Постанова

від 09.02.2021 по справі 643/21359/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2021 року

м. Харків

справа № 643/21359/19

провадження № 22ц/818/792/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря - Дмитренко А.Ю.

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада, представниця позивачки - Пантелей В.В.,

відповідачка - ОСОБА_1 , представниця відповідачки - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 червня 2020 року в складі судді Букреєвої І.А.

в с т а н о в и в:

У грудні 2019 року Харківська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власницею нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-23, 14, 16, 26, 39, І, II, III в літ А-1 загальною площею 674,2 кв м по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05 грудня 1998 року № 4-2120. Право власності зареєстровано з 15 червня 2007 року.

Вказала, що згідно даних з Державного земельного кадастру про земельну ділянку речові права на земельну ділянку комунальної власності по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 чи будь-якими фізичними чи юридичними особами не зареєстровані.

Зазначила, що ОСОБА_1 обліковується як платник податку за користування земельною ділянкою за вказаною адресою, який вона протягом 2016 - 2019 років сплачувала.

Вказала, що Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 21 листопада 2019 року здійснено обстеження земельної ділянки з урахуванням звіту з геодезичної зйомки та витягу з Державного земельного кадастру, за результатами якого складено акт, та встановлено, що земельна ділянка використовується ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування приміщень нежитлової будівлі літ А-1 (магазин).

Зазначила, що розрахунок розміру безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати здійснювався на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 09 липня 2019 року, виданого Відділом у м. Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 217 858,12 грн та судові витрати.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 09 червня 2020 року позовні вимоги Харківської міської ради - задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 217 858,12 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 267,87 грн.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду 10 липня 2020 року ОСОБА_1 подала заяву про його перегляд.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про скасування заочного рішення суду відмовлено.

На вказане заочне рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Харківській міській раді.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що з часу придбання нежитлових приміщень вона неодноразово зверталась до органу місцевого самоврядування із заявами про визнання за нею права користування частиною земельної ділянки. Рішенням Харківської міської ради від 23 грудня 2015 року їй надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, однак в оформленні договору оренди їй відмовлено, оскільки неможливо створити земельну ділянку, не порушуючи єдиний комплекс нерухомого майна, виділити приміщення як окрему будівлю та надати йому окрему адресу. Вказала, що весь час сплачувала земельний податок, та подвійне стягнення плати за користування землею є неприпустимим. Зазначила, що розрахунок розміру безпідставно збережених коштів є неправомірним. Посилалась на відсутність складу цивільного правопорушення. Вказала, що норми статей 1212-1214 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються; неодержана орендна плата є упущеною вигодою. Зазначила, що розрахунок збитків складено позивачем, а не відповідною комісією, як це передбачено Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19 квітня 1993 року.

16 листопада 2020 року до суду апеляційної інстанції від Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому вона просила залишити її без задоволення, а оскаржуване заочне рішення суду - без змін. Вказала, що попередній постійний користувач спірної земельної ділянки - Акціонерне товариство Роеслер-Велес ліквідовано. Земельною ділянкою користується ОСОБА_1 без укладення договору оренди, у зв`язку з чим Харківська міська рада не отримує орендну плату. Вказала, що між сторонами виникли не договірні правовідносини, які не містять ознак делікту та відповідають ознакам кондикційних. Зазначила, що Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19 квітня 1993 року, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що не є деліктними.

28 січня 2021 року до суду апеляційної інстанції від Харківської міської ради надійшли письмові пояснення, в яких акцентувала увагу на тому, що розрахунок збитків здійснювався, враховуючи технічну документацію про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Зазначила, що базова вартість одного квадратного метра землі міста Харкова складає 291, 18 грн, яка щорічно підлягає індексації. Вказала, що на сформованій земельній ділянці знаходяться нежитлові приміщення, які належать саме відповідачці. Зазначила, що ОСОБА_1 не зверталася до Харківської міської ради щодо укладання договору оренди.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, заочне рішення суду - залишити без змін.

Заочне рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що відповідачка використовує земельну ділянку комунальної власності без укладення договору оренди, внаслідок чого безпідставно зберігає кошти у розмірі орендної плати, чим порушує права позивача на отримання таких коштів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що право власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-23, 14, 16, 26, 39, І, II, III в літ А-1 загальною площею 674,2 кв м з 15 червня 2007 року зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05 грудня 1998 року № 4-2120, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21 листопада 2019 року № 189714137 (а. с. 12-13).

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06 серпня 2019 року № НВ -0003547132019 речові права ОСОБА_1 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6310137500:10:001:005 площею 0,1083 га, де розташовані належні їй нежитлові приміщення, не зареєстровані (а. с. 14-16).

Зазначена земельна ділянка перебувала у користуванні Акціонерного товариства Роеслер-Велес на підставі рішення Харківської міської ради від 10 липня 1996 року № 697, а також в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю МКС на підставі рішення Харківської міської ради від 24 вересня 2003 року №178/03 та договору оренди від 22 грудня 2003 року № 7598/03. Рішенням Харківської міської ради від 24 листопада 2004 року № 191/04 припинено Товариству з обмеженою відповідальністю МКС право користування земельною ділянкою за його добровільною відмовою та визнано таким, що втратив чинність, вказаний договір оренди (а. с. 25-48).

У січні 2004 року ОСОБА_1 зверталась до Харківського міського голови із заявами щодо укладення договору оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташована належна їй будівля (а. с. 90-91).

Однак, договір оренди земельної ділянки так і не укладено, документи на право користування земельною ділянкою ОСОБА_1 не оформлено (а. с. 92).

На час розгляду справи вказана земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади м. Харкова, використовується для реконструкції та подальшої експлуатації частини магазину з прибудовою для розміщення торгівельних приміщень, речові права щодо неї не зареєстровані.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 21 листопада 2019 року здійснено обстеження земельної ділянки, за результатами якого складено акт, та встановлено, що на земельній ділянці площею 0,1083 га (кадастровий номер 6310137500:10:001:0051) по АДРЕСА_1 розташовано навіс та приміщення нежитлової будівлі літ А-1 , право власності на які зареєстроване за ОСОБА_1 . Вказана земельна ділянка використовується ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування приміщень нежитлової будівлі літ А-1 (магазин). Рішенням Харківської міської ради від 23 грудня 2005 року № 249/05 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею орієнтовно 0,1665 га по АДРЕСА_1 для реконструкції частини магазину та допоміжних приміщень в літ А-1 з прибудовою для розширення торговельних приміщень та подальшої експлуатації цього об`єкту. Однак, ОСОБА_1 використовує земельну ділянку без виникнення права власності чи користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статей 125, 126 ЗК України (а. с. 49-53).

З листа Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 03 жовтня 2019 року №1814/9/20-40-57-06-18 вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як платник земельного податку за земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 сплачено земельного податку: у 2016 році - 22 289,00 грн, у 2017 році - 23 625,76 грн, у 2018 році - 23 625,76 грн, у 2019 році - 85 052,98 грн. Станом на 27 вересня 2019 року заборгованість зі сплати земельного податку відсутня (а. с. 21).

З розрахунку безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати, який обчислений як різниця між розміром плати за землю, яка повинна була надійти до місцевого бюджету, та фактично здійсненою оплатою за користування земельною ділянкою у формі земельного податку, вбачається, що розмір безпідставно збережених ОСОБА_1 коштів у розмірі орендної плати, зменшений на суму сплаченого земельного податку, за період з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року складає 29 054,15 грн, з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року складає 86 468,56 грн, з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року складає 86 468,56 грн, з 01 січня 2019 року по 30 листопада 2019 року складає 15 866,85 грн (а. с. 17-20).

Вказаний розрахунок зроблено на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з урахуванням коефіцієнтів індексації (а. с. 17-20, 22, 23-24).

Згідно частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 2 статті 13 Конституції України передбачено, що кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, зокрема, земельні ділянки.

Згідно частини 3 статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Відповідно до змісту частини 2 статті 93 ЗК України земельні ділянки можуть передаватися в оренду, зокрема, громадянам та юридичним особам України.

Згідно з частиною 3 статті 124 ЗК України передання в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 123 ЗК України.

Надання земельних ділянок комунальної власності в користування здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу й об`єднання) та в інших випадках, якщо земельна ділянка не зареєстрована в Державному земельному кадастрі, і право власності на неї не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни меж і цільового призначення такої земельної ділянки (частина перша статі 123 ЗК України).

Орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України).

Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт е частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 ЗК України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власниці об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 є власницею нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці комунальної форми власності за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 05 грудня 1998 року №4-2120.

Спірна земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних прав. Відомості про формування цієї земельної ділянки з визначенням її площі (0,1083 га), меж, присвоєння кадастрового номера (6310137500:10:001:0051) внесено до Державного земельного кадастру, а актуальні відомості про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки оформлені як Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 09 липня 2019 року № 1177/0/45-19, у якому, зокрема, зазначено її площу та відповідні коефіцієнти (а. с. 22).

При цьому, право користування ОСОБА_1 цією земельною ділянкою не оформлено належним чином, договору оренди з Харківською міською радою не укладено.

Таким чином, відповідачка користується вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Безпідставне набуття відповідачкою спірної земельної ділянки не є результатом протиправного діяння, а є наслідком законних дій, а саме отримання нею у власність нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу.

Правочин, за яким переходить право власності на будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень .

Речові права відповідачки на земельну ділянку не реєструвались. Вона не набула належним чином права власності або користування щодо земельної ділянки, а тому використовує її без достатніх правових підстав.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17-ц (провадження №12-182гс18), у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 28 лютого 2020 року у справі № 913/169/18, у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 917/353/19.

З огляду на викладене ОСОБА_1 як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, які мала заплатити за користування нею, зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, суд першої інстанції, встановивши факт використання відповідачкою земельної ділянки без достатніх правових підстав, а також безпідставне збереження нею коштів у розмірі орендної плати за її використання, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, оскільки для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, та стягнення коштів з відповідачки.

Зазначене відповідає висновкам, які викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2019 року, справа № 642/4792/17, провадження № 61-44207св18, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року, справа № 686/18993/17-ц, провадження № 61-48870св18.

Доводи ОСОБА_1 щодо того, що з часу придбання нежитлових приміщень вона неодноразово зверталась до органу місцевого самоврядування із заявами про визнання за нею права користування частиною земельної ділянки, та рішенням Харківської міської ради від 23 грудня 2015 року їй надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, однак в оформленні договору оренди їй відмовлено, оскільки неможливо створити земельну ділянку, не порушуючи єдиний комплекс нерухомого майна, виділити приміщення як окрему будівлю та надати йому окрему адресу, не можуть бути взяті до уваги, оскільки будь-яких доказів щодо наявності реальних перешкод в укладенні договору оренди або відмови в укладенні такого договору відповідачкою не надано.

В суді апеляційної інстанції сторони наполягали кожний на своїй позиції. Представниця Харківської міської ради просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, ОСОБА_1 - задовольнити її. Час, який надавався сторонам за їх клопотаннями щодо урегулювання спору, позитивних результатів не надав.

Посилання відповідачки щодо того, що вона весь час сплачувала земельний податок, та подвійне стягнення плати за користування землею є неприпустимим, судова колегія відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності .

Згідно з пунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; зокрема, затвердження відповідно до закону ставок земельного податку.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (частини 1, 2 статті 21 Закону України Про оренду землі ).

Системний аналіз норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України Про оренду землі , підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України), з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Відповідачка не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для неї як землекористувача є орендна плата.

Як вбачається з розрахунку, доданого до позовної заяви, при здійсненні розрахунку коштів, збережених відповідачкою без достатньої правової підстави, позивачем враховано розмір сплаченого ОСОБА_1 земельного податку за заявлений у позові період, та розмір безпідставно збережених коштів зменшено на суму сплаченого земельного податку.

Посилання ОСОБА_1 щодо того, що розрахунок розміру безпідставно збережених коштів є неправомірним, не можуть бути взяті до уваги, оскільки його основою обґрунтовано є нормативна грошова оцінка землі.

Харківська міська рада на підставі Положення про Департамент територіального контролю Харківської міської ради, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 20 листопада 2015 року № 7/15, уповноважена складати акти обстеження, визначення меж, площі, конфігурації земельних ділянок комунальної власності для визначених нормативно-правовими актами цілей та залучати до складення таких актів інженерів-геодезистів та інженерів-землевпорядників.

Наведений позивачем розрахунок неотриманого міською радою доходу від орендної плати за землю належним чином мотивований. Відповідачкою вищевказаний розрахунок, зроблений на підставі акту обстеження земельної ділянки, розміру нормативно-грошової оцінки землі та відповідних коефіцієнтів, жодним чином не спростовано.

Твердження ОСОБА_1 щодо відсутності у її діях складу цивільного правопорушення та щодо того, що неодержана орендна плата є упущеною вигодою, є безпідставними, оскільки між сторонами виникли саме кондикційні відносини, а не деліктні. На відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів необхідним є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

До правовідносин щодо стягнення з відповідача коштів за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди землі не застосовуються приписи чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, провадження N 14-77 цс 18, та підстав для відступлення від нього у практиці суду касаційної інстанції не встановлено. Верховним Судом сформовано єдину правозастосовчу практику щодо застосування положень статті 1212 ЦК України у подібних правовідносинах.

Доводи ОСОБА_1 щодо того, що розрахунок збитків складено позивачем, а не відповідною комісією, як це передбачено Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19 квітня 1993 року, судова колегія відхиляє, оскільки цей порядок регулює здійснення розрахунку завданої шкоди, зокрема, за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Натомість позивачем здійснено розрахунок розміру доходу, одержаного відповідачкою від безпідставно набутого майна, як розмір орендної плати за землю. Підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.

Таким чином, встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування чи зміни заочного рішення суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, немає підстав для розподілу судового збору судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 червня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді О.М. Хорошевський

В.Б. Яцина

Повний текст постанови складено 12 лютого 2021 року.