Постанова

від 27.01.2021 по справі 220/3061/19

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22-ц/804/20/21

220/3061/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого суді Принцевської В.П.

суддів Лопатіної М.Ю., Баркова В.М..,

секретар Сидельнікова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Великоновосілківського районного суду Донецької області від 30 березня 2020 року у цивільній справі № 220/3061/19 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Южноє про визнання трудових відносин подовженими, проведення повного розрахунку заборгованості по заробітній платі та надання відомостей до управління Пенсійного фонду, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

24.12.2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ Южноє , в якому з урахуванням зміни предмету позову просив: визнати трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ Южноє не припиненими, подовженими; зобов`язати ТОВ Южное провести повний розрахунок заборгованості заробітної плати та подати виправлені, правдиві звіти з відповідними відомостями щодо його трудового стажу та щомісячної заробітної плати до Великоновосілківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України; стягнути з ТОВ Южноє на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу починаючи з 22.05.2018 по час ухвалення рішення в даній справі, але в розмірі не менш 347 370,54 грн.

Ухвалою Великоновосілківського районного суду Донецької області від 30 березня 2020 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ Южноє про визнання трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ Южноє не припиненими, подовженими.

З вказаною ухвалою не погодився позивач і оскаржив її в апеляційному порядку. Він посилається на те, що суд не повно з`ясував обставини справи і постановив ухвалу з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просив скасувати ухвалу суду.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 і його представник не з`явилися, повідомлені про час і місце судового засідання судовими повістками, про що свідчать поштові повідомлення про вручення їм судових повісток.

Представник відповідача до суду також не з`явився, повідомлений про час і місце судового засідання судовою повісткою.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним залишити без задоволення апеляційну скаргу з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що статутом ТОВ Южноє , затвердженим протоколом загальних зборів учасників товариства від 30 січня 2008 року № 2, визначено, що товариство є господарським товариством у формі товариства з обмеженою відповідальністю, створене відповідно до законодавства України.

За приписами розділу 11.1 Статуту вищим органом товариства є Загальні збори учасників. Збори складаються із учасників товариства або з призначених ними представників. До компетенції Зборів відноситься, зокрема, обрання (призначення) і відкликання (звільнення) генерального директора товариства.

Судом встановлено та не оспорюється сторонами, що позивач ОСОБА_1 на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ Южноє від 31.07.2015 р. виконував обов`язки генерального директора ТОВ Южноє зі строком повноважень три роки, тобто до 31.07.2018 р.

23.05.2018 р. позивача було звільнено з посади генерального директора на підставі п.5 ст.41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб) з 23.05.2018 року. Підставою для видання наказу став протокол загальних зборів ТОВ Южноє від 22.05.2018 р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 18.10.2018 р. скасовано рішення загальних зборів учасників ТОВ Южноє , оформлене протоколом загальних зборів ТОВ Южноє від 22.05.2018 р.

Позивач посилається на те, що оскільки рішення загальних зборів учасників ТОВ Южноє скасовано, його повноваження, як генерального директора, не припинені. Тому він просив суд визнати трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ Южноє не припиненими, подовженими.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішувати у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

У порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

28 березня 2014 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 10 жовтня 2013 року № 642-VII. Згідно з підпунктом 1 пункту 3 цього Закону пункт 4 частини першої статті 12 ГПК України викладено у новій редакції, відповідно до якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Корпоративні права характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні останньою й інші правоможності, передбачені законом і статутом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18 (пункт 5.31)).

Отже, справи, що виникають з корпоративних відносин, - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи.

Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

З огляду на положення статті 84 ЦК України, частини п`ятої статті 63, частин першої та третьої статті 167 ГК України, Закону України Про господарські товариства , Закону України Про акціонерні товариства , статей 1, 19 і частин першої, шостої статті 20 Закону України Про фермерське господарство , статей 6, 8, 19 та 21 Закону України Про кооперацію корпоративні відносини виникають, зокрема, у господарських товариствах, виробничих кооперативах, фермерських господарствах, приватних підприємствах, заснованих на власності двох або більше осіб.

Відповідно до частини першої статті 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб`єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об`єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Відповідно до статті 1 Закону України Про господарські товариства господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Відносини між членами вказаного товариства та товариством, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

Згідно з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що є безпідставними посилання позивача на те, що в даному випадку він просить встановити юридичний факт - визнати трудові відносини між ним та ТОВ Южноє не припиненими, подовженими, а тому такі вимоги повинні розглядатися саме в порядку цивільного судочинства.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 січня 2010 року № 1-2/2010 у справі про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України роз`яснив, що реалізація учасниками акціонерного товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього товариства стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

У зв`язку з цим припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.

Зважаючи на вказане, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Зміст положень частини третьої статті 99 та частини четвертої статті 145 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства відкликати члена виконавчого органу від виконання обов`язків, які він йому визначив.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18).

Судом правильно встановлено, що оскільки підставою поданого позову в цій частині позивач вказує недотримання вимог законодавства та установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства, що є порушенням прав учасника на управління товариством, а не трудових прав керівника товариства, то спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.

Отже, оскільки спір виник між учасниками юридичної особи, яка є господарським товариством, і цією особою та пов`язаний із діяльністю й управлінням нею, такий спір виник з корпоративних відносин і належить до юрисдикції господарського суду згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України.

Зазначеного висновку Верховний Суд дійшов у своїй постанові від 04.03.2020 р. у справі № 220/1813/18-ц (провадження № 61-8380св19).

Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України передбачено, що суддя закриває провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд дійшов правильного висновку, що зазначений спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому необхідно закрити провадження по цій справі в частині вимог позивача про визнання трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ Южноє не припиненими, подовженими.

Керуючись ст. 375, ст. 381, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Великоновосілківського районного суду Донецької області від 30 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді