Постанова

від 22.02.2021 по справі 469/1458/15-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

22.02.21

22-ц/812/142/21

Єдиний унікальний номер судової справи №469/1458/15-ц

Провадження №22-ц/812/142/21 Доповідач суду апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

22 лютого 2021 року м. Миколаїв Справа №№469/1458/15-ц

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

- представників відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Казанлі Л.І., в приміщенні цього ж суду в м. Очаків, вступну та резолютивну частину оголошено того ж дня об 11 год. 34 хв., повний текст складено 05 листопада 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Анатолівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу - Георгієва Оксана Григорівна, про визнання недійсним заповіту,

встановив:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Березанського районного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку в один місяць для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_6 , 1963 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивований тим, що відповідно до залишеного після смерті заповіту від 25 липня 2012 року ОСОБА_6 заповіла їй земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 9,01 га, розташовану в межах території Анатолівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, яка набута померлою на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 січня 2012 року, виданого приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б.

З заявою про прийняття спадщини за заповітом вона вчасно не звернулася, оскільки не знала про смерть спадкодавця так як ще до дати смерті спадкодавця, у зв`язку із службовою необхідністю, поїхала до іншого регіону України, де перебувала вісім місяців і повернулася звідти уже після спливу шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Про смерть спадкодавця вона дізналася лише наприкінці 2014 року.

27 листопада 2015 року вона звернулася до приватного нотаріуса Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказану земельну ділянку, проте їй було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій у зв`язку зі спливом строку подання заяви про прийняття спадщини.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила про задоволення позову.

15 березня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , Анатолівської сільської ради Березанського району Миколаївської області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу - Георгієва О.Г., про визнання недійсним заповіту складеного його рідною сестрою ОСОБА_6 на користь позивача ОСОБА_1 , який посвідчений 25 липня 2012 року приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Георгієвою О.Г. за реєстровим номером 330.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 18 лютого 2016 року дізнався про існування заповіту, складеного його рідною сестрою ОСОБА_6 на ім`я позивачки.

Спадкодавиця у 2003 році перебувала на лікуванні в зв`язку із крововиливом у мозок, згодом їй було проведено операцію на черепній коробці. Останні десять років ОСОБА_6 зловживала алкогольними напоями, вела асоціальний спосіб життя, що потягло її загибель у власному будинку внаслідок пожежі. Крім того, померла взагалі не виїжджала зі свого місця проживання села Анатолівка, хоча спірний заповіт було посвідчено у місті Миколаєві.

Посилаючись на те, що стан здоров`я та спосіб життя перешкоджали ОСОБА_6 розуміти значення своїх дій та керувати ними, ОСОБА_3 просив про задоволення його зустрічного позову.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 15 березня 2016 року первісний та зустрічний позови об`єднані в одне провадження.

Розпорядженням в.о. голови Березанського районного суду Миколаївської області від 18 лютого 2019 року справу передано для розгляду до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області відповідно до положень пункту 2 частини першої, четвертої статті 31 ЦПК України.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, що залишилася після ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та Анатолівської сільської ради Березанського району Миколаївської області задоволено повністю. Визнано недійсним заповіт, складений 25 липня 2012 року ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Миколаївської області Георгієвою О.Г., зареєстрований в реєстрі за № 330.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 928 гривень 19 копійок в рахунок відшкодування судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що зазначені позивачкою причини пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини не є поважними, оскільки не пов`язані із об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємців на вчинення цієї дії.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача не надано суду жодного доказу на підтвердження викладених нею заперечень щодо визнання заповіту недійсним, як і не доведено, що заповіт відповідав внутрішній волі померлої ОСОБА_6 .

Не погодившись з рішенням суду, позивачка звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову. Разом з апеляційною скаргою подано клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи.

В апеляційній скарзі зазначала, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам справи, показам свідків та висновку експерта, фактично надав їм хибну оцінку.

Також посилалася на те, що з заявою про прийняття спадщини за заповітом вона вчасно не звернулась, оскільки у неї були проблеми із здоров`ям, тривала хвороба, складні умови праці, пов`язані із відрядженням, перешкоди до з`ясування факту смерті спадкодавця, яка сталася раптово, усупереч звичайних очікувань щодо тривалого життя людини. Проте суд належної оцінки цим обставинам не надав, що призвело до хибного висновку про те, що причини пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини не є поважними.

Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави скасування оскаржуваного рішення є безпідставними та необґрунтованими, натомість рішення суду ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з таких підстав.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено, ОСОБА_6 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24 січня 2012 року та державного акта на право власності на землю була власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Анатолівської сільської ради Березанського району Миколаївської області з кадастровим номером 4820980300:07:000:0038, 4820980300:05:000:0195.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. За даними Анатолівської сільської ради на день смерті ОСОБА_6 була зареєстрована та проживала одна в будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до залишеного після смерті заповіту від 25 липня 2012 року ОСОБА_6 заповіла позивачу ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 9,01 га, розташовану в межах території Анатолівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

ОСОБА_1 зазначала, що була обізнана із складеним на її ім`я заповітом.

З матеріалів спадкової справи встановлено, що 23 липня 2014 року до Приватного нотаріуса Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. із заявою про прийняття спадщини звернувся брат померлої ОСОБА_6 - ОСОБА_3 (відповідач у справі), де зазначив, що інших спадкоємців немає.

В той же день була заведена спадкова справа та внесена до Спадкового реєстру, де за даними про заповіти, зазначалось, що 25 липня 2012 року ОСОБА_6 було складено заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Георгієвою О.Г.

27 листопада 2015 року ОСОБА_1 усно звернулася до приватного нотаріуса Мартинюк О.Б. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак листом нотаріуса від 27 листопада 2015 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, що належало ОСОБА_6 , у зв`язку з несвоєчасним поданням заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до даних довідки ПАТ Дельта Банк у період з 10 січня 2014 року по 06 вересня 2014 року ОСОБА_1 перебувала у відрядженні в м. Київ, де у вищевказаний період тимчасово виконувала обов`язки начальника управління продажу та розвитку мережі.

Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Як спадкоємиця за заповітом, яка не проживала із спадкодавцем та не є її родичем, позивачка не зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки пропустила встановлений законом шестимісячний термін, тому просила визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а вона не скористалася правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12 та від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, Верховного Суду від 13 грудня 2018 року № 459/295/16-ц.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування , вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Як встановлено позивачка пропустила строк для подачі заяви про прийняття спадщини в зв`язку з тим, що їй не було відомо про смерть спадкодавця, оскільки вона не мала родичів у с. Анатолівка, не є її родичем, а також перебувала у відрядженні в м. Києві.

Між тим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зазначені обставини не мають характеру об`єктивних, непереборних і істотних труднощів та не є підставою для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги, не спростовують висновків суду про відсутність підстав для надання додаткового строку для прийняття спадщини.

Щодо доводів апеляційної скарги про проблеми із здоров`ям та тривалої хвороби позивача, то такі доводи не можуть бути взяті до уваги з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

За принципом диспозитивності цивільного судочинства, викладеним в статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 цієї статті).

Згідно з приписами статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Отже, з аналізу приписів цієї статті позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з предмета та підстав позову.

Тлумачення пунктів 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України дає підстави зробити висновок, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту прав та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

У справі, що переглядається апеляційним судом, предметом позову є вимога позивача про надання додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини. Як підставу позову позивачка зазначала поважність причини пропуску такого строку необізнаність щодо дати смерті спадкодавця, оскільки вона проживала в м. Миколаєві та родичів в с. Анатолівка не мала, а також перебувала у відрядження в м. Києві.

Між тим в доводах апеляційної скарги позивач зазначала, що причини пропуску строку для подачі заяви про прийняття спадщини є і її стан здоров`я та тривала хвороба. З огляду на таке позивачка фактично в доводах апеляційної скарги змінила підстави поданого нею та розглянутого судом першої інстанції позову, що суперечить наведеним нормам процесуального закону та процесуальним правам позивача щодо права зміни підстав позову.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачка своїм процесуальним правом щодо зміни підстав позову не скористалася, а тому аргументи апеляційної скарги щодо таких змін є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки місцевим судом, з якими погоджується й апеляційний суд, тому колегія суддів в силу положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_1 .

Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо доведеності зустрічного позову ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 225 ЦК України встановлено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

В позовній заяві ОСОБА_3 вказував на те, що спадкодавиця ОСОБА_6 у 2003 році перенесла крововилив в мозок та операцію на черепній коробці, зловживала алкогольними напоями, через що не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складання заповіту.

Згідно з наданою суду епікриз-випискою № 3058 (т. 1 а. с. 72) ОСОБА_6 з 12 березня по 07 квітня 2003 року знаходилась на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні 11 міської клінічної лікарні міста Одеси з діагнозом субарахноїдально-паренхиматозний крововилив внаслідок розриву аневризми . 21 березня 2003 року було проведено хірургічне втручання.

Як вбачається з медичних карт стаціонарного хворого №№ 724, 290, 495, 794, 466, 1217, 836, 768, 892, 460 Березанської центральної районної лікарні (т. 1 а. с. 120-199), а також медико-експертної справи МСЕК № 324, витребуваної на запит суду першої інстанції, ОСОБА_6 у період з 2004 по 2013 роки неодноразово знаходилась на стаціонарному лікуванні. В описах неврологічного стану хворої лікарі вказували на порушення психічних функцій останньої, зокрема зниження критики до свого стану, зниження пам`яті на поточні події, ускладненість зосередження, емоційно-вегетативну лабільність, схильність до афективних спалахів. У 2007 році ОСОБА_6 перенесла повторне гостре порушення мозкового кровообігу. В подальшому у зв`язку із погіршенням стану неодноразово перебувала на стаціонарному лікуванні. У 2011 та 2012 роках стаціонарно не лікувалась, 10 листопада 2011 року була оглянута лікарем-невропатологом на дому.

У вказаній медичній документації містяться записи лікарів, які свідчать про наявність у ОСОБА_6 психічних порушень внаслідок прогресуючого соматичного та неврологічного захворювання. Діагноз, що був поставлений хворій лікарями - дисциркуляторна енцефалопатія , а саме сукупність прогресуючих органічних змін мозкової тканини внаслідок судинного ураження головного мозку, що проявляється у вигляді емоційно-вольових розладів, значних порушень інтелектуально-мнестичної сфери, характерних порушень мислення, критичних функцій, парціальної деменції, що відповідає психоорганічному синдрому при органічному ураженні головного мозку.

Судом також були досліджені пояснення допитаних в порядку, передбаченому ЦПК України, свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 115-116, 117-118).

Так, свідок ОСОБА_7 пояснила, що з 1985 року проживала в с. Анатолівка Березанського району і була знайома з родиною померлої ОСОБА_6 . Остання після смерті матері в 2010 році почала зловживати спиртними напоями. Отримуючи мінімальну пенсію, постійно брала гроші на спиртне у борг, в подальшому почала продавати килими з будинку, щоб розрахуватися із кредиторами. Останні роки вела асоціальний спосіб життя, коло її знайомих складали особи без постійного місця проживання. Влітку 2012 року поведінка ОСОБА_6 стала ще більш неадекватною: вона перестала впізнавати сусідів, голосно та нецензурно висловлювалась без жодних на те підстав.

З показів свідка ОСОБА_8 , яка спілкувалась з ОСОБА_6 з 2005 року, крім того, мала з нею родинні зв`язки, слідує, що померла зловживала спиртними напоями та вела асоціальний спосіб життя. Останні 2-3 роки перед смертю ОСОБА_6 не мала можливості в повному обсязі себе обслуговувати, самотужки пересувалася лише на відстань до 10 метрів - до огорожі власного будинку. За наявною у свідка інформацією ОСОБА_6 продала свою земельну ділянку, оскільки в неї не вистачало грошей.

Допитані судом в якості свідків за клопотанням представника позивачки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , письмові пояснення яких в матеріалах справи є аналогічними з їх поясненнями в суді, повідомили, що померла ОСОБА_6 була нормальною людиною, поводила себе адекватно, і вони ніколи не чули, що остання мала психічні захворювання.

Разом із тим, суд першої інстанції не вважав ці показання належними доказами у справі, оскільки свідки не є спеціалістами в галузі психіатрії, а відтак дійшов висновку, що їх показання стосовно психічного стану померлої ОСОБА_6 є неспроможними.

З матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_6 у період з 2007 по 2014 рік самостійно зверталась до відділення Пенсійного фонду щодо виплати їй пенсії, а також у 2011 році оформила кредит у Приватбанку та сплачувала платежі в рахунок його погашення. Суд першої інстанції ці документи вважав такими, що не заслуговують на увагу, оскільки, як слідує з висновків лікарів, стан психічного здоров`я ОСОБА_6 погіршувався поступово, і дії, які вона вчиняла в певних ситуаціях, жодним чином не могли підтверджувати її здатність на вільне волевиявлення саме під час складання спірного заповіту.

У даній справі судом першої інстанції було призначено посмертну судову психіатричну експертизу, та на дослідження експертам, окрім матеріалів справи, було надано також оригінал справи медико-експертної справи №324.

З висновку посмертної судово-психіатричної експертизи № 70 від 09 лютого 2018 року КУ Одеський обласний центр психічного здоров`я , яку було призначено ухвалою суду першої інстанції від 19 травня 2016 року, вбачається, що ОСОБА_6 під час складання заповіту 25 липня 2012 року страждала хронічним стійким психічним розладом у вигляді органічного психічного розладу, психоорганічного синдрому змішаного ґенезу з вираженими когнітивними та емоційно-вольовими порушеннями, що абсолютно позбавляло її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 1 а. с. 231-237).

Статтею 110 ЦПК України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

У письмових поясненнях третя особа без самостійних вимог приватний нотаріус Георгієва О.Г. зазначала, що підстав для сумніву у дієздатності ОСОБА_6 в неї не було, а тому нею було посвідчено оспорюваний заповіт.

Міськрайонний суд, враховуючи наведені обставини, виходив з того, що відповідачем доведено, як того вимагає ст. 81 ЦПК України, обставин на які він посилається, а саме, що спадкодавиця в момент підписання оспорюваного заповіту не розуміла значення своїх дій та не керувала ними.

З даним висновком суду апеляційний суд погоджується, оскільки він ґрунтується на повно встановлених обставинах справи.

Відповідно до положень ст. 43 ЦПК України, учасники справи мають право подавати докази.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 105 ЦПК України встановлено, що призначення експертизи є обов`язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

За клопотанням ОСОБА_3 у справі судом першої інстанції призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам КУ Одеський обласний центр психічного здоров`я , яким були надані медичні документи.

На підставі комплексного дослідження всіх медичних документів, інших доказів у справі, комісією експертів надано висновок судово - психіатричної експертизи № 70 від 09 лютого 2018 року, відповідно до якого ОСОБА_6 під час складання заповіту 25 липня 2012 року страждала хронічним стійким психічним розладом у вигляді органічного психічного розладу, психоорганічного синдрому змішаного ґенезу з вираженими когнітивними та емоційно-вольовими порушеннями, що абсолютно позбавляло її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 1 а.с. 231-237).

Враховуючи, що висновок посмертної судово-психіатричної експертизи ґрунтується на більшій кількості досліджуваних медичних доказів, які стосуються психічного стану ОСОБА_6 , а тому є повним, логічним, обґрунтованим та таким, що відповідає положенням ст. 110 ЦПК України. Позивачем не наведено конкретних обставин медико-правового характеру, які дають підстави для обґрунтованих сумнівів того, що особа розуміла значення своїх дій та могла керувати ними, або навпаки, також не надано додаткових медичних матеріалів, які мають значення у справі та не зазначені підстави які передбачені частини другої статті 113 ЦК України. Крім того, проведення експертизи було доручено та проведено (висновок від 09 лютого 2018 року) судовими експертами КУ Одеський обласний центр психічного здоров`я , які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності і внесені до Державного реєстру атестованих судових експертів.

За вказаних обставин, експертний висновок КУ Одеський обласний центр психічного здоров`я обґрунтовано прийнятий судом першої інстанції до уваги.

Також підлягають відхиленню посилання позивача ОСОБА_1 на те, що 24 січня 2012 року ОСОБА_6 оформила спадкові права та отримала Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що на думку позивача свідчить про її усвідомлення значення своїх дій на час складання оспорюваного заповіту (т.1 а.с. 7). Вказане звернення до нотаріуса мало місце більш ніж шість місяців до складення оспорюваного заповіту, тобто до того часу, як слідує з наявних доказів у справі, коли ОСОБА_6 перебувала в особливому емоційному стані. Також посилання позивача на звернення спадкодавця із заявами до Пенсійного фонду та оформлення нею кредитної картки, проведення оплати, які, на її думку, підтверджують адекватний стан спадкодавця, не можуть спростувати висновки експертів. Так, вказані письмові документи є вкрай обмеженими смисловим навантаженням, яке стосується лише декількох побутових проблем, а саме можливістю отримання коштів, пенсії на картковий рахунок. За такого, вказані документи не можуть характеризувати його автора як достатньо розвинену особу. Також покази свідків, допитаних за клопотанням позивача щодо поведінки спадкодавця, яка не давала сумнівів в її адекватності, не заслуговують на увагу, оскільки носять фрагментарний характер, і не спростовують зміст медичної документації, яка була предметом дослідження експертів.

В той же час доказів, стосовно іншого стану здоров`я під час складання оспорюваного заповіту, чи то інших медичних документів, які не були досліджені експертами, або викликали сумнів, суду апеляційної інстанції не надано. В зв`язку з чим, відсутні підстави для проведення експертизи відповідно до правил ч. 2 ст. 113 ЦПК України.

Сама по собі незгода позивача з висновком комісії експертів, носить суб`єктивний характер та не тягне правових наслідків.

За таких обставин відповідно до наведених норм закону, висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний заповіт підлягав визнанню недійсним, як такий, що вчинений дієздатною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними під час його підписання, та такий, що порушує спадкові права відповідача, є вірним.

В силу положень статті 375 ЦПК України апеляційний суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що апеляційним судом рішення суду першої інстанції про відмову у первісному позові та задоволенні зустрічного позову залишено без змін, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2020 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді П.П. Лисенко

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 23 лютого 2021 року.