Ухвала

від 09.02.2021 по справі 513/1317/13-ц

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/1317/13-ц

Провадження № 6/513/12/21

Саратський районний суд Одеської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2021 року Саратський районний суд у складі: судді Бучацької А.І., за участю секретаря судового засідання Златіної О.І., державного виконавця Долгорук А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Сарата подання державного виконавця Саратського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Долгорук Анни Олегівни, стягувачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , боржник: ОСОБА_4 , про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України,

В С Т А Н О В И В:

03 лютого 2021 року державний виконавець Саратського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Долгорук А.О. у зведеному виконавчому провадженні звернулась до суду з поданням, в якому просить тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа боржника ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до виконання зобов`язань у загальній сумі боргу 143034,77 гривень.

Подання обґрунтувала тим, що на примусовому виконанні Саратського районного відділу ДВС перебувають три виконавчі листи 513/1317/13-ц від 11 лютого 2020 року, які видано Саратським районним судом Одеської області, про стягнення з ОСОБА_4 на користь: ОСОБА_1 боргу в розмірі 74359,07 гривень (виконавче провадження № 61293211); ОСОБА_3 боргу у розмірі 29287,85 гривень (виконавче провадження № 61292771); ОСОБА_2 боргу у розмірі 39387,85 гривень (виконавче провадження № 61292983).

Однак, боржником рішення суду не виконано, дій, спрямованих на виконання не здійснено, декларацію не надано, останній свідомо ухиляється від виконання рішення суду.

Державний виконавець Долгорук А.О. в судовому засіданні подання підтримала та просила його задовольнити.

Вислухавши державного виконавця, дослідивши та оцінивши докази, які містяться в матеріалах зведеного виконавчого провадження АСПВ № 64063938, суд приходить до висновку про задоволення подання з наступних підстав.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року № 2148-VIII) передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до частин 1, 3, 4 ст. 313 ЦК України, фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на вільне самостійне пересування по території України і на вибір місця перебування. Фізична особа, яка є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в Україну.Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України.Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Згідно з пунктом 19 частини 2 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до частини 5 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" боржник зобов`язаний, серед іншого: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Згідно з пунктом 5 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Частиною 3 ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" встановлено, що тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до частин 1, 3, 4 ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Судом встановлено, що 17.02.2020 року до Саратського районного відділу державної виконавчої служби надійшли заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо примусового виконання виконавчих листів № 513/1317/13-ц, виданих 11 лютого 2020 року Саратським районним судом Одеської області на підставі рішення Саратського районного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь: ОСОБА_1 боргу в загальній сумі 74359 гривень 07 копійок; ОСОБА_3 - 29287,85 гривень; ОСОБА_2 - 39387,85 гривень. Рішення суду набрало законної сили 20 листопада 2019 року (т. 6 а.с.212-214, 182-184, 174-176).

17 лютого 2020 року постановами державного виконавця Саратського районного відділу державної виконавчої служби були відкриті три виконавчих провадження № 61293211, № 61292771, № 61292983. У кожній постанові зобов`язано боржника ОСОБА_4 подати декларацію про доходи та майно та попереджено про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (т. 6 а.с.173, 181, 210).

19 лютого 2020 року копії постанов про відкриття виконавчих проваджень рекомендованим поштовим відправленням (№ 6820002091959) надіслані боржнику ОСОБА_4 за адресою, зазначеною у виконавчих документах: АДРЕСА_1 , що підтверджено копіями супровідних листів, фіскальним чеком ПАТ "Укрпошта" про оплату послуг та витягом з журналу відправлення рекомендованих листів відділення поштового зв`язку смт.Сарата Одеської дирекції АТ "Укрпошта" (т. 6 а.с.172, 180, 211, 224-226).

За положеннями абзацу 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" копія постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Отже, боржник ОСОБА_4 вважається повідомленим про початок примусового виконання рішення суду.

Проте, всупереч вимогам ч.5 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" рішення суду боржником ОСОБА_4 не виконано, декларацію про доходи та майно боржником не подано, жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду він не здійснив.

Згідно відповіді від 26.02.2020 року на запит державного виконавця про зареєстровані за боржником транспортні засоби, за божником ОСОБА_4 зареєстровані два транспортних засоби: марки Fiat Doblo реєстраційний номер НОМЕР_1 та марки Volkswagen LT Caddy реєстраційний номер НОМЕР_2 (т. 6 а.с.157).

Постановами державного виконавця від 26.02.2020 року накладено арешт на транспортний засіб марки Fiat Doblo, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належать боржнику ОСОБА_4 та оголошено у розшук вказаний транспортний засіб (т. 6 а.с.161, 166), про що повідомлено боржника (т. 6 а.с.162).

Постановами державного виконавця від 03.03.2020 року накладено арешт на транспортний засіб марки Volkswagen LT Caddy реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить боржнику ОСОБА_4 та оголошено у розшук вказаний транспортний засіб (т. 6 а.с.163,165), про що повідомлено боржника (т. 6 а.с.160).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 19.02.2020, боржнику ОСОБА_4 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 3,3303 га, кадастровий номер 5124586800:01:001:0025, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Успенівської сільської ради Саратського району Одеської області (т. 6 а.с.168-169).

Постановою державного виконавця від 26.02.2020 року накладено арешт на все нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_4 (т. 6 а.с.167).

Згідно відповідей на запити державного виконавця до Пенсійного фонду України від 17.02.2020 року, боржник ОСОБА_4 не працює за трудовими та цивільно-правовими договорами, не отримує пенсію (т. 6 а.с.170,171).

Постановою державного виконавця від 25.11.2020 року накладено арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_4 (т. 6 а.с.195-196).

Постановою державного виконавця Саратського районного відділу ДВС від 08.01.2021 року виконавчі провадження № 61292771, № 61292983, № 61293211 були об`єднані у зведене виконавче провадження № 64063938 (т. 6 а.с.189-190).

15 січня 2021 року державним виконавцем на адресу боржника ОСОБА_4 надсилався виклик на 26.01.2021 року на 11:00 годину щодо сплати боргу за виконавчим документом або надання підтверджуючих документів про сплату боргу (т. 6 а.с.187-188). Однак, боржник на виклик не з`явився, про причини неявки не повідомив виконавця.

На запит виконавця Державною прикордонною службою України листом від 08.01.2021 року повідомлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неодноразово перетинав державний кордон України (т. 6 а.с. 136).

За повідомленням Державної міграційної служби України від 23.03.2020, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , який видано 18.08.2014 року органом 5102 (т. 6 а.с.203).

Згідно ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У пункті 2.1 рішення Другого Сенату Конституційного суду України у справі за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України „Про виконавче провадження« (щодо забезпечення державою виконання судового рішення) від 15.05.2019 року № 2-р (П)/2019, зокрема зазначено, що "Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).

У п.40 рішення по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Європейський суд з прав людини наголосив, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.

У рішенні "Гочев проти Болгарії" від 26 листопада 2009 року (Gochev v. Bulgaria) заява № 34383/03, ЄСПЛ сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що обмеження цього права має відповідати таким критеріям: ґрунтуватися на національному законі; переслідувати одну або декілька легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції; відповідати справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто бути пропорційним меті його застосування.

При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Верховний суд України в Узагальненні "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України" від 01 лютого 2013 року роз`яснив, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов`язання заходів визначається судом.

Саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

У зв`язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону № 606-XIV, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Боржник ОСОБА_4 був повідомленим про відкриття виконавчого провадження, проте не подав декларацію про наявне у нього майно, хоча на праві власності йому належать два транспортних засоби та земельна ділянка; не з`являється за викликами до державного виконавця.

Отже боржник має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково за рахунок належного йому майна , але не робить цього без поважних причин, тобто свідомо ухиляється від виконання рішення суду.

Судом встановлено, що обмеження боржника ОСОБА_4 у праві виїзду за межі України є виправданим, тому що можливість застосування такого обмеження встановлена положеннями національного законодавства України, які судом наведені вище; переслідує одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, оскільки застосовується судом з метою захисту прав і свобод інших осіб - стягувачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , які з 2016 року не можуть отримати присуджені їм за рішенням суду грошові кошти; таке обмеження відповідає справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто є пропорційним меті його застосування.

За встановлених обставин суд вважає за необхідне задовольнити подання державного виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Подання в частині вимог "без вилучення паспортного документа" не ґрунтується на положеннях Закону, тому що до компетенції суду належить вирішення питання про обмеження у праві виїзду, а право вибору способу виконання такого обмеження належить органу, до компетенції якого входить питання забезпечення виїзду з України.

Керуючись ст. ст. 5, 11, 18, 19 Закону України "Про виконавче провадження", ст. ст. 3-15, 258-261, 441, 353 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Подання державного виконавця Саратського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Долгорук Анни Олегівни, стягувачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , боржник: ОСОБА_4 , про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України - задовольнити.

Тимчасово обмежити громадянина України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_4 , виданий Саратським РВ ГУМВС України в Одеській області 14 вересня 1999 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , який зареєстрований в АДРЕСА_1 , у праві виїзду за межі України до моменту фактичного виконання рішення Саратського районного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року № 513/1317/13-ц, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 74359 (сімдесят чотири тисячі триста п`ятдесят дев`ять) гривень 07 копійок; ОСОБА_3 29287 (двадцять дев`ять тисяч двісті вісімдесят сім) гривень 85 копійок; ОСОБА_2 39387 (тридцять дев`ять тисяч триста вісімдесят сім) гривень 85 копійок.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається через Саратський районний суд Одеської області до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А. І. Бучацька