Постанова

від 04.02.2021 по справі 2-820/11

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5005/21

Номер справи місцевого суду: 2-820/11

Головуючий у першій інстанції Баннікова Н. В.

Доповідач Ващенко Л. Г.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2021 року м. Одеса

Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді Ващенко Л.Г.

суддів - Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,

за участі секретаря - Чепрас А.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 червня 2020 року про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України (одноособово суддя Баннікова Н.В.) у цивільній справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов`язань,

ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА

29.05.20 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д.М. (далі-приватний виконавець) звернувся із поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов`язань.

Подання приватного виконавця обґрунтоване наступним.

На примусовому виконанні знаходиться виконавчий лист № 2/1510/268/12; 2-820/11, виданий Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області 01.03.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ Банк Фінанси та Кредит в особі філії Одеське регіональне управління АТ Банк Фінанси та Кредит заборгованості за кредитним договором на загальну суму 03 317 588,99 гривень.

У добровільному порядку боржник не виконує рішення суду і відповідні постанови приватного виконавця, не надає виконавцю відомості про рахунки у банках чи інших фінансових установах, відкриває нові рахунки у банківських установах, після накладення виконавцем арешту на його майно та кошти , умисно ухиляється від виконання судового рішення. Рішення суду не виконано, ОСОБА_1 жодного разу не намагався сплатити борг стягувачу або вчинити інші дії, спрямовані на добровільне (самостійне) виконання рішення суду.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09.06.2020 року подання приватного виконавця задоволено. Суд тимчасово заборонив боржнику - громадянину України ОСОБА_1 виїжджати за межі України до виконання ним зобов`язань за виконавчим листом № 2-820/11 (провадження 2/1510/268/12) від 01.03.2013 року про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 03 317 588,99 гривень.

Боржник ОСОБА_1 не погодився із ухвалою суду від 09.06.2020 року і подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні подання приватного виконавця, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 зазначає:

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи своєю власну. Враховуючи практику ЄСПЛ, яка є джерелом права в Україні, національні суди зобов`язані забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну, було виправданим та пропорційним за будь яких обставин.

Відповідна норма Конвенції міститься у статті 33 Конституції України, якою встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Такі обмеження встановлюються, зокрема, статтею 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України що передбачає підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Право на виїзд з України може бути тимчасово обмежено, в тому числі, коли особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Обмеження на виїзд боржника ОСОБА_1 з України являє собою невиправдане втручання в його право покидати країну, гарантоване пунктом 2 статті Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Верховний Суд України в судовій практиці щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 1 лютого 2013 року зазначив, словосполучення ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) , вжите, зокрема, у п.18 ч.3 ст. 11 Закону України № 606-ХІУ Про виконавче провадження , позначає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків.

Під поняттям ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням варто розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які не залежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). (Узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах, обговореної та взятої до відома 25.09.2015 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ).

Практика Верховного Суду України виходить із того, що саме по собі невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує приватний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього судовим рішенням обов`язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження. Однак, докази, які б свідчили про те, що боржник ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судом, в матеріалах подання і цивільної справи відсутні. Також не надано доказів того, що боржник, вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання постанови суду, що призвело до виникнення заборгованості, або безпідставно не з`являвся на виклики приватного виконавця та умисно ухилявся й ухиляється від виконання покладених на нього зобов`язань. Сам факт невиконання боржником зобов`язань (наявність встановленого судом неврегульованого зобов`язання) не свідчить про цілеспрямоване ухилення боржника від виконання покладених рішеннями зобов`язань та про намір боржника вибути за межі України з цією метою.

Приватний виконавець в поданні не зазначив, яким чином заборона ОСОБА_1 у тимчасовому виїзді за межі України гарантує повернення боргу, відсутня відповідь на це питання і в ухвалі суду.

Право приватного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження виїзду за межі України виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням зобов`язань. На сторінці 3, абзац 5 подання приватний виконавець зазначає, що факт ухилення боржника від виконання зобов`язань... підтверджується матеріалами виконавчого провадження (які будуть надані для огляду суду в судовому засіданні), однак судове засідання щодо розгляду подання приватного виконавця судом не призначалось, сторони не повідомлялись, отже, приватний виконавець не міг довести обставини на які посилався у поданні. За таких обставин, гіпотетичне невиконання зобов`язань боржником не наділяє виконавця права на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон. Виконавець не надав доказів, що боржник має реальну можливість виїхати на постійне місце проживання за межі України.

Місцем виконання судового рішення є м. Чорноморськ, Одеської області, оскільки така адреса зазначена в документах приватного виконавця. Боржник мешкає в Болградському районі Одеської області і не зрозуміло з яких підстав суд, розташований в Ізмаїльському районі Одеської області за 200 км від місця виконання судового рішення прийняв до розгляду заяву в порядку ст. 441 ЦПК України стосовно боржника, який знаходиться в іншому районі Одеської області.

В мотивувальній частині судового рішення суд зазначає адресу боржника ( АДРЕСА_1 ), куди надсилались постанова про відкриття виконавчого провадження та постанова про накладення арешту на майно та кошти боржника від 25.09.2018 року. З рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що повідомлення вручено особисто ОСОБА_1 29.09.2018 року, однак підпису останнього повідомлення не містить. Не зрозуміло яким чином суд міг встановити, що постанови були вручені особі, коли підпис особи у поштовому повідомленні відсутній.

Суд дослідив копію поштового повідомлення направленого на адресу: АДРЕСА_2 , хоча у справі міститься довідка відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, що він виписаний з цієї адреси 17.01.2017 року, суд немотивовано дійшов висновку про його обізнаність щодо виконавчого провадження.

Згідно резолютивної частини подання №1317 від 25.05.2020 р. приватного виконавця, останній просив суд тимчасово обмежити громадянина України ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом №2/1510/268/12;2-820/11, суд вийшов за межі заявлених у поданні вимог та тимчасово заборонив мені виїжджати за межі України.

Постановою господарського суду Одеської області №7/407-10-4249 від 26.10.2010 р. його визнано банкрутом, а ухвалою господарського суду Одеської області припинено провадження у справі про банкрутство №31-7/407-10-4249 від 07.09.2011 р., з ухвали вбачається, що все його майно розпродано в процесі банкрутства, великі грошові кошти пішли на задоволення вимог усіх кредиторів, які заявили свої вимоги у встановленому законом порядку отже він не тільки не ухилявся від наявних у нього боргів, а сам ініціював процес свого банкрутства з метою здійснення розрахунку зі всіма своїми кредиторами за рахунок наявного майна.

У відзиві на скаргу приватний виконавець зазначає:

На примусовому виконанні у приватного виконавця перебуває виконавчий лист № 2/1510/268/12;2-820/11, виданий Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області 01.03.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ Банк Фінанси та Кредит заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 03 317 588,99 грн.

У добровільному порядку боржник не виконує рішення суду і відповідні постанови приватного виконавця, не надає виконавцю відомості про рахунки у банках чи інших фінансових установах, відкриває нові рахунки у банківських установах після накладення виконавцем арешту на його майно та кошти, умисно ухиляється від виконання судового рішення.

Саме невиконання боржником рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області по справі № 2/1510/268/12; 2-820/11 призвело до відкриття виконавчого провадження та вжиття до боржника заходів примусового виконання рішень, передбачених Законом України Про виконавче провадження . 25.09.2018 року прийнято постанову у ВП № 57296168 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1510/268/12;2-820/11 від 01.03.2013 року, яка 25.09.2018 року надіслана на адресу сторін виконавчого провадження рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за вих. № 786. Виконавчий лист № 2/1510/268/12;2-820/11 від 01.03.2013 року неодноразово перебував на примусовому виконанні, однак боржником ОСОБА_1 не здійснено ніяких дій, жодного разу не він намагався сплатити борг або вчинити інші дії спрямовані на добровільне (самостійне) виконання рішення суду.

Після відкриття виконавчого провадження боржник ОСОБА_1 неодноразово перетинав кордон, що підтверджується відповіддю Державної прикордонної служби України.

Єдиним та дієвим заходом примусового виконання рішення, який може вжити виконавець та який дасть змогу виконати рішення суду, що набрало законної сили ще 25.09.2012 року, є тимчасове обмеження особи боржника у праві виїзду за межі України.

Боржник, у порушення частини 4 статті 19 Закону України Про виконавче провадження , змінивши місце проживання, не повідомив про це приватного виконавця.

11.10.2018 року на адресу приватного виконавця надійшло повідомлення від ПАТ Перший Український міжнародний Банк за вих. № 116/8917-2/07 від 05.10.2018 року, що накладено арешт та у боржника є відкриті рахунки, залишок на рахунку складає 332,48 грн. 16.10.2018 року вх. №1642 на адресу приватного виконавця надійшло повідомлення від ПАТ АБ Південний за вих. №233-49228БТ від 09.10.2018 року, що накладено арешт і у боржника є відкритий валютний рахунок, залишок на рахунку складає 85,77 USD. Під час примусового виконання у ВП № 57296168 на адреси банків надсилались платіжні вимоги на списання та реєстри платіжних вимог, у виконанні яких банками було відмовлено у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках боржника або на арештованих рахунках недостатньо коштів для виконання арешту. Приватним виконавцем стягнуто та повернуто стягувачу частину авансового внеску зі стягнутих коштів з боржника у сумі 332,48 грн. та 2 407, 56 грн., однак на рахунках боржника відсутні кошти для виконання вимог виконавчого документа у повному обсязі.

Після того, як боржник ОСОБА_1 дізнався про списані з його рахунків кошти та про ухвалу суду від 09.06.2020 року, він не намагався зв`язатися з приватним виконавцем та надати пояснення за фактом невиконання рішення або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням є об`єктивно наявним та доведеним, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження.

Виконання судових рішень у цивільних, адміністративних, господарських справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Невиконання боржником рішення суду, яке набрало чинності, порушує положення статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України, ст.4-5 ГПК України, інших нормативно-правових актів України, суперечить практиці Європейського суду з прав людини у справах проти України щодо тривалого невиконання рішень національних судів та відсутність ефективних національних засобів юридичного захисту в розумінні статей 6 та 13 Конвенції та стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню (рішення Суду у справі Савіцький проти України, по. 38773/05, від 26.07.2012).

Пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення Суду у справі Глоба проти України, по. 15729/07, від 05.07.2012).

ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Суд першої інстанції, задовольняючи подання приватного виконавця і тимчасово обмежуючи боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України виходив з того, що боржник ухиляється від виконання судового рішення і вчиняє дії з приховування свого доходу (а.с. 33,34 т.2).

Колегія суддів погоджується з висновками суду в цій частині з таких підстав.

Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця. (ст. 441 ч.ч.1,3,4 ЦПК України).

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів (ст. 18 ч.2 п.19 Закону України Про виконавче провадження ).

Право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів (ч.1 п.5 ст.6 Закону України Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України ).

З матеріалів справи вбачається наступне.

На підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13.09.2012 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від15.11.2012 року і ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.06.2013 року, з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , солідарно, на користь ПАТ Банк Фінанси та Кредит в особі філії Одеське регіональне управління АТ Банк Фінанси та Кредит стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 03 317 588,99 гривень (а.с.260-262,327-330,392,393 т.1).

На підставі заяви представника ПАТ Банк Фінанси та Кредит від 13.02.2013 року судом 01.03.2013 року виданий виконавчий лист № 2-820/11 про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ Банк Фінанси та Кредит заборгованості в загальній сумі 03 317 588,99 гривень (а.с.347 т.1, 6,7 т.2).

Згідно записів у виконавчому листі від 01.03.2013 року № 2-820/11: у червні 2013 року виконавчий лист пред`явлений до примусового виконання (повернутий на підставі п.2 ст. 47 Закону); у грудні 2013 року виконавчий лист пред`явлений до примусового виконання (повернутий на підставі п.2 ст. 47 Закону Про виконавче провадження ); у червні 2016 року виконавчий лист пред`явлений до примусового виконання (повернути на підстав п.2 ст. 47, а.с.6,7 т.2).

Постановою від 25.09.2018 року приватний виконавець відкрив виконавче провадження за виконавчим листом № 2-820/11 від 01.03.2013 року ВП № 57296168, у постанові боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, постанова надіслана і вручена боржнику ОСОБА_1 за місцем останнього відомого місця реєстрації боржника, вказаного у виконавчому листі (а.с.7-11,15,16 т.2).

Постановою від 25.09.2018 року приватним виконавцем накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві приватної власності боржнику, а також на грошові кошти всіх видів валют та банківських металів, у тому числі й на тих рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту в будь-якій банківській установі, що здійснює діяльність на території України, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, постанова надіслана і вручена боржнику ОСОБА_1 за місцем останнього відомого місця реєстрації боржника, вказаного у виконавчому листі (а.с.7,12-16 т.2).

Копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі (ст. 28 ч.1 абз.1 Закону України Про виконавче провадження ).

Згідно довідки відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 27.09.2018 року, ОСОБА_1 був зареєстрований в АДРЕСА_1 і знятий з обліку 17.01.2017 року, станом на 27.09.2018 року реєстрації в м. Одесі та в Одеській області не має (а.с.16 т.2).

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження (ст. 28 ч.1 абз.2 Закону України Про виконавче провадження ).

З копії паспорта на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що боржник з 01.10.2019 року зареєстрований по АДРЕСА_3 (а.с.44 зворот).

Боржник ОСОБА_1 не повідомляв приватного виконавця про зміну місця реєстрації.

09.12.2019 року боржник ОСОБА_1 відкрив рахунок по коду 980 (гривня) в АТ УНІВЕРСАЛ БАНК (а.с18 т.2).

За повідомленням Державної прикордонної служби України щодо перетину боржником державного кордону, боржник ОСОБА_3 , який має закордонний паспорт НОМЕР_1 , перетинав кордон України в період з 24.09.2018 року по 11.05.2020 року, а саме: 11.10.2018 року; 15.10.2018 року; 01.11.2018 року; 03.11.2018 року; 28.11.2018 року; 30.11.2018 року; 29.01.2019 року; 31.01.2019 року; 02.02.2019 року; 09.02.2019 року; 10.02.2019 року; 12.02.2019 року; 18.03.2019 року;18.03.2019 року; 24.03.2019 року; 25.03.2019 року; 26.05.2019 року; 01.06.2019 року; 17.07.2019 року; 31.07.2019 року; 16.08.2019 року; 12.12.2019 року; 02.01.2020 року; 03.01.2020 року; 20.02.2020 року, 21.02.2020 року (а.с.19-27 т.2).

Із видзиву приватного виконавця на апеляційну скаргу вбачається, що станом на липень 2020 року, шляхом списання з рахунків на ім`я боржника ОСОБА_3 у банківських установах, у період з 2013 року по 2020 рік стягувачу повернуто відповідно 332,48 гривень та 2 407, 56 гривень, тоді як загальна сума заборгованості за виконавчими документами становить 03 317 588,99 гривень.

Боржник зобов`язаний: 1) утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; 2) допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; 3) за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; 4) повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; 5) своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; 6) надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (ст. 19 ч. ч. 5, 8 Закону України Про виконавче провадження ).

Обмеження у свободі пересування ОСОБА_1 за межі України до погашення ним заборгованості в розмірі більше 3 мільйонів гривень, яка встановлена на підставі судового рішення станом на 14.03.2012 року (більше 8 років заборгованість не погашається), є тимчасовим заходом, до погашення заборгованості.

Наявність у особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, є підставою для обмеження такої особи у праві виїзду за межі України і одним із заходів забезпечення виконання судового рішення.

Під поняттям ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням слід розуміти будь-які свідомі діяння (дія або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні.

Боржник ОСОБА_1 , якому відомо про наявність у нього боргових зобов`язань перед ПАТ Банк Фінанси та Кредит (боржник оскаржував судові рішення в апеляційному та касаційному порядку), а також про примусове виконання судового рішення (виконавчі листи видані у 2013 році і в період з 2013 по 2018 роки неодноразово пред`являлись з метою примусового виконання, 29.09.2018 року боржник отримав копію постанови від 25.09.2018 року про відкриття ВП №57296168), станом на час звернення приватного виконавця із поданням та станом на час розгляду подання судом першої інстанції погашення заборгованості відбулось шляхом списання коштів з банківських рахунків і лише у розмірі 332,48 гривень та 2 407, 56 гривень, тоді як загальна сума заборгованості за виконавчими документами становить 03 317 588,99 гривень, боржник документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон і у період з 2018 по 2020 роки неодноразово перетинав кордон України, особисто не вчиняв та не вчиняє жодних дій з погашення заборгованості.

Вказані обставини свідчать, що боржник свідомо ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду. БоржникОСОБА_1 бездіє і його бездіяльність спрямована на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні.

Доводи ОСОБА_1 у скарзі, що: обмеження на виїзд боржника з України є невиправданим втручанням в його право покидати країну, гарантоване Протоколом 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; приватний виконавець у поданні, а суд в ухвалі не зазначили, яким чином заборона ОСОБА_1 у тимчасовому виїзді за межі України гарантує повернення боргу; судове засідання щодо розгляду подання приватного виконавця судом не призначалось, сторони не повідомлялись, отже, приватний виконавець ніяк не довів обставини на які посилався у поданні; гіпотетичне невиконання зобов`язань боржником не наділяє виконавця права на звернення до суду із поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон; виконавець не надав доказів, що боржник має реальну можливість виїхати на постійне місце проживання за межі України; місцем виконання судового рішення є м. Чорноморськ Одеської області, а боржник мешкає в Болградському районі Одеської області, тому не зрозуміло з яких підстав Ізмаїльський суд Одеської області прийняв до розгляду заяву в порядку ст. 441 ЦПК України; суд зазначає адресу боржника ( АДРЕСА_1 ) куди надсилались постанови від 25.09.2018 року і не зрозуміло яким чином суд міг встановити, що вказані постанови були вручені особі, коли підпис особи у поштовому повідомленні відсутній; у справі міститься довідка відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області, згідно якої він виписаний з попередньої адреси 17.01.2017 р. тому суд немотивовано дійшов висновку про його обізнаність щодо виконавчого провадження; суд вийшов за межі заявлених у поданні вимог та тимчасово заборонив виїжджати за межі України, про що не йшлося в резолютивній частині подання приватного виконавця, - до уваги не приймаються.

Заходи, які обмежують свободу пересування ОСОБА_1 за межі України до погашення заборгованості, що обліковується з 2012 року, тобто більше 8 років, ґрунтуються на національному законі, переслідують легітимні цілі, передбачені ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, відповідають справедливому балансу між правами людини та публічним інтересом, тобто є пропорційними меті їх застосування, співрозмірними та виправданими за будь-яких обставин і узгоджуються з принципами Європейського Суду, викладеними: по справі Гочев проти Болгарії (Gochev v.Bulgaria), рішення від 26.11.2009 року (заява № 34383/03); в рішенні по справі Луордо проти Італії (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-ІХ); в рішенні по справі Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006; в рішенні по справі Рінер проти Болгарії , § 121); в рішенні від 25.01.2007 по справі Сіссаніс проти Румунії ), скарга № 23468/02, §70); в рішенні від 23.06.1981 по справі " Ле Конт , Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, § 60).

Скасування обмежень може мати місце у разі, якщо відпали підстави для застосування таких заходів, а саме: досягнуто переслідувану мету; гарантовано повернення боргів; виявлено обставини, які спростовують критерій співмірності цілі втручання застосованим обмежувальним заходам, або інші обставини, які дають підстави для висновку про наявність факторів, що порушують справедливий баланс між правами людини та публічним інтересом.

Одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним, на шкоду будь-якій стороні. Важко уявити собі ситуацію, якби пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні ґарантії, які надано сторонами у спорі, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би ґарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6, як положення, що лише ґарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6 (рішення ЄСПЛ від 07.05.2002 року по справі Бурдов проти Росії (п.34), див. Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece), Reports of Judgments and Decisions, 1997-ІІ, с. 510, п.40).

Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця (ст. 441 ч.4 ЦПК України).

Подання надійшло до суду 29.05.2020 року і розглянуто судом по суті 09.06.2020 року.

Неявка приватного виконавця у судове засідання 09.06.2020 року, з врахуванням наданих доказів до подання, не перешкоджала суду першої інстанції розглянути подання по суті за відсутності приватного виконавця і не є підставою для скасування правильної по суті ухвали суду.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Місцем виконання у ВП № 57296168, станом на час звернення із поданням (травень 2020 року) було м. Ізмаїл, оскільки боржник, всупереч ст. 28 Закону України Про виконавче провадження , не повідомив приватного виконавця про зміну свого місця реєстрації і місця перебування.

За змістом ст. 28 ч.1 Закону України Про виконавче провадження , боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Постанова від 25.09.2018 року про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-820/11 від 01.03.2013 року надіслана рекомендованою поштою і вручена боржнику ОСОБА_1 29.09.2018 року за місцем останнього відомого місця реєстрації боржника, вказаного у виконавчому листі.

Факт вручення боржнику 29.09.2018 року рекомендованого повідомлення від 25.09.2018 року, належними і допустимими доказами не спростований.

З матеріалів справи вбачається, що боржник ОСОБА_1 з 2013 року не вчиняв і не вчиняє жодних дій з погашення заборгованості за виконавчим листом № 2-820/11 від 01.03.2013 року.

Наведене свідчить про бездіяльність боржника, яка спрямована на невиконання ним відповідного обов`язку.

Обмеження боржника у праві виїзду за межі України є тимчасовим, крім того, наявні достатні підстави вважати, що підтверджено належними та допустимими доказами, що боржник дійсно ухиляється від виконання зобов`язань покладених на нього відповідними судовими рішеннями і має можливість, з метою невиконання цих рішень, вибути за межі України.

Зміст подання приватного виконавця обґрунтовується вимогою про обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду саме за межі України (а.с.1-5 т.2), а тому відсутні підстави для ствердження, що суд першої інстанції вийшов за межі подання.

Доводи із посиланням на постанову господарського суду Одеської області №7/407-10-4249 від 26.10.2010 р. про визнання боржника банкрутом до уваги не приймаються, оскільки на мають правового значення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ч.1 ЦПК України).

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 червня 2020 року про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і, відповідно до п.2 ч.1 ст. 389 ЦПК України, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови суду складено 22.02.2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко

Г.Я. Колесніков

Л.М. Вадовська