Постанова

від 16.02.2021 по справі 554/5732/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/5732/20 Номер провадження 22-ц/814/71/21Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А.М. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Хіль Л.М.,

суддів: Карпушина Г.Л., Кузнєцової О.Ю.,

секретар: Гнатюк О.С.,

за участі: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2020 року ухваленого під головуванням судді Чуванової А.М.( повний текст рішення складено 09.10.2020 року) по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Полтавський експертно-технічний центр держпраці про поновлення на роботі.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом , в якому просила поновити її на роботі на посаді сторожа в Державному підприємстві Полтавський експертно-технічний центр держпраці .

В обґрунтування позову вказувала, що Наказом (розпорядженням) ДП Полтавський ЕТЦ А.В. Арестова №6-к про припинення трудового договору (контракту) від 30.01.2020 року її 30 січня 2020 року було звільнено з посади сторожа згідно п .1 ст.36 КЗпП України , за угодою сторін, на підставі особистої заяви від 30.01.2020 року. Копію наказу про звільнення вона отримала 15.06.2020 року.

Зазначала, що заяву про звільнення було написано під тиском директора ОСОБА_3 при відсутності власного волевиявлення під впливом психологічного тиску та внаслідок збігу тяжких особистих обставин.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства Полтавський експертно-технічний центр держпраці про поновлення на роботі відмовлено за недоведеністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що заява про звільнення було написана нею при відсутності волевиявлення за вказівкою посадової особи відповідача під впливом психологічного тиску та внаслідок тяжких особистих обставин.

Зазначає, що вона є інвалідом ІІІ групи, іншої роботи після звільнення не мала та враховуючи свій вік, факично не може знайти іншу роботу.

Вказує, що знаходиться в тяжкому майновому становищі, а тому наміру звільнятися в неї не було.

Апеляційний суд перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що остання задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Місцевим судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 наказом (розпорядженням) в.о. директора ДП Полтавський ЕТЦ Плюйко І.П. №21-К від 07.10.2016 року була прийнята на роботу на посаду сторожа (а.с.3).

Також встановлено, що відповідно заяви від 30.01.2020 року, позивач просила відповідача звільнити її з роботи з 30.01.2020 року за згодою сторін (а.с.66).

Наказом (розпорядженням) ДП Полтавський ЕТЦ А.В.Арестова №6-к про припинення трудового договору (контракту) від 30.01.2020 року ОСОБА_1 , було з 30 січня 2020 року звільнено з посади сторожа згідно п.1 ст.36 КЗпП України, за угодою сторін, на підставі особистої заяви від 30.01.2020 року (а.с.4).

Згідно оскаржуваного наказу, позивач ознайомлена з наказом 30.01.2020 року.

Відповідно книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, ОСОБА_1 30.01.2020 року отримала свою трудову книжку (а.с.67-68).

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивачем не доведено, що її було звільнено під впливом психологічного тиску та внаслідок збігу тяжких особистих обставин, оскільки заява про звільнення нею написана власноручно, містить дату та підпис, а також підставу припинення договору та строк його припинення з 30.01.2020 року, заява не містить будь-яких застережень про вчинення на неї тиску при її написанні.

Апеляційний суд вважає такий висновок місцевого суду вірним з наступних підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Кодексу законівпро працюУкраїни трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 36 КЗпП України трудовий договір може бути припинений за угодою сторін. Угода сторін є самостійною підставою для припинення трудового договору, яка відрізняється від припинення трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника тим, що у цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

У випадку, коли працівник вимагає достроково розірвати укладений з ним трудовий договір, а роботодавець не заперечує щодо припинення з цим працівником трудових відносин, такий договір може бути припинено за угодою сторін згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Необхідно зазначити, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв`язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу (розпорядження) про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Як вбачається з матеріалів справи, така угода була оформлена між сторонами шляхом подання позивачем - ОСОБА_1 заяви про звільнення за угодою сторін( а.с.66).

Отже, підставою для звільнення ОСОБА_1 стала її особиста письмова заява з проханням звільнити її з займаної посади за угодою сторін з 30 січня 2020 року. При цьому, зі змісту заяви, яка міститься в матеріалах справи, слідує, що позивачка власноручно написала заяву про її звільнення за угодою сторін з 30 січня 2020 року. Вказана заява була прийнята відповідачем, про що свідчить резолюція. Тобто сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору. Жодних доказів вчинення щодо позивача відповідачем тиску, погроз, примушування до написання заяви про звільнення з 30 січня 2020 року матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги щодо написання заяви під впливом психологічного тиску не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків.

У справі відсутні належні та допустимі докази написання заяви про звільнення під тиском з боку відповідача. Вказане підтверджується також, показами свідка.

Посилання в апеляційній скарзі на поважність пропуску строку на звернення до суду , не заслуговує на увагу з огляду на наступне.

Згідно п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 р. Про судове рішення у цивільній справі , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові на цих підставах, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Оскільки позивачем не доведено, що заява про звільнення була написана при відсутності власного внутрішнього волевиявлення та під тиском відповідача, місцевий суд дійшов вірного висновку про відмову в позові за недоведеністю.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист правлюдини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Керуючись нормами статей 374, 375, 381 - 384, 389 - 391 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Л.М. Хіль

Судді: Г.Л. Карпушин

О.Ю. Кузнєцова

Повний текст постанови складено 17.02.2021 року.