Постанова

від 11.01.2021 по справі 161/17828/19

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/17828/19 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В. Провадження № 22-ц/802/8/21 Категорія: 30 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2021 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Шевчук Л. Я.,

з участю секретаря судового засідання - Опейди В. О.,

представників позивача ПФ Сунар - Оліфіра Ю. Ф., Кушнірука А. В.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Веремчука В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , Приватної фірми Сунар до Акціонерного товариства ВТБ Банк , ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 , Приватна фірма Сунар (далі - ПФ Сунар ) звернулися до суду з позовом до Акціонерного товариства ВТБ Банк (далі - АТ ВТБ Банк ), ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовні вимоги мотивували тим, що 24 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю БМ Банк (далі - ТОВ БМ Банк ) було укладено кредитний договір № 4/58/240408, згідно умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 99 000 доларів США.

В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором 24 квітня 2008 року між ПФ Сунар та ТОВ БМ Банк було укладено договір іпотеки № 4/58/240408, згідно умов якого ПФ Сунар передала в іпотеку банку нерухоме майно: незавершене будівництвом адміністративно-складське приміщення та магазин (раніше будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 22:027:0052, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2010 року задоволено позов ПАТ БМ Банк про стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 788 864 грн 49 коп. заборгованості за кредитним договором № 4/58/240408.

Позивачі також зазначали, що у подальшому на підставі договору про відступлення прав вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором №13092018 АТ БМ Банк відступило на користь АТ ВТБ Банк право вимоги по кредитному договору № 4/58/240408 від 24 квітня 2008 року та договору поруки № 4/58/240408/1 від 24 квітня 2008 року, укладених між АТ БМ Банк та ОСОБА_3 , ОСОБА_4

16 вересня 2019 року між АТ ВТБ Банк та ОСОБА_1 було укладено договір № 49-РБ про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно умов якого банк відступив ОСОБА_1 шляхом продажу право вимоги за кредитним договором № 4/58/240408 від 24 квітня 2008 року та договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. за реєстровим № 1140, про що 20 вересня 2019 року було повідомлено позивачів.

Позивачі вважають, що умови договору відступлення прав вимоги за кредитним договором містять ознаки договору факторингу, а оскільки цей правочин суперечить приписам цивільного законодавства щодо суб`єктного складу договору факторингу, тому він підлягає визнанню недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, а відтак, і похідні вимоги про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки та щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ураховуючи наведене, позивачі ОСОБА_2 , ПФ Сунар просили суд визнати недійсним договір № 49-РБ про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 16 вересня 2019 року, договір про відступлення прав за іпотечним договором від 16 вересня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. за реєстровим номером 1140 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (спеціальний розділ), номер запису про іпотеку: 27933831 від 16 вересня 2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. щодо заміни іпотекодержателя з АТ ВТБ Банк на ОСОБА_1 та номер запису про іпотеку: 27933793 від 16 вересня 2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. щодо заміни іпотекодержателя з АТ ВТБ Банк на ОСОБА_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2020 року позов ОСОБА_2 , ПФ Сунар задоволено.

Визнано недійсним договір № 49-РБ про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 16 вересня 2019 року, укладений між АТ ВТБ Банк та ОСОБА_1 .

Визнано недійсним договір про відступлення прав за іпотечним договором, укладений 16 вересня 2019 року між АТ ВТБ Банк та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. за реєстровим номером 1140.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (спеціальний розділ), номер запису про іпотеку: 27933831 від 16 вересня 2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. щодо заміни іпотекодержателя з АТ ВТБ Банк на ОСОБА_1 та номер запису про іпотеку: 27933793 від 16 вересня 2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. щодо заміни іпотекодержателя з АТ ВТБ Банк на ОСОБА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , покликаючись на неправильну оцінку судом зібраних доказів та невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 , ПФ Сунар відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки судом не було враховано тієї обставини, що у правовідносинах сторін по справі відсутні елементи договору факторингу, оскільки не встановлено факту фінансування фінансовою установою фізичної особи (клієнта) під відступлення права грошової вимоги, а навпаки встановлено факт набуття права вимоги фізичною особою на підставі компенсації частини отриманого від права вимоги. Метою укладення спірного договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права, а не отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При укладенні спірні договори про відступлення права вимоги від 16 вересня 2019 року відповідають вимогам статей 512-514 ЦК України та є договорами відступлення права вимоги, а не факторингу, а тому підстави для визнання їх недійсними відсутні. Тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов ОСОБА_2 , ПФ Сунар .

Відзиву на апеляційну скаргу позивачі не подавали.

Заслухавши пояснення представників позивачів, відповідача та його представника, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги, і таким чином відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, а тому вважав, що оспорювані договори відступлення права вимоги від 16 вересня 2019 року, укладені між АТ ВТБ Банк та ОСОБА_1 , необхідно визнати недійсними. У зв`язку з цим суд також вважав, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо заміни іпотекодержателя з АТ ВТБ Банк на ОСОБА_1 підлягають скасуванню.

Такий висновок суду є правильний.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ТОВ БМ Банк було укладено кредитний договір № 4/58/240408, згідно умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 99 000 доларів США (а.с.18-20).

В забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором 24 квітня 2008 року між ПФ Сунар та ТОВ БМ Банк було укладено договір іпотеки № 4/58/240408, згідно умов якого ПФ Сунар передала в іпотеку банку нерухоме майно: незавершене будівництвом адміністративно-складське приміщення та магазин (раніше будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,10 га, кадастровий номер 22:027:0052, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.21-23).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2010 року з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 солідарно стягнуто на користь ПАТ БМ Банк заборгованість за кредитним договором №4/58/240408 у розмірі 788 864 грн 49 коп. (а.с.29-30).

Судом також встановлено, що на підставі договору про відступлення прав вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором № 13092018 АТ БМ Банк відступило на користь АТ ВТБ Банк право вимоги по кредитному договору № 4/58/240408 від 24 квітня 2008 року та договору поруки №4/58/240408/1 від 24 квітня 2008 року, укладених між АТ БМ Банк та ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.24-25).

16 вересня 2019 року між АТ ВТБ Банк та ОСОБА_1 (новий кредитор) було укладено договір № 49-РБ про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно умов якого банк відступив новому кредитору шляхом продажу права вимоги за кредитним договором № 4/58/240408 від 24 квітня 2008 року, договором іпотеки та договорами поруки.

Згідно умов зазначеного договору новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Підставою для укладення договору стала перемога ОСОБА_1 на відкритих торгах (аукціоні), оформлених протоколом №UA-ЕА-2019-07-10-000042-b від 30 серпня 2019 року, який відбувся в межах процедури ліквідації АТ ВТБ Банк .

Публічним паспортом активу (права вимоги фізичних осіб-індивідуальні позичальники) та протоколом електронного аукціону №UA-ЕА-2019-07-10-000042-b від 30 серпня 2019 року стверджується, що загальний залишок заборгованості (ціна вимоги) складає 2 939 446 грн 21 коп. (а.с.32-34).

Згідно п. 4.1 зазначеного договору № 49-РБ від 16 вересня 2019 року сторони домовились, що за відступлення прав вимоги новий кредитор сплачує банку грошові кошти у розмірі 830 000 грн (ціна договору). Ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до п. 6.5. цього договору, на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

Також, 16 вересня 2019 року між АТ ВТБ Банк та ОСОБА_1 було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. за реєстровим № 1140 (а.с.99а-99б).

На підставі договорів про відступлення права вимоги державним реєстратором було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (спеціальний розділ), номер запису про іпотеку: 27933831 від 16 вересня 2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. щодо заміни іпотекодержателя з АТ ВТБ Банк на ОСОБА_1 та номер запису про іпотеку: 27933793 від 16 вересня 2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р.Т. щодо заміни іпотекодержателя з АТ ВТБ Банк на ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі ОСОБА_2 , ПФ Сунар свої вимоги обґрунтовували тим, що умови договору відступлення прав вимоги за кредитним договором містять ознаки договору факторингу, а оскільки цей правочин суперечить приписам цивільного законодавства щодо суб`єктного складу договору факторингу, тому він підлягає визнанню недійсним відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, а відтак, і похідні вимоги про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги за договором іпотеки та щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 01 липня 2020 року провадження у даній справі було зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №638/22396/14-ц за позовом АТ закритого типу Гея до ОСОБА_5 , ТОВ Арма Факторинг , ПАТ Райффайзен банк Аваль , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Н. В., про визнання договору про відступлення прав недійсним, за касаційною скаргою АТ закритого типу Гея на рішення апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року закінчено касаційне провадження у цивільній справі за позовом АТ закритого типу Гея до ОСОБА_5 , ТОВ Арма Факторинг , ПАТ Райффайзен банк Аваль , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Н.В., про визнання договору про відступлення прав недійсним, у якій викладено наступну правову позицію.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України Про іпотеку відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Положення ч. 1 ст. 1083 ЦК України регулюють питання наступного відступлення права грошової вимоги після укладення договору факторингу.

Так, наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (ч. 1 ст. 1083 ЦК України).

Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III Про банки і банківську діяльність , у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У ст. 1077 ЦК України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Зі статей 1077 та 1079 ЦК України та ч. 5 ст. 5 Закону України Про банки і банківську діяльність вбачається, що договір факторингу зачіпає інтереси трьох сторін: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактора, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку (п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ).

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 того ж Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг належить до фінансових послуг (п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст. 513 ЦК України). Оскільки факторинг є фінансовою послугою вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . Вказана норма передбачає правило за яким фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами господарювання.

Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (частини 1 та 2 ст. 7 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг ).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги, суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512 та ст. 1054 ЦК України, а тому дійшов правильного висновку про визнання недійсними договору № 49-РБ про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 16 вересня 2019 року, укладеного між АТ ВТБ Банк та ОСОБА_1 , а також договору про відступлення прав за іпотечним договором, укладеного 16 вересня 2019 року між АТ ВТБ Банк та ОСОБА_1 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р.Т за реєстровим номером 1140.

Правильними також є і висновок суду щодо скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (спеціальний розділ), номер запису про іпотеку: 27933831 від 16 вересня 2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. щодо заміни іпотекодержателя з АТ ВТБ Банк на ОСОБА_1 та номер запису про іпотеку: 27933793 від 16 вересня 2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. щодо заміни іпотекодержателя з АТ ВТБ Банк на ОСОБА_1 , оскільки відповідно до ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про задоволення позову ОСОБА_2 , ПФ Сунар відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що ухвалене судом рішення є незаконним і підлягає скасуванню через те, що суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що оспорювані договори про відступлення права вимоги від 16 вересня 2019 року відповідають вимогам статей 512-514 ЦК України та є договорами відступлення права вимоги, а не факторингу, є безпідставними та колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищенаведеними висновками суду першої інстанції та правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

Отже, наведені відповідачем ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи щодо невідповідності рішення суду першої інстанції фактичним обставинам справи, порушення ним норм матеріального права, не спростовують правильних висновків суду, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи відповідачем і не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2020 року в даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: