Постанова

від 16.02.2021 по справі 569/4740/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2021 року

м. Рівне

Справа № 569/4740/17

Провадження № 22-ц/4815/277/21

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: Хилевича С. В., Боймиструка С. В.,

секретар судового засідання - Шептицька С. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідь - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

Громадська організація Курчатова, 13а ,

ОСББ Мальва-Рівне ,

ОСГ Мальва

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 листопада 2020 року у складі судді Ковальова І. М., ухвалене в м. Рівне о 13 годині 10 хвилин, відомості про дату складання повного тексту рішення відсутні,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , громадська організація Курчатова, 13а , ОСББ Мальва-Рівне , ОСГ Мальва , про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном. В обґрунтування заявлених позовних вимог вказував, що він проживає в житловому блоці АДРЕСА_1 . Позивач займає кімнату № НОМЕР_1 , яка належить йому на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради від 12 жовтня 2016 року згідно з наказом № 703 від 12 жовтня 2016 року. Разом з Позивачем в житловому блоці проживають ОСОБА_3 в кімнаті № 32, ОСОБА_4 в кімнаті АДРЕСА_2 та ОСОБА_2 . Стверджує, що всім мешканцям будинку в спільну власність було передано допоміжні приміщення, які складаються з кухні площею 11,0 м.кв.; санвузлів площею 1,1 м.кв., 1,1 м. кв. , 1,0 м. кв.; умивальника площею 2,0 м.кв.; душової площею 1,5 м.кв.; підсобної кладової площею 1,3 м.кв, та 1,8 м.кв.; коридор площею 5,1 м.кв.15,1 м.кв., 3,1 м. кв.; балкона площею 2,0; 1,6 м.кв. Зазначав, що відповідач ОСОБА_5 тривалий час тероризує своєю поведінкою сусідів, а впродовж 2016 року самовільно, без будь - яких правових підстав захопив належні позивачу та третім особам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності приміщення в житловому АДРЕСА_3 , а саме: туалет площею 1.1 м. кв. шляхом влаштування цегляної стіни; балкон площею 2,0 м. км. шляхом влаштування цегляної стіни; приміщення кухні площею 11,0 м.кв шляхом зміни розміру дверного пройму та встановлення дверей з замком. Просив позовні вимоги задовольнити та ухвалити рішення, яким зобов`язати ОСОБА_2 , мешканця кімната 30 в будинку АДРЕСА_4 , усунути перешкоди користування допоміжними приміщеннями, а саме: туалетом площею 1,1 м. кв., балконом площею 2,0 м. км., приміщення кухні площею 11,0 м.кв шляхом забезпечення доступу до них.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 листопада 2020 року вказаний позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 , мешканця кімнати АДРЕСА_5 , усунути перешкоди в користуванні допоміжними приміщеннями позивачу ОСОБА_1 на четвертому поверсі в цьому ж будинку, а саме: туалетом площею 1,1 кв.м., балконом площею 2,0 кв.м., приміщенням кухні площею 11,0 кв.м. шляхом забезпечення доступу до них. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 640,00 грн. та зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями ст. 391 ЦК України, яка передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, та обґрунтоване наявністю належних і достовірних доказів на підтвердження винних дій відповідача, обставин порушення прав позивача та причинного зв`язку, що є обов`язковими ознаками складу правопорушення. Судом також враховано, що відповідач не заперечує своїх дій щодо спірних приміщень, які виявилися у тому, що він створив перешкоди у користуванні ним іншим особам.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує, що подана позивачем інформація не відповідає дійсності та пояснює, що з 29 грудня 2016 року будинок АДРЕСА_4 перестав бути гуртожитком та набув статусу багатоквартирного будинку, що є суттєвим, адже в багатоквартирному будинку площі допоміжних приміщень розподілені по квартирах, а у спільному користуванні залишаються лише сходові клітки. Зазначає, що за кошти квартиронаймачів виготовлено повний план поверхів, відремонтовано внутрішню електромережу, в кожну квартиру поставлено лічильники електроенергії та води, лічильник тепла. Стверджує, що треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,відповідно до їхніх свідоцтв про право власності на трьох осіб приватизовано 12.8 кв.м допоміжних приміщень. При цьому, вказує, що право його сім`ї займати квартиру площею 45,7 кв. м. в блоці 30, 32, 34,47 було надано відповідно до ордера № 32 від 10.09.2001 та ордеру № 52 від 01.09.2005 року, які видані Рівненським РТП, і на підставі них укладено договори найму житла. Додає, що у складі цього житла в документах зазначено приміщення кухні, туалету (вбиральні) та балкону. Зауважує, що позивач та треті особи натомість не надали жодного документа, що вони є співвласниками згаданих приміщень. Покликаючись на те, наведеним обставинам, які підтверджені належними документальними доказами суд не дав належної оцінки, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що в блоці на четвертому поверсі п`ятиповерхового гуртожитку по АДРЕСА_4 були вселені та проживають: ОСОБА_2 з сім`єю - кімната № НОМЕР_2 ОСОБА_1 - в кімнаті АДРЕСА_6 , ОСОБА_3 - в кімнаті АДРЕСА_7 , ОСОБА_4 - в кімнаті № НОМЕР_3 .

В блоці є ряд допоміжних приміщень спільного користування для обслуговування мешканців цих кімнат, а саме: кухня 11,0 кв.м., душова 1,5 кв.м., коридори 5,1 кв.м., 15,1 кв.м.,3,1 кв.м., умивальня 2,0 кв.м., туалети 1,1 кв.м., 1,1 кв.м.,1,0 кв.м., підсобні приміщення 0,6 кв.м.,1,8 кв.м.,1,3 кв.м., балкони 2,0 кв.м.,1,6 кв.м.

12 жовтня 2016 року Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради видано наказ № 703 Про передачу житла у приватну власність . Підставою видачі наказу слугували, в тому числі, і заяви мешканців спірного блоку гуртожитку по АДРЕСА_4 .

12 жовтня 2016 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право приватної спільної часткової власності на 19/100 частин жилого блоку №30,32,34,47 (кімната НОМЕР_1 ) в гуртожитку на АДРЕСА_4 . Свідоцтво видане Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради.

08 лютого 2017 року свідоцтво про право приватної спільної часткової власності на 144/1000 частин жилого блоку №30,32,34,47 (кімната 30/1 та 30/2) в гуртожитку на АДРЕСА_4 від Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради отримав ОСОБА_2 ..

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року в справі № 569/11385/17 по справі №569/11385/17 за позовом ОСОБА_2 до Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа ОСОБА_1 було встановлено, що разом з набуттям права власності власники житлового блоку №30,32,34,47 набули право спільного користування наступними приміщеннями: балкону площею 2,6 та з підсобних приміщень спільного користування: кухні площею 11,0 кв.м., душової площею 1,5 кв.м., коридору без зазначення площі, умивальні площею 2,0 кв.м., туалетів площею 1,1 кв.м., 1,1 кв.м.,1,0 кв.м., підсобних приміщень площею 0,6 кв.м.,1,8 кв.м.,1,3 кв.м., балконів площею 2,0 кв.м., 1,6 кв.м.

Як вбачається з цього рішення, ОСОБА_2 згідно ордеру № 32 від 10.09.2001 р., та ордеру № 52 від 01.09.2005 р., ОСОБА_3 згідно ордеру № 2 від 10.09.2001 р., ОСОБА_4 згідно ордеру № 26 від 10.09.2001 р. отримали житлові приміщення, кожне з яких складалося з площ займаних наймачами жилих кімнат (з урахуванням відповідних коефіцієнтів площі розташованих у них веранд, засклених балконів, лоджій, холодних комор, відкритих балконів, лоджій та терас) та площі підсобних приміщень, яка розподіляється між всіма наймачами пропорційно площі займаних ними жилих кімнат.

Таким чином судом встановлено що кожен з мешканців блоку АДРЕСА_8 є власником жилої кімнати (кімнат) та всі вони є співвласниками підсобних приміщень спільного користування, а саме: кухні, душової, умивальні, туалетів, підсобних приміщень, балконів, пропорційно належних їм часток у власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

13 грудня 2016 року ГО Курчатова, 13-а складено Акт комісії про те, що мешканець кімнати № НОМЕР_2 ОСОБА_2 самовільно поставив двері на кухню, яка є в спільній власності всіх мешканців блоку, та не допускає до неї її власників. ОСОБА_2 створив нестерпні умови проживання своїм сусідам. Мешканці кімнат 32, 34, 47 не мають змоги готувати їжу, мити посуд, зберігати продукти харчування. Крім того, актом зафіксовано, що майно яке знаходилось на кухні зникло і місце його знаходження невідоме.

Такі обставини ОСОБА_2 підтвердив у суді першої інстанції і зазначив у поданій апеляційній скарзі, пояснивши, що ці приміщення належать йому, а тому він вправі обмежити до них доступ інших осіб.

У відповідності до ст. ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 ЦК України).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном; не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено у ч. 4 ст. 41 Конституції України: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Звертаючись до суду з цим позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відповідач протиправно позбавив його та трьох інших співвласників спірних приміщень можливості користуватися ними.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як встановлено судом, позивач і відповідач є співвласниками допоміжних підсобних приміщень: кухні площею 11,0 кв.м., душової площею 1,5 кв.м., коридору без зазначення площі, умивальні площею 2,0 кв.м., туалетів площею 1,1 кв.м., 1,1 кв.м.,1,0 кв.м., підсобних приміщень площею 0,6 кв.м.,1,8 кв.м.,1,3 кв.м., балконів площею 2,0 кв.м., 1,6 кв.м. в блоці № 30,32,34,47 в гуртожитку по АДРЕСА_4 , а відтак їхні права на користування зазначеними приміщеннями є рівноцінними - у відповідності до частки виділених у власність житлових кімнат.

Згідно ч. 3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Покликання апеляційної скарги на те, що відповідачем та третіми особами не надано доказів на право користування допоміжними приміщеннями, тоді як у його ордері ці приміщення зазначені, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, копією Технічного паспорта на житловий блок АДРЕСА_8 на ім`я ОСОБА_1 , в якому зазначені ці допоміжні приміщення, а також обставинами, встановленими рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2019 року, яке набрало законної сили, і яке має преюдиційне значення для розгляду цього спору.

Враховуючи обставини справи у їх взаємозв`язку з нормами закону, котрими ті регулюються, апеляційний суд вважає, що задоволення позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні приміщеннями є обґрунтованими, підтвердженими належними та достовірними доказами, яких не спростовують доводи апеляційної скарги, з огляду на що вона підлягає відхиленню.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За наведених обставин, апеляційного суду приходить до переконання про те, що оскаржуване рішення постановлене місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 лютого 2021 року.

Головуючий Н. М. Ковальчук

Судді: С. В. Хилевич

С. В. Боймиструк