Рішення

від 12.01.2021 по справі 754/4314/19

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/258/21

Справа №754/4314/19

РІШЕННЯ

Іменем України

12 січня 2021 року м.Київ

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Клочко І.В.

за участю

секретаря судового засідання Оверченко Д.О.

позивача ОСОБА_1

представника відповідачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, Житлово-будівельний кооператив "Восток-2", про визнання права власності на частину квартири, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання права власності на частину квартири.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_6 . На момент смерті він був власником 76/100 частин квартири АДРЕСА_1 . Його спадкоємцями є вона, як мати померлого, відповідач ОСОБА_3 - дружина померлого, відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - сини померлого.

Як зазначає позивач, вона звернулась у встановлений законом строк до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Однак, постановою державного нотаріуса від 21.03.2019 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири в зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів на квартиру, які знаходяться у відповідача ОСОБА_3 . Оскільки вказані оригінали їй умисно не надаються відповідачем ОСОБА_3 , оформити спадкові права неможливо.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просить задовольнити її вимоги та визнати за нею право власності на 19/100 частин спірної квартири в порядку спадкування за законом, а також встановити порядок користування квартирою, виділивши їй у користування кімнату, площею 12,0 кв.м.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 22.04.2019 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 04.02.2020 року витребувано у П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи № 1038/2016, заведеної після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 25.06.2020 року витребувано з Київського міського бюро технічної інвентаризації інформацію про власників квартири АДРЕСА_1 та, за наявності, копію технічного паспорту на квартиру.

10.09.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 11.01.2021 року повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Деснянського районного суду м.Києва від 22.04.2019 року про відкриття провадження у справі.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримала в повному обсязі та просила про їх задоволення.

Представник відповідачів ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову заперечував, вважаючи позовні вимоги недоведеними та безпідставними.

Представник третьої особи - П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори в своїх листах просить розглядати справу в його відсутність.

Представник третьої особи ЖБК Восток-2 в своєму листі просить відмовити позивачу в наданні їй кв.м. у спірній квартирі, а також просить продовжувати розгляд справи у його відсутність.

Враховуючи обставини справи та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників третіх осіб.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та копію матеріалів спадкової справи, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (а.с.110, зворот).

Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з 76/100 частин квартири АДРЕСА_1 , що належали померлому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.01.2007 року (а.с.120).

ІНФОРМАЦІЯ_2 дружина померлого - відповідач ОСОБА_3 звернулась до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. З аналогічною заявою 16.09.2016 року звернулась і позивач. Окрім них, спадкоємцями першої черги є відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який на час відкриття спадщини був неповнолітнім (а.с.107 зворот, 108, 108 зворот, 114 зворот, 117, 119).

21.03.2019 року державним нотаріусом П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В. було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії вих. № 1857/02-31, якою було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 через відсутність правовстановлюючих документів на майно (а.с.132).

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 384 ЦК України визначено, що будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним (житловим) кооперативом, є його власністю.

Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її.

У разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Стаття 392 ЦПК України передбачає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст.ст.1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно ст.1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст.1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Як встановлено судом, і це підтверджується наявними доказами, померлий ОСОБА_5 був власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Відтак, судом не можуть бути враховані пояснення позивача щодо сплати нею паю за спірну квартиру під час перебування у шлюбі з батьком ОСОБА_5 .

Позивач та відповідачі є спадкоємцями за законом, які у встановленому законом порядку прийняли спадщину шляхом подання заяв до нотаріальної контори (позивач та відповідач ОСОБА_3 ) та шляхом фактичного вступу у спадщину (відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які з заявами про відмову від спадщини у встановленому законом порядку не звертались). Відтак, з урахування кількості спадкоємців, кожен з них має право на отримання у спадщину 19/100 частин квартири.

Однак, на даний час позивач позбавлена можливості зареєструвати у встановленому законом порядку право власності на нерухоме майно через невизнання відповідачами її прав та ненадання їй відповідачами оригіналів правовстановлюючих документів, чим порушується її право на спадкування, а тому її порушені права підлягають захисту в судовому порядку.

Посилання представника відповідачів на відсутність документів, що підтверджують родинні зв`язки між позивачем та померлим спростовані матеріалами спадкової справи.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про те, що позовна заява в цій частині є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Що ж стосується вимог позивача про визначення порядку користування квартирою та виділення їй у користування кімнати, площею 12,0 кв.м., то суд не вбачає підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Відповідно до ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.319 Цивільного кодексу України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом ст.5 Цивільного процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За положенням частини першої, другої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Як роз`яснено в п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України № 2 від 12.04.1985 року, в силу ст. 104 ЖК України суд вправі задовольнити вимоги члена сім`ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього (або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування жилим приміщенням), може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше встановленого для надання одній особі.

При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім`ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік, як такого, що потребує поліпшення житлових умов.

За положеннями ст.150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За ст.358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до ч.1 ст. 357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Відповідно до ч.3 ст.358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Отже, як витікає з норм цієї статті, учасники спільної часткової власності повинні погоджувати один з одним свою поведінку по володінню, користуванню і розпорядженню спільною річчю, вони здійснюють правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню спільним майном за спільною згодою.

Право кожного із співвласників по володінню, користуванню і розпорядженню спільним майном, одночасно створює для нього і обов`язок погодити свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном з іншими співвласниками.

Якщо ж співвласники не дійдуть згоди з питання щодо здійснення повноважень по володінню і користуванню спільним майном, то спір, що виник, може бути вирішений судом.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року (справа № 6-1500 цс15).

Як роз`яснено в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року за № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності , судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема за позовами про визначення порядку володіння, користування і розпорядження майном, що є спільною власністю.

Згідно з п.14 цієї Постанови Пленуму Верховного Суду України, квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника /учасників/ цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися, як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року за № 7 Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок , якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями /квартирами, кімнатами/ такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення /кухня, коридор тощо/ можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також між учасниками спільної сумісної власності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, спірна квартира складається з трьох кімнат, площею 9,9 кв.м., 14,8 кв.м., 14, 5 кв.м. (а.с.161).

Кімната, площею 9,9 кв.м. належить відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу 24/100 частин квартири.

З урахуванням вищевикладеного, суд не вбачає можливим задовольнити вимогу позивача, оскільки кімнати, площею 12,00 кв.м., у квартирі немає. Крім того, з урахуванням частки власності позивача є неможливим виділення їй у користування будь-яку іншу кімнату, оскільки їх розмір не відповідає розміру її частки та значно перевищує її, чим порушуються права інших співвласників.

Крім того, під час судового розгляду позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування вимог, а саме, позивачем не доведено факт відсутності між нею та відповідачами домовленостей щодо порядку користування квартирою та сплати за неї та/або існування конфлікту між нею та відповідачами з цього приводу.

Також, позивачем не надано доказів того, що між сторонами тривалий час існує певний порядок користування кімнатами у спірній квартирі, і про це не зазначено у самій позовній заяві. Задоволення позову за відсутності таких доказів може призвести до примусового переселення інших співвласників квартири, що є порушенням їх прав.

Відтак, на думку суду, в разі визначення порядку користування квартирою відповідно до позовних вимог будуть порушені права відповідачів. За таких обставин, враховуючи викладені норми чинного законодавства України, задоволення вимог позивача призведе до порушення права спільної часткової власності інших співвласників квартири - відповідачів, що є неприпустимим.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог в цій частині. Інші доводи сторін висновків суду не спростовують та підстав для задоволення позову в повному обсязі або відмови не дають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Оскільки суд частково задовольняє позовні вимоги, то відповідно до вимог ст.141 ЦПК України стягує з відповідачів на користь позивача судові витрати пропорційно до задоволених вимог в розмірі по 513,00 грн. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 10, 76, 81,133,141, 244-245, 259, 263-265, ЦПК України, ст.ст.316,317, 328, 357, 358, 384, 392, 1216, 1218, 1261, 1296, 1297 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, Житлово-будівельний кооператив "Восток-2", про визнання права власності на частину квартири - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_7 право власності на 19\100 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 513,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 513,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 513,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач - ОСОБА_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач - ОСОБА_5 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа - П`ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, код ЄДРПОУ 24377382, місцезнаходження - м. Київ, вул. Закревського, 47.

Третя особа - Житлово-будівельний кооператив "Восток-2", код ЄДРПОУ 22935174, місцезнаходження - м. Київ, пр. Лісовий, 6.

Головуючий: