Рішення

від 24.12.2020 по справі 920/573/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.12.2020 Справа № 920/573/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Кириченко-Шелест А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/573/20 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Сумської міської ради (40030, м. Суми, м-н Незалежності, 2, ідентифікаційний код 23823253),

до відповідача: фізичної особи-підприємця Батраченка Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

про стягнення 61 060,43 грн,

за участю представників учасників справи:

позивач: Парфененко М.С. за довіреністю від 27.12.2019 № 2480/03.02.02-08,

відповідач: Шкриль Л.Г. згідно ордеру від 01.09.2020 серії СМ №7.

ВСТАНОВИВ:

09.06.2020 позивач звернувся до суду із позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 492 710 грн 76 коп. за використання земельної ділянки площею 0,3161 га, кадастровий номер 5910136300:01:003:0029, яка розташована за адресою: м. Суми, вул. Заливна, 15, без оформлення договору оренди за період з 01.09.2016 по 31.08.2019, а також стягнути з відповідача витрати, пов`язані із розглядом справи.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем використовується земельна ділянка загальною площею 0,3161 га, кадастровий номер 59101363000:01:003:0029, для розміщення нежитлового приміщення, а саме: спортивно-оздоровчого комплексу, за адресою: м. Суми, вул. Заливна, буд. 15, без оформлення правовстановлюючих документів, без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України.

У позовній заяві прокурором наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які складаються з судового збору в сумі 2 102,00 грн.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою від 15.06.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 920/573/20 за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 06.08.2020, 11:00 з повідомленням сторін.

06.08.2020 підготовче засідання не відбулося у зв`язку із відпусткою судді Джепи Ю.А. з 03.08.2020 по 14.08.2020, що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Відповідно частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи факт виходу судді Джепи Ю.А. з відпустки та положення частини тринадцятої статті 32 ГПК України, суд ухвалою від 17.08.2020 призначив підготовче засідання у справі № 920/573/20 в судове засідання на 10.09.2020, 12:30 з повідомленням учасників справи.

09.09.2020 від представника відповідача надійшов відзив на позов від 08.09.2020 б/н (вх. № 8009/20), відповідно до якого представник відповідача, проти задоволення позову заперечує, зазначаючи про те, що відповідач є власником приміщення, яке знаходиться на земельній ділянці площею 0,3161 га, кадастровий номер 5910136300:01:003:0029, за адресою: м. Суми, вул. Заливна, буд. 15, як фізична особа, а не як фізична особа-підприємець, а тому справа повинна розглядатися в порядку господарського судочинства, а також вважає, що позивачем був пропущений строк позовної давності для зверненням із зазначеним позовом до суду.

В підготовчому засіданні 10.09.2020 відповідно до приписів частини п`ятої статті 183 та частини п`ятої статті 233 ГПК України, судом оголошено протокольну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 22.10.2020,12:30.

06.10.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив від 06.10.2020 № 725/20юр, відповідно до якої останній із доводами, викладеними відповідачем у відзиві не погоджується, зазначаючи, що затягування процесу оформлення земельної ділянки, на якій розташовано майно відповідача відбувалося не з вини позивача, а через вибране відповідачем цільове призначення земельної ділянки, яке не відповідало містобудівній документації.

Ухвалою від 22.10.2020 постановлено провадження у справі № 920/573/20 в частині вимог щодо стягнення з ФОП Батраченка Сергія Анатолійовича на користь Сумської міської ради збитків за використання земельної ділянки площею 0,3161 га, кадастровий номер 5910136300:01:003:0029, яка розташована за адресою: м. Суми, вул. Заливна, буд. 15, без оформлення договору оренди за період з 01.09.2016 по 17.04.2019 у сумі 431 650,33 грн закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з непідсудністю господарському суду. В іншій частині позовних вимог, а саме: щодо стягнення з ФОП Батраченка Сергія Анатолійовича на користь Сумської міської ради збитків за використання земельної ділянки площею 0,3161 га, кадастровий номер 5910136300:01:003:0029, яка розташована за адресою: м. Суми, вул. Заливна, буд. 15, без оформлення договору оренди за період з 18.04.2019 по 31.08.2019 в розмірі 61 060,43 грн, продовжити розгляд справи.

В підготовчому засіданні 22.10.2020 відповідно до приписів частини п`ятої статті 183 та частини п`ятої статті 233 ГПК України, судом оголошено протокольну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 04.11.2020, 11:30.

Разом з тим, відповідно до наказу в.о. голови Господарського суду Сумської області від 26.10.2020 № 113г Про підготовку суддів , суддю Джепу Ю.А., у період з 02.11.2020 по 06.11.2020 увільнено від виконання основної роботи у зв`язку із її участю в підготовці суддів місцевих загальних, господарських судів, яка проводиться Національною школою суддів України.

Ухвалою від 29.10.2020 постановлено призначити підготовче засідання у справі № 920/573/20 на 25.11.2020, 12:00.

04.11.2020 від представника позивача до суду надійшла заява від 04.11.2020 № 792/20юр (вх. № 3346к), відповідно до якого останній просить суд постановити ухвалу про повернення Сумській міській раді в особі Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (код 40456009) суму судового збору, сплачену останнім за позовну вимогу щодо стягнення з ФОП Батраченка Сергія Анатолійовича на користь Сумської міської ради збитків за використання земельної ділянки площею 0,3161 га, кадастровий номер 5910136300:01:003:0029, яка розташована за адресою: м. Суми, вул. Заливна, 15, без оформлення договору оренди за період з 01.09.2016 по 17.04.2019 у сумі 431650 грн 33 коп., згідно платіжного доручення від 08.04.2020 № 96.

Ухвалою від 10.11.2020 постановлено заяву представника позивача - Сумської міської ради (40030, м. Суми, м-н Незалежності, 2, ідентифікаційний код 23823253) від 04.11.2020 № 792/20юр (вх. № 3346к від 04.11.2020) про повернення судового збору у справі № 920/573/20 задовольнити. Повернути Сумській міській раді (40030, м. Суми, м-н Незалежності, 2, ідентифікаційний код 23823253) в особі Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Садова, 33, ідентифікаційний код 40456009) з Державного бюджету України (Сумська міська отг22030101, код ЄДРПОУ 37970593, МФО - 899998, рахунок UA868999980313181206083018540, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір в сумі 5 288,66 грн, сплачений відповідно до платіжного доручення від 08.04.2020 № 96, оригінал якого міститься в матеріалах справи № 920/573/20.

Частиною третьою статті 185 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, судом постановлено ухвалу від 25.11.2020, відповідно до якої закрито підготовче провадження у справі № 920/573/20 та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.12.2020, 12:30.

Представник позивача у судовому засіданні по суті 24.12.2020 усно зазначив, що підтримує заявлені ним позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні судом.

Представник відповідача в судовому засіданні по суті зазначив, що проти позовних вимог заперечує з підстав наведених у відзиві та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання вимог статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

У судовому засіданні 24.12.2020 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 211396678 від 04.06.2020 відповідач з 29.12.2015 є власником об`єкта нерухомості (спортивно-оздоровчий комплекс), за адресою: м. Суми, вул. Заливна, буд. 15.

Зазначене нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці комунальної власності площею 0,3161 га, кадастровий номер 5910136300:01:003:0029, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру № НВ-0003240592019 від 31.05.2019.

Як вбачається з матеріалів справи 29.12.2015 гр. ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбав у власність нежитлову будівлю (магазин самообслуговування з прибудовою та надбудовою мансардного поверху) площею 24334,9 кв.м.

Відповідно до частини п`ятої статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

0707.2016 гр. ОСОБА_1 звернувся до Сумської міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду за адресою: АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0,30 га під розміщення спортивно-оздоровчого комплексу.

Рішенням Сумської міської ради від 21.12.2016 № 1612-МР гр. ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Висновком Управління архітектури та містобудування Сумської міської ради від 20.09.2017 № 272/08.01.01-15 відмовлено в погодженні розробленого ФОП Мірошніченко О.В. проекту землеустрою, мотивуючи тим, що згідно з Планом зонування території міста Суми, затвердженим рішенням Сумської міської ради від 06.03.2013 № 2180-МР, земельна ділянка розташована в торгівельній зоні Г-6, де переважними та супутніми видами використання території розміщення спортивно-оздоровчого комплексу не передбачено.

За приписами частини четвертої статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.

Як повідомив позивач у відповіді на відзив, затягування процесу оформлення земельної ділянки площею 0,3161 га, кадастровий номер 5910136300:01:003:0029, за адресою: м. Суми, вул. Заливна, буд. 15, відбулося не з вини позивача, як зазначає відповідач у відзиві на позов, а тому, що відповідачем обрано цільове призначення земельної ділянки яке не відповідало містобудівній документації.

Відповідно до частини першої статті 79 1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Частиною четвертою статті 79 1 ЗК України визначено, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Пунктом 1.2 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 29.12.2015 № 3457 визначено, що нерухоме майно розташовано на земельній ділянці, площею 0,3161 га, кадастровий номер 5910136300:01:003:0029, за адресою: АДРЕСА_2 .

Отже, земельна ділянка, на якій знаходиться нерухоме майно відповідача, була сформована вже на момент набуття ним права власності на нежитлове приміщення (магазин), та відповідно могла бути переданою в оренду.

Відповідно до листа Головного управління ДФС у Сумській області від 07.06.2019 № 12740/10/18-28-54-13 гр. ОСОБА_1 за земельну ділянку по АДРЕСА_2 за ІІ півріччя 2016, 2017, 2018, 2019 роки не сплачувалося.

Судом встановлено, що у відповідача відсутні будь-які правовстановлюючі документи, які посвідчували би факт правомірного використання вищевказаної земельної ділянки у заявлений у позові період (рішення про передачу земельної ділянки у власність/користування, державний акт на право постійного користування тощо).

А відтак, з моменту виникнення права власності на нерухоме майно, у відповідача виник обов`язок укласти договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,3161 га розміщену під нежитловою будівлею за адресою: АДРЕСА_2 .

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відносини, пов`язані з орендою земельних ділянок, розташованих на території України, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі , іншими нормативно-правовими актами, а також договором оренди землі.

Частинами першою, другою статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 126 цього ж Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Пунктом є) частини першої статті 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно частини третьої статті 7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Абзацом 7 частини першої статті 31 Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Згідно статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, виходячи із вищенаведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна право користування земельною ділянкою припиняється і до набувача цього майна, розташованого на земельній ділянці, переходять ті права на відповідну земельну ділянку, які належали відчужувачу - права власності або права користування.

Як свідчать матеріали справи відповідач на протязі тривалого часу продовжує використовувати вищезазначену земельну ділянку комунальної власності без достатніх правових підстав.

Плата за землю - це місцевий податок в складі податку на нерухоме майно, вона є обов`язковою до запровадження сільськими, селищними, міськими радами та радами об`єднаних територіальних громад і в повному обсязі зараховується до відповідних місцевих бюджетів.

Податковий кодекс України регулює справляння плати за землю лише у двох її формах - земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Власники земельних ділянок, власники земельних часток (паїв) та постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки.

Згідно частини першої статті 206 Земельного кодексу України, статті 270 Податкового кодексу України використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники (громадяни і юридичні особи або уповноважені ними особи), а також відповідні органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади в межах своїх повноважень (стаття 4 Закону України Про оренду землі ).

Якщо орендодавцем земельної ділянки є юридична чи фізична особа - її власник, то він є платником земельного податку до бюджету. У такому випадку орендар сплачує орендну плату, встановлену договором оренди землі, на рахунок власника.

Коли орендодавцем земельної ділянки виступає відповідний орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, то орендар самостійно сплачує орендну плату за землю до бюджету і граничний розмір такої плати (як нижня так і верхня межа) регламентується пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Отже, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності згідно з нормами ПК України є однією із форм плати за землю в складі податку на майно, що належить до переліку місцевих податків, і справляється відповідно до статті 288 цього Кодексу.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до Податкового кодексу України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Плату за землю сплачують власники землі та землекористувачі з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПК України).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 ПК України).

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 п. 287 ПК України).

З урахуванням зазначеного, платниками земельного податку є суб`єкти господарювання - власники земельних ділянок та постійні землекористувачі, які відповідно до чинного законодавства набули права власності та/або постійного користування земельною ділянкою.

При набутті права власності на будівлю, споруду (її частину) земельний податок за площі під таким майном, сплачує власник нерухомості з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Платниками орендної плати за землі державної та комунальної власності є суб`єкти господарювання, що уклали з відповідним органом місцевого самоврядування (сільською, селищною, міською радою) або органом виконавчої влади договір оренди земельної ділянки.

Щодо орендної плати, то відповідно до п. 288.5 ст. 288 ПК України її розмір встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу, зокрема, не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території;

Статтею 290 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України для плати за землю.

Податкове зобов`язання зі сплати відповідачем земельного податку або орендної плати не було визначено у відповідності до вищезазначених норм в силу відсутності укладеного та зареєстрованого з органом місцевого самоврядування договору оренди землі.

Згідно статей 1, 2 Земельного кодексу України, статей 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та є об`єктом права власності українського народу, від імені якого це право здійснюють органи влади і органи місцевого самоврядування, а земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Пунктом б частини першої статті 80 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування на землі комунальної власності.

Згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У зв`язку з цим, розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів проведено позивачем виходячи з розмірів нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Так, відповідно до розрахунку позивача визначено, що розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті відповідачем за період з 18.04.2019 по 31.08.2019 становив 61 060,43 грн, який складається з нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 5 509 212,07 грн, ставки річної орендної плати - 3,00 %, коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки земель - 1,0.

Отже, за період з 18.04.2019 по 31.08.2019 розмір недоотриманих місцевим бюджетом доходів склав 61 060,43 грн.

Згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 1214 ЦК України відповідач міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави, з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомості, що розташовані на земельній ділянці за вищевказаною адресою.

З аналізу змісту норм статей 1212-1214 ЦК України, випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

У даному разі наявні усі три вказані ознаки.

Відповідач дійсно зберіг (заощадили) у себе майно (кошти), у вигляді орендної плати, що мала бути сплачена за володіння і користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,3161 га, кадастровий номер 5910136300:01:003:0029, за адресою: м. Суми, вул. Заливна, буд. 15.

Слід зауважити, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю (магазин) за адресою: м. Суми, вул. Заливна, буд. 15.

Вказане є проявом правової природи нерухомого майна. Набуте право власності відповідачем на нежитлову будівлю будучи згідно статті 181 ЦК України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов`язаним з цією земельною ділянкою. Тому визнання за відповідачем права власності на будівлю автоматично призвело до фактичного набуття ним і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Відсутність укладеного договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно статті 206 ЗК України, пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно в даному випадку відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

Відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. У відповідності до положень пункту а частини другої статті 83 ЗК України земельна ділянка площею 0,3161 га, кадастровий номер 5910136300:01:003:0029, за адресою: м. Суми, вул. Заливна, буд. 15, належить позивачу на праві комунальної власності.

Згідно ст. 206 ЗК України, пп. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених статтями 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Так, пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини Федоренко проти України від 03.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У даних правовідносинах неотриманні позивачем - Сумською міською радою кошти від оренди землі підпадають під визначення Європейським судом з прав людини виправданого очікування щодо отримання можливості ефективного використання права комунальної власності територіальної громади.

Як вже зазначалось вище, норми статті 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Тобто, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (п. 82 постанови).

Вищенаведені висновки викладені також у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду в аналогічній справі.

Верховний Суд при розгляді справи № 922/391/18 у постанові від 11.02.2019 сформував правову позицію, відповідно до якої стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені повинне здійснюватися на підставі статей 1212, 1214 ЦК України.

Отже, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшено вартість власного майна, а позивачем (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто, має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

Беручи до уваги, що до теперішнього часу відповідач користується вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України та правової позиції Верховного Суду відповідач зобов`язаний повернути позивачеві кошти, які збережено відповідачем у вигляді несплаченої орендної плати.

Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Крім вищевказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду до аналогічних правових висновків в тотожних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постановах від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 та № 922/5468/14, а також Вищий господарський суд України у постановах від 21.07.2016 у справі № 922/208/15, від 12.01.2017 у справі № 922/51/15, від 04.11.2017 у справі № 922/210/15.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, достовірними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Клопотання представника відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності, викладене останнім у відзиві, не підлягає задоволенню судом у зв`язку із закриттям провадження у справі щодо позовних вимог стосовно стягнення з відповідача збитків за користування земельною ділянкою без оформлення договору оренди за період з 01.09.2016 по 17.04.2019 у сумі 431 650,33 грн.

Так, відповідно до положень ст.ст. 256 та 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно штемпелю вхідної кореспонденції та даних автоматизованої системи діловодства суду позивач звернувся із позовом до Господарського суду Сумської області 09.06.2020, а тому вимоги за період з 18.04.2019 по 31.08.2019, які є предметом розгляду у даній справі з урахуванням закриття провадження в частині, заявлені у межах трирічного строку загальної позовної давності.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 2 102,00 грн (мінімальна ставка судового збору) покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 185, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Батраченка Сергія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Сумської міської ради (40030, м. Суми, м-н Незалежності, 2, ідентифікаційний код 23823253) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за період з 18.04.2019 по 31.08.2019 в сумі 61 060,43 грн (шістдесят одну тисячу шістдесят гривень 43 коп.) та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.).

3. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 30 грудня 2020 року.

Суддя Ю.А. Джепа