Рішення

від 18.12.2020 по справі 372/1715/19

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/1715/19

Провадження № 2-161/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2020 року Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Кравченко М.В.

при секретарі Бондаренко Є.І.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нацина Марія Олександрівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шаповаленко Анатолій Іванович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Тетяна Василівна, про визнання договорів удаваними та недійсними, поділ спільного сумісного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про поділ майна подружжя визнання удаваними договорів дарування майна в якій зазначає, що 12 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, який зареєстровано Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім`ї та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . У жовтні 2018 року нею до Дарницького районного суду м. Києва було подано позовну заяву про розірвання шлюбу, під час спільного проживання було придбано ряд об`єктів нерухомого майна, які вона просив розподілити як спільне сумісне майно подружжя.

Під час судового розгляду позовні вимоги було збільшено, уточнено та зменшено, загалом позивач просила розподілити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , визнавши за ОСОБА_1 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку, загальною площею 325,8 кв. м, з надвірними спорудами (господарська будівля, навіс, огорожа, басейн), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2500 га кадастровий номер 3223180502:02:008:0028, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати право власності за ОСОБА_4 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку, загальною площею 325,8 кв. м, з надвірними спорудами (господарська будівля, навіс, огорожа, басейн), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2500 га кадастровий номер 3223180502:02:008:0028, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того просила визнати удаваним договір дарування жилого будинку загальною площею 56,8 кв. м., житловою 23,90 кв. м., з надвірними спорудами, укладений 09.07.2011 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нациною М.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 1566, визнати удаваним договір дарування земельної ділянки, укладений 09.07.2011 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нациною М.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 1567, визнати недійсним договір дарування житлового будинку, площею 56,8 кв. м., який розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 укладений 09.08.2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А.І. зареєстрованого в реєстрі за № 3506. Також просила стягнути з відповідача судові втирати пропорційно до задоволених вимог.

17.05.2019 року винесено ухвалу про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків.

04.07.2019 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі та призначення по справі підготовчого судового засідання.

12.08.2019 року винесено ухвалу про прийняття відзиву на позов та відповіді на відзив, витребування від приватного нотаріуса Макарівського районного нотаріального округу Київської області Корнієвської Наталі Валеріївни належним чином завірені копії договору міни № 1329 від 18 вересня 2018 року, договору міни № 902 від 26 липня 2017 року, договору міни № 899 від 26 липня 2017 року, укладеного за участю ОСОБА_4 , посвідчених приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Корнієвською Н.В., а також документів, що стали підставою для посвідчення вказаного договору.

23.09.2019 року винесено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

16.12.2019 року винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

01.06.2020 року винесено ухвалу про витребування у Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві інформацію (довідку) з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , за період з 17.11.2015 року по час підготовки відповіді.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі, просила його задовольнити, просила визнати за нею право власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку, загальною площею 325,8 кв. м, з надвірними спорудами (господарська будівля, навіс, огорожа, басейн), що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2500 га кадастровий номер 3223180502:02:008:0028, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . просила визнати удаваним договір дарування жилого будинку загальною площею 56,8 кв. м., житловою 23,90 кв. м., з надвірними спорудами, укладений 09.07.2011 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нациною М.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 1566, також просила визнати удаваним договір дарування земельної ділянки, укладений 09.07.2011 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нациною М.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 1567, визнати недійсним договір дарування житлового будинку, площею 56,8 кв. м., який розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 укладений 09.08.2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А.І. зареєстрованого в реєстрі за № 3506 та стягнути з відповідача судові витрати, пояснила, що вони з відповідачем одружились в 2008 році. Спочатку вони проживали в її квартирі, збирали гроші, вона знайшла ділянку, вважала що у нотаріуса укладали договір купівлі-продажу, а не дарування, вона була присутня при укладенні договору. Ділянка була з будинком, проект замовляли з архітектором, з яким вони зустрічались, та будували. 01.05.2014 року дали гроші будівельникам, її батьки контролювали будівництво. В неї є своя фірма, всі свої доходи вони витрачали на будівництво, будуватись їм також допомагали спільні друзі. Старий будинок, який був на земельній ділянці вони знесли, на сьогоднішній день на ділянці є будинок в якому два поверхи та підвал. Відповідач застосовував до неї фізичне насилля та виганяв з дітьми з дому. Після чого вона вимушена була проживати в іншому житлі. Вона витратила зі своєї картки вісім мільйонів гривень. Після народження другої дитини відповідач не хотів її забирати з пологового будинку. Після сварки побачила вперше договір дарування. Відповідач ховає в будинку їхніх спільних дітей, на цій же території знаходиться її земельна ділянка, яку їй подарувала сусідка площею 7 соток. Оригінали документів були в її квартирі. За експертизу платити не хотіла, також просить визнати договір дарування недійсним, так як вона вважала що укладався договір купівлі-продажу а не дарування, факту передачі коштів які вони разом збирали в неї немає. Сплатили вони 70000 тис. дол.. на ці гроші продавець купив квартиру.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі просив його задовольнити, пояснив, що спірний будинок є новоствореним майном. Починаючи з 2008 року до цього часу сторони перебували у шлюбі. Технічний паспорт новий відповідає дійсності. Будинок вже збудований сторонами, купували 56,9 кв. м., але поділу підлягає новозбудований будинок, який вони будували за спільні кошти, а не мати відповідача, так як будинок який був збудований до цього був знесений. Тож вважають, що договір дарування земельної ділянки та будинку - удавані, так як цей договір повинен бути не дарування, а договір купівлі-продажу. Якщо буде визнано право власності на будинок, виникає право власності на земельну ділянку по Ѕ кожному. Спірний будинок не введений в експлуатацію. Дозвіл на будівництво сторони отримували ще в 2012 році.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечив проти задоволення позову та пояснив, що спірний будинок не є власністю відповідача. Позивач надавала згоду на продаж земельної ділянки в іншому районі. Технічний паспорт на будинок наданий відповідачу, укладений договір ніким не оспорювався. Згідно з постановою ВСУ від 2019 року на об`єкт незавершеного будівництва не може бути визнано право власності. Доказів ніяких немає, та не можуть позовні вимоги ґрунтуватись на припущеннях. Було укладено договір дарування, а не купівлі-продажу. Також пропущено строки позовної давності. Вищевикладені обставини неодноразово відповідач та позивач обговорювали в сім`ї, тож позивач знала про укладення договору дарування.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона працювала у сторін по справі нянею їх дітей, до досягнення дітьми 6 років. Спочатку вона працювала в них, коли вони проживали в однокімнатній квартирі, потім в с. Малі Дмитровичі Обухівського району Київської області, там вона допомагала садити сад в 2016 році. Будівництво будинку було не узаконене, вони купували меблі, вона працювала в сім`ї сторін. Батьки позивачки приходили, її працю оплачувала по домовленості позивач. Вона приїжджала до їхнього будинку періодично, інколи сторони сварились. Матір відповідача вона бачила один раз коли сторони ще проживали в квартирі на дні народженні. Будинок позивач та відповідач будували разом, контролювали будівництво теж разом. Позивачка мала свій бізнес.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що він є батьком позивача. На час укладення шлюбу у позивача була однокімнатна квартира, яку вони їй подарували. Також у позивача був свій бізнес, спільного майна спочатку у сторін не було, згодом вони почали будівництво на земельній ділянці в селі Малі Дмитровичі площею 20 соток. Земельну ділянку вони придбали в 2011 році, а в 2014 році почали будуватись. Вони наймали бригади будівельників, а він здійснював контроль за будівництвом. Були різні бригади, позивач давала йому гроші, він іноді видавав будівельникам. Відповідач бував на будівництві інколи. Загальна площа будинку приблизно 400 м. кв.. Проект був затверджений, на земельній ділянці яку купили, була стара будівля, з сарайчиком, які було знесено. Сторони купували земельну ділянку спільно, проте на кого з них оформили земельну ділянку він не знає. Позивач і відповідач фінансували будівництво, яке було закінчено в 2016 році. Він допомагав сторонам переїжджати до нового будинку, в якому є підвальне приміщення, два поверхи будинку, басейн, тераса. З часом між сторонами почали виникати сварки. Останній раз він був в будинку в минулому році. Зі слів позивача та відповідача дозвіл на будівництво був, по документам він нічого повідомити не може, між ними були усні домовленості, знаю що був проект на будівництво, документи він не контролював, про акти та договори йому також нічого не відомо. будинок сторони будували разом, хто з них власник він не знає.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснила, що вона є матір`ю позивачки. Спочатку позивач та відповідач проживали в квартирі. В 2011 році вони купили земельну ділянку з будівлею. В 2013 році почали будуватись. В вересні 2016 року сторони переїхали в новий будинок. З часом відповідач почав виганяти позивача. На даний час старого будинку немає, його зруйнували в 2014 році. Позивач та відповідач спільно купували земельну ділянку. Хто є власником з них вона не знає.. У дочки є своя фірма, вона в будівництво вкладала свої кошти. Позивач - дочка просила батька ОСОБА_8 контролювати будівництво, що він і робив. При ній дочка розраховувалась з будівельниками, також вона не бачила щоб за роботу розраховувався відповідач, її зять, хоч і мав таку можливість. Будинок є двоповерховий, в якому є басейн, підвал, будівництво якого було завершено в 2016 році. Останній раз вона була в будинку півтора роки тому. Вони їздили до будинку сторін тільки за запрошенням відповідача, бо в іншому випадку він їх не пускав. Будинок належав їм спільно, в 2018 році позивачу стало відомо про те, що зять переоформив будинок.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 пояснила, що вона є подругою та сусідкою сторін. Позивач та відповідач в 2014 році побудували будинок, та з часом переїхали до нього. Вона неодноразово була в будинку, та бачила як позивач розраховувалась з будівельниками за роботу. Вони дружили сім`ями, вітали один одного з днем народження. Будинок двоповерховий, з підвалом та басейном, та знаходиться в селі Малі Дмитровичі Обухівського району Київської області. Вона бачила процес будівництва на фото. Зі слів позивача та відповідача будинок вони будували разом, позивач мала свій бізнес. Бачила тільки новий будинок, та бачила там батьків позивача, останній раз вона там була влітку 2017 року.

Вислухавши позивача, представника позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12 листопада 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, у жовтні 2018 року позивачем до Дарницького районного суду м. Києва було подано позовну заяву про розірвання шлюбу.

09.07.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , було укладено договір дарування жилого будинку загальною площею 56,8 кв. м, з надвірними спорудами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нациною М.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 1566, відповідно до якого відповідач ОСОБА_4 набув у особисту приватну власність житловий будинок загальною площею 56,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

09.07.2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , було укладено договір дарування земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нациною М.О. та зареєстрованого в реєстрі за № 1567, відповідно до якого відповідач ОСОБА_4 набув у особисту приватну власність земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

09.08.2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування жилого будинку, площею 56,8 кв. м, який розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , відповідно до якого відповідач ОСОБА_6 набула у власність житловий будинок загальною площею 56.,8 кв. м. та земельну ділянку на якій розташований житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі письмовими доказами та визнаються сторонами.

Так з матеріалів справи вбачається, що власником майна, яке просить поділи позивач є ОСОБА_6 .

Згідно ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 183 , 358 , 367 , 379 , 380 , 382 ЦК України слід дійти висновку, що виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Позивач вказує не те, що вказані договори укладені з метою приховання дійсних правочинів, а саме купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, проте суд вважає безпідставними таку посилання, оскільки жодних доказів на підтвердження даних доводів позивачем не надано, а всі доводи позивача ґрунтуються на припущеннях.

Крім того, 10.07.2020р. в судовому засіданні, позивач повідомила суду про відсутність будь-яких доказів, які б могли підтвердити факт перерахування дарувальнику - ОСОБА_5 коштів за даний будинок та земельну ділянку, а також про відсутність будь-яких розписок, де б було зафіксовано факт отримання останнім таких коштів.

Слід також зазначити про те, що з наявних в матеріалах справи пояснень дарувальника - ОСОБА_5 (т. 2, а.с. 97) вбачається, що ним самостійно було прийнято рішення подарувати будинок та земельну ділянку ОСОБА_4 . Ні у ОСОБА_5 , ні у ОСОБА_4 не було спрямованості волі при укладенні договорів дарування будинку та земельної ділянки на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені вказаними договорами. У вказаних поясненнях зазначено про те, що внаслідок дарування будинку та земельної ділянки, ОСОБА_5 не отримував від ОСОБА_4 жодних грошових коштів. Також ОСОБА_5 повідомив і про те, що він знаходиться багато років у дружніх стосунках з батьками ОСОБА_4 , а самого відповідача ОСОБА_4 він знає з перших років його життя.

Зазначене також підтвердила і мати ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , що вбачається з її письмових пояснень (т. 2, а.с. 118-119).

Верховний Суд, у постановах від 01.07.2020р. у справі № 496/1244/16-ц, від 20.07.2020р. у справі № 127/5943/17 виклав правову позицію, яка зводиться до того, що заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Разом з тим, позивач звертаючись з позовними вимогами про визнання правочинів удаваними, не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування житлового будинку і договором дарування земельної ділянки, та що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені даними договорами.

Також позивачем в установленому порядку взагалі не доводився факт укладення договорів, які остання просить суд визнати удаваними, так як їх копії до матеріалів справи не долучались. З огляду на диспозитивність чинного цивільного законодавства у цій справі суд позавлений можливості грунтувати судове рішення на припущеннях чи вживати самостійно заходи для отримання доказів, тому застосовуючи принцип змагальності сторін слід надати правову оцінку спірним правовідносинам в межах поданих сторонами доказів.

Отже, фактично, у даній частині позовних вимог позивач в установленому чинним законодавством порядку не довела належними доказами факт наявності таких договорів, їх зміст, тому суд позбавлений можливості в межах наявних у справі доказів переконатись в достовірності і об`єктивності тверджень позивачки, невідповідності чинному законодавству оспорюваних правочинів. Достатніх правових і фактичних підстав для задоволення таких позовних вимог судом не встановлено.

Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсним договору дарування житлового будинку, площею 56,8 кв.м., який розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , що укладений 09.08.2019р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шаповаленко А.І., зареєстрований в реєстрі за № 3506 є безпідставними, так як вказаний будинок, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, являється особистою приватною власністю ОСОБА_4 , про що свідчить п. 4 вказаного договору (т. 2, а.с. 28), де зазначено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування житлового будинку, який посвідчений приватним нотаріусом 09.07.2011р. за реєстровим № 1566, у зв`язку з чим, відповідно, згоди позивача, як його дружини, на відчуження даного будинку, чинним законодавством не передбачено.

Доводи позивача про те, що вказаний договір дарування житлового будинку від 09.08.2019р. підлягає визнанню недійсним, так як станом на 09.08.2019р. житлового будинку, загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 23,90 кв.м., на земельній ділянці по АДРЕСА_1 не було, а на його місці був побудований будинок загальною площею 325,8 кв.м., не знайшли об`єктивного підтвердження під час розгляду справи, спростовуються наданими представником позивача інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 19.10.2018р. (т. 1, а.с. 235) та станом на 06.09.2019р. (т. 1, а.с. 212), які засвідчують, що станом на 19.10.2018р. ОСОБА_4 на праві власності належав житловий будинок, загальною площею 56,8 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 . Даний будинок набуто ним на підставі договору дарування від 09.07.2011р. А станом на 06.09.2019р. власником житлового будинку, загальною площею 56,8 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 , яка набула у власність це нерухоме майно на підставі договору дарування від 09.08.2019р.

Слід також зазначити і про те, що доказів в підтвердження державної реєстрації припинення права власності на об`єкт нерухомого майна - будинок площею 56,8 кв.м., у зв`язку з його знищенням, як того вимагає п. 75 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою КМУ в редакції від 23.08.2016р. № 553, позивачем не надано.

Також позивачем не надано і будь-якого іншого документу, який би підтверджував факт знищення цього будинку.

Крім того, звертаючись з позовними вимогами щодо визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 09.08.2019р., позивач не навів та не довів наявність передбачених статтями 203 та 215 Цивільного кодексу України правових підстав для визнання його недійсним, що є самостійною та безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поділу сумісного майна подружжя шляхом визнання права власності за нею на Ѕ частину об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку, загальною площею 325,8 кв.м. з надвірними спорудами, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , суд вважає безпідставними, так як власником житлового будинку, який розташований у АДРЕСА_1 , являється ОСОБА_6 , а не ОСОБА_4 . Даний будинок набуто останньою на підставі ніким не оспореного і чинного договору дарування від 09.08.2019 року.

Наявний в матеріалах справи технічний паспорт, виготовлений ТОВ Асоціація Авістор-Буд від 16.10.2019р., інвентаризаційна справа № 1896/01/19 (т. 2, а.с. 147 - 156) засвідчує, що ОСОБА_6 було здійснено часткову реконструкцію даного будинку, споруджено господарські будівлі, огорожу, басейн, тощо.

Отже, відповідно, саме ОСОБА_6 являється законним та єдиним володільцем житлового будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим він не є сумісним майном подружжя, та відповідно не підлягає поділу.

Відповідно до частини 1 ст. 376 Цивільного кодексу України самочинним вважається будівництво житлового будинку, зокрема, якщо він збудований без належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Отже, відсутність проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Таким чином, визнання права власності на самочинно збудований об`єкт може бути здійснено лише у разі, якщо самочинне будівництво здійснювалось із додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших норм і правил.

Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд, що вбачається з постанови від 04.03.2020р. у справі № 127/15530/17.

Разом з тим, звертаючись з позовом про визнання права власності на 1/2 частину незавершеного будівництва, позивач не надала доказів того, що під час будівництва були дотримані архітектурні, будівельні, санітарні, екологічні та інші норми та правила, а отже, відповідно, остання не довела правомірність своїх позовних вимог в цій частині.

Позивач та її представник в судовому засіданні не повідомили відомостей про дотриманя чинного законодавства при будівництві саме того будинку, який вона просить поділити за вимогами пред`явленого позову, відповідач в особі представника заперечив подібні обставини. З пояснень учасників процесу, свідків, досліджених письмових доказів судом не встановлено обставин, які б вказували на те, що відносно спірного будинку розроблявся проект, отримувались будь-які передбачені законом дозволи чи погодження, існували рішення органів місцевого самоврядування чи органів державної влади щодо правового статусу об`єкту нерухомого майна, будь-яким подавались у встановленому законом порядку декларації щодо початку чи завершення будівництва, готовності об`єкту до експлуатації.

За таких обставин, спірний житловий будинок має правовий статус об`єкту самочинного будівництва, тому виключений із цивільного обороту, в установленому законом порядку право власності на нього не виникає, він не може включатись до кола об`єктів права спільної сумнісної власності подружжя, а відтак вимоги про його поділ в межах цього судового спору суперечать закону.

Позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поділу сумісного майна подружжя шляхом визнання права власності за нею на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223180502:02:008:0028, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , також є безпідставними, так як власником даної земельної ділянки, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 20.08.2019р., зареєстрований в реєстрі за № 3614, являється ОСОБА_6 , що підтверджується копією відповідного договору (т. 2, а.с. 25-26). Вказаний договір в установленому порядку недійсним не визнавався та не оспорюється позивачем у даній справі.

Отже, відповідно, саме ОСОБА_6 являється законним та єдиним володільцем земельної ділянки площею 0,2500 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Порядок набуття цим дійсним власником ніким не оспорений, в тому числі в межах цієї справи, з огляду на презумпцію правомірності правочину підстав для позбавлення її набутого у встановленому порядку права власності суд не вбачає. За таких обставин спірна земельна ділянка не є сумісним майном подружжя, а цей об`єкт нерухомого майна відповідно не підлягає поділу в межах цього спору.

Статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Як неодноразово визначалось у судових рішеннях судів вищих інстанцій вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов`язку від інших осіб.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність, чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом не встановлено наявності порушень прав чи законних інтересів позивача, які виникли з вини відповідача та які б підлягали судовому захисту. Крім того при вирішенні питання про спосіб розподілу майна подружжя суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту його законних прав та інтересів є неналежним, порушує права інших осіб та суперечить закону. Визнання права власності на самочинно збудований об`єкт може бути здійснено лише у разі, якщо самочинне будівництво здійснювалось із додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших норм і правил, що відносно спірного будинку не було доведено позивачем під час розгляду справи.

Згідно ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України , доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене вище, суд вважає недоведеними посилання позову на порушення прав чи інтересів позивача у спірних правовідносинах, які б підлягали судовому захисту, тому суд приходить до висновку про неможливість судового захисту прав позивача у обраний позовом спосіб, а правову позицію позивача вважає непереконливою.

Таким чином, розглянувши справу в межах визначених позивачем предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого повного підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Керуючись 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 282, 365 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 203, 215, 235, 321, 328, 331, 345, 368, 369, 370, 372, 375, 376, 386, 392, 655, 717 Цивільного кодексу України, ст.ст. 57, 60, 61, 63, 65-72 Сімейного кодексу України, ст. 89 Земельного кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нацина Марія Олександрівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шаповаленко Анатолій Іванович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Тетяна Василівна, про визнання договорів удаваними та недійсними, поділ спільного сумісного майна подружжя відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В.Кравченко