Постанова

від 11.08.2021 по справі 161/17828/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 161/17828/19-ц

провадження № 61-2346св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Стрільчука В. А., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , Приватна фірма Сунар ,

відповідачі: Акціонерне товариство ВТБ Банк , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Акціонерного товариства ВТБ Банк , ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2020 року у складі судді Черняка В. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 11 січня 2021 року у складі колегії суддів: Матвійчука Л. В., Федонюк С. Ю., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 , Приватна фірма Сунар (далі - ПФ Сунар ), звернулися до суду із позовом до Акціонерного товариства ВТБ Банк (далі - АТ ВТБ Банк ), ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що 24 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю БМ Банк (далі - ТОВ БМ Банк ) укладений кредитний договір № 4/58/240408, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 99 000,00 дол. США.

Із метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 24 квітня 2008 року між ПФ Сунар та ТОВ БМ Банк укладений договір іпотеки № 4/58/240408, за умовами якого ПФ Сунар передано в іпотеку банку нерухоме майно: незавершене будівництвом адміністративно-складське приміщення та магазин (раніше будинок № 9) готовністю 32 % /А-3/, за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,10 га, кадастровий номер: 22:027:0052, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2010 року задоволено позов ПАТ БМ Банк про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 788 864,49 грн заборгованості за кредитним договором № 4/58/240408.

Надалі на підставі договору про відступлення прав вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором № 13092018, АТ БМ Банк відступило на користь АТ ВТБ Банк право вимоги за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 4/58/240408 та договором поруки від 24 квітня 2008 року № 4/58/240408/1, укладених між АТ БМ Банк та ОСОБА_3 , ОСОБА_4

16 вересня 2019 року між АТ ВТБ Банк та ОСОБА_2 укладений договір № 49-РБ про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого банк шляхом продажу відступив ОСОБА_2 право вимоги за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 4/58/240408 та договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. за реєстровим № 1140, про що 20 вересня 2019 року повідомлено позивачів.

Вважають, що умови договору відступлення прав вимоги за кредитним договором містять ознаки договору факторингу, а оскільки цей правочин суперечить приписам цивільного законодавства щодо суб`єктного складу договору факторингу, тому він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України.

Посилаючись на викладене, позивачі просили визнати недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 16 вересня 2019 року № 49-РБ, договір про відступлення прав за іпотечним договором від 16 вересня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. за реєстровим номером 1140, та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (спеціальний розділ), номер запису про іпотеку: 27933831 від 16 вересня 2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. щодо заміни іпотекодержателя з АТ ВТБ Банк на ОСОБА_2 та номер запису про іпотеку: 27933793 від 16 вересня 2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. щодо заміни іпотекодержателя з АТ ВТБ Банк на ОСОБА_2 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2020 року позов ОСОБА_1 , ПФ Сунар задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 16 вересня 2019 року № 49-РБ, укладений між АТ ВТБ Банк та ОСОБА_2 .Визнано недійсним договір про відступлення прав за іпотечним договором, укладений 16 вересня 2019 року між АТ ВТБ Банк та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. за реєстровим номером 1140. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (спеціальний розділ), номер запису про іпотеку: 27933831 від 16 вересня 2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. щодо заміни іпотекодержателя з АТ ВТБ Банк на ОСОБА_2 та номер запису про іпотеку: 27933793 від 16 вересня 2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. щодо заміни іпотекодержателя з АТ ВТБ Банк на ОСОБА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що з укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права. Отже, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт - кредитор, яким може бути лише банк або інша фінансова установа.

Постановою Волинського апеляційного суду від 11 січня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У лютому 2021 року АТ ВТБ Банк подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2020 рокута постанову Волинського апеляційного суду від 11 січня 2021 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18, від 05 квітня 2018 року у справі № 405/20/15-ц, від 22 грудня 2020 року у справі № 761/20317/18, від 31 січня 2018 року у справі № 910/7038/17.

У лютому 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2020 рокута постанову Волинського апеляційного суду від 11 січня 2021 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19, від 22 грудня 2020 року у справі № 761/20317/18, від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц, 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19, від 20 травня 2019 року у справі № 752/1183/16-ц, від 15 липня 2019 року у справі № 761/5500/16-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 910/7038/17, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16.

У квітні 2021 року ПФ Сунар подано відзив на касаційну скаргу АТ ВТБ Банк , згідно з яким доводи касаційної скарги спростовуються висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

У травні 2021 року ПФ Сунар подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , згідно з яким Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, у тому числі факторингові операції, та боржник набувач послуг чи товарів за первинним договором). Перебування банку (клієнта) у процедурі ліквідації не змінює правової природи кредитного договору, а отже, не скасовує правових обмежень щодо розпорядження ним. Тобто, при відчуженні вимог за кредитним договором та акцесорних договорів на умовах, передбачених Законом № 4452-IV, при організації аукціону має встановлюватися вимога до учасника - він повинен мати право надавати фінансові послуги, що є гарантією дотримання прав учасників ринку фінансових послуг.

У червні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , є ідентичним відзиву ПФ Сунар .

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Обставини встановлені судами

24 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ БМ Банк укладений кредитний договір № 4/58/240408, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 99 000,00 дол. США.

Із метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором, 24 квітня 2008 року між ПФ Сунар та ТОВ БМ Банк укладений договір іпотеки № 4/58/240408, згідно з умовами якого ПФ Сунар передано в іпотеку банку нерухоме майно: незавершене будівництвом адміністративно-складське приміщення та магазин (раніше будинок в„– 9 ) готовністю 32 % /А-3/, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, площею 0,10 га, кадастровий номер: 22:027:0052, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2010 року з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 солідарно стягнуто на користь ПАТ БМ Банк заборгованість за кредитним договором № 4/58/240408 у розмірі 788 864,49 грн.

На підставі договору про відступлення прав вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором № 13092018, АТ БМ Банк відступило на користь АТ ВТБ Банк право вимоги за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 4/58/240408 та договором поруки від 24 квітня 2008 року № 4/58/240408/1, укладених між АТ БМ Банк та ОСОБА_3 та ОСОБА_4

16 вересня 2019 року між АТ ВТБ Банк та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладений договір № 49-РБ про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно з умовами якого банк відступив новому кредитору шляхом продажу права вимоги за кредитним договором від 24 квітня 2008 року № 4/58/240408, договором іпотеки та договорами поруки.

Відповідно до умов зазначеного договору новий кредитор сплачує банку за права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим договором.

Підставою для укладення договору стала перемога ОСОБА_2 на відкритих торгах (аукціоні), оформлених протоколом від 30 серпня 2019 року № UA-ЕА-2019-07-10-000042-b, який відбувся в межах процедури ліквідації АТ ВТБ Банк .

Згідно з публічним паспортом активу (права вимоги фізичних осіб-індивідуальні позичальники) та протоколом електронного аукціону від 30 серпня 2019 року № UA-ЕА-2019-07-10-000042-b, загальний залишок заборгованості (ціна вимоги) складає 2 939 446,21 грн.

Відповідно до пункту 4.1 договору від 16 вересня 2019 року № 49-РБ сторони домовились, що за відступлення прав вимоги новий кредитор сплачує банку грошові кошти у розмірі 830 000,00 грн (ціна договору). Ціна договору сплачується новим кредитором банку у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором, відповідно до пункту 6.5 цього договору, на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

16 вересня 2019 року між АТ ВТБ Банк та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р. Т. за реєстровим № 1140.

На підставі договорів про відступлення права вимоги, державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (спеціальний розділ), номер запису про іпотеку: 27933831 від 16 вересня 2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. щодо заміни іпотекодержателя з АТ ВТБ Банк на ОСОБА_2 та номер запису про іпотеку: 27933793 від 16 вересня 2019 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гречаної Р. Т. щодо заміни іпотекодержателя з АТ ВТБ Банк на ОСОБА_2 .

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України.

Верховний Суд не може в повній мірі погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 656 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, але й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг умови (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 48)).

Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 51)).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (пункт 57)).

Суб`єктний склад правочинів з відступлення права вимоги законом не обмежений, на відміну від договорів факторингу, однією зі сторін якого обов`язково має бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (пункти 51-52)).

Оскільки сторони договору купівлі-продажу майнових прав у процедурі ліквідації банку фактично уклали договір купівлі-продажу права вимоги, на виконання якого здійснена цесія, а її сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи.

Крім того, положення нормативно-правових актів, які врегулювали процедуру ліквідації банку, допускають продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 640/14873/19).

У постанові від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19-ц (провадження № 14-181цс20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У процедурі ліквідації АТ ВТБ Банк відбулись електронні торги з продажу його майна. За результатами торгів, переможцем яких став ОСОБА_2 , який на підставі відступлення (купівлі-продажу) права вимоги, отримав майнове право вимоги виконання кредитного та іпотечного договорів.

Таким чином, ОСОБА_2 міг бути стороною договору відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, оскільки продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи.

Установивши, що ОСОБА_2 придбав право вимоги за іпотечним та кредитним договорами під час торгів у межах процедури ліквідації банку, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та ПФ Сунар .

Твердження ОСОБА_1 та ПФ Сунар про те, що висновки у судових рішеннях у цій справі відповідають висновкам, сформульованим Верховним Судом у постановах від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11, є безпідставними та не обґрунтованими.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) висловлено правову позицію про те, що Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) сформульовано позицію про те, що кредитна установа не має права відступати право вимоги за кредитним договором.

Отже, висновки, викладені у вказаних постановах Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання у процедурі ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи, а отже, ОСОБА_2 мав право на придбання права вимоги за кредитним та іпотечним договорами.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання чи додаткової перевірки доказів, обставини справи судом встановлено повно і всебічно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Отже, з ОСОБА_1 та ПФ Сунар на користь АТ ВТБ Банк , ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційних скарг по 9 216,80 грн із кожного.

Крім того, з ОСОБА_1 та ПФ Сунар на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги по 576,30 грн.

Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Акціонерного товариства ВТБ Банк , ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 березня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 січня 2021 року, скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , Приватної фірми Сунар до Акціонерного товариства ВТБ Банк , ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та Приватної Фірми Сунар (вул. Квірцівська, 9д, м. Луцьк, Волинська область, 43023, код ЄДРПОУ: 20134622) на користь Акціонерного товариства ВТБ Банк (бульвар Т. Шевченка/вул. Пушкінська, 8/26, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ:14359318) судовий збір за подання касаційної скарги по 4 608,40 грн із кожного.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) та Приватної Фірми Сунар (вул. Квірцівська, 9д, м. Луцьк, Волинська область, 43023, код ЄДРПОУ: 20134622) на користь ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг по 5 184,70 грн із кожного.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

В. А. Стрільчук

В. В. Яремко