Постанова

від 08.06.2021 по справі 389/3204/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 червня 2021 року м. Кропивницький

справа № 389/3204/19

провадження № 22-ц/4809/784/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,

за участю секретаря судового засідання Деменко О.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу - Бондаренко Алла В?ячеславівна,

розглянув у відкритому судовому засіданні правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 лютого 2021 року у складі судді Савельєвої О.В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору міни земельних ділянок.

В обґрунтування позову, з урахуванням уточнень позовних вимог зазначав, що йому на праві приватної власності належить земельна ділянка кадастровий номер 3522287400:02:000:0411 площею 4,889 га, розташована на території Трепівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області.

01 червня 2010 року він уклав з ФГ Максимов Б.Г. договір оренди землі строком на 10 років.

У 2014 році він отримав орендну плату від орендаря, а у березні 2015 року орендар ОСОБА_3 при наданні коштів в рахунок орендної плати привіз його до нотаріуса та повідомив, що за отримання коштів він повинен розписатися у документі.

Його ввели в оману щодо паперів які посвідчували отримання орендної плати,скориставшись необізнаністю в галузі права.

Вказав, що у 2015-2018 роках орендну плату він не отримував, як пізніше з`ясував у 2018 році, з тих причин, що 13 березня 2015 року він ніби-то підписав договір міни з гр. ОСОБА_2 , яка є дочкою голови ФГ ОСОБА_3 .

Після отримання у 21.09.2018 в приватного нотаріуса Кропивницького міського нотаріального округу Бондаренко А.В. копію оспорюваного договору міни дізнався, що він уклав угоду з ОСОБА_2 про обмін своєї земельної ділянки, кадастровий номер 3522287400:02:000:0411, загальною площею 4,889 га, розташованої на території Трепівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області на земельну ділянку кадастровий номер 3522582100:02:000:2366, загальною площею 0,01 га, розташовану на території Високобайрацької сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Обміняні земельні ділянки є нерівнозначними за площею та вартістю, а тому позивач вважає, що даний договір міни є недійсним.

Зауважив, що не укладав договір міни земельних ділянок, не виявляв бажання і не підписував ніякого договору міни відносно свого майна.

Просив визнати недійсним договір міни земельної ділянки №461 від 13.03.2015 посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бондаренко А.В. земельної ділянки, загальною площею 4,889 га з кадастровим номером 3522287400:02:000:0411, розташованої на території Трепівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області, яка належить ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 3522582100:02:000:2366, загальною площею 0,01 га, розташовану на території Високобайрацької сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області та належить ОСОБА_2 та зобов`язати повернути йому зазначену земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги обставини підписання спірного договору міни. Вважає, що договір суперечить Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки відповідач не була присутня у нотаріальній конторі під час його укладення, а нотаріус не ознайомила його зі змістом документів, які йому були надані для підпису і не встановила волевиявлення та дійсних намірів особи при вчиненні нотаріальних дій.

Вказав, що на час судового розгляду договір оренди землі укладений 01.06.2010 між ним та фермерським господарством Максимов Б.Г. не розірвано. Оплата за використання земельної ділянки не проводиться.

Посилаючись на п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними та статті 229 - 233 ЦК, позивач вважає, що оспорюваний правочин - договір міни, було вчинено внаслідок помилки щодо обставин, які мають істотне значення, а тому згідно вимог закону повинен бути визнаний судом недійсним.

Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.

Суд першої інстанції встановив такі обставини

Згідно з договором міни, посвідченого 13.03.2015 приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Бондаренко А.В., ОСОБА_2 (сторона 1) та ОСОБА_1 (сторона 2), уклали цей договір про наступне.

Предмет договору - сторона 1, передає у власність сторони 2, а сторона 2 приймає у власність належну стороні 1 на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,01 гектарів, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Кіровоградський район, Високобайрацька сільська рада, кадастровий номер 3522582100:02:000:2366, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в обмін на належну стороні 2 на праві приватної власності земельну ділянку площею 4,889 гектарів, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Знам`янський район, Трепівська сільська рада, кадастровий номер 3522287400:02:000:0411, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За пунктом 1.2 договору, сторона 2, передає у власність сторони 1, а сторона 1 приймає у власність належну стороні 2 на праві приватної власності земельну ділянку площею 4, 889 гектарів, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Знам`янський район, Трепівська сільська рада, кадастровий номер 3522287400:02:000:0411, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в обмін на належну стороні 1 на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,01 гектарів, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Кіровоградський район, Високобайрацька сільська рада, кадастровий номер 3522582100:02:000:2366, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно п. 1.3 договору, в результаті міни (обміну), який здійснюється за цим договором: ОСОБА_2 набуває право власності на земельну ділянку площею 4,889 гектарів, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Знам`янський район, Трепівська сільська рада, кадастровий номер 3522287400:02:000:0411, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; ОСОБА_1 набуває право власності на земельну ділянку площею 0,01 гектарів, розташовану за адресою: Кіровоградська область, Кіровоградський район, Високобайрацька сільська рада, кадастровий номер 3522582100:02:000:2366, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до пункту 1.6 договору, згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого від 12.02.2015 року Управлінням Держземагенства у Кіровоградському районі Кіровоградської області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що належить стороні 1, складає 257,03 грн. Відповідно до відомостей, викладених у Звіті про ринкову вартість цієї земельної ділянки, складеному 31.01.2015 року Кіровоградською регіональною філією ДП УКРСПЕЦЗЕМ ринкова вартість становить 213 грн.

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого від 29.01.2015 Управлінням Держземагенства у Знам`янському районі, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що належить стороні 2, складає 120649, 00 грн. Відповідно до відомостей, викладених у Звіті про оцінку майна, складеному 22.01.2015 Кіровоградською регіональною філією ДП УКРСПЕЦЗЕМ ринкова вартість цієї земельної ділянки становить 104157,00 грн.

Вказаний договір міни підписано сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . При цьому, в пункті 1.7 вказаного договору сторони досягли домовленості про те, що обмін земельних ділянок, які є предметом договору, проводиться без доплати, оскільки сторони оцінюють обмінюване майно рівнозначно.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Відповідач та третя особа, які належним чином були повідомленими про дату, час та місце розгляду справу в судове засідання апеляційного суду не прибули.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими і позивачем не доведено недійсність договору міни (обміну). Також, вирішуючи спір, суд застосував позовну давність.

Згідно ч. 1 ст. 131 Земельного кодексу України (ЗК України), громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України (ч. 2 ст. 131 ЗК України).

Відповідно до ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п.15 розділу Х Перехідні положення ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (далі - Закону, у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) ), у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац 11 ч. 1 ст. 5 Закону).

Частина 1 ст. 14 Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 Закону не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці 11 ч. 1 ст. 5 Закону повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року, що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16), ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149).

Суд вказав, що Законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104).

Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105).

Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети.

Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19) (далі - Постанова), у якому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

У позовній заяві позивач, як на підставу для визнання договору міни недійсним, посилався на те, що оскаржуваний договір був укладений поза його волею, а саме він вважав, що був запрошений до нотаріуса з питань отримання орендної плати за договором оренди і підписав договір міни помилково, оскільки вважав, що підписує документ, що посвідчує отримання грошей. Також, обміняні земельні ділянки є нерівнозначними за площею та вартістю.

Нормами частини1 статті 229 ЦК України визначено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

В свою чергу частиною 1 статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Судом першої інстанції у задоволенні позову відмовлено, оскільки позивачем не доведено, що договір міни було укладено під впливом помилки чи обману.

Як убачається із змісту договору міни від 13 березня 2015 року ОСОБА_1 був попередньо ознайомлений нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ним договір.

Відтак відсутні підстави вважати, що підписуючи договір міни, позивач мав на увазі те, що він підписав документи для отримання ним орендної плати за договором оренди, а не уклав договір міни.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази й надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що оскаржуваний договір відповідає приписам статей 203, 715 ЦК України, не суперечить підпункту б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни та був укладений з волі позивача, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Такий висновок суду ґрунтується на законі та відповідає обставинам справи.

З урахуванням того, що доводи апеляційної скарги в частині підстав недійсності договору міни є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, колегія суддів не убачає підстав повторно відповідати на ті самі аргументи позивача.

Щодо застосування судом строку позовної давності слід зазначити наступне.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц провадження (№ 14-252цс18).

Натомість, дійшовши висновку про недоведеність позовних вимог, суд першої інстанції помилково застосував наслідки спливу позовної давності, що є підставою для зміни рішення, шляхом виключення з його мотивувальної частини, як на підставу для відмови у задоволення позову, посилання на позовну давність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За таких обставин, рішення суду згідно ст. 376 ЦПК України підлягає зміні, шляхом виключення з його резолютивної частині посилання на позовну давність та залишенню без змін в іншій частині.

Про судові витрати

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 12.04.2021 задоволено клопотання ОСОБА_1 та відстрочено сплату судового збору у розмірі 1051 грн. 80 коп. за подання апеляційної скарги на рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 лютого 2021 року до ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення.

У відповідності до ст.141 ЦПК України у зв?язку із відмовою у задоволені апеляційної скарги з ОСОБА_1 , якому було відстрочено сплату судового збору, на користь держави підлягає до стягнення судовий збір в сумі 1051 грн. 80 коп.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Знам?янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 лютого 2021 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини, як на підставу для відмови у задоволення позову, посилання на позовну давність.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 1051 (одна тисяча п?ятдесят одна) грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 10 червня 2021 року.

Головуючий суддя А.М. Головань

Судді О.Л. Карпенко

С.І. Мурашко