Ухвала

від 03.02.2021 по справі 906/976/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 906/976/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аст Агро"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03 листопада 2020 року (головуючий - Грязнов В.В., судді: Розізнана І.В., Мельник О.В.) у справі

за позовом Приватного підприємства "Агро Лука"

до: (1) Фермерського господарства "Суховець", (2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аст Агро",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства "Правочин",

про визнання недійсними угоди та договору, скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року до Господарського суду Житомирської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Агро Лука" (далі також "Позивач", ПП "Агро Лука") до Фермерського господарства "Суховець" (далі також "Відповідач-1", ФГ "Суховець") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аст Агро" (далі також "Відповідач-2", ТОВ "Аст Агро") про визнання недійсною угоди від 04.06.2018 про дострокове припинення суборенди земельної ділянки за кадастровим номером 1820987000:06:000:0303, укладеної між ФГ "Суховець" та ПП "Агро Лука"; визнання недійсним договору від 31.07.2018 суборенди тієї ж земельної ділянки, укладеного між ФГ "Суховець" та ТОВ "Аст Агро"; скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно № 27285561 від 31.07.2018 17:51:36 щодо реєстрації за ТОВ "Аст Агро" згідно договору від 31.07.2018 права суборенди земельної ділянки.

Позивач стверджував, що він (на підставі відповідного договору), будучи належним суборендарем спірної земельної ділянки, 02.10.2018 дізнався про існування угоди від 04.06.2018 про дострокове припинення між ПП "Агро Лука" та ФГ "Суховець" договору суборенди, яку директор ПП "Агро Лука" особисто ніколи не підписував, довіреність на представництво інтересів від імені ПП "Агро Лука" нікому не видавав.

Посилаючись на зазначене, а також на положення ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, Позивач просив суд визнати недійсною угоду від 04.06.2018 про розірвання договору суборенди. Як похідні вимоги, Позивач просив також визнати недійсним договір суборенди землі від 31.07.2018, який укладено між ФГ "Суховець" та ТОВ "Аст Агро" та скасувати запис про право суборенди останнього на спірну земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.06.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення місцевий господарський суд виходив з того, що в силу приписів діючого законодавства правомірність правочину презюмується і обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним, покладається саме на Позивача. Проте, в ході розгляду цієї справи усі доводи Позивача щодо невідповідності оспорюваної угоди вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України не були доведені належними та допустимими доказами, не знайшли свого підтвердження, а тому й не можуть бути задоволені. Інші ж вимоги ПП "Агро Лука" мають похідний характер від першої вимоги та відокремлено від неї Позивачем не обґрунтовувались і не підтверджувались, а тому також не підлягають задоволенню.

За наслідками перегляду цієї справи в апеляційному порядку, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2020, рішення Господарського суду Житомирської області від 17.06.2020 в частині відмови у визнанні недійсним договору суборенди від 31.07.2018, укладеного між ФГ "Суховець" та ТОВ "Аст Агро" скасовано та прийнято у цій частині нове рішення, який позовні вимоги задоволено; визнано недійсним договір від 31.07.2018 суборенди земельної ділянки за кадастровим номером 1820987000:06:000:0303, укладений ФГ "Суховець" та ТОВ "Аст Агро". В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована наступними аргументами.

(1) Матеріали цієї справи не містять оригіналу оспорюваної угоди. У своїх поясненнях Відповідач-1 зазначає, що під час розгляду справи відбулась зміна засновника господарства, та що в архіві ФГ "Суховець", який передано колишнім засновником господарства, відсутні будь-які документи за період з січня 2017 до березня 2019 року; інша ж частина документів (до 2017 року) істотно пошкоджена водою, подекуди нечитабельна, що також не дає можливості віднайти у вказаних документах спірну угоду. Посилаючись на зазначене, надати примірник оригіналу угоди про дострокове розірвання договору суборенди від 04.06.2018 ФГ "Суховець" не може.

(2) Для дослідження оспорюваної угоди Позивач звертався із адвокатським запитом, у відповідь на який виконавчий комітет Житомирської міської ради повідомив, що для реєстрації права оренди земельної ділянки від 17.03.2017 угода про дострокове розірвання договору суборенди земельної ділянки 1820987000:06:000:0303, між ФГ "Суховець" та ПП "Агро Лука" б/н від 04.06.2018 не подавалась. З урахуванням приписів ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України апеляційним судом також вчинено всі можливі дії для дослідження спірної угоди (витребування відповідних реєстраційних матеріалів), однак вони залишилися безрезультатними.

(2.1.) Враховуючи, що судом та Позивачем вичерпано всі можливі способи для витребування та дослідження доказу - угоди про дострокове розірвання договору суборенди земельної ділянки 1820987000:06:000:0303, укладеної між ФГ "Суховець" та ПП "Агро Лука" б/н від 04.06.2018, приймаючи до уваги також заперечення щодо підписання угоди з боку керівників Позивача (викладені у заявах з нотаріально засвідченими підписами) та з огляду на відсутність такої угоди у матеріалах реєстраційної справи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оспорювану угоду взагалі не було укладено шляхом її підписання уповноваженими представниками сторін.

(3) Разом з тим, заявляючи до суду вимогу про визнання недійсною неукладеної угоди Позивачем обрано неправильний спосіб захисту, оскільки у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке Позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Тобто у даному випадку ефективним способом захисту права Позивача є усунення перешкод у користуванні належним майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення ділянки, а не визнання неукладеного договору недійсним.

(4) Що ж до інших позовних вимог то, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки ФГ "Суховець" та ПП "Агро Лука" не укладали 04.06.2018 угоди про дострокове припинення суборенди земельної ділянки за кадастровим номером 1820987000:06:000:0303 і договір суборенди від 23.03.2017, який уклали Позивач та Відповідач-1 є чинним, отже ФГ "Суховець" не мало правових підстав укладати 31.07.2018 з ТОВ "Аст Агро" новий договір суборенди тієї самої земельної ділянки. З огляду на зазначене, за висновком апеляційного суду договір суборенди від 31.07.2018, укладений ФГ "Суховець" та ТОВ "Аст Агро" належить визнати недійсним з огляду на недотримання в момент вчинення цього правочину вимог закону.

(4.1.) Разом з цим, чинна на момент апеляційного перегляду рішення редакція Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" врегульовуючи питання щодо внесення записів до Державного реєстру не передбачає скасування чи зміни в судовому порядку запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно і відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 26 названого Закону, зокрема, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. За таких обставин, підстави для задоволення окремої вимоги про скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно № 27285561 (суборенда Відповідача-2) відсутні.

Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, посилаючись при цьому на п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України, ТОВ "Аст Агро" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить її скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

Підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду скаржник зазначає застосування судом положень ст. 204, 218 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст. 2, 13, 74, 81, 87, 226, 234, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) без врахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 927/718/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 12.11.2020 у справі № 642/3198/19.

Скаржник стверджує, що в порушення принципів рівності, диспозитивності та змагальності господарського судочинства, тлумачення змісту яких наведено у вказаних вище постановах Верховного Суду (господарська юрисдикція) та з порушенням власних повноважень апеляційний господарський суд двічі з власної ініціативи, без будь-яких клопотань сторін та без жодного мотивування своїх дій витребовував додаткові докази та викликав свідків для отримання пояснень.

Крім цього, залишивши поза увагою пасивну поведінку Позивача (мається на увазі збирання та подання доказів), господарський суд апеляційної інстанції використав концепцію негативного доказу, оскільки абсолютно бездоказово презюмував не підписання Позивачем спірної угоди. Так, суд прийняв за основу твердження Позивача, з огляду на те, що Відповідач не зумів його спростувати належними доказами.

Поряд із цим, апеляційний суд не надав оцінки жодному аргументу Відповідачів, зокрема, щодо (1) відсутності у Позивача оригіналу власного договору суборенди від 23.03.2017, укладеного із ФГ "Суховець" (ураховуючи цю обставину суд мав би не брати копію цього договору до розгляду (ч. 6 чт. 91 ГПК України) або ж взагалі залишити позов без розгляду (п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України); (2) неукладеності договору суборенди від 23.03.2017 (не містить усіх істотних умов); (3) неможливості встановлення факту не підписання спірної угоди показами свідків (ст. 218 ЦК України, висновки Верховного Суду у відповідних постановах у справах № 927/718/17 та № 642/3198/19).

03.02.2021 (у судовому засіданні) представником Позивача було заявлено клопотання про визнання подання ТОВ "Аст Агро" касаційної скарги на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03 листопада 2020 року у даній справі зловживанням процесуальними правами. Клопотання мотивовано тим, що оскаржувана постанова вже виконана та "припинила свою дію".

Колегія суддів Касаційного господарського суду відмовила у задоволенні вказаного клопотання, оскільки визнала озвучені представником ПП "Агро Лука" доводи необґрунтованими. Так, право на касаційне оскарження судового рішення прямо передбачене приписами Господарського процесуального кодексу України; цей Кодекс не містить заборони подавати касаційні скарги на вже виконані судові рішення і він взагалі не містить такого поняття, як "судове рішення, що припинило свою дію чи припинилося".

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників Позивача (Гамалій С.М., Нетребенко О.С.) та Відповідача-2 (Груба Д.І.), перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Аст Агро" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 у даній справі з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Колегія суддів Касаційного господарського суду, проаналізувавши оскаржувану постанову та постанови Верховного Суду, висновки з яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення, зазначає таке.

Так, у справі № 917/1307/18 Приватне акціонерне товариство "АПК-Інвест" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця" про зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки у розмірі 1000 000 грн. Суди у справі № 917/1307/18 з`ясували, що спір між учасникам стосується фактично різного тлумачення сторонами спору дати укладення Договору поставки сої № 903 КЗ, з яким безпосередньо пов`язаний момент виникнення зобов`язання щодо поставки товару. Позиція Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" полягала в тому, що договір було укладено 27.03.2018, а тому поставка сої повинна була відбутись до 10.04.2018. Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця" в свою чергу наполягало, що договір було укладено 14.05.2018, а тому у нього не виникло і не могло виникнути зобов`язання щодо поставки сої до 10.04.2018.

Висновок Верховного Суду у справі № 917/1307/18 полягав у тому, що принцип змагальності господарського судочинства забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Виходячи з такого розуміння принципу змагальності та з урахуванням фактичних обставин спору у справі № 917/1307/18 Верховний Суд вказав, що саме Приватне акціонерне товариство "АПК-Інвест", як позивач у справі та особа, яка стверджує про порушення відповідачем зобов`язань за договором, мало довести ту обставину, на яку воно посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог - підписання спірного договору сторонами саме 27.03.2018.

Проте наявності таких доказів судом апеляційної інстанції у справі № 917/1307/18 встановлено не було, а навпаки, спростовано твердження позивача про підписання договору сторонами 27.03.2018. Верховний Суд зауважив, що зробивши припущення про ймовірне підписання договору позивачем у період з 02.04.2018 по 10.04.2018, суд апеляційної інстанції в порушення принципу змагальності безпідставно переклав тягар доведення цієї обставини на відповідача та фактично бездоказово презюмував виникнення в останнього зобов`язань за договором до спливу строку поставки товару, встановленого в специфікації № 1.

З викладеного вбачається, що правовідносини у справі № 906/976/18 та № 917/1307/18 не є подібними, адже:

(1) предмет та підстави позову у цих справах відрізняються (у справі № 917/1307/18 предметом позову є вимога про зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення неустойки, тоді як у справі № 906/976/18 - визнання недійсними угоди та договору, скасування запису в реєстрі прав власності на нерухоме майно; крім цього, у справі № 917/1307/18 сторони не заперечують факту укладення правочину, тоді як у справі № 906/976/18 позивач наполягає на не підписанні ним оспорюваної угоди, тобто навіть предмети доказування у справах істотно відрізняються);

(2) фактичні обставини справ є абсолютно різними (слідує з аналізу описових частин судових рішень);

(3) у справі № 906/976/18 суд апеляційної інстанції використав процесуальні повноваження, що визначені у ч. 4 ст. 74 ГПК України, але у справі № 917/1307/18 вчинення судами таких дій не вбачається.

Колегія суддів вважає доцільним також зазначити, що навіть з урахуванням того, що висновок Верховного Суду у справі № 917/1307/18 можна вважати загальним, дії суду апеляційної інстанції все одно цьому висновку не суперечать, адже в основу оскаржуваного судового рішення покладено висновки суду, що зроблені ним за наслідками комплексної оцінки матеріалів справи, а не тільки доводів Позивача.

За наведеного, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 в обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження, що визначені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України колегією суддів Касаційного господарського суду не приймаються.

Постанова від 13.08.2020 у справі № 927/718/17 приймалася Верховним Судом за наслідками касаційного перегляду судових рішень у межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Аратта-Агро".

Спір у справі № 927/718/17 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Аратта-Агро" виник у зв`язку з оскарженням Фізичною особою- підприємцем Опанасюк О.Є., як новим кредитором, дійсності укладеної між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аратта-Агро" (первісним кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шалигинське" (боржником) додаткової угоди № 1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу № 01/12/12 від 01.12.2012 про доповнення основного договору пунктом 6.5, за змістом якого заміна кредитора у зобов`язаннях, які виникають з цього договору, допускається лише за згодою та за участі боржника шляхом вчинення правочину у письмовій формі.

Обґрунтовуючи підстави недійсності оспорюваного правочину, позивач у справі № 927/718/17 зазначила, що з урахуванням обставин укладення між відповідачем-1 та позивачем 07.12.2016 договору відступлення права вимоги та передання відповідачем-1 позивачу відповідно до акта приймання-передачі від 07.12.2016 документів, які засвідчують права вимоги до відповідача-2, що були предметом договору 07.12.2016, спірна додаткова угода № 1 від 25.01.2013 до основного договору за умов її дійсного укладення між відповідачами 1, 2 мала б бути також передана позивачу поряд із основним договором № 01/12/12 від 01.12.2012 та іншими документами в порядку частини першої статті 517 ЦК України.

Позивач зауважила, що на момент набуття нею права вимоги до відповідача-2 на підставі договору 07.12.2016 у відповідача-1, як первісного кредитора, була відсутня оспорювана додаткова угода як документ, а відтак, відповідач-1 її не укладав. Водночас, у разі якщо спірна угода б дійсно існувала, то відповідач-1 не мав би права відступити право вимоги оплати за договором купівлі-продажу № 01/12/12 від 01.12.2012 на користь позивача без згоди та участі у вчиненні правочину відповідача-2. Отже, у позивача виник сумнів щодо укладення відповідачами 1, 2 спірної додаткової угоди до основного договору від 01.12.2012 за наявності вільного волевиявлення учасників правочину на його вчинення та необхідного обсягу їх цивільної дієздатності.

Здійснюючи касаційне провадження у справі № 927/718/17 Верховний Суд вказав, що за змістом оскаржуваних в касаційному порядку ухвали від 02.05.2019 та постанови 18.07.2019 вбачається, що задовольняючи позов про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу № 01/12/12 від 01.12.2012, укладеної між відповідачами 1, 2, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що оспорюваний правочин не вчинявся (спірна угода не укладалась), так як на вимогу ухвал суду 20.02.2019 та 06.03.2019 відповідачем-2 не було надано оригіналу спірної додаткової угоди, що свідчить про відсутність волевиявлення та внутрішньої волі учасника правочину на його укладення як підстави для визнання його недійсним у порядку частини третьої статті 203 і частини першої статті 215 ЦК України.

Але, Верховний Суд не погодився з вказаними висновками судів, оскільки встановив (за допомогою прослуховування звукозапису судового засідання) обставини надання представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Шалигинське" для огляду суду оригіналу додаткової угоди № 1 від 25.01.2013.

Касаційний господарський суд у справі № 927/718/17 зауважив, що у мотивувальній частині постанови від 18.07.2019 не було відображено ознайомлення апеляційного суду з таким доказом, не досліджувалися причини неподання цього важливого доказу місцевому суду, відсутні висновки про відмову у прийнятті цього доказу до матеріалів справи.

Саме за результатами вказаного, Верховний Суд акцентував на дотриманні принципів господарського судочинства і, зокрема, зазначив, що будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях 2, 7, 13 ГПК України.

Як вбачається із встановлених судами обставин справи № 927/718/17, предметом позовних вимог позивача є вимога про недійсність угоди № 1, яка обмежувала право кредитора відступити належне йому право вимоги до боржника третій особі (позивачу у справі) без попередньої згоди самого боржника. Єдиним доказом, який надав позивач на обґрунтування своїх вимог, є фотокопія оспорюваної угоди, не засвідчена належним чином.

На підтвердження факту укладення такої угоди відповідачем-2 було надано дві нотаріально посвідчені письмові заяви свідків (директорів боржника та первісного кредитора) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які відхилено місцевим судом як допустимі докази. Разом з цим, доводи відповідача-2 про можливість надання оригіналу додаткової угоди місцевим судом були залишені поза увагою, а апеляційний суд, оглянувши оригінал додаткової угоди, повернув її відповідачу-2, не зазначивши у своїй постанові підстав повернення цього вагомого доказу.

З огляду на таке, Верховний Суд у справі № 927/718/17 дійшов висновку про те, що судами було фактично застосовано концепцію негативного доказування (прийнято за основу твердження позивача з огляду на те, що відповідач не зумів його спростувати належними доказами за відсутності подання доказів самим позивачем на обґрунтування заявлених ним вимог) та порушено при цьому принцип змагальності сторін, що є підставою для направлення справи № 927/718/17 на новий розгляд у зазначеній частині.

Враховуючи викладене вище колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що правовідносини у справі № 927/718/17 також не є подібними тим, що склалися між сторонами спору у справі № 906/976/18, оскільки:

(1) суб`єктний склад учасників справ є різним (у справі № 927/718/17 позивачем є заінтересована особа, тоді як у справі № 906/976/18 позов заявлено учасником правочину);

(2) фактичні обставини справ істотно відрізняються (головна відмінність в існуванні оспорюваного правочину - у справі № 927/718/17 оспорювану додаткову угоду було подано на розгляд суду, однак у справі № 906/976/18 всі можливі дії для дослідження спірної угоди виявилися безрезультатними);

(3) у справі № 906/976/18 суд апеляційної інстанції використав процесуальні повноваження, що визначені у ч. 4 ст. 74 ГПК України, але у справі № 927/718/17 вчинення судами таких дій не вбачається;

(4) постановою від 13.08.2020 у справі № 927/718/17 Верховний Суд частково скасував рішення судів попередніх інстанцій (саме внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів) та направив справу на новий розгляд, а тому фактичні обставини цього спору ще належить встановити з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції;

(5) у справі № 906/976/18 судом враховані показання свідків, проте такі докази не стали основою для прийняття оскаржуваної постанови.

За наведеного, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 13.08.2020 у справі № 927/718/19 в обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження, що визначені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України колегією суддів Касаційного господарського суду також не приймаються.

Що ж до постанови від 12.11.2020 у справі № 642/3198/19, то колегія суддів зазначає, що ця постанова взагалі приймалася Верховним Судом за результатами розгляду цивільного спору, у якому особа, що вважала себе наймачем квартири просила суд визнати дійсним договір найму та стягнути з власника цієї квартири моральну шкоду. Власник же проти таких вимог заперечував і стверджував, що позивач (разом з іншою особою) самовільно зайняли належну йому на праві власності квартиру і добровільно звільняти її відмовляються.

Вже вказане дає підстави стверджувати про те, що правовідносини у справі № 906/976/18 не є подібними тим, що склалися між сторонами у справі № 642/3198/19, оскільки відмінними у цих справах є суб`єктні склади, зміст правовідносин, предмети і підстави позовів (аналіз постанови від 12.11.2020).

За наведеного колегія суддів Касаційного господарського суду відхиляє посилання скаржника і на постанову від 12.11.2020 у справі № 642/3198/19, як на підставу касаційного оскарження, що визначена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Враховуючи вказані приписи та те, що постанови Верховного Суду на які посилається скаржник ухвалені касаційним судом у правовідносинах, які не є подібними тим, що склалися між сторонами спору у справі № 906/976/19, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аст Агро" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03 листопада 2020 року у даній справі.

Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Аст Агро" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03 листопада 2020 року у справі № 906/976/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.