Постанова

від 11.02.2021 по справі 480/1982/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 р.Справа № 480/1982/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.,

суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

за участю секретаря судового засідання - Сузанського О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної екологічної інспекції у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Шаповал М.М., м. Суми) від 08.07.2020 (повний текст рішення складено 13.07.2020) по справі №480/1982/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" до Державної екологічної інспекції у Сумській області про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування припису,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" (далі - ТОВ "БВК "Федорченко") звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції у Сумській області, в якому просив суд визнати протиправними дії Державної екологічної інспекції у Сумській області щодо визначення ступеня ризику від провадження господарської діяльності позивача як високого та провадження господарської діяльності та визначено періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів не частіше одного разу на рік; визнати протиправним та скасувати припис відповідача № 78/03 від 10.03.2020 винесений відносно позивача в частинах пунктів 5, 6, 9 припису.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 позовні вимоги ТОВ "БВК "Федорченко" задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправними дії Державної екологічної інспекції у Сумській області щодо визначення ступеня ризику як високого від провадження господарської діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" та визначення періодичності проведення планових заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів не частіше одного разу на рік.

Визнано протиправними та скасовано пункти п`ять, шість і дев`ять припису Державної екологічної інспекції у Сумській області № 78/03 від 10 березня 2020 року, що винесений Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко".

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції у Сумській області (а/с 1 ВПЗ Суми 40000, код ЄДРПОУ 37970834) на користь ТОВ "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" (40022, м. Суми, вул. Тополянська, 26/1, код ЄДРПОУ 14005202) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 4204 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги звертає увагу суду на той факт, що позивач не надав жодного доказу для обґрунтування позовної вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо визначення ступеня ризику від господарської діяльності, а суд першої інстанції в свою чергу не надав цьому належної правової оцінки. Зазначає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі в порушення вимог ст. 246 Кодексу адміністративного судочинства України в мотивувальній частині прийнятого рішення не визначив, які саме конкретні дії відповідача в цій частині є протиправними, якими доказами це підтверджується, які норми законодавства при цьому були порушені відповідачем, який спосіб захисту прав позивача при цьому необхідно застосувати для відновлення його порушених такими діями прав. Стверджує, що вимога припису про надання інформації спрямована на усунення порушення вимог природоохоронного законодавства, а саме безпідставного не надання інформації про стан навколишнього природного середовища в галузі охорони атмосферного повітря, а також про години роботи джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу на викиди забруднюючих речовин, і як наслідок позивач не був звільнений від обов`язку надати відповідачу зазначену інформацію. Зазначає, що незалежно від часу розроблення та введення у дію об`єктів, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря або будуть введені в експлуатацію в майбутньому підприємство зобов`язано розробити нормативи їх гранично допустимого викиду та отримати відповідний дозвіл для їх здійснення. Крім того, вказує, що позивач був зобов`язаний перед початком побудови і встановлення ним відповідного обладнання (резервуар сталевий зварний горизонтальний (надземний) для зберігання паливно-мастильних матеріалів РГСн-25, інв.№ 2980 об`ємом - 25,0 м3 ) та проведення на ньому комплексних випробувань визначити всі ймовірні впливи від цих дій (прямі і опосередковані), здійснить їх відповідну оцінку, а вже потім здійснювати всі вище перераховані дії , що було не враховано судом першої інстанції.

Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, позивач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що за період з 25.02.2020 по 10.03.2020 посадовими особами Держекоінспекції в Сумській області було проведено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів ТОВ "БВК "Федорченко", за результатами якої було складено акт № 98/03 від 10.03.2020 (а.с.14-27).

На основі вказаного вище акту перевірки відповідачем було винесено припис від 10.03.2020 № 78/03 (а.с.12-13) з метою усунення виявлених порушень природоохоронного законодавства, зокрема:

- пунктом 5 зобов`язано позивача надати відомості та довідки або матеріали відповідно до запиту від 27.02.2020 для подальшого розрахунку обсягів наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря (без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря) та встановлення розміру шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря;

- пунктом 6 зобов`язано провести інвентаризацію викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, що утворюються в процесі експлуатації дільниці з технологічної переробки олійних культур та паливно-роздавальної колонки;

- пунктом 9 зобов`язано отримати висновок з оцінки впливу на довкілля планованої діяльності з поверхневого зберігання паливно - мастильних матеріалів об`ємом 25 м3- до 01.09.2020.

Не погодившись із діями відповідача щодо визначення ступеня ризику від провадження господарської діяльності позивача як високого та із окремим пунктами припису від 10.03.2020 № 78/03, винесеного за результатами проведеної перевірки, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у приписі щодо усунення порушень природоохоронного законодавства має бути зазначено які саме порушення допущено та строки їх усунення, а не вимога щодо витребування інформації чи документів для їх перевірки. У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що п. 5, 6, 9 припису Держекоінспекції у Сумській області № 78/03 від 10.03.2020 не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу правомірності визначення відповідачем ступеня ризику від провадження господарської діяльності позивача як високого, що призвело до визначення періодичності проведення планових заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів не частіше одного разу на рік (оскарження підстав проведення перевірки) та у зв`язку з незгодою позивача з окремим пунктами припису від 10.03.2020 № 78/03, винесеного за результатами проведеної перевірки (незгода з результатами проведення перевірки).

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні визнав протиправними дії Державної екологічної інспекції у Сумській області щодо визначення ступеня ризику як високого від провадження господарської діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" та визначення періодичності проведення планових заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів не частіше одного разу на рік.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що позивач не надав жодного доказу для обґрунтування позовної вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача щодо визначення ступеня ризику від господарської діяльності, а суд першої інстанції в свою чергу не надав цьому належної правової оцінки.

Надаючи оцінку вказаному аргументу апеляційної скарги та висновку суду щодо протиправності дій відповідача про визначення ступеня ризику як високого від провадження господарської діяльності позивачем, колегія суддів зазначає таке.

Так, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-У ( далі - Закон № 877-У).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 1 ст. 4 Закону № 877-У передбачається, що державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Вище зазначеними нормами встановлено, що заходи державного контролю здійснюються стосовно всієї господарської діяльності суб`єкта господарювання, а не її окремого виду, як помилково стверджує позивач у позовній заяві та у відзиві на апеляційну скаргу.

Абзацом 6 ч. 1 ст. 5 Закону № 877-У передбачається, що органи державного нагляду (контролю) щороку визначають перелік суб`єктів господарювання, які підлягають плановим заходам державного нагляду (контролю) у плановому періоді, та не пізніше 15 жовтня року, що передує плановому, забезпечують внесення відомостей про таких суб`єктів господарювання до інтегрованої автоматизованої системи державного нагляду (контролю) для автоматичного виявлення нею суб`єктів господарювання, які підлягають комплексним плановим заходам державного нагляду (контролю). Проект плану здійснення комплексних заходів державного нагляду (контролю) формується інтегрованою автоматизованою системою державного нагляду (контролю).

У відповідності до вимог ч.2 ст. 5 Закону № 877-У орган державного нагляду (контролю) визначає у віднесеній до його відання сфері критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності.

Методика розроблення критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), має передбачати, у тому числі, оцінку ступеня небезпеки, масштабу, виду та сфери діяльності, наявність порушень у попередній діяльності суб`єктів господарювання (крім новостворених).

Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю), затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням органу державного нагляду (контролю).

В свою чергу критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів Державною екологічною інспекцією, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 182 від 06.03.2019 (надалі - Постанова № 182).

Пунктом 1 до Критеріїв до Постанови № 182 визначено, що до критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність проведення планових заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів Держекоінспекцією, належать:

1) провадження господарської діяльності з додержанням екологічних вимог; 2) категорія видів планової діяльності та об`єктів, що можуть мати значний вплив на довкілля; 3) види порушень вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, виявлених за результатами заходів державного нагляду (контролю), проведених протягом останніх п`яти років, що передують плановому періоду; 4) кількість порушень вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, виявлених за результатами заходів державного нагляду (контролю), проведених протягом останніх п`яти років, що передують плановому періоду; 5) кількість позапланових заходів державного нагляду (контролю), проведених щодо суб`єкта господарювання протягом останніх п`яти років, що передують плановому періоду, з підстав, передбачених абзацами третім, сьомим, дев`ятим частини першої статті б Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» ; 6) кількість випадків недопущення суб`єктом господарювання посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до проведення заходів державного нагляду (контролю) (крім випадків, передбачених статтею 10 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності") у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів протягом останніх п`яти років, що передують плановому періоду.

Відповідно до вимог Додатку 2 Критеріїв до Постанови № 182 позивач здійснює господарську діяльність з додержання екологічних вимог по наступним показникам:

1) користування земельною ділянкою іншого призначення - 15 балів; 2) користування надрами місцевого значення - 25 балів; 3) здійснення скидів стічних вод, утворених у процесі виробничої діяльності, у мережі централізованого водовідведення - 21 бал; 4) провадження господарської діяльності, що призводить до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря до 1 тис. тонн на рік включно - 30 балів.

У примітці Додатку 2 Критеріїв до Постанови № 182 визначено, що якщо суб`єкт господарювання може бути віднесений одночасно до двох або більше показників, застосовується показник з найбільшою кількістю балів.

При цьому, факт використання позивачем вище перерахованих екологічних вимог підтверджується актом попередньої планової перевірки від 01.10.2018, в якому зазначається, що позивач використовує земельні ділянки під виробничою базою (м. Суми, вул. Тополянська, 26/1), базою заводу Залізобетонних виробів із залізничною колією (м. Суми, вул. І.Піддубного,27),заводом по виробництву цегли (м. Сум проспект Курський, 18а), під видобутком суглинків (кадастровий номер 5910191500:01:008:0013, Піщанська сільська рада), здійснює видобуток надр суглинків, здійснює водовідведення стічних вод в каналізаційні мережі КП "Міськводоканал" СМР та ПАТ "Сумихімпром" відповідно до договорів здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарним джерелами від заводу з виготовлення будівельної цегли, дільниці з виробництв та монтажу МПК і ВД, зварювання деталей, заводу залізобетонних конструкції. Відповідно до статистичних звітів по формі 2-тп (повітря річна) за 2016 рік валовий викид склав - 24 180 тонн, а за 2017 рік - 16 928 тонн.

Отже, з урахуванням вище перерахованих екологічних вимог від здійснення господарської діяльності, відповідач правомірно визначив показник позивача по даному критерію - 30 балів.

Посилання позивача у відзиві на апеляційну скаргу на те, що відповідачем проводилася перевірка тільки одного виду діяльності позивача (КВЕД 23.32 Виробництво цегли, черепиці та інших будівельних матеріалів), а том вказаний вид діяльності відноситься до "провадження іншої діяльності", що становить 10 балів, колегія суддів відхиляє, оскільки, по-перше: заходи державного контролю здійснюються стосовно всієї господарської діяльності суб`єкта господарювання, а не її окремого виду, а по-друге: критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності, стосуються не конкретного виду господарської діяльності позивача, а визначаються з урахуванням показника "діяльність з додержанням екологічних вимог", серед яких одночасно позивач здійснює діяльність з додержанням екологічних вимог по показникам: 1) користування земельною ділянкою іншого призначення - 15 балів; 2) користування надрами місцевого значення - 25 балів; 3) здійснення скидів стічних вод, утворених у процесі виробничої діяльності, у мережі централізованого водовідведення - 21 бал; 4) провадження господарської діяльності, що призводить до викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря до 1 тис. тонн на рік включно - 30 балів. В той же час показник "інші види діяльності" застосовується методом виключення після того, як діяльність підприємства не можна віднести по показниками щодо додержання екологічних вимог до інших 21 варіантів діяльності, передбачених у Додатку 2 Критеріїв до Постанови № 182.

Відповідно до вимог Додатку 2 Критеріїв до Постанови № 182 у розділі види порушень вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, виявлених за результатами заходів державного нагляду (контролю), проведених протягом останніх п`яти років, що передували плановому, відповідачем до позивача був застосований критерій "інші порушення", що складає - 9 балів.

Відповідно до вимог Додатку 2 Постанови № 182 у розділі кількість порушень вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, виявлених за результатами заходів державного нагляду (контролю), проведених протягом останніх п`яти років, що передували плановому, відповідачем до позивача був застосований критерій п`ять або більше, що складає - 5 балів. Вказана обставина підтверджується актом попередньої планової перевірки від 01.10-12.10.2018, в якому в розділі VI Опис виявлених порушень зафіксовано 10 (десять) виявлених порушень вимог природоохоронного законодавства.

Пунктом 4 Критеріїв до Постанови № 182 встановлено, що віднесення суб`єкта господарювання до високого, середнього або незначного ступеня ризику здійснюється з урахуванням суми балів, нарахованих за всіма критеріями, визначеними у додатку 2, за такою шкалою: від 41 до 100 балів - до високого ступеня ризику; від 21 до 40 балів - до середнього ступеня ризику; від 0 до 20 балів - до незначного ступеня ризику.

За таких обставин, колегією суддів встановлено, що відповідач, враховуючи показники критеріїв та кількість балів за кожним показником позивача від його господарської діяльності у підсумку отримав 44 бали (30+9+5), а тому правомірно визначив ступень ризику від провадження господарської діяльності позивача як високого, що призвело до визначення періодичності проведення планових заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів не частіше одного разу на рік.

З урахуванням наведеного вище нормативно-правового обґрунтування та встановлених обставин справи, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дії Державної екологічної інспекції у Сумській області щодо визначення ступеня ризику як високого від провадження господарської діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" та визначення періодичності проведення планових заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів не частіше одного разу на рік.

Перевіривши підстави призначення перевірки, колегія суддів дійшла висновку про відсутність перешкод з боку відповідача проводити перевірку за визначеними напрямами, у зв`язку з чим вважає за можливе перейти до дослідження правомірності висновків відповідача за результатами проведеної перевірки, викладеними у формі припису Державної екологічної інспекції у Сумській області № 78/03 від 10 березня 2020 року а саме: пунктів п`ятого, шостого та дев`ятого, з якими не погоджується позивач у цій справі.

Так, пунктом 9 оскаржуваного припису зобов`язано позивача отримати висновок з оцінки впливу на довкілля планованої діяльності з поверхневого зберігання паливно - мастильних матеріалів об`ємом 25 м3- до 01.09.2020.

За змістом ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" оцінка впливу на довкілля - це процедура, що передбачає:

1) підготовку суб`єктом господарювання звіту з оцінки впливу на довкілля відповідно до ст.ст. 5, 6 та 14 цього Закону;

2) проведення громадського обговорення відповідно до ст.ст. 7, 8 та 14 цього Закону;

3) аналіз уповноваженим органом відповідно до ст. 9 цього Закону інформації, наданої у звіті з оцінки впливу на довкілля, будь-якої додаткової інформації, яку надає суб`єкт господарювання, а також інформації, отриманої від громадськості під час громадського обговорення, під час здійснення процедури оцінки транскордонного впливу, іншої інформації;

4) надання уповноваженим органом мотивованого висновку з оцінки впливу на довкілля, що враховує результати аналізу, передбаченого п. 3 цієї частини;

5) врахування висновку з оцінки впливу на довкілля у рішенні про провадження планованої діяльності відповідно до ст. 11 цього Закону.

Оцінка впливу на довкілля здійснюється з дотриманням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, з урахуванням стану довкілля в місці, де планується провадити плановану діяльність, екологічних ризиків і прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу (прямого та опосередкованого) на довкілля, у тому числі з урахуванням впливу наявних об`єктів, планованої діяльності та об`єктів, щодо яких отримано рішення про провадження планованої діяльності або розглядається питання про прийняття таких рішень (ч. 3 ст. 2 цього ж Закону).

Частиною 3 ст. 2 названого Закону визначено, що суб`єктами оцінки впливу на довкілля є суб`єкти господарювання, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які є замовниками планованої діяльності і для цілей цього Закону прирівнюються до суб`єктів господарювання (далі - суб`єкт господарювання), уповноважений центральний орган, уповноважені територіальні органи, інші органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, громадськість, а у випадках, визначених статтею 14 цього Закону, - держава походження та зачеплена держава.

Положеннями ст. 3 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" № 2059-VIII передбачено, що види діяльності, які можуть мати значний вплив на довкілля, підлягають оцінці впливу на довкілля.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" № 2059-VIII правопорушенням у сфері оцінки впливу на довкілля є провадження планової діяльності, яка підлягає оцінці впливу на довкілля, без здійснення такої оцінки та отримання рішення про провадження планової діяльності.

Системне порівняння вказаних вище норм права у поєднанні з граматично-логічним аналізом дає підстави для висновку, що оцінка впливу на довкілля є процедурою, за допомогою якої вплив на довкілля планованої діяльності враховується компетентним органом під час прийняття рішення про погодження такої діяльності. Закон прямо забороняє розпочинати провадження такої планованої діяльності, без оцінки впливу на довкілля та отримання рішення про провадження планованої діяльності (частина 4 статті 3 Закону). Оцінка впливу на довкілля проводиться обов`язково перед прийняттям рішення про провадження планованої діяльності (частина 1 статті 3 Закону). Проведення її після такого рішення позбавлене будь-якого змісту, адже у такому разі її результати не можуть бути враховані органом, що дозволив реалізацію проекту.

Отже, оцінка впливу на довкілля проводиться щодо планованої діяльності, тобто діяльності, яка лише планується.

Водночас, віднесення питання про визначення діяльності як такої, що є планованою є компетенцією підприємства, яке самостійно вирішує коли розпочинати планову діяльність, щодо якої необхідно проводити оцінку впливу на довкілля. Іншими словами, підлягає оцінці впливу на довкілля планована діяльність, а не намір підприємства в майбутньому проводити планову діяльність.

Пунктом 4 ч. 3 ст. 3 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" встановлено, що друга категорія видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля, включає поверхневе та підземне зберігання викопного палива чи продуктів їх переробки. Отже, Закон прямо визначає, що підлягає оцінці діяльність зі зберігання палива, а не наявність обладнання. В той же час в акті за результатами перевірки відповідач сам констатує факт того, що вказане обладнання не працювало і не було введене в експлуатацію.

З вказаного можна зробити висновок, що підприємство, маючи відповідне обладнання, але фактично не здійснюючи ту діяльність, яка віднесена до планової діяльності, має право самостійно визначити коли розпочинати таку діяльність (в тому числі з урахуванням відповідних матеріальних ресурсів) та після прийняття рішення про намір здійснення цієї діяльності звернутися до уповноважених органів для проведення оцінки впливу на довкілля та отримання в подальшому дозволу про провадження планованої діяльності, після чого має законне право розпочати здійснення такої діяльності. В той же час якщо підприємство не має наміру здійснювати на момент проведення перевірки такого виду планованої діяльності, то зобов`язання отримати висновок з оцінки впливу на довкілля є фактично примушуванням до вчинення відповідних процедур.

Отже, винесення припису, яким зобов`язано отримати висновок з оцінки впливу на довкілля планованої діяльності з поверхневого зберігання паливно - мастильних матеріалів об`ємом 25 м3- до 01.09.2020 є незаконним рішення суб`єкта владних повноважень, яким відповідач втручається в господарську діяльність підприємства та примушує до проведення процедур, щодо яких підприємство ще не визначилось про початок їх проведення.

Слід зазначити, що значення висновку із оцінки впливу на довкілля полягає у тому, що в процесі прийняття рішення про провадження планованої діяльності цим документом визначається її екологічна допустимість чи недопустимість, а також в разі допустимості встановлюються обов`язкові екологічні умови провадження такої діяльності. Висновок про недопустимість планованої діяльності є підставою для відмови суб`єкту господарювання у видачі йому рішення про провадження планованої діяльності (частини 2 статті 9 Закону).

В той же час, відповідно до ч. 4 ст. 16 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля", рішення про тимчасову заборону (зупинення) або припинення діяльності підприємств у разі порушення ними законодавства про оцінку впливу на довкілля приймається виключно судом за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, його територіальних органів або за позовом інших осіб, права та інтереси яких порушено.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що в контексті спірних правовідносин відповідач не може в приписі зобов`язувати отримати висновок з оцінки впливу на довкілля, в той же час має право у випадку якщо під час здійснення перевірки буде встановлено факт поверхневого зберігання паливно - мастильних матеріалів без висновку з оцінки впливу на довкілля, що є порушенням частини 4 статті 3 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" (далі по тексту - Закон №2059-VIII), звернутися до суду із вимогою про припинення господарської діяльності підприємства.

Отже, доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що позивач був зобов`язаний перед початком побудови і встановлення ним відповідного обладнання для зберігання паливно-мастильних матеріалів визначити всі ймовірні впливи від цих дій (прямі і опосередковані), здійснить їх відповідну оцінку, є помилковими.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що пункт 9 оскаржуваного припису є таким, що не відповідає вимогам та змісту Закону України "Про оцінку впливу на довкілля", внаслідок чого є протиправним та підлягає скасуванню.

Продовжуючи судовий розгляд, колегія суддів з`ясувала, що пунктом 6 зобов`язано провести інвентаризацію викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, що утворюються в процесі експлуатації дільниці з технологічної переробки олійних культур та паливно-роздавальної колонки.

Так, відповідач в акті зазначає, що перевіркою встановлено факт того, що підприємством не проведена інвентаризація викидів забруднюючих речовин для дільниці з технологічної переробки олійних культур та не отриманий дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря для вказаної дільниці, що є порушенням вимог ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" та на усунення вище зазначеного правопорушення природоохоронного законодавства відповідач надав позивачу припис № 78/03 від 10.03.2020 року п.6, якого зобов`язав позивача у строк до 01.07.2020 провести інвентаризацію викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря для дільниці з технологічнім переробки олійних культур.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в акті перевірки щодо дільниці з технологічної переробки олійних культур та паливно-роздавальної колонки зазначено, що вказані об`єкти не експлуатувались і не працюють.

Так, правові і організаційні основи та екологічні вимоги в галузі охорони атмосферного повітря визначає Закон України "Про охорону атмосферного повітря"№2707-ХІІ. Цей Закон спрямований на збереження та відновлення природного стану атмосферного повітря, створення сприятливих умов для життєдіяльності, забезпечення екологічної безпеки та запобігання шкідливому впливу атмосферного повітря на здоров`я людей та навколишнє природне середовище (преамбула до Закону №2707-ХІІ).

Згідно з частиною першою Закону №2707-ХІІ джерело викиду - це об`єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин.

Статтею 10 Закону №2707-ХІІ встановлені обов`язки підприємств, установ, організацій та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності щодо охорони атмосферного повітря, зокрема, підприємства, установи, організації та громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов`язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов`язані здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин тощо.

Відповідно до частини шостої статті 11 Закону №2707-ХІІ викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися на підставі дозволу, виданого суб`єкту господарювання, об`єкт якого належить до першої групи, суб`єкту господарювання, об`єкт якого знаходиться на території зони відчуження, зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Частиною тринадцятою статті 11 Закону №2707-ХІІ встановлено, що порядок проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, обліку підприємств, установ, організацій та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності, які отримали такі дозволи, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини тринадцятої статті 11 Закону №2707-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №302, який встановлює єдиний механізм проведення та оплати робіт, пов`язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (пункт 1 цього Порядку).

Згідно з пунктом 2 цього Порядку дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (далі - дозвіл) - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам-підприємцям (далі - суб`єкт господарювання) експлуатувати об`єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного в дозволі терміну. Дозвіл видається суб`єкту господарювання за формою, встановленою Мінприроди.

Зі змісту пункту 4 Порядку № 302 вбачається, що для отримання дозволу суб`єкт господарювання, зокрема, проводить інвентаризацію стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, видів та обсягів викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, пилогазоочисного обладнання.

Разом з цим, необхідність отримання суб`єктом господарювання відповідного дозволу виникає за наявності певних умов: по-перше - це встановлення факту того, що певний об`єкт є джерелом викиду, тобто є об`єктом (підприємством, цехом, агрегатом, установкою, транспортним засобом тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин, а норматив якості атмосферного повітря не відповідає критеріям якості атмосферного повітря, який відображає гранично допустимий максимальний вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітрі і при якому відсутній негативний вплив на здоров`я людини та стан навколишнього природного середовища; по друге - такий об`єкт має експлуатуватись.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 160/301/19.

Отже, можна дійти аналогічного висновку, що отримання дозволу та проведення інвентаризації стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря здійснюється після того як підприємство приймає рішення про намір експлуатації стаціонарних джерел, які здійснюють викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, в той час як зобов`язання провести інвентаризацію викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря для стаціонарного джерела, яке не експлуатується є передчасним та виходить за межі повноважень екологічної інспекції.

За таких обставин, враховуючи, що в акті перевірки щодо дільниці з технологічної переробки олійних культур та паливно-роздавальної колонки зазначено, що вказані об`єкти не експлуатувались, колегія суддів уважає, що пункт 6 оскаржуваного припису є таким, що не відповідає вимогам та змісту Закону №2707-ХІІ, внаслідок чого є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо висновку суду про протиправність пункту 5 оскаржуваного припису, колегія суддів зазначає таке.

Оскаржуваним приписом (пункт 5) зобов`язано позивача надати відомості та довідки або матеріали відповідно до запиту від 27.02.2020 для подальшого розрахунку обсягів наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря (без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря) та встановлення розміру шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря.

Згідно ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Статтями 8, 9 цього Закону, встановлено, що припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання.

Розпорядчий документ органу державного нагляду (контролю) щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу, повинен містити такі відомості: дату складення; тип заходу (плановий чи позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); термін усунення порушень; найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування та місцезнаходження суб`єкта господарювання, а також прізвище, ім`я та по батькові його керівника чи уповноваженої ним особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід; прізвище, ім`я та по батькові інших осіб, які взяли участь у здійсненні заходу.

Таким чином, у приписі щодо усунення порушень природоохоронного законодавства має бути зазначено які саме порушення допущено та строки їх усунення, а не вимога щодо витребування інформації чи документів для їх перевірки.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції п. 5 припису Держекоінспекції у Сумській області № 78/03 від10.03.2020, адже у вказаному пункті зазначено вимогу щодо витребування документів, а не відомості щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 05.06.2019 по справі №816/581/16, колегія суддів відхиляє, адже спірні правовідносини у цій справі та справі, що розглядалася судом касаційної інстанції, не є релевантними.

Отже, колегія суддів уважає, що пункт 5 оскаржуваного припису є таким, що не відповідає вимогам та змісту ст. 7,8,9 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", внаслідок чого є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, та не враховано приписи Постанови № 182, які мають бути застосовані до спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії Державної екологічної інспекції у Сумській області щодо визначення ступеня ризику як високого від провадження господарської діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" та визначення періодичності проведення планових заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів не частіше одного разу на рік та в частині розподілу судових витрат з прийняттям нової про відмову у задоволенні позову в цій частині.

В іншій частині рішення суду першої інстанції належить залишити без змін як таке, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що пред`являються до судового рішення згідно статті 242 КАС України.

Відповідно до ч.1, 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно ч. 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на матеріали справи, відповідно до платіжного доручення № 3349 від 20.03.2020 позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви за дві вимоги немайнового характеру в сумі 4 204 грн (а. с. 7).

Отже, враховуючи часткове задоволення позову, зокрема тільки однієї позовної вимоги (визнання протиправним та скасування окремих пунктів припису), суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити розподіл судових витрат у вигляді сплати судового збору шляхом стягнення на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 2102 грн.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції у Сумській області задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 по справі № 480/1982/20 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії Державної екологічної інспекції у Сумській області щодо визначення ступеня ризику як високого від провадження господарської діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" та визначення періодичності проведення планових заходів державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів не частіше одного разу на рік та в частині розподілу судових витрат.

Прийняти нову постанову, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції у Сумській області (а/с 1 ВПЗ Суми 40000, код ЄДРПОУ 37970834) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна виробничо-комерційна компанія "Федорченко" (40022, м. Суми, вул. Тополянська, 26/1, код ЄДРПОУ 14005202) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2102 грн.

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 по справі № 480/1982/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. Чалий Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов Повний текст постанови складено 16.02.2021.