Рішення

від 14.01.2021 по справі 915/200/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 року Справа № 915/200/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

представник позивача в судове засідання не з`явився,

представник відповідача в судове засідання не з`явився,

представник третьої особи в судове засідання не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Фермерського господарства «Фортуна» , 57240, Миколаївська область, Вітовський район, с.Партизанське; код ЄДРПОУ 22440745

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, 54034, м.Миколаїв, пр-т Миру, 34; код ЄДРПОУ 39825404

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Білозірська сільська рада Вітовського району Миколаївської області,

с.Білозірка, вул.Соборна, 108, Вітовський район, Миколаївська область; код ЄДРПОУ 04375180

про:

- визнання недійсним та скасування наказу;

- визнання права постійного користування на земельну ділянку

21.02.2020 Фермерське господарство «Фортуна» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №б/н від 21.02.2020 в якій просить суд:

- визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18 грудня 2019 року №12152/0/14-19-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» , наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 20 грудня 2019 року №12367/0/14-19-СГ «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18 грудня 2019 року №12152/0/14-19-СГ» ;

- визнати таким, що набув права постійного користування Фермерське господарство «Фортуна» на земельні ділянки з кадастровим номером 4823380400:07:000:0385 - площа 15,90 га та 4823380400:07:000:0386 - площа 14,612 га, розташовані на території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, на підставі державного акту на право постійного користування землею, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534.

Як на підставу позовних вимог посилається на те, що відповідно до рішення Бармашовської сільської ради народних депутатів від 19 листопада 1992 року №11/9 XI сесії XXI скликання та рішення виконавчого комітету Бармашовської сільської ради народних депутатів від 10 лютого 1993 року «Про надання земель під розширення селянського (фермерського) господарства» громадянину ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 534 на земельну ділянку площею 15,90 га та 15,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства із земель Бармашівської (наразі Білозірська) сільської ради Жовтневого (наразі Вітовського) району Миколаївської області. Вказані земельні ділянки зареєстровано в Державному земельному кадастрі та їм присвоєно такі кадастрові номери 4823380400:07:000:0385 - площа 15,90 га. та 4823380400:07:000:0386 - площа 14,612 га. В подальшому громадянин ОСОБА_1 створив та зареєстрував підприємство - Фермерське господарство "Фортуна" про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи - Фермерське господарство «Фортуна» . У 2004 році громадянин ОСОБА_1 помер. Як стало відомо фермерському господарству «Фортуна» з відповіді Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 07.02.2020 р. № 29-14-0.22-1042/2-20 отриманої на запит адвоката ОСОБА_2 право постійного користування земельними ділянками наданими громадянину ОСОБА_1 припинено на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18 грудня 2019 року № 12152/0/14-19-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» (додається) з урахуванням внесених змін наказом Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 20 грудня 2019 року № 12367/0/14-19-СГ «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області_від 18 грудня 2019 року № 12152/0/14-19-СГ» . Вважає, що вищевказаний наказ порушує права Фермерського господарства «Фортуна» на користування зазначеними земельними ділянками, оскільки є незаконним та необґрунтованим, тому підлягає скасуванню.

Разом з позовною заявою позивачем надана заява про забезпечення позову в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії наказів Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 18 грудня 2019 року № 12152/0/14-19-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» з урахуванням внесених змін наказом Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 20 грудня 2019 року № 12367/0/14-19-СГ «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18 грудня 2019 року № 12152/0/14-19-СГ» , зобов`язання Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області утриматись від дій, пов`язаних з припиненням права постійного користування ФГ «Фортуна» земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 30,90 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, відповідно до державного акту на право постійного користування землею зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 534, у тому числі утриматись від дій, пов`язаних з передачею земельної ділянки до земель запасу державної власності сільськогосподарського призначення на території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, від дій пов`язаних із внесенням відповідних змін до земельно-облікових відомостей та від дій, пов`язаних з передачею земельних ділянок (із земель, що перебували у постійному користуванні ФГ «Фортуна» ) у власність чи користування фізичним та юридичним особам.

Ухвалою суду від 24.02.2020 року у задоволенні заяви №б/н від 21.02.2020 Фермерського господарства «Фортуна» - відмовлено повністю.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.02.2020 позовну заяву №б/н від 21.02.2020 Фермерського господарства «Фортуна» залишено без руху. Вказаною ухвалою позивачу надано строк для усунення недоліків, який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

05.03.2020 позивач до відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області на виконання ухвали суду від 25.02.2020 надав заяву про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 10.03.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №915/200/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.04.2020 року.

01.04.2020 року до суду від відповідача надійшов відзив (а.с. 79-87), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

В обгрунтування заперечень проти позову відповідачем зазначено наступне.

Із посиланням на приписи частин 2, 5 ст. 7, ст.ст. 19, 22, 23, 53 Земельного кодексу України від 18.12.1990 №561-ХІІ (в редакції від 22.06.1993) відповідач вказує, що на час отримання ОСОБА_1 земельної ділянки у постійне користування законодавством не передбачалося передачі земельної ділянки без відповідного рішення Ради народних депутатів. Тому за відсутності такого рішення позивач безпідставно вважає, що може успадкувати або іншим чином набути право постійного користування спірною земельною ділянкою.

З 01.01.2002 року набув чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001 року. Право постійного користування земельною ділянкою було визначено частиною 1 статті 92 цього Кодексу, як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у

встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування

культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування .

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи померлим ( ОСОБА_1 ) за життя не було вчинено жодних дій щодо переоформлення права постійного користування зазначеною земельною ділянкою, а тому право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення є виключно правом користування особи, якій це право надане, і яке не може бути передане іншій особі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському

господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського

господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Вказаний перелік є вичерпним.

Водночас, спірна земельна ділянка належала на праві постійного користування громадянину ОСОБА_1 , правочинів щодо передачі вказаної земельної ділянки у користування ФГ «Фортуна» не укладалося.

Відповідно до вимог частини 1 статті 25 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність - це здатність фізичних осіб мати цивільні права та обов`язки.

Частина 4 статті 25 Цивільного кодексу України передбачає, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Таким чином, зі смертю ОСОБА_1 припинилась його цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права і обов`язки).

Із посиланням на норми ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 3 ст. 407 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 102-1 Земельного кодексу України відповідач зазначає, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Посилаючись на викладене та приписи ст.ст. 1216, 1218, 1219, 1225 Цивільного кодексу України відповідач зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою не дає права користувачу земельної ділянки розпоряджатися нею, а відповідно спадкоємці не мають права успадкувати її за заповітом або за законом. Держава або територіальна громада була єдиним і неодмінним власником всіх наданих у постійне користування земельних ділянок.

Земельним законодавством передбачено можливість успадкування права оренди земельної ділянки та права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), проте успадкування права постійного користування земельною ділянкою не передбачено, тому право постійного користування ОСОБА_1 припинилось у зв`язку з його смертю.

Згідно вимог частини 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень визначених цим кодексом або за результатами аукціону.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлений статтею 123 Земельного кодексу України, за частинами першою-третьою якої надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою АРК, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Повноваження щодо надання (передачі) земельної ділянки в користування у даному випадку є виключною компетенцією Головного управління, а тому визнаючи за ФГ Фортуна через судове рішення право постійного користування па земельну ділянку площею 30,9 га суд фактично підмінює компетенцію Головного управління та втручається в діяльність органу виконавчої влади, що суперечить принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Надання (передача) земельної ділянки в користування є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Надання (передача) земельної ділянки в користування (в даному випадку визнання права постійного користування на земельну ділянку за ФГ Фортуна ) без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Оскаржуваний наказ було видано Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області у відповідності до вимог ст.ст. 15-1, 92, 122 Земельного кодексу України, статті 25 Цивільного кодексу України, у межах повноважень, визначених Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року № 308 Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру (зі змінами).

Оскільки жодних прав на земельну ділянку у позивача не виникло, то і відсутні підстави для звернення до суду за захистом такого права у відповідності до статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Наказ Головного управління носить організаційний характер відповідає актам цивільного законодавства та жодним чином не стосується законних прав та інтересів позивача.

Виходячи із положень законодавства, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду. Натомість ФГ Фортуна не довело наявності свого порушеного права, вимагаючи визнати право постійного користування на земельну ділянку та визнати недійсними накази Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 18.12.2019 № 12152/0/14-19-СГ Про припинення права постійного користування земельною ділянкою та від 20.12.2019 №12367/0/14-19-СГ Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 18.12.2019 № 12152/0/14-19-СГ . На думку відповідача, позивач звернувся до суду з позовом за захистом неіснуючого права на земельну ділянку, тобто за відсутності зареєстрованого права на цю земельну ділянку. Водночас, ФГ Фортуна , як юридична особа, не позбавлене права на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у спосіб та у порядку, передбаченому Земельним кодексом України та Законом України "Про фермерське господарство".

На підставі викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 08.04.2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: - Білозірську сільську раду Вітовського району Миколаївської області (с.Білозірка, вул.Соборна, 108, Вітовського району, Миколаївської області, код ЄДРПОУ 04375180); відкладено підготовче засідання без визначення дати судового засідання, ухвалено провести підготовче засідання у справі №915/200/20 у розумний строк, тривалість якого обумовлюється запровадженням в Україні карантину через спалах у світі коронавірусу « COVID-19» , про дату та час підготовчого засідання у справі №915/200/20 повідомити учасників справи додатково відповідною ухвалою.

Ухвалою суду від 24.06.2020 року підготовче засідання призначено на 26.08.2020 року.

22.05.2020 року до суду від третьої особи Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області надійшли пояснення (а.с. 109), в яких третя особа зазначає, що на її думку відповідач не мав права видавати наказ, який оскаржується, у зв`язку з тим , що у свій час спірна земельна ділянка знаходилася у користуванні СГВК Бармашівський , а тому розпорядження нею має здійснювати орган місцевого самоврядування.

У зазначених поясненнях третя особа просить суд слухати справу без участі її представника, вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

26.08.2020 року до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії листа №1247/409-20 від 29.05.2020 року Відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

26.08.2020 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи поштової квитанції про відправлення відповідачеві заяви від 23.03.2020 року.

26.08.2020 підготовче засідання відкладено на 21.09.2020 року.

02.09.2020 року до суду від відповідача надійшло клопотання №9-14-0.62-6109/2-20 від 31.08.2020 року про надання інформації, в якому відповідач повідомляє, що Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області земельні ділянки державної власності у комунальну власність Білозерської сільської ради Вітовського району Миколаївської області як Об`єднаної територіальної громади не передавалися (а.с. 133-134).

21.09.2020 року підготовче засідання відкладено на 06.10.2020 року.

28.09.2020 року до суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії рішення Жовтневого районного суду від 24.02.2017 (справа №477/1974/16-ц) за позовом ОСОБА_3 про визнання права постійного користування на землю в порядку спадкування після смерті ОСОБА_1 ; витягу з Єдиного державного реєстру судових рішень по вказаній справі про скасування 20.12.2017 Апеляційним судом Миколаївської області рішення суду від 24.02.2017; копії свідоцтва про смерть ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 06.10.2020 року зобов`язано Державний архів Миколаївської області у строк до 27.10.2020 надати до суду копії рішення Бармашівської сільської ради народних депутатів від 19.11.1992 №11/9 ХI сесії ХХI скликання про надання землі у користування для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 та рішення виконавчого комітету цієї ж сільської ради від 10.02.1993 про надання землі під розширення фермерського господарства ОСОБА_1 , підготовче засідання відкладено на 03.11.2020 року.

23.10.2020 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії супровідного листа №Д-709/03-06 від 05.10.2020 року Державного архіву Миколаївської області, архівного витягу з рішення Бармашовської сільської ради народних депутатів Жовтневого району Миколаївської області від 19.11.1992 року №11/2 XI сесії XХI скликання, рішення Бармашовської сільської ради Вітовського району Миколаївської області від 10.02.1993 року.

23.10.2020 року до суду з Державного архіву Миколаївської області надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 06.10.2020 року.

Ухвалою суду від 03.11.2020 року, яку занесено до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 02.12.2020 року.

02.12.2020 року розгляд справи не відбувся у зв`язку із перебуванням судді Семенчук Н.О. на лікарняному.

Ухвалою суду від 18.12.2020 року судове засідання призначено на 14.01.2021 року.

Сторони та третя особа явку повноважних представників у судове засідання 14.01.2021 року не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином ухвалою суду від 18.12.2020 року.

12.01.2021 року до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Рішенням Бармашівської сільської ради народних депутатів від 19.11.1992 року №11/2 XI сесії XХI скликання, вирішено надати громадянам, які бажають створити селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки у постійне користування, зокрема ОСОБА_1 - 15,90 га рілля із земель запасу Бармашівської сільської ради в межах колгоспу «Бармашівський» Жовтневого району Миколаївської області (а.с. 170).

У відповідності до рішення Бармашівської сільської ради народних депутатів від 19.11.1992 року XI сесії XХI скликання, ОСОБА_1 видано державний акт на право постійного користування землею, відповідно до якого землекористувачу надається у постійне користування 15,90 га землі в межах згідно з планом користування. Земля надана у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534 (а.с. 9-10).

Рішенням Бармашівської сільської ради Вітовського району Миколаївської області від 10.02.1993 року вирішено надати ОСОБА_1 , який бажає створити селянське (фермерське) господарство додатково 15,0 га рілля в постійне користування з земель запасу Бармашівської сільської ради в межах колгоспу «Бармашівський» Жовтневого району Миколаївської області (а.с. 171).

19.01.1995 року зареєстровано юридичну особу - Фермерське господарство «Фортуна» (код ЄДРПОУ 22440745), засновником юридичної особи був ОСОБА_1 , про що свідчить копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №511708 (а.с. 16-19).

Відповідно до п. 2.1 Статуту Фермерського господарства «Фортуна» (а.с. 33-42) основною метою діяльності господарства є виробництво сільськогосподарської продукції та отримання прибутку.

Відповідно до п. 2.2 Статуту предметом діяльності господарства є зокрема вирощування, переробка і реалізація зернових та технічних культур; вирощування, переробка та реалізація овочів, фруктів, баштанних і ягідних культур, лікарських трав та грибів; тощо.

Відповідно до п. 3.3 Статуту на ім`я засновника господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землі, Державний акт на право постійного користування землею.

Рішенням загальних зборів Фермерського господарства «Фортуна» , оформленим протоколом №1/2003 від 11.12.2003 року, вирішено внести право постійного користування на земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право постійного користування, зареєстрованого в Книзі державних актів про право постійного користування під № НОМЕР_1 , загальною площею 30,90 га, що розташована на території Партизанської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, до складеного капіталу фермерського господарства «Фортуна» на невизначений строк (а.с. 25).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, свідоцтво про смерть НОМЕР_2 від 29.07.2004 року (а.с. 153).

В жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Жовтневого районного суду Миколаївської області із позовом до Бєлозьорської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, в якому з врахуванням уточнень вимог просила визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , право постійного користування на земельну ділянку, площею 30,90 га, виділену для ведення селянського фермерського господарства, розташовану в межах Бармашівської (в теперішній час Білозірської) сільської ради Жовтневого (тепер Вітовського) району Миколаївської області.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 24.02.2017 року у справі №477/1974/16-ц позов задоволено, визнано за ОСОБА_3 право постійного користування в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на земельну ділянку, загальною площею 30,90 га, виділену для ведення селянського (фермерського) господарство, розташовану в межах Білозірської (раніше Бармашівської) сільської ради Жовтневого (тепер Вітовського) району Миколаївської області, яке належало спадкодавцю відповідно до державного акту, виданого Бармашівською сільською радою Вітовського (раніше Жовтневого) району Миколаївської області та зареєстрованого 19 лютого 1993 року в Книзі записів державних актів про право постійного користування за №534.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 20.12.2017 року рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 24 лютого 2017 року у справі №477/1974/16-ц скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області листом №1301-3.1-4.6 від 28.11.2019 року, адресованим начальнику відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, повідомив, що в ході перевірки за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян було виявлено проведення виконавчим комітетом Партизанської сільської ради Вітовського району Миколаївської області 29 липня 2004 року державної реєстрації смерті громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за №10. Дата смерті: ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місце смерті: Україна, Миколаївська область, Жовтневий район, с. Партизанське (а.с. 24).

Відділ у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області листом №2128/409-19 від 06.12.2019 року, адресованим Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області, повідомив наступне: Відділ у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області проводив моніторинг земель в районі та отримав інформацію про те, що громадянин ОСОБА_1 , який мав Державний акт на право постійного користування землею без серії та номеру, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534, помер (актовий запис про смерть №10 від 27.07.2004 року). Згідно з вказаним Державним актом на право постійного користування землею ОСОБА_1 відведено на праві постійного користування земельну ділянку площею 15,90 га для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області на підставі рішення Бармашівської сільської ради народних депутатів від 19.11.1992 року №11/9. Відповідно до Змін в землекористуванні 10.02.1993 року рішенням №2 виконкому Бармашівської сільської ради народних депутатів Про надання земель під розширення селянського (фермерського) господарства Остапенку Миколі Гавриловичу надано ще 15,00 га. На підставі викладеного, норм цивільного та земельного законодавства України, Відділ у Вітовському районі просить вжити заходів щодо припинення права постійного користування землею відповідно до наданих повноважень (а.с. 23).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №12152/0/14-19-СГ від 18.12.2019 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» (з урахуванням змін, внесених наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №12367/0/14-19-СГ від 20.12.2019 року «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №12152/0/14-19-СГ від 18.12.2019 року) (а.с. 21,22) вирішено:

1. Вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 30,90 га, надане громадянину України ОСОБА_1 , посвідчене державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534, розташовану в межах території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

2. Віднести земельну ділянку загальною площею 30,90 га до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області.

04.02.2020 року Білозірською сільською радою Вітовського району Миколаївської області видано довідку №112 про те, що з 1992 року по 2020 року включно члени фермерського господарства «Фортуна» код ЄДРПОУ 22440745 добросовісно, відкрито та безперервно користуються земельними ділянками з кадастровими номерами: 4823380400:07:000:0385 площею 15,900 га та 4823380400:07:000:0386 площею 14,612 га загальною площею 30,5120 га за призначенням для ведення фермерського господарства розташованими на території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області з 2004 по 2019 роки включно сплачувались податки на землю за вказані земельні ділянки. Станом на момент видачі довідки заборгованості по сплаті податків немає (а.с. 26).

04.02.2020 року Білозірською сільською радою Вітовського району Миколаївської області видано довідку №113 про те, що з 1992 року по 2020 року включно члени фермерського господарства «Фортуна» код ЄДРПОУ 22440745 добросовісно, відкрито та безперервно користуються земельними ділянками з кадастровими номерами: 4823380400:07:000:0385 площею 15,900 га та 4823380400:07:000:0386 площею 14,612 га загальною площею 30,5120 га за призначенням для ведення фермерського господарства розташованими на території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, згідно Державного акту на право постійного користування виданого на ОСОБА_1 , зареєстрованого в книзі записів Державних актів на право постійного користування землею №534 (а.с. 27).

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №29-14-0.22-1042/2-20 від 07.02.2020 року про надання інформації на запит адвоката про правовий статус земельних ділянок, які були надані у постійне користування громадянину України ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства орієнтовною площею 30,9 га, повідомлено, що згідно з автоматизованою системою діловодства ДОК ПРОФ наказом Головного управління від 18.12.2019 №12152/0/14-19-СГ припинено право постійного користування земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення, відведеної у постійне користування громадянину України ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534. Відповідний наказ прийнято на підставі клопотання Відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - Відділ) від 06.12.2019 №2128/409-19. Повідомлено, що згідно з автоматизованою системою діловодства ДОК ПРОФ рішень щодо затвердження розробленої документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність, за рахунок земельних ділянок, що були надані у постійне користування громадянину України ОСОБА_1 , не приймалося.

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, наданої на запит від 20.02.2020 року, земельній ділянці площею 15,9 га присвоєно кадастровий номер 4823380400:07:000:0385, право постійного користування земельною ділянкою зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 15).

Згідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, наданої на запит від 20.02.2020 року, земельній ділянці площею 14,612 га присвоєно кадастровий номер 4823380400:07:000:0386, право постійного користування земельною ділянкою зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 14).

16.03.2020 року Білозірською сільською радою Вітовського району Миколаївської області видано довідку №254 про те, що з 1992 року по 2020 року включно члени фермерського господарства Фортуна код ЄДРПУ 22440745, головою якого до 2004 року був ОСОБА_1 , добросовісно, відкрито та безперервно користуються земельними ділянками з кадастровими номерами: 4823380400:07:000:0385 площею 15,900 га та 4823380400:07:000:0386 площею 14,612 га загальною площею 30,5120 га за призначенням для ведення фермерського господарства розташованими на території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області. Згідно Державного акту на право постійного користування виданого на ОСОБА_1 , зареєстрованого в книзі записів Державних актів на право постійного користування землею №534 (а.с. 92).

Відділ у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області з листом №1247/409-20 від 29.05.2020 року, в якому повідомив, що згідно Книги записей государственных актов на право пользования землей (нового образца) по Жовтневому району Николаевской области Украинской ССР наявний запис № 534 про видачу ОСОБА_1 державного акту на право постійного користування землею на земельну ділянку площею 15,9 га 19.02.1993 року. 18.11.2019 року ОСОБА_3 було надано до Відділу копію Державного акту на право постійного користування землею без серії та номеру, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534, виданого на ім`я ОСОБА_1 . Згідно з вказаним Державним актом на право постійного користування землею ОСОБА_1 відведено на праві постійного користування земельну ділянку площею 15,90 га для ведення селянського (фермерського) господарства в межах території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області на підставі рішення Бармашівської сільської ради народних депутатів від 19.11.1992 року №11/9 XI сесії XII скликання. Відповідно до Змін в землекористуванні 10.02.1993 року рішенням № 2 виконкому Бармашівської сільської ради народних депутатів Про надання земель під розширення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 надано ще 15,00 га. Фактично у заявника на руках наявні 2 примірники вказаного Державного акту. З врахуванням наказу Державної служби України з геодезії, картографії та кадастру №59 від 21.02.2019 року, наказу Державної служби України з геодезії, картографії та кадастру №129 від 13.05.2019 року земельні ділянки проінвентаризовано, їм присвоєно кадастрові номери 4823380400:07:000:0385 та 4823380400:07:000:0386. Відповідно до листа Відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 28.11.2019 № 1301-3.1-4.6 ОСОБА_1 помер (актовий запис про смерть №10 від 27.07.2004 року). На підставі викладеного вище, норм цивільного та земельного законодавства України Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області вжито заходів щодо припинення права постійного користування землею, а саме: 18.12.2019 року видано наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Про припинення права постійного користування земельною ділянкою № 12152/0/14-19-СГ (із змінами, внесеними наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Про припинення права постійного користування земельною ділянкою №12367/0/14-19-СГ від 20.12.2019 року Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 18.12.2019 № 12152/0/14-19-СГ . На даний час згідно даних Державного земельного кадастру (Національної кадастрової системи) вказані земельні ділянки приватизовані фізичними особами . Відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серії МК № 00009, зареєстрованого 23.11.1995 року та виданого акціонерному товариству закритого типу Бармашово на земельну ділянку площею 6419,2 га для ведення сільськогосподарського виробництва, вказані земельні ділянки не входили до земель колективної власності акціонерного товариства закритого типу Бармашово . Тому у розумінні п. 21 Перехідних положень Земельного кодексу України вказані земельні ділянки не можуть вважатися власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Норми п. 21 Перехідних положень Земельного кодексу України стосується лише земель колективної власності. Оскільки землі фермерських господарств до них не відносились, то їх розпорядником згідно приписів ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України є Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Додатково повідомляє, що рішенням Жовтневого районного суду Миколаївською області у справі № 477/1974/16-ц, постановленим 24.02.2017 року, позов ОСОБА_3 до Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області про визнання права постійного користування на землю в порядку спадкування за заповітом - задоволено. За ОСОБА_3 визнано право постійного користування в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на земельну ділянку, загальною площею 30,90 га, виділену для ведення селянського (фермерського) господарства, розташовану в межах Білозірської (раніше Бармашівської) сільської ради Жовтневого (тепер Вітовського) району Миколаївської області, яке належало спадкодавцю відповідно до державного акту, виданого Бармашівською сільською радою Вітовського (раніше Жовтневого) району Миколаївської області та зареєстрованого 19 лютого 1993 року в Книзі записів державних актів про право постійного користування за № 534. Однак постановою Апеляційного суду Миколаївської області, ухваленою 20.12.2017 року № 477/1974/16-ц рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 24.02.2017 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 до Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області про визнання права користування земельною ділянкою у порядку спадкування - відмовлено (а.с. 119-121).

Предметом спору у даній справі є вимога позивача:

- визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18 грудня 2019 року №12152/0/14-19-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» , від 20 грудня 2019 року №12367/0/14-19-СГ «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18 грудня 2019 року №12152/0/14-19-СГ» ;

- визнати таким, що набув права постійного користування Фермерське господарство «Фортуна» на земельні ділянки з кадастровим номером 4823380400:07:000:0385 - площа 15,90 га та 4823380400:07:000:0386 - площа 14,612 га, розташовані на території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, на підставі державного акту на право постійного користування землею, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ «Фортуна» ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ «Фортуна» ) користування землею може бути постійним або тимчасовим.У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року, на момент створення ФГ «Фортуна» ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення ФГ «Фортуна» ; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ «Фортуна» , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

З наведеного вбачається, що з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент смерті ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ «Фортуна» , так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Натомість Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу в подібних правовідносинах, у своїй постанові від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17 зазначив, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Оскільки СФГ Відродження не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, то за таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за СФГ Відродження права постійного користування земельною ділянкою. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що на момент виникнення спірних правовідносин набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 року у справі №922/989/18 не погодилась з цими правовими висновками, викладеними в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 922/3312/17, у зв`язку з чим вважає за необхідне відступити від них та зазначає, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 922/2103/17 та у постановах Верховного Суду України від 23 листопада 2016 року у справі № 657/731/14-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15 та від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16 зазначено, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 року у справі №922/989/18 відступила від цієї правової позиції та зазначила, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано ФГ «Фортуна» , яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації ФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 474/100/16-ц (провадження № 14-161цс18), від 12 грудня 2018 року у справі № 704/26/17-ц (провадження № 14-495цс18), від 13 лютого 2019 року у справі №666/1188/16-ц (провадження № 14-629цс18).

Отже, зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18 грудня 2019 року №12152/0/14-19-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» , від 20 грудня 2019 року №12367/0/14-19-СГ «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18 грудня 2019 року №12152/0/14-19-СГ» , слід зазначити наступне.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області є територіальним органом Держгеокадастру.

Відповідно до пункту 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 року №308 (у редакції наказу Держгеокадастру від 20.02.2020 року №53) завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Миколаївської області.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Миколаївської області.

Звідси ГУ Держгеокадастру наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Миколаївської області.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент прийняття оспорюваних наказів), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19).

З оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області вбачається, що його було видано із посиланням на статті 15-1, 92, 122 Земельного кодексу України, які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин; право постійного користування земельною ділянкою; повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, підстави припинення права користування земельною ділянкою закріплені статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент смерті ОСОБА_1 ), серед яких добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За таких обставин оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність ФГ «Фортуна» на момент видачі спірного наказу не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.

Отже, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, видаючи накази №12152/0/14-19-СГ від 18.12.2019 року «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» та №12367/0/14-19-СГ від 20.12.2019 року «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 18.12.2019 року №12152/0/14-19-СГ» , діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення ФГ «Фортуна» права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою.

Виданням оспорюваних наказів всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 року у справі №922/989/18.

Судовий збір у сумі 4 204,00 грн відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 195, 196, 210, 220, 232, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати незаконними та скасувати накази Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 18 грудня 2019 року №12152/0/14-19-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» та від 20 грудня 2019 року №12367/0/14-19-СГ «Про внесення змін до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 18 грудня 2019 року №12152/0/14-19-СГ» .

3. Визнати Фермерське господарство «Фортуна» (код ЄДРПОУ 22440745) таким, що набуло права постійного користування на земельні ділянки з кадастровим номером 4823380400:07:000:0385 - площа 15,90 га та 4823380400:07:000:0386 - площа 14,612 га, розташовані на території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, на підставі державного акту на право постійного користування землею, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №534.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м.Миколаїв, пр-т Миру, 34; код ЄДРПОУ 39825404) на користь Фермерського господарства «Фортуна» (57240, Миколаївська область, Вітовський район, с.Партизанське; код ЄДРПОУ 22440745) судовий збір у сумі 4 204,00 грн.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням п. 4 розділу Х «Прикінцеві положення» ГПК України та підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 25.01.2021.

Суддя Н.О. Семенчук