404265,72 грн, інфляційні нарахування - 1592757,86 грн, а також судовий збір в сумі 39520,98 грн.

25.04.2018р. на виконання вказаного рішення господарським судом видано відповідний наказ.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.07.2020р. замінено сторону виконавчого провадження №56910232 по виконанню наказу господарського суду Донецької області від 25.04.2018р. у справі №905/2999/17 про стягнення з Державного підприємства Донецька залізниця на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 2674252,59 грн, а саме: боржника - Державне підприємство Донецька залізниця його правонаступником - Акціонерним товариством Українська залізниця .

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2020р. вказану ухвалу місцевого суду залишено без змін.

26.10.2020р. до господарського суду Донецької області надійшла скарга б/н від 23.10.2020р. Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 на бездіяльність ВПВР Управління ЗПЗР у Донецькій області Східного МРУ МЮ (м.Харків), за змістом якої скаржник просив суд:

- визнати неправомірною бездію Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) в частині невжиття заходів з примусового виконання рішення господарського суду Донецької області за наказом господарського суду Донецької області від 25.04.2018р. у справі №905/2999/17.

- зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) усунути порушення (поновити порушене право заявника) шляхом забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) невідкладно вжити всі необхідні заходи з примусового виконання рішення господарського Донецької області за наказом господарського суду Донецької області від 25.04.2018р. у справі №905/2999/17 передбачених Законом України Про виконавче провадження , в тому числі, звернути стягнення на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, в тому числі, кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Ухвалою суду від 27.10.2020р. скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 призначено до розгляду в судовому засідання 16.11.2020р.

Згідно з ухвалою суду від 16.11.2020р. розгляд скарги б/н від 23.10.2020р. Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 на бездіяльність органу державної виконавчої служби у справі №905/2999/17 було зупинено до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/12809/19.

На підставі ухвали суду від 15.12.2020р. поновлено провадження з розгляду скарги б/н від 23.10.2020р. Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 у справі №905/2999/17, скаргу призначено до розгляду на 23.12.2020р. о 14:15 год. Присутність учасників розгляду скарги у судовому засіданні визначена не обов`язковою.

Від позивача (стягувача, скаржника), відповідача (боржника) та органу примусового виконання рішень будь-яких заяв та клопотань не надходило.

Представники учасників розгляду скарги у судове засідання 23.12.2020р. не з`явились, про дату, час і місце розгляду скарги повідомлені належним чином.

В силу норм ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997p. і набула чинності в Україні 11.09.1997p.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

За приписами ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014р. зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Розумність строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі G. B. проти Франції ), тощо. Отже, поняття розумний строк є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

З огляду на наведене, скарга б/н від 23.10.2020р. Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 розглянута судом протягом розумного строку.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що скарга б/н від 23.10.2020р. Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Статтею 1 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом ч.1 ст.5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів

За приписами ст.3 Закону України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виходячи зі змісту матеріалів скарги, 15.10.2020р. стягувач звернувся до органу примусового виконання рішень із заявою про вжиття заходів з примусового виконання судового рішення, за змістом якої повідомив Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) про те, що ухвалою від 16.07.2020р. господарського суду Донецької області у справі №905/2999/17 здійснено заміну сторони виконавчого провадження у справі №905/2999/17 про стягнення з Державного підприємства Донецька залізниця (ідентифікаційний код 01074957) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 (ідентифікаційний код 35751643) 2674252,59 грн, а саме: боржника - Державне підприємство Донецька залізниця (ідентифікаційний код 01074957) його правонаступником - Акціонерним товариством Українська залізниця (ідентифікаційний код 40075815).

У відповідь на зазначене звернення стягувача, начальник відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) повідомив представника Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 про те, що на теперішній час стосовно Акціонерного товариства Українська залізниця вживаються заходи щодо перевірки майнового стану боржника; водночас, застосування заходів примусового виконання рішень є недоцільним, оскільки Законом України Про визнання таким, що втратив чинність Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації встановлена заборона вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України Про виконавче провадження щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим законом були включені до переліків, затверджених Законом України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Крім того, у власній відповіді державний виконавець посилався на те, що Законом України Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування передбачено встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (лист №8544/02.3-49/19037 від 19.10.2020р.).

На думку скаржника, така бездіяльність державного виконавця суперечать загальним засадами здійснення виконавчого провадження, в тому числі, принципу обов`язковості виконання рішення, що зумовило звернення стягувача до суду із розглядуваною скаргою.

За приписами ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території.

Відповідно до ст.129-1 Основного Закону України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із ч.2 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Вказана норма кореспондується зі ст.326 Господарського процесуального кодексу України, за якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За змістом ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. у справі Шмалько проти України (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду . У рішенні від 17.05.2005р. у справі Чіжов проти України (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах Півень проти України від 29.06.2004р. заява №56849/00, Горнсбі проти Греції від 19.03.1997р.).

Як вбачається зі змісту рішення від 20.07.2004р. Європейського суду з прав людини Шмалько проти України право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п.43).

Окрім того, у п.п.18, 23 рішення Європейського суду від 12.05.2011р. у справі Ліпісвіцька проти України однозначно визначено про те, що судове рішення та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п.1 ст.6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для законного сподівання на виплату такої заборгованості і становить майно цієї особи у зазначеній ст.1 Першого протоколу (рішення Європейського суду з прав людини від 06.10.2011р. у справі Агрокомплекс проти України ).

У рішенні від 15.10.2009р. Європейський суд з прав людини у справі Юрій Миколайович Іванов проти України вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту ст.1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі Фуклев проти України (рішення від 07.06.2005р.) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду у справах Алпатов та інші проти України , Робота та інші проти України , Варава та інші проти України , ПМП Фея та інші проти України достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст.124 Конституції України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

У пілотному рішенні Юрій Миколайович Іванов проти України від 15.10.2009р. Європейський суд з прав людини встановив, що було порушено п.1 ст.6 Конвенції та ст.1 Протоколу №1 через невиконання або несвоєчасне виконання остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені комбінацією чинників, включаючи відсутність бюджетних коштів, бездіяльністю державної виконавчої служби та недоліками національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники у подібній ситуації не змогли добитись примусового виконання судових рішень. Всі ці чинники належали до компетенції української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України , від 15.10.2009р., №40450/04, п.п.83-85). Суд також постановив, що зазначені вище порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (п.4 резолютивної частини цього рішення).

У п.3 резолютивної частини рішення від 12.10.2017р. у справі Бурмич та інші проти України , заява №46852/13, Велика палата Європейського суду з прав людини постановила, що п`ять заяв та 12143 заяв (всього 12148), перераховані в додатках I і II до цього рішення, а також ті, що можуть надійти вже після ухвалення цього рішення, повинні розглядатися відповідно до зобов`язань, які випливають із пілотного рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України , в якому виявлено існування структурної проблеми, що спричиняє порушення параграфу 1 ст.ст.6, 13 Конвенції та ст.1 Протоколу №1.

Отже, тривале невиконання або несвоєчасне виконання національних судових рішень, за виконання яких Україна несе відповідальність, є структурною та системною проблемою, яку визначено в пілотному рішенні Європейського суду з прав людини, і запровадження ефективних засобів юридичного захисту стосовно відповідних порушень є прямим обов`язком держави.

Таким чином, виходячи з практики Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 ст.ст.6, 13 Конвенції та ст.1 Протоколу №1.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення від 22.03.2018р. у справі №905/2999/17, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

20.10.2019р. набрав чинності Закон України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації №145-ІХ від 02.10.019р.

Відповідно до п.3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №145-ІХ від 02.10.019р. заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Cистемний аналіз змісту даної норми разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону №145-ІХ від 02.10.2019р., свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.

Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто вказаною нормою цього нормативно-правового акту України з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти , що узгоджується з положеннями чинного законодавства України, а також відповідає меті та суті Закону України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації .

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові від 20.11.2020р. Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/12809/19.

Отже, наведені вище обставини спростовують доводи органу примусового виконання рішення, викладені у листі-відповіді №8544/02.3-49/19037 від 19.10.2020р., щодо недоцільності застосування заходів примусового виконання рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2018р. по справі №905/2999/17 (ВП №56910232).

З метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин розглядуваної скарги на бездіяльність державної виконавчої служби, ухвалою суду від 27.10.2020р. запропоновано, зокрема, органу примусового виконання рішень надати відзив на скаргу стягувача.

Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) відзиву суду не представив, будь-яких пояснень по суті спору не надав, наявність підстав для невжиття заходів примусового виконання рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2018р. по справі №905/2999/17 у ВП №56910232 не навів.

За таких обставин, враховуючи, що виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, приймаючи до уваги, що однією із засад інституту виконавчого провадження є обов`язковість судового рішення, з метою відновлення законних прав стягувача, вимоги скарги в частині визнання неправомірною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) щодо невжиття заходів примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 25.04.2018р. у справі №905/2999/17 є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується тверджень скаржника про необхідність зобов`язання органу примусового виконання рішень усунути порушення (поновити порушене право заявника), а саме: невідкладно вжити всі необхідні заходи щодо примусового виконання рішення господарського Донецької області від 22.03.2018р. по справі №905/2999/17, передбачені Законом України Про виконавче провадження, в тому числі, звернути стягнення на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, в тому числі, кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, суд зазначає наступне:

Відповідно до визначення, що міститься в Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженій наказом №1395/5 від 24.04.2017р. Міністерства юстиції України, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Згідно з положеннями рекомендації №R (80) 2, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980р. державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р., під дискреційним повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Висновки щодо дискреційності повноважень державного виконавця при здійсненні заходів з примусового виконання рішень у виконавчому провадженні викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 14.03.2018р. у справі №660/612/16-ц.

Таким чином, вжиття заходів для належного та своєчасного примусового виконання рішення є компетенцією державного виконавця, і, суд у межах розгляду скарги, не може зобов`язувати його вчиняти ті чи інші дії для виконання наказу (в тому числі, зобов`язати звернути стягнення на кошти боржника), оскільки вибір заходів по примусовому виконанню рішення суду та послідовності їх застосування віднесено до компетенції державного виконавця.

Разом з тим, відповідно до ст.343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відтак, з урахуванням змісту вказаної норми господарського процесуального законодавства, суд вважає за необхідне зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) усунути порушення (поновити порушене право заявника), шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2018р. у справі №905/2999/17 у відповідності до вимог Закону України Про виконавче провадження .

Таким чином, вимоги скарги б/н від 23.10.2020р. Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Харків) є правомірними та підлягають задоволенню, а резолютивна частина цієї ухвали - викладенню з урахуванням наведених вище висновків суду та приписів ст.343 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.234, 235, 343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу б/н від 23.10.2020р. Товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс-2008 задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо невжиття заходів примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 25.04.2018р. у справі №905/2999/17.

Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) усунути порушення (поновити порушене право заявника), шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2018р. у справі №905/2999/17 у відповідності до вимог Закону України Про виконавче провадження .

Вступну та резолютивну частини ухвали складено 23.12.2020р.

Повний текст ухвали складено 28.12.2020р.

Згідно із ст.235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом . Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Ю.О.Паляниця