Ухвала

від 12.02.2021 по справі 369/15945/20

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/15945/20

Провадження №2/369/901/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2021 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Волчко А.Я.

при секретарі: Миголь А.А.

розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства "Фідобанк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська книжково-журнальна фабрика", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІКОМ" про визнання правочинів недійсними, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

25.01.2021 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка була мотивована тим, що нею подано до Києво-Святошинського районного суду Київської області (далі - Суд) позовну заяву до ОСОБА_2 , ПАТ Фідобанк , ТОВ Київська книжково-журнальна фабрика , третя особа без самостійних вимог ТОВ ЛІКОМ про визнання правочинів недійсними, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та про поділ майна подружжя.

Одночасно з позовом було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просила накласти арешт, заборону відчуження та заборону вчинення реєстраційних дій на наступні земельні ділянки, що належать на праві власності ОСОБА_2 та розташовані на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області: площею 1,6801 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0019; площею 2,4270 га, кадастровий номер 3222488200:07:004:0060; площею 6,2846 га, кадастровий номер 3222488200:07:004:0059; площею 2,9742 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0016; площею 6,7206 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0017 (далі разом - Земельні ділянки).

Водночас, як стало нещодавно відомо позивачу в результаті ознайомлення з Єдиним державним реєстром судових рішень, 24.12.2020 р. судом було винесено ухвалу по справі № 369/15945/10, якою у задоволенні Заяви про забезпечення позову було відмовлено.

Разом з тим, в Ухвалі Судом було роз`яснено, що позивач може повторно звернутися до Суду із заявою про забезпечення позову в порядку, встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині Ухвали.

Ознайомившись зі змістом вказаної вище Ухвали, позивач вважає за необхідне повторно звернутися до Суду із заявою про забезпечення позову по даній справі, врахувавши аргументи, вказані в мотивувальній частині Ухвали.

Так, предметом позовних вимог по даній справі є:

- визнання Земельних ділянок такими, що належать ОСОБА_2 та позивачу на праві спільної сумісної власності;

- визнання недійсним договору іпотеки № 12-ЕВRD/2 від 13.04.2005 р., укладеного між ОСОБА_2 та АБ АЖІО стосовно Земельних ділянок;

- визнання в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_2 та за позивачем права власності за кожним на 1/2 частину Земельних ділянок.

Таким чином, у випадку задоволення позовних вимог право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину Земельних ділянок буде припинено, а позивач набуде право власності на таке майно, а ТОВ Київська книжково-журнальна фабрика (яке є правонаступником прав та обов`язків АБ АЖІО щодо Земельних ділянок (в подальшому назву було змінено на ПАТ Фідобанк )) втратить право на звернення стягнення на Земельні ділянки, яким воно наділено на даний час, зокрема, на підставі спірного договору іпотеки № 12-ЕВRD/2 від 13.04.2005 р.

Водночас, ТОВ Київська книжково-журнальна фабрика листом № 1-13/1020 від 13.10.2020 р. повідомило, що воно як новий кредитор, розпочинає процедуру звернення стягнення на Земельні ділянки або їх реалізації на прилюдних торгах за виконавчим написом нотаріуса в порядку, передбаченому ст. 41 ЗУ Про іпотеку .

Отже, у випадку не вжиття Судом заходів забезпечення позову, ТОВ Київська книжково-журнальна фабрика безперешкодно вчинить дії, спрямовані на зміну власника Земельних ділянок.

В свою чергу, це призведе до того, що у випадку ухвалення рішення про задоволення позовних вимог по даній справі його неможливо буде виконати, оскільки на той момент у Земельних ділянок вже буде інший власник, ніж це буде зазначено в рішенні суду по даній справі, що в свою чергу, призведе до необхідності подання ще одного позову про визнання недійсним такого правочину, але враховуючи те, що новий власник, швидше за все, буде добросовісним, перспектива такої судової справи залишається сумнівною.

Отже, у випадку не вжиття Судом заходів забезпечення позову та можливого ухвалення рішення про задоволення мого позову права позивача щодо визнання права власності на 1/2 частину спірних Земельних ділянок не можливо буде поновити, оскільки у них на той час вже буде новий добросовісний власник, оскаржити правочин за участю якого стосовно набуття права власності на Земельні ділянки правових підстав не буде.

Також позивач вважає, що відсутність у спірному Договорі іпотеки № 12-ЕВRD/2 від 13.04.2005 р. зазначення про надання нею згоди на його вчинення або того, що Земельні ділянки належать ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, а також зазначення ТОВ Київська книжково-журнальна фабрика у листах від 11.08.2020 року й від 13.10.2020 р. про намір або звернути стягнення на Земельні ділянки, або їх реалізації на прилюдних торгах свідчить про виникнення між сторонами по даній справі спору, оскільки очевидно, що позивач в зміні власника Земельних ділянок з ОСОБА_2 на будь-яку іншу особу не зацікавлена.

На даний час, виходячи зі змісту листів ТОВ Київська книжково-журнальна фабрика від 11.08.2020 р. та від 13.10.2020 р. існує реальна вірогідність зміни власника Земельних ділянок з ОСОБА_2 на іншу особу.

В свою чергу єдиним можливим заходом, який забезпечить можливість не допустити зміни власника Земельних ділянок, є накладення арешту, заборону відчуження та заборону вчинення реєстраційних дій щодо таких Земельних ділянок, в той час, коли в інший спосіб досягти такої мети за можливе не вбачається.

Так, співвідповідачем по даній праві та одночасно новим кредитором за кредитним договором № 12-ЕВRD від 12.05.2005 р. ТОВ Київська книжково-журнальна фабрика було пред`явлено ОСОБА_2 вимогу № 1-11/0820 від 11.08.2020 р., якою вимагає від останнього, як від майнового поручителя, сплатити на свою користь суми заборгованості за кредитним договором № 12-ЕВRD від 12.05.2005 р.

Також у цій вимозі зазначено, що у випадку її не виконання ОСОБА_2 ТОВ Київська книжково-журнальна фабрика повідомляє про початок процедури звернення стягнення на Земельні ділянки в порядку, передбаченому ст. 37 ЗУ Про іпотеку шляхом прийняття Земельних ділянок у власність або їх реалізації предмету іпотеки на прилюдних торгах за виконавчим написом нотаріуса в порядку, передбаченому ст. 41 ЗУ Про іпотеку .

Крім того, листом № 1-13/1020 від 13.10.2020 р. ТОВ Київська книжково-журнальна фабрика знову підтвердило що воно розпочинає процедуру звернення стягнення на Земельні ділянки.

Отже, вищенаведені листи беззаперечно підтверджують, що на даний час існує загроза відчуження Земельних ділянок саме співвідповідачем по даній справі ТОВ Київська книжково-журнальна фабрика .

Спір по даній справі виник щодо права власності на Земельні ділянки, в зв`язку з чим обмеження ОСОБА_2 та інших осіб у здійсненні права розпорядження таким нерухомо майном є цілком виправданим та співмірним із заявленими позовними вимогами.

Тому позивач просила з метою забезпечення позову до ОСОБА_2 , ПАТ Фідобанк , ТОВ Київська книжково-журнальна фабрика , третя особа без самостійних вимог ТОВ ЛІКОМ про визнання правочинів недійсними, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та про поділ майна подружжя, накласти арешт, заборону відчуження та заборону вчинення реєстраційних дій на наступні земельні ділянки, що належать на праві власності ОСОБА_2 та розташовані на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області: площею 1,6801 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0019; площею 2,4270 га, кадастровий номер 3222488200:07:004:0060; площею 6,2846 га, кадастровий номер 3222488200:07:004:0059; площею 2,9742 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0016; площею 6,7206 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0017.

Вивчивши матеріали цивільної справи та матеріали заяви про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до наступного висновку.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заява про забезпечення позову відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України, підстави для її повернення позивачу відсутні.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи, має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може суттєво ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тобто, однією із причин, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення.

При цьому закон не вимагає надання будь-яких доказів існування можливості утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а лише вимагає подання відповідної заяви про це у вигляді, передбаченому ч. 1 ст. 149 ЦПК України.

З точки зору закону, значення цих заходів полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову (п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову ).

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Види забезпечення позову визначені положеннями ст. 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи відповідне рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Верховного суду України від 22 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідного виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовними вимогами.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У рішенні Конституційного Суду України від 16 червня 2011 року №5-рп/2011 у справі № 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст. 55 Конституції України.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників у справі з тим, щоб забезпечити позивачам реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, і доказами, які наведені на їх підтвердження, та положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої права, подаючи позов.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 922/4587/13.

Статтею 124 Конституції України задекларовано принцип обов`язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст.ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Н. проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі Іатрідіс проти Греції ). Поняття законність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах Антріш проти Франції та Кушоглу проти Болгарії ).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі Спорронг та Льонрот проти Швеції ). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі Джеймс та інші проти Сполученого Королівства ).

Позивачем обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, оскільки застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист її порушеного права та поновлення порушених прав та інтересів.

Із доданих до заяви про забезпечення позову доказів вбачається що між сторонами існує реальний спір щодо розподілу майна набутого під час шлюбу.

10.02.2021 позивачем подано до суду звернення до відповідача ОСОБА_2 щодо добровільного розподілу земельних ділянок.

На дане звернення відповідачем було повідомлено про неможливість відчуження спірних земельних ділянок, оскільки остання перебувають в іпотеці та існування процедури звернення на спірне майно іпотекодержателем - ТОВ Київська книжково-журнальна фабрика .

До заяви про забезпечення позову також додано письмову вимогу ТОВ Київська книжково-журнальна фабрика до Пачевського І.С. № 1-11/0820 від 11.08.2020 р., якою вимагається від останнього, як від майнового поручителя, сплатити суму заборгованості за кредитним договором № 12-ЕВRD від 12.05.2005 р.

Також у цій вимозі зазначено, що у випадку її не виконання ОСОБА_2 ТОВ Київська книжково-журнальна фабрика повідомляє про початок процедури звернення стягнення на Земельні ділянки в порядку, передбаченому ст. 37 ЗУ Про іпотеку шляхом прийняття земельних ділянок у власність або їх реалізації предмету іпотеки на прилюдних торгах за виконавчим написом нотаріуса в порядку, передбаченому ст. 41 ЗУ Про іпотеку .

Крім того, листом № 1-13/1020 від 13.10.2020 р. ТОВ Київська книжково-журнальна фабрика адресованому ОСОБА_2 знову підтвердило що воно розпочинає процедуру звернення стягнення на Земельні ділянки, які є предметом даного спору.

Із наданого до позовної заяви договору іпотеки від 13.04.2005 року № 12-ЕВRD/2 вбачається що предметом іпотеки є земельні ділянки, що розташовані на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, цільове призначення земельних ділянко - ведення особистого селянського господарства, а саме: земельна ділянка площею 1,6801 га (право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку підтверджується державним актом серія ЯБ № 278658); земельна ділянка площею 2,4270 га (право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку підтверджується державним актом серія ЯБ № 278654); земельна ділянка площею 6,2846 га (право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку підтверджується державним актом серія ЯБ № 278654); земельна ділянка площею 2,9742 га (право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку підтверджується державним актом серія ЯБ № 278656); земельна ділянка площею 6,7206 га (право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку підтверджується державним актом серія ЯБ № 278657).

Перебування спірних земельних ділянок в іпотеці також підтверджується наданими Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Таким чином, звернення стягнення на спірні земельні ділянки, може позбавити позивача реалізації права власності на майно, яке має ознаки спільної сумісної власності, що відповідно може унеможливити виконання рішення суду по даній справі, та позбавить позивача ефективного захисту її прав.

При цьому, накладення арешту на спірне майно до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову .

Враховуючи предмет даного позову, наведені заявником докази та обґрунтування заявлених вимог у клопотанні щодо забезпечення позову, їх обґрунтованість, наявність зв`язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд вважає за можливе заяву позивача про забезпечення позову задовольнити.

На підставі викладеного та керуючись вимогами ст. ст.149-154,157,353 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства "Фідобанк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська книжково-журнальна фабрика", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІКОМ" про визнання правочинів недійсними, визнання нерухомого майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та про поділ майна подружжя - задовольнити.

Накласти арешт, заборону відчуження та заборону вчинення реєстраційних дій на наступні земельні ділянки, що належать на праві власності ОСОБА_2 та розташовані на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області: площею 1,6801 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0019; площею 2,4270 га, кадастровий номер 3222488200:07:004:0060; площею 6,2846 га, кадастровий номер 3222488200:07:004:0059; площею 2,9742 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0016; площею 6,7206 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0017.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Строк пред`явлення ухвали до виконання протягом трьох років.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду, а також через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Інформація про стягувача: ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Інформація про боржника: ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

Суддя: А.Я. Волчко