Ухвала

від 24.02.2021 по справі 903/451/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 903/451/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кібенко О. Р. - головуючого, Кондратової І. Д., Стратієнко Л. В.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорта О. В.,

представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексім фуд"</a> - Кавчука А. В.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "СМП" - Шевченка О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СМП" (далі - ТОВ "СМП")

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2020

та додаткову постанову цього ж суду від 09.12.2020

(головуючий - Мельник О. В., судді: Грязнов В. В., Розізнана І. В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексім фуд"</a> (далі - ТОВ "Ексім фуд")

до ТОВ "СМП"

про визнання відсутнім права на стягнення орендної плати,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. 19.06.2020 ТОВ "Ексім фуд" звернулося до Господарського суду Волинської області з позовом до ТОВ "СМП" про визнання відсутнім права на нарахування та стягнення орендної плати за укладеним сторонами договором оренди від 11.07.2017 № 11/07/17 (далі - Договір) починаючи з 01.01.2020, посилаючись на те, що відповідач ухиляється від прийняття об`єкта оренди після закінчення дії договору та продовжує нараховувати позивачу орендну плату.

2. ТОВ "СМП" проти позову заперечило, стверджуючи, що позивач не повернув орендоване майно у встановленому законом та договором порядку, вчинив погіршення орендованого майна, про що складено дефектний акт від 03.01.2020, а позов пред`явив з метою ухилення від сплати орендної плати та відшкодування вартості відновлювального ремонту переданого в оренду майна.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Господарський суд Волинської області рішенням від 26.08.2020 в позові відмовив.

4. Суд першої інстанції послався на те, що відповідно до укладеного сторонами договору останній припинив свою дію 31.12.2019 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено; припинення нарахування орендної плати пов`язано не із закінченням строку Договору, а з моментом підписання сторонами відповідного акту про повернення орендарем предмета оренди; орендар не надав доказів на підтвердження передачі майна з оренди, а дефектний акт від 03.01.2020 не є таким доказом, оскільки він не підписаний орендарем, а його зміст становить визначений орендодавцем перелік недоліків орендованого майна, з яким орендар не погодився.

5. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 23.11.2020 зазначене рішення скасував, позов задовольнив. Додатковою постановою від 09.12.2020 цей же суд стягнув з відповідача на користь позивача 12 930 грн витрат на правову допомогу, понесених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

6. Ухвалюючи постанову суд апеляційної інстанції, з посиланням на положення статей 11, 16, 509, 525, 526, 626, 627, 629, 785, 795 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 20, 193, 291 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), виходив з того, що:

- у разі припинення договору орендар наділений обов`язком повернути орендоване майно, а орендодавець зобов`язаний вчинити дії щодо прийняття такого майна; наведені дії сторін оформляються відповідним документом (актом) та у разі виявлення пошкодження майна, такі недоліки відображаються у вказаному акті;

- плата за фактичне користування майном до підписання акту (або в інший розділ це додати з посиланням на договір).

- обставини вчинення дій з приймання-передачі об`єкта оренди 03.01.2020 та, як результат, складення відповідачем дефектного акту від 03.01.2020, визнаються учасниками справи та не підлягають доказуванню;

- дефектний акт від 03.01.2020 свідчить про повернення позивачем орендованого майна відповідачу, а відсутність підпису орендаря в акті не впливає на висновок про припинення між сторонами орендних відносин 31.12.2019;

- чинне законодавство та положення Договору не наділяють орендодавця правом на відмову від прийняття майна з оренди з підстав повернення такого майна в неналежному та несправному стані;

- ризик випадкового знищення або пошкодження об`єкту оренди з моменту передачі в оренду і до моменту його повернення несе орендар, який зобов`язаний повернути орендоване майно у належному стані, у стані не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або його частини) орендованого майна зі своєї вини;

- встановлення факту погіршення стану майна (його пошкодження) не звільняє орендодавця від обов`язку прийняти таке майно після закінчення договору оренди, натомість наділяє його правом стягнути збитки з орендаря за пошкодження майна;

- фактично між сторонами існує спір щодо неналежного стану орендованого майна, а не спір щодо відмови від повернення об`єкта оренди орендарем;

- оскільки Договір припинив свою дію 31.12.2019, а позивач повернув орендоване майно відповідачу 03.01.2020, позов підлягає задоволенню.

7. З посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18), та положення статті 20 ГК України, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач обрав спосіб захисту, який передбачений законом та такий, що є ефективним в розумінні досягнення бажаного для позивача правового результату, право та інтерес якого, як він сам зазначив, порушені. Звертаючись до суду з позовом про визнання відсутнім за відповідачем права на нарахування та стягнення орендної плати за Договором починаючи з 01.01.2020, позивач прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати, що узгоджується з передбаченим у статті 20 ГК України способом захисту про визнання наявності або відсутності права.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

8. 18.12.2020 ТОВ "СМП" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2020, в якій просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

9. 13.01.2021 ТОВ "СМП" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2020, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ТОВ "Ексім фуд" в задоволенні клопотання про стягнення витрат на оплату правничої допомоги.

Доводи учасників справи

10. У касаційній скарзі на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 скаржник стверджує про порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм частини першої статті 526, частини першої статті 527, частини другої статті 795 ЦК України. Скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 904/6888/17, від 31.10.2019 у справі № 905/2018/18, від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17.

11. Скаржник зазначає, що:

- відповідно до цих висновків передача майна з оренди здійснюється саме на підставі акта приймання-передачі майна;

- незважаючи на це, суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, помилково вважав, що фактом вчинення дій з приймання-передачі об`єкта з оренди 03.01.2020 від позивача за Договором є складення відповідачем дефектного акту від 03.01.2020;

- відповідно до положень Договору та частини другої статті 795 ЦК України об`єкт оренди вважається переданим з моменту підписання акта приймання-передачі, але сторони жодних актів приймання-передачі чи інших документів, які б прирівнювались до них, не складали, а тому передача майна з оренди не здійснювалась, а право на нарахування орендних платежів не припинилося;

- у своїх листах позивач підтверджує, що 03.01.2020 відбулося комісійне обстеження майна, а не його повернення з оренди; листом від 28.05.2020 № 62 позивач визнав, що майно не повернуто та просив його прийняти з оренди 28.05.2020, а не 03.01.2020; відповідач у своєму листі 05.06.2020 вказав, що з метою належного виконання Договору готовий прийняти з оренди нерухоме майно.

12. В обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на висновок, викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 року у справі № 910/20370/17, відповідно до якого законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі орендованого майна; зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2112/17.

13. У постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 904/6888/17, на яку теж посилається скаржник, зазначено, що "повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється".

Надходження касаційних скарг на розгляд Верховного Суду

14. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26.01.2021 відкрив касаційне провадження, розгляд касаційних скарг призначив на 17.02.2021.

15. В судовому засіданні 17.02.2021 оголошувалася перерва до 24.02.2021.

Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

16. Перевіривши матеріали справи, вивчивши касаційні скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів дійшла висновку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на необхідність відступити від її висновку щодо застосування статті 16 ЦК України та 20 ГК України, викладеного у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

17. У межах справи № 905/2260/17 орендар звернувся до господарського суду з позовом до орендодавця про визнання договору оренди нежитлового приміщення від 01.12.2015 припиненим з 01.06.2017 та зобов`язання прийняти це приміщення за актом прийому-передачі. Позивач зазначав про те, що згідно з умовами договору строк оренди встановлений з 01.12.2015 по 01.06.2017 та наміру його продовжити він не мав, про що повідомляв відповідача. Таким чином, позивач, з посиланням на приписи частини другої статті 795 ЦК України, просив визнати спірний договір припиненим з 01.06.2017 та зобов`язати відповідача прийняти нежитлове приміщення за актом прийому-передачі протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили.

18. Ухвалюючи постанову від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 щодо відмови у задоволенні цього позову, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків:

- положення статті 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачають такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення може відбуватися шляхом розірвання договору;

- звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати. Водночас, відповідно до абзацу 2 частини другої статті 20 ГК України, у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача.

19. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

20. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

21. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

22. Положення статті 785 ЦК України встановлюють для наймача обов`язок у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. При цьому, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

23. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 проведено розмежування між поняттями "строк договору", "строк виконання зобов`язання" та "термін виконання зобов`язання", які згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Зокрема, зазначено таке.

24. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

25. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

26. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

27. Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

28. Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

29. З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

30. Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 розділу ІІІ книги п`ятої ЦК України та статей 283- 291 ГК України.

31. Згідно з частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

32. Частинами першою та шостою статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

33. Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

34. Відповідно до частини першої статті 286 ГК України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

35. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

36. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

37. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

38. Приписами частини четвертої статті 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

39. Відповідно до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

40. Таким чином, після закінчення строку дії договору оренди у дату, визначену у договорі, орендар має зобов`язання негайно повернути предмет оренди орендодавцеві. Відповідно, орендар вже не має права користуватися майном, а має обов`язок його повернути негайно. Відповідно і нових зобов`язань у орендаря зі сплати орендної плати виникнути не може, адже договір оренди припинився, подальше користування майном після завершення строку дії договору оренди є неправомірним.

41. Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмету найму та суб`єктів договірних правовідносин.

42. Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що відповідно до статті 785 ЦК України право орендодавця на отримання орендної плати припиняється одночасно з припиненням договору оренди. Орендодавець може звертатися до суду за стягненням заборгованості по орендній платі, лише у випадку, якщо така заборгованість орендаря перед орендодавцем виникла у період дії договору оренди.

43. Вважати строк оренди продовженим на невизначений строк чи до того моменту, поки не буде підписаний акт приймання-передачі майна, суперечить наявності передбаченому і законом, і договором обов`язку орендаря негайно повернути майно.

44. Орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному:

1) сплачувати орендну плату за правомірне користування майном;

2) негайно повернути майно.

45. Після припинення договору оренди користування майном стає неправомірним. Якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, належним способом захисту у цьому разі є позов орендодавця про стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 ЦК України), в межах розгляду якого орендар вправі спростувати доводи щодо неповернення ним цього майна чи наявність вини у такому неповерненні.

46. Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

47. У разі якщо орендар після закінчення строку дії договору оренди не повертає майно, то орендодавець також має право на стягнення збитків у передбаченому законом порядку. Розмір збитків може дорівнювати розміру неотриманої орендної плати (упущена вигода). Такі збитки можуть включати й інші складові (компенсація витрат орендодавця на комунальні послуги тощо).

48. Інший підхід на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії договору оренди не повернув майно орендодавцю, стягується і орендна плата, передбачена договором, і неустойка. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17 викладена позиція про те, що "одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що суперечить положенням статті 61 Конституції України".

49. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, передаючи справу № 910/11131/19 на розгляд об`єднаної палати, мотивувала відступ від зазначеної позиції в ухвалі від 09.12.2020 наступним: "Таким чином, у випадку якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі відповідальністю за це порушення буде саме стягнення неустойки, яка передбачена частиною другою статті 785 ЦК України, тоді як сплата орендної плати за договором оренди є господарським зобов`язанням орендаря. Отже, стягнення з винного у неповерненні орендованого майна орендаря одночасно як заборгованості з орендної плати так і санкції у вигляді подвійної орендної плати за один і той самий період користування майном (після закінчення договору оренди і до моменту повернення орендованого майна за актом прийому-передачі) не може вважатися подвійним притягненням до відповідальності за одне й те саме порушення, оскільки сплата орендної плати такою відповідальністю взагалі не є".

50. Крім того, орендар, який має обов`язок негайно повернути майно, вже, як правило, не використовує майно за призначенням, тобто для здійснення господарської діяльності. У такому випадку правова позиція, відповідно до якої орендар змушений платити орендну плату до моменту підписання акту-приймання передачі (повернення) майна, ставить орендодавця у більш вигідне становище. Адже він має право на отримання орендної плати і може умисно затягувати підписання такого акту, висуваючи орендарю певні вимоги, пов`язані з поверненням майна (щодо приведення майна у відповідний стан, щодо компенсації збитків тощо). Орендар, якому це майно вже не потрібно для здійснення господарської діяльності (що випливає зі строку укладеного ним договору), тим не менш змушений оплачувати орендну плату за використання майна, при цьому таке використання презюмується . І якщо протягом дії договору оренди така презумпція є виправданою і випливає з норм законодавства, то після припинення договору оренди така презумпція є помилковою. Так, протягом строку дії договору оренди орендодавцеві для стягнення орендної плати не потрібно доводити фактичне використання майна орендарем і, навпаки, орендар може звільнений від орендної плати чи її розмір може бути істотно зменшений, якщо орендар доведе , що в нього не було можливості користуватися майном чи можливість користування майном істотно зменшилася через обставини, за які він не відповідає (частини четверта та шоста статті 762 ЦК України).

51. Колегія суддів також звертає увагу, що згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність, що передбачено абзацом 2 частини другої статті 20 ГПК України. Але вказані норми не передбачають захист порушеного, невизнаного, оспорюваного права позивача або його інтересу шляхом визнання відсутнім певного права у відповідача. Визнання відсутнім права на стягнення орендної плати у орендодавця є тотожнім за змістом вимогам про визнання у орендаря права на несплату орендної плати. Такі вимоги не можуть бути самостійним предметом спору в господарському суді; суд встановлює чи є у орендодавця право на стягнення орендної плати у спорі про стягнення орендної плати на підставі встановлених судом фактів.

52. У справі, що розглядається, відповідно до укладеного сторонами Договору оренди останній припинив свою дію 31.12.2019 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. Суди попередніх інстанцій вважали, що припинення нарахування орендної плати пов`язано не із закінченням строку Договору, а з моментом підписання сторонами відповідного акту про повернення орендарем предмета оренди; суд першої інстанції дійшов висновку, що орендар не надав доказів на підтвердження передачі майна з оренди (дефектний акт від 03.01.2020 не є таким доказом), а суд апеляційної інстанції позовні вимоги задовольнив, вважаючи, що дефектний акт від 03.01.2020 свідчить про повернення позивачем орендованого майна відповідачу. Відповідач (орендодавець) стверджує, що акт приймання-передачі на момент звернення орендаря до суду (19.06.2020) так і не був підписаний. Орендар стверджує, що він приміщенням не користується з 03.01.2020, оскільки відповідно до умов договору звільнив це приміщення і підготував його для повернення орендодавцю.

53. З посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18), та положення статті 20 ГК України, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач обрав спосіб захисту, який передбачений законом та такий, що є ефективним в розумінні досягнення бажаного для позивача правового результату, право та інтерес якого, як він сам зазначив, порушені. Звертаючись до суду з позовом про визнання відсутнім за відповідачем права на нарахування та стягнення орендної плати за Договором, починаючи з 01.01.2020, позивач прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати, що узгоджується з передбаченим у статті 20 ГК України способом захисту про визнання наявності або відсутності права.

54. Натомість, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає, що у випадку звернення особи з позовною вимогою про визнання відсутнім права на нарахування та стягнення орендної плати за укладеним сторонами договором оренди після спливу строку його дії , провадження у справі за такими вимогами необхідно закривати за відсутності юридичного спору, а не вирішувати питання про задоволення чи відмову у задоволенні цих вимог.

55. Відповідно до частини четвертої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

56. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 303 ГПК України).

57. Отже, вивчивши матеріали касаційних скарг, предмет та підстави позову, фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, заслухавши учасників справи, суд вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до вимог частини четвертої статті 302 ГПК України з огляду на необхідність відступити від висновку щодо застосування статті 16 ЦК України та 20 ГК України, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, з наведених в ухвалі мотивів.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Справу № 903/451/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ексім фуд"</a> до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМП" про визнання відсутнім права на стягнення орендної плати передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Кібенко

Судді І. Кондратова

Л. Стратієнко