Постанова

від 26.01.2021 по справі 300/1052/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/1052/20 пров. № А/857/12758/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Судової-Хомюк Н.М., Хобор Р.Б.,

з участю секретаря судового засідання Чопко Ю.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 300/1052/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту 24 рішення сесії Івано-Франківської міської від 18.12.2019 за №404-34, зобов`язання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки,-

суддя в 1-й інстанції - Могила А.Б.,

час ухвалення рішення - 14.09.2020 року,

місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,

дата складання повного тексту рішення - 14.09.2020 року,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту 24 рішення сесії Івано-Франківської міської від 18.12.2019 за №404-34, яким 103;ким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та передачі в оренду земельної ділянки, площею 0,0131 га по АДРЕСА_1 , для обслуговування нежитлових приміщень, зобов`язання затвердити проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач на підставі правочину із Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" набув у власність нежитлові приміщення, загальною площею 63,8 м2, в по АДРЕСА_1 , яким на підставі рішення виконавчого комітету міської ради в 2014 році присвоєно поштову адресу: по АДРЕСА_1 .

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 03.12.2014 за №1589-50 позивачу надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки за вказаною адресою орієнтовною площею 0,0131 га для обслуговування нежитлових приміщень. Після виготовлення і погодження у встановленому законом порядку проекту землеустрою відповідач необґрунтовано і протиправно рішенням №90-25 від 25.04.2019 відмовлено у затвердженні такого проекту землеустрою щодо відведення та передачі в оренду земельної ділянки площею 0,0131 га із кадастровим номером 2610100000:04:003:0158 для обслуговування нежитлових приміщень, які розташовані по АДРЕСА_1 . Вказане рішення відповідача скасоване в судовому порядку та зобов`язано міську раду повторно розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою. Після усунення розбіжностей (щодо визначення категорії землі та приналежності споруди до пам`ятки архітектури), які були визначені в судовому рішенні, позивач повторно звернувся до Івано-Франківської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (оренди) площею 0,0131 га для обслуговування нежитлових приміщень, яка розташована за адресою по АДРЕСА_1 . Рішенням міської ради від 18.12.2019 №404-34 у затвердженні проекту землеустрою відмовлено без будь-якого обґрунтування. Відповідачем не надано належного та правового обґрунтування правомірності прийнятого рішення, чим порушено вимоги частини 6 і 13 статті 123 Земельного кодексу України. Як зазначив позивач, єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою є його непогодження в порядку, передбаченому статтею 181-1 Кодексу, відсутність обов`язкової державної експертизи у передбачених законом випадках або невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 123 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту. Таким чином, ефективним засобом правового захисту буде скасування пункту 24 рішення сесії Івано-Франківської міської від 18.12.2019 за №404-34 та зобов`язання затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 300/1052/20 позовні вимоги задоволено.

Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що земельна ділянка площею 0,0476 га по вул.Чорновола,23 перебувала в оренді ПАТ "Укрсоцбанк" для обслуговування власних гаражів на підставі договору оренди від 26.03.2012 за №64, зареєстрованого в управлінні Держземагенства від 12.09.2012 №261010004000598 кадастровий номер 2610100000:04:003:0071. Відповідно до рішення Івано-Франківської міської ради від 15.02.2018 за №53-18 "Про розгляд клопотань фізичних та юридичних осіб із земельних питань" (пункт 8) припинено, за згодою, дію договору оренди земельної ділянки для обслуговування власних гаражів.

Посилання позивача на усунення розбіжностей у проекті землеустрою щодо відведення проекту землеустрою, які були визначені рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду в справі №300/1750/19 не відповідають дійсності. Технічна документація щодо поділу та об`єднання земельних ділянок повинна включати згоду власника земельної ділянки, тобто поділити земельну ділянку може сам власник або за його згодою землекористувач. Однак позивач 05.12.2019 подав на затвердження ту саму землевпорядну документацію - Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки , розроблений проектною організацією ТзОВ Науково-виробниче підприємство ГІС у 2015 році з іншим цільовим призначенням 03.15 - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови та іншою категорією землі житлової та громадської забудови (секція В), на що міська рада як власник землі згоди не давала.

З часу передачі в оренду земельної ділянки ПАТ "Укрсоцбанк" і по даний час, ні категорія земель, ні цільове призначення, ні вид використання земельної ділянки у встановленому законом порядку не змінювався. Отже, до позивача , який набув право власності на нежитлові приміщення, розміщені на земельній ділянці, що перебувала у користуванні ПАТ "Укрсоцбанк" перейшло право користування частиною земельної ділянки без зміни її цільового призначення. Таким чином, міська рада приймаючи спірне рішення про відмову в затвердженні проекту землеустрою діяла відповідно до вимог чинного законодавства.

Просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 300/1052/20 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, а тому, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 4 ст. 229, п.2 ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно відмовив у затвердженні проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, прийнявши спірне рішення. Визнання такої бездіяльності протиправною, як і зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача повторно, не захистить порушені права ефективно.

Водночас оскільки питання затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі позивачу в оренду земельної ділянки вирішується відповідачем тривалий час (з 2016 року), а відмова в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки неодноразово скасовувалися в судовому порядку, суд приходить до висновку, що належним засобом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:04:003:0158.

Розглядаючи спір, апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що на підставі договору купівлі-продажу від 06.03.2013, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк", позивач є власником частини нежитлових приміщень, розташованих по АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 0,0476 га, кадастровий номер 2610100000:04:003:0071, яка перебуває в користуванні ПАТ "Укрсоцбанк" відповідно до договору оренди землі №64, укладеного 26.03.2012 між ПАТ "Укрсоцбанк" та Івано-Франківською міською радою (а.с.27-28).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 16.10.2014 №518 "Про присвоєння поштових адрес", нежитловим приміщенням, загальною площею 63,8 км2 за замовленням ОСОБА_1 присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_2 (а.с.41).

Рішенням Івано-Франківської міської ради (50 сесії) шостого демократичного скликання від 03.12.2014 №1589-50 "Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань" вирішено надати ОСОБА_1 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 для обслуговування нежитлових приміщень орієнтовною площею 0,0131 га. (а.с.43).

У 2015 році на замовлення ОСОБА_1 ТзОВ "Науково-виробниче підприємство "ГІС" розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (оренди) площею 0,0131 га "для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови", яка розташована в АДРЕСА_2 , який було погоджено відповідними контролюючими органами (а.с.14-26).

Позивач звернувся до Івано-Франківської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (оренди) площею 0,0131 га "для обслуговування нежитлових приміщень", яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , додавши при цьому відповідні документи, однак, рішенням Івано-Франківської міської ради (4 сесія) сьомого демократичного скликання від 11.03.2016 №79-4 було відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та передачі в оренду спільної земельної ділянки площею 0,0131 га для обслуговування нежитлових приміщень без зазначення підстав відмови.

В подальшому, позивач неодноразово звертався із аналогічними заявами, однак відповідачем за результатом їх розгляду відмовлено у їх задоволенні про що свідчать рішення сесій Івано-Франківської міської ради від 21.10.2016 за №297-8, від 20.06.2017 за №188-13, від 15.02.2018 за №53-18, 25.04.2019 за №90-25 (а.с.45-49).

В січні 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (оренди) площею 0,0131 га "для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови", яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , за результатом розгляду якої рішенням Івано-Франківської міської ради (25 сесія) сьомого демократичного скликання від 25.04.2019 №90-25 відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та передачі в оренду земельної ділянки площею 0,0131 га "для обслуговування нежитлових приміщень", яка розташована за адресою АДРЕСА_2 , без зазначення підстав відмови.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.11.2019, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2020, визнано протиправним та скасовано пункт 73.6 рішення Івано-Франківської міської ради (25 сесія) сьомого демократичного скликання від 25.04.2019 за №90-25, яким відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та передачі в оренду земельної ділянки площею 0,0131 га для обслуговування нежитлових приміщень, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 . Зобов`язано Івано-Франківську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.01.2019 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.51-65).

Після усунення розбіжностей (щодо визначення категорії землі та приналежності споруди пам`ятки архітектури), які були визначені в рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05.11.2019, позивач звернувся повторно із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (оренди) площею 0,0131 га "для обслуговування нежитлових приміщень" (а.с.44), за результатом розгляду якої рішенням Івано-Франківської міської ради (34 сесія) сьомого демократичного скликання від 18.12.2019 року №404-34 відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою (а.с.50).

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Частина 2 статті 19 Конституція України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч.1 ст.122 Земельного кодексу України).

В статті 124 Земельного кодексу України зазначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу(частини четверта статті 123 Земельного кодексу України).

Відповідно до частин шостої, одинадцятої та чотирнадцятої статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються, поряд з іншим, затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Так, зокрема, після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин відповідно до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України.

Єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 123 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Відповідно до статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно з пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Як підтверджено матеріалами справи та не спростовано апелянтом, за наслідками розгляду заяви позивача, спірним рішенням від 18.12.2019 №404-34 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою, однак відмова в затверджені проекту землеустрою не мотивувалася та не обґрунтовувалася.

Спірне рішення містить посилання на норми законодавства, якими керувався відповідач, відмовляючи у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та передачі в оренду земельної ділянки, однак, без визначених конкретно положень відповідної норми права, що не дає змоги встановити дійсну фактичну і правову підставу, яка(які) слугувала(и) для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та передачі в оренду земельної ділянки площею 0,0131 га "для обслуговування нежитлових приміщень".

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем уже приймалися аналогічні рішення у спірних правовідносинах, а рішення №90-25 від 25.04.2019 було предметом судового оскарження. Проте, така відмова у затвердженні проекту землеустрою була визнана необґрунтованою, а відповідний пункт рішення відповідача було визнано протиправним та скасовано(а.с.51-65). При цьому, серед підстав скасування рішення №90-25 суд вказав на відсутність чіткої підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.

Посилання Івано-Франківської міської ради на те, що відбувся поділ та зміна цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:04:003:0071, до складу якої входила земельна ділянка, на якій розміщені ряд об`єктів, частина яких належить позивачу на праві власності, суд не бере до уваги, оскільки вказані обставини не вказані, як підстава для прийняття оскаржуваного в даній справі рішення. По суті, позивач виготовляв проект землеустрою на земельну ділянку площею 0,0131 га кадастровий номер 2610100000:04:003:0158, яка уже утворилася в результаті поділу земельної ділянки площею 0,0476 га. Більше того, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельних ділянок з однієї категорії в іншу) здійснюється саме за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

До того ж, загальна площа земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:04:003:0071 по вул.Чорновола, 23 в м.Івано-Франківськ , яка була передана ПАТ "Укрсоцбанк" в користування згідно договору оренди №64 від 26.03.2012, становила 0,0476 га. Внаслідок поділу вказаної земельної ділянки, ділянці площею 0,0131 га, на якій розміщені об`єкти нежитлових приміщень позивача, присвоєно кадастровий номер 2610100000:04:003:0158, при цьому залишився незмінним кадастровий номер земельної ділянки, яка утворилася в результаті поділу 2610100000:04:003:0071, зокрема, земельна ділянка площею 0,0345 га.

Так, речове право за ПАТ "Укрсоцбанк" зареєстроване тільки на земельну ділянку площею 0,0345 га, яка утворилася у результаті поділу земельної ділянки площею 0,0476 га, яка попередньо була надана ПАТ "Укрсоцбанк" в оренду, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17 вересня 2019 року.

При цьому, відсутні відомості щодо реєстрації речового права за ПАТ "Укрсоцбанк" на земельну ділянку площею 0,0131 га кадастровий номер 2610100000:04:003:0158, що, на думку відповідача, перешкоджало затвердженню проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду.

Крім цього, як правильно зазначено судом першої інстанції, доводи апелянта про невідповідність поданого позивачем проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вимогам законів та прийнятих до них нормативно-правових актів, оскільки проектною організацією виготовлено проект, яким фактично змінено цільове призначення спірної земельної ділянки (як було визначено у попереднього землекористувача ПАТ "Укрсоцбанк") не заслуговують на увагу, оскільки, як підтверджується пунктом 15 договору оренди землі від 26 березня 2012 року №64, укладеним між Івано-Франківською міською радою та ПАТ "Укрсоцбанк", цільове призначення земельної ділянки, що передається в оренду землі житлової та громадської забудови, що узгоджується з цільовим призначення земельної ділянки, щодо якої виготовлено та подано позивачем на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Формування земельної ділянки шляхом присвоєння їй кадастрового номеру на стадії розроблення проекту землеустрою не породжує речового (власності чи користування) права на земельну ділянку. У спорі не порушується питання приватно-правого спору щодо права власності третьої особи на спірну ділянку. Спір стосується виключно підстав відмови в затвердженні проекту землеустрою.

В підсумку, позивач має право безоплатно набути права користування земельною ділянкою для обслуговування нежитлових приміщень, до того ж він дотримався визначеної законодавством процедури виготовлення та погодження проекту землеустрою.

При цьому позивач отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки, замовив проектну документацію, яка була розроблена та погоджена в установленому порядку.

Відповідач зі свого боку не надав суду доказів наявності обмежень, установлених генеральним планом міста, або заборон, які б не узгоджувалися із цільовим призначенням, визначеним у проекті землеустрою, щодо відведення відповідної ділянки для надання її у користування (оренду) позивачу, а також наявності прав інших громадян чи юридичних осіб на відповідну земельну ділянку.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми Земельного кодексу України не містять. При цьому, як уже зазначалося, перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

У зв`язку із зазначеним суд вважає, що відповідач порушив наведені норми чинного законодавства щодо розгляду та вирішення заяви позивача шляхом прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою.

В свою чергу колегія суддів звертає увагу на те, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано статтею 123 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Водночас оскільки питання затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі позивачу в оренду земельної ділянки вирішується відповідачем тривалий час (з 2016 року), а відмова в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки неодноразово скасовувалися в судовому порядку, тому колегія суддів прийшла до висновку, що ефективним захистом прав позивача є зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:04:003:0158.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року (справа № 591/5935/17, провадження № 11-951апп19).

Така ж правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 11.08.2020 у справі №610/50/17, від 24.01.2020 у справі №316/979/18, від 06.03.2019 року у справі № 1640/2592/18, від 06.03.2019 року у справі №1640/2594/18, від 05.03.2019 року у справі №818/1817/17, від 31.01.2019 року у справі №815/2488/17, від 28.08.2018 року у справі №806/5280/15.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі РуїзТорія проти Іспанії , параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат за цим апеляційним провадженням немає.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 229, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 300/1052/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Н. М. Судова-Хомюк Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 27.01.2021 року