Постанова

від 22.09.2021 по справі 554/5732/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 554/5732/20

провадження № 61-4451св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду : Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство Полтавський експертно-технічний центр держпраці ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2020 року у складі судді Чуванової А. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 лютого

2021 року у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства Полтавський експертно-технічний центр держпраці (далі -

ДП Полтавський експертно-технічний центр держпраці , державне підприємство, підприємство) про поновлення на роботі.

Обґрунтовуючи вимоги, вказувала, що працювала у відповідача сторожем

з 07 жовтня 2016 року.

Наказом (розпорядженням) ДП Полтавський експертно-технічний центр держпраці від 30 січня 2020 року № 6-к про припинення трудового договору (контракту) її звільнено з посади сторожа з 30 січня 2020 року згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін на підставі її особистої заяви від 30 січня 2020 року.

Копію наказу про звільнення вона отримала 15 червня 2020 року.

Зазначала, що заяву від 30 січня 2020 року про звільнення за угодою сторін

з 30 січня 2020 року вона написала власноручно, проте не добровільно, а під тиском директора, оскільки у цей період вона перебувала в тяжкому майновому та психологічному стані, викликаному боргами перед фінансовими компаніями на суму близько 15 000,00 грн, через що ці компанії багаторазово телефонували на підприємство та матері директора з вимогами негайного погашення боргу, та одного дня робота підприємства була паралізована

на 5 годин робочого часу. У зв`язку з викладеним директор поставив їй вимогу написати негайно заяву про звільнення.

Посилаючись на те, що заява про звільнення з посади сторожа була складена

за відсутності внутрішнього волевиявлення за вказівкою посадової особи відповідача під впливом психологічного тиску та внаслідок збігу тяжких особистих обставин, ОСОБА_1 просила поновити її на роботі на посаді сторожа в ДП Полтавський експертно-технічний центр держпраці .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції,

з яким погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності позивачем обставин щодо її звільнення під впливом психологічного тиску та внаслідок збігу тяжких особистих обставин, оскільки заяву про звільнення вона написала власноручно, заява містить дату та підпис, а також підставу припинення договору та строк його припинення з 30 січня 2020 року, заява не містить будь-яких застережень про вчинення на неї тиску при її написанні.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У березні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави

від 05 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 16 лютого 2021 року й ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи доводи неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме у справах, в яких заяву про звільнення працівник склав під психологічним тиском.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ДП Полтавський експертно-технічний центр держпраці посилається на безпідставність її доводів та зазначає, що її доводи про складення заяви про звільнення під психологічним тиском є припущенням. Будь-яких порушень трудового законодавства підприємством при її звільненні не допущено, і таких порушень позивачем не доведено.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Октябрського районного суду

м. Полтави.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що наказом (розпорядженням) ДП Полтавський ЕТЦ

від 07 жовтня 2016 року № 21-К ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду сторожа.

30 січня 2020 року ОСОБА_1 власноручно написала заяву про звільнення

її з роботи з 30 січня 2020 року за угодою сторін.

Заява від 30 січня 2020 року про звільнення з 30 січня 2020 року із займаної посади за угодою сторін містить дату та підпис позивача, підставу припинення договору та строк його припинення, резолюцію Звільнити за угодою сторін

та підпис посадової особи підприємства.

Наказом (розпорядженням) ДП Полтавський ЕТЦ від 30 січня 2020 року № 6-к про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 звільнено з посади сторожа згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, за угодою сторін, з 30 січня 2020 року на підставі особистої заяви від 30 січня 2020 року.

З наказом про звільнення позивач ознайомлена 30 січня 2020 року та цього

ж дня вона отримала трудову книжку.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

ОСОБА_1 обґрунтовує позов тим, що заяву про звільнення написано нею під тиском роботодавця, тобто за відсутності її вільного на це волевиявлення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у разі взаємної згоди сторін трудового договору, при цьому пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути викладені

як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише

в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника

та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав.

Отже, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясовувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін; чи була згода власника або уповноваженого ним органу на анулювання угоди сторін про припинення трудового договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 183/7159/18 (провадження № 61-9167св20) зроблено висновок, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору

в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін. ОСОБА_1 подав заяву про звільнення його із займаної посади з 17 жовтня

2018 року, що надавало підстави та зобов`язувало відповідача провести звільнення позивача за згодою сторін, як це передбачено статтею 36 КЗпП України. З урахуванням зазначеного суди, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли правильного висновку про те, що оскільки позивач 17 жовтня 2018 року подав заяву про звільнення із займаної посади, порушень роботодавцем трудового законодавства при звільненні не встановлено, крім того, позивач

не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що власник або уповноважений ним орган не виконував законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Установивши, що звільнення позивача відбулося за угодою сторін та на підставі відповідної заяви позивача про звільнення, а анулювання такої домовленості не мало місця, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшли правильних висновків

що звільнення ОСОБА_1 з роботи відбулося з дотриманням вимог пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Посилання позивача у касаційній скарзі на те, що написання ним заяви про звільнення із займаної посади відбулось під тиском відповідача, є безпідставними, оскільки він не надав доказів, які підтверджують здійснення на нього тиску з боку керівництва роботодавця або його неправомірних дій .

У справі, яка переглядається у цьому касаційному провадженні, встановлено,

що підставою для звільнення стала особиста письмова заява позивача, в якій викладено прохання звільнити її із займаної посади за угодою сторін.

Суд встановив, що вказана заява містить резолюцію керівника, що вказує

на прийняття стороною роботодавця пропозиції працівника про припинення трудових відносин за угодою сторін.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд дійшли правильного висновку про те, що сторони досягли домовленості про дату та підстави припинення трудового договору, позивач не надала жодних доказів вчинення стороною відповідача тиску, погроз, примушування до написання заяви про звільнення, не надала вона й доказів, які підтверджують здійснення на неї тиску з боку керівництва роботодавця або його неправомірних дій.

Посилаючись на те, що заява про звільнення за угодою сторін була нею написана під тиском відповідача, позивач не навела переконливих доказів і мотивів таких дій роботодавця, а також доказів, які б свідчили про неприязне чи упереджене ставлення до неї роботодавця. Ураховуючи наведене, а також укладену сторонами угоду про розірвання трудового договору, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність позивачем її тверджень про відсутність у неї добровільного волевиявлення на звільнення за угодою сторін.

За таких обставин доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 05 жовтня 2020 року

та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська