Рішення

від 03.02.2021 по справі 389/3204/19

ЗНАМ’ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

03.02.2021

Провадження №2/389/758/19

ЄУН 389/3204/19

Рішення

іменем України

03 лютого 2021 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Савельєвої О.В.,

за участю секретаря судового засідання Солонько К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду в місті Знам`янка Кіровоградської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Бондаренко Алла В`ячеславівна, про визнання недійсним договору міни ,

за участі представника позивача - адвоката Урсаленка О.М., представника відповідача - адвоката Ботнаренка І.Ю.,

встановив:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати недійсним договір міни земельної ділянки №461 від 13.03.2015 року, загальною площею 4,889 га з кадастровим номером 3522287400:02:000:0411, розташованої на території Трепівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, яка належить ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 3522582100:02:000:2366, загальною площею 0,01 га, розташовану на території Високобайрацької сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області та належить ОСОБА_2 .

Вимоги обґрунтував тим, що в його приватній власності перебуває земельна ділянка кадастровий номер 3522287400:02:000:0411 площею 4,889 га, розташована на території Трепівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області. Між позивачем ОСОБА_1 та ФГ Максимов Б.Г. 01 червня 2010 року укладено договір оренди землі строком на 10 років. У 2014 році позивач отримав орендну плату від орендаря, а у березні 2015 року орендар ОСОБА_3 при наданні коштів в рахунок орендної плати привіз позивача до нотаріуса та повідомив, що за отримання коштів він повинен розписатися у документі. У 2015-2018 роках ОСОБА_1 не отримував орендної плати від орендаря за користування земельною ділянкою, оскільки, як з`ясувалося у 2018 році, 13 березня 2015 року позивач ніби-то підписав договір міни з гр. ОСОБА_2 , яка є дочкою голови ФГ Максимов Б.Г. . В подальшому, 21.09.2018 він отримав у приватного Кіровоградського міського нотаріального округу Бондаренко А.В. копію оспорюваного договору міни, в якому було зазначено, що ОСОБА_1 уклав угоду з гр. ОСОБА_2 про обмін своєї земельної ділянки, кадастровий номер 3522287400:02:000:0411, загальною площею 4,889 га, розташованої на території Трепівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області на земельну ділянку кадастровий номер 3522582100:02:000:2366, загальною площею 0,01 га, розташовану на території Високобайрацької сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області. При цьому позивач зазначає, що не укладав договір міни земельними ділянками, а про його існування дізнався лише у 2018 році, вказує, що різниця у вартості земельних ділянок складає 676 разів та 4849 разів - у площі. Вважає, що оскільки не виявив дійсного наміру на відчуження земельної ділянки, то спірний договір міни є недійсним. Крім того, обмін відбувся не за схемою пай на пай , а шляхом введення ОСОБА_1 в оману. Більш того, угода вчинена з порушенням мораторію на заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Обміняні земельні ділянки є нерівнозначними за площею та вартістю.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просив суд позов задовольнити. Подав до суду уточнену позовну заяву, в якій, поміж раніше заявлених вимог, просив суд зобов`язати ОСОБА_2 повернути належну йому земельну ділянку, кадастровий номер 3522287400:02:000:0411, площею 4,889 га, розташованої на території Трепівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити в їх задоволенні. У відзиві відповідач посилався на те, що доводи про відсутність у позивача волевиявлення на укладення даного правочину є необґрунтованим, оскільки в п.2.5 вказаного Договору наявна згода дружини позивача на укладання такого Договору, а в матеріалах нотаріальної справи наявна відповідна заява. Окрім того вказав, що посилання на правову позицію щодо обміну за схемою пай на пай є невірним, оскільки зі змісту договору міни вбачається, що предметом такої міни є земельні ділянки, а чинним законодавством не заборонено обмін земельної ділянки на іншу відповідно до вимог закону. Відповідач також просив суд застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності.

Третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області Бондаренко А.В. у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини у справі, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з договором міни, посвідченого 13.03.2015 приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бондаренко А.В., ОСОБА_2 (сторона 1) та ОСОБА_1 (сторона 2), уклали цей договір про наступне.

Предмет договору - сторона 1, передає у власність сторони 2, а сторона 2 приймає у власність належну стороні 1 на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,01 гектарів, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Кіровоградський район, Високобайрацька сільська рада, кадастровий номер 3522582100:02:000:2366, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в обмін на належну стороні 2 на праві приватної власності земельну ділянку площею 4,889 гектарів, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Знам`янський район, Трепівська сільська рада, кадастровий номер 3522287400:02:000:0411, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За пунктом 1.2 договору, сторона 2, передає у власність сторони 1, а сторона 1 приймає у власність належну стороні 2 на праві приватної власності земельну ділянку площею 4, 889 гектарів, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Знам`янський район, Трепівська сільська рада, кадастровий номер 3522287400:02:000:0411, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в обмін на належну стороні 1 на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,01 гектарів, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Кіровоградський район, Високобайрацька сільська рада, кадастровий номер 3522582100:02:000:2366, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно п. 1.3 договору, в результаті міни (обміну), який здійснюється за цим договором: ОСОБА_2 набуває право власності на земельну ділянку площею 4,889 гектарів, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Знам`янський район, Трепівська сільська рада, кадастровий номер 3522287400:02:000:0411, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; ОСОБА_1 набуває право власності на земельну ділянку площею 0,01 гектарів, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Кіровоградський район, Високобайрацька сільська рада, кадастровий номер 3522582100:02:000:2366, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до пункту 1.6 договору, згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого від 12.02.2015 року Управлінням Держземагенства у Кіровоградському районі Кіровоградської області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що належить стороні 1, складає 257,03 грн. Відповідно до відомостей, викладених у Звіті про ринкову вартість цієї земельної ділянки, складеному 31.01.2015 року Кіровоградською регіональною філією ДП УКРСПЕЦЗЕМ ринкова вартість становить 213 грн.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого від 29.01.2015 Управлінням Держземагенства у Знам`янському районі, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що належить стороні 2, складає 120649, 00 грн. Відповідно до відомостей, викладених у Звіті про оцінку майна, складеному 22.01.2015 Кіровоградською регіональною філією ДП УКРСПЕЦЗЕМ ринкова вартість цієї земельної ділянки становить 104157,00 грн.

Вказаний договір міни підписано сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . При цьому, в пункті 1.7 вказаного договору сторони досягли домовленості про те, що обмін земельних ділянок, які є предметом договору, проводиться без доплати, оскільки сторони оцінюють обмінюване майно рівнозначно.

Як на підстави недійсності оскаржуваного правочину, представник позивача вказував на те, що договір міни земельних ділянок було укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) та з порушенням вимог Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) обмін відбувся не за схемою пай на пай .

Щодо вказаних доводів представника позивача суд зазначає наступне.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст.715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання (ст.716 ЦК України).

Пунктом 15 Розділу Х Перехідні положення Земельного Кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (в редакції, що діяла на час укладання договору міни) було передбачено, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Отже, законодавцем дозволено, як виняток, здійснення обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (ч.1 ст.79 ЗК України).

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч.ч.1, 3, 4, 9 ЗК України).

Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) (абз. 3 п. 1 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 8 серпня 1995 року N720/95).

Преамбулою Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам часток (паїв) від 5 червня 2003 року N899-IV передбачено, що цей Закон визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Частиною першою статті 5 Закону №899 встановлено, що матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників, оформлюють сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку.

Статтею 14 вказаного Закону врегульовано механізм обміну виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності

Судом встановлено, що обмін між сторонами за оскаржуваним договором відбувся сформованими земельними ділянками із наявними кадастровими номерами. Тобто, дані правовідносини за своєю суттю не підпадають під правове регулювання Закону № 899, оскільки останній регулює обмін розподілених між власниками, визначених в натурі земельних ділянок, але які ще не зареєстровані відповідно законодавства за власниками, тобто таких земельних ділянок, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав згідно чинного законодавства.

Сторони за оскаржуваним договором обміняли земельні ділянки, які зареєстровані відповідно до законодавства і виступають об`єктом цивільних прав.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що у даній справі відбувся обмін розподілених між власниками, визначених в натурі земельних ділянок, які зареєстровані відповідно законодавства за власниками, тобто таких земельних ділянок, які можуть виступати об`єктом цивільних прав згідно чинного законодавства.

З приводу доводів представника позивача, що оскаржуваний договір міни земельних ділянок було укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), необхідно зазначити.

ЄСПЛ, розглядаючи справи за заявами про захист права на мирне володіння майном, напрацював низку загальновизнаних стандартів захисту цього права, які зводяться до такого загального правила: вирішуючи питання про те, чи відбувається порушення ст. 1 Першого протоколу, треба визначити: чи є в позивача право власності на майно, що охоплюється змістом ст.1; чи мало місце втручання в мирне володіння майном та яким є характер такого втручання; чи відбулося позбавлення майна.

На відміну від розуміння інституту права власності, характерного для України, ЄСПЛ тлумачить поняття майно набагато ширше й у контексті ст.1 Першого протоколу під майном розуміє не тільки наявне майно , але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи).

ЄСПЛ виходить із того, що положення ст.1 Першого протоколу містить три правила:

а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;

б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним;

в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно суспільний інтерес ; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення державою ст.1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право на повагу до своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення не применшують права держави забезпечувати виконання таких законів, які є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів .

У рішенні по справі Гайдук та інші проти України , остаточна ухвала щодо прийнятності заяв № 45526/99, поданих ОСОБА_4 та іншими проти України від 2 липня 2002 року) ЄСПЛ зазначив, що стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить три окремі норми. Перша норма загального характеру викладає принцип поваги до власності; вона сформульована в першому реченні першої частини. Друга норма стосується позбавлення власності за певних умов; вона сформульована в другому реченні тієї самої частини. Щодо третьої норми, то нею визнається можливість держави регулювати використання майна відповідно до загальних інтересів та із запровадженням законів, які держави вважають необхідними для цього.

У частині другій статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод йдеться лише про право держави забезпечувати виконання таких законів, які є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном. Натомість можливість існування обмежень правомочностей власника щодо розпорядження належним майном Конвенцією не передбачена.

Європейський суд з прав людини наголошував, зокрема, на тому, що необхідною ознакою майна є його відчужуваність, що ґрунтується на висловленій у Рішенні ЄСПЛ правовій позиції, згідно з якою право відчужувати власність є традиційним і фундаментальним аспектом власності ( Маркс проти Бельгії (Marckx v. Belgium), рішення від 27 квітня 1979 року, п.50,63).

Право відчужувати належні громадянам земельні ділянки закріплено також частиною 1 статті 90 Земельного кодексу України, в якій зазначається, що власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Разом з тим, мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення, що передбачений пунктами 14,15 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України, обмежує конституційні права громадян України щодо можливості відчуження належних їм на праві приватної власності земельних ділянок, які гарантуються Конституцією України і нормами Земельного кодексу України, та суперечить статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики ЄСПЛ вбачається, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу правомірних або законних очікувань та захисту прав людини через призму цього принципу. Зокрема, у справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії та Федоренко проти України ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх, принаймні, виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності (пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі Федоренко проти України ).

На момент прийняття Земельного кодексу України у 2001 році, власники земельних ділянок сільськогосподарського призначення мали правомірні очікування щодо можливості вільного розпорядження своєю власністю, зважаючи на завершення дії мораторію у 2005 році, як було зазначено у першій редакції пунктів 14, 15 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України. Однак, неодноразове продовження дії мораторію призвело до порушення майнових прав громадян України у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права розпорядження майном, що є об`єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та національним законодавством України.

Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном (розпорядження землею сільськогосподарського призначення) у даному випадку не є виправданим, оскільки, як підкреслив ЄСПЛ у рішенні Зеленчук та Цицюра проти України тягар, накладений на двох заявників, був надмірним. Вони постраждали від наслідків нездатності органів влади дотриматися своїх власних крайніх строків, в той час як органи влади надали лише незначні підстави для нездатності обрати менш обмежувальні заходи. Україна не встановила справедливий баланс між загальними інтересами громади та інтересами заявників, а також перевищила свої повноваження щодо дискреційності ( межі розсуду ).

Тобто, держава, з часу введення дії мораторію, не змогла забезпечити протягом багатьох років належного механізму реалізації права власності на землі сільськогосподарського призначення.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується(ст.8 Конституції України).

Складовими частинами верховенства права є принципи правової визначеності та пропорційності.

Принцип правової визначеності вимагає, передусім, ясності й однозначності як формулювання, так і застосування правової норми та забезпечення того, щоб правомірні очікування суб`єктів правовідносин щодо наслідків (правового результату) своєї поведінки залишалися передбачуваними.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (пункт 5.4 мотивувальної частини Рішення від 22 вересня 2005 року N5-рп/2005).

Дотримання принципу правової визначеності з метою збереження стабільності правового регулювання та передбачуваності законодавчої політики повинно враховуватись законодавцем як при прийнятті нових законів, так і при внесенні змін до існуючих законодавчих актів.

Зокрема, це стосується і принципів правового регулювання у сфері земельних правовідносин, які повинні забезпечувати врахування всіх особливостей землі як об`єкта власності Українського народу та суспільних відносин, що виникають у зв`язку з реалізацією громадянами конституційного права власності на землю.

Проте, всупереч зазначеному, оспорювані норми пунктів 14, 15 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України, якими було продовження мораторію на продаж чи іншим способом відчуження земель сільськогосподарського призначення до врегулювання на законодавчому рівні процедури обігу земель сільськогосподарського призначення та розроблення необхідних нормативно-правових актів, але не раніше 1 січня 2016 року, жодним чином не забезпечують передбачуваності правовідносин щодо реалізації громадянами правомочностей щодо розпорядження належними на праві приватної власності земельними ділянками сільськогосподарського призначення, чим порушується принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України.

За основу запровадження заборон на відчуження земель сільськогосподарського призначення взято формальний ( до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення ), а не змістовний критерій, який є обов`язковим для встановлення відповідності таких заборон принципу верховенства права.

Незважаючи на те, що втручання у здійснення права власності передбачено законодавчим актом (пункти 14, 15 розділу X Земельного кодексу України), таке втручанням не може бути визнано допустимим і пропорційним в розумінні статті 1 Протоколу 1 Конвенції, оскільки відсутність часових меж дії норм-заборон пунктів 14, 15 розділу X Земельного кодексу України, які було запроваджено у 2001 році, підриває ідею правової визначеності (передбачуваності) та принцип верховенства права. Таке втручання держави в реалізацію права власності фізичних та юридичних осіб на землю також є непропорційним, оскільки, незважаючи на те, що власники земельних ділянок та паїв несуть реальні економічні збитки (неринкова орендна плата, неможливість розпорядження своїм майном), такі обмеження не супроводжується будь-яким відшкодуванням з боку держави.

Межі втручання законодавчого органу в сферу права приватної власності та свободи підприємницької діяльності у вигляді обмежень і заборон в їх системно-логічному зв`язку із нормою частини 1 статті 8 Конституції України, якою проголошено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, повинні відповідати критерію пропорційності як елементу верховенства права.

При здійсненні оцінки пропорційності слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети, що переслідується, за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав та свобод людини. Обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Отже, заборона внесення права на земельну частку (пай) до статутних капіталів господарських товариств та відчуження земельних ділянок, яка діє з 2001 року, є непропорційним обмеженням права приватної власності на землю та права на підприємницьку діяльність.

Європейський суд з прав людини у п.150 Рішення від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук та Цицюра проти України (заява №846/16 та 1075/16) зазначив, що Держава - відповідач повинна прийняти необхідні законодавчі та/або інші загальні заходи для забезпечення справедливого балансу між інтересами власників сільськогосподарських земель з одного боку та загальними інтересами суспільства з іншого, у відповідності з принципами захисту прав власності в рамках Конвенції.

Так, у Рішенні від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук та Цицюра проти України (заява №846/16 та 1075/16) Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Протоколу №1 (захист власності) у відносинах між заявниками і Державою щодо мораторію та його продовження у національному законодавстві (п. 15 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України) стосовно заборони відчуження земель сільськогосподарського призначення, що належать їх власникам.

За приписами ч.4 ст.10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Також, відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

На одну із основних підстав недійсності оскаржуваного правочину представник позивача у судовому засіданні, а також позивач у позовній заяві посилалися на відсутність волевиявлення останнім дійсного наміру на відчуження земельної ділянки. При цьому під час розгляду справи ні позивачем, ні його представником не доведено належними доказами недійсність укладення договору міни земельної ділянки від 13.03.2015, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Бондаренко А.В. та зареєстрованого в реєстрі за №461.

Разом з цим, відповідно до статей 256 і 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності, згідно вимог частини 1 статті 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма ч.1 ст.261 ЦК містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, отже, обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спору, є підставою для відмови у позові (ч. 4, 3 ст. 267 ЦК України).

Верховний Суд України у пункті 11 постанови Про судове рішення у цивільній справі № 14 від 18 грудня 2009 року роз`яснив, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 4 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом України і при розгляді справи № 6-17цс17 від 22 лютого 2017 року, а також Верховним судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 397/1402/15-ц від 16 січня 2018 року.

Враховуючи вищенаведене, доводи позивача про те, що він дізнався про наявність укладеного оспорюваного договору міни в 2018 році, а раніше він не знав про порушення своїх прав, за відсутності відповідних доказів, суд вважає безпідставними та необгрунтованими.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Отже, відповідно до ухваленого рішення, суд вважає за необхідне судові витрати залишити по фактично понесеним.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 19, 81, 137, 141, 258-259, 263-268, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Бондаренко Алла В`ячеславівна, про визнання недійсним договору міни , відмовити.

Судовий збір віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Кропивницького апеляційного суду через Знам`янський міськрайонний суд Кіровоградської області.

З дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.

Повний текст рішення виготовлено 09.02.2021.

Суддя Знам`янського міськрайонного суду

Кіровоградської області О.В. Савельєва