Окрема думка

від 23.03.2021 по справі 903/451/20

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Окрема думка суддів К. М. Пількова, Л. І. Рогач

до ухвали Великої Палати Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 903/451/20, провадження № 12-13гс21

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23.03.2021 повернула справу № 903/451/20 колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвалу мотивовано тим, що колегія Касаційного господарського суду не навела ґрунтовних підстав необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, стосовно того, що [з]вертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендодавця на одержання орендної плати. Водночас відповідно до абзацу 2 частини другої статті 20 Господарського кодексу України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача (пункт 59 постанови).

При цьому Велика Палата вказала також на те, що у своїй постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вона знову послалась на свій висновок, викладений у пунктах 58, 59 постанови від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17, та зазначила, що не вбачає підстав для відступлення від нього.

Не погоджуємось з постановленою Великою Палатою Верховного Суду ухвалою. Вважаємо, що у Великої Палати були відсутні підстави повертати справу колегії касаційного суду, адже колегія навела достатні підстави для передання справи на розгляд Великої Палати, з ухвали колегії також випливає, що справа містить виключну правову проблему.

Перш за все, сумнівним видається посилання Великої Палати на власну постанову від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 як на свідчення усталеності висновку, від якого колегія вважала за необхідне відступити.

У справі № 916/1415/19 Велика Палата виходила з того, що між її учасниками фактично існує спір щодо відсутності або наявності права іпотеки зі спірних договорів іпотеки та наявності права іпотеки позивача з договорів іпотеки (підпункт 6.10 зазначеної вище постанови). Велика Палата дійшла висновку, що виходячи з обставин цієї справи належному способу захисту позивача відповідатиме звернення до суду одночасно з вимогами про визнання відсутнім права іпотеки відповідача та про визнання права іпотеки позивача. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень судове рішення про задоволення таких вимог є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей як про припинення права іпотеки відповідача (якщо таке право зареєстроване), так і про право іпотеки позивача (підпункт 6.14).

Отже, йшлося про право іпотеки, яким обтяжується нерухоме майно у відносинах з третіми особами, тобто про речове забезпечувальне право як воно класифікується у доктрині речового права. Позов про визнання цього права, дійсно, є ефективним способом захисту прав іпотекодержателя, оскільки його задоволення є підставою для внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно обтяження.

Натомість, у цій справі № 903/451/20, як у справі № 905/2260/17, йдеться про ефективність вимоги про визнання відсутніми права орендодавця на одержання орендної плати, тобто про визнання не речового права, а права у зобов`язальних правовідносинах. Це істотно відрізняє ці справи від справи № 916/1415/19 і не дозволяє стверджувати, що Велика Палата 19.01.2021 утвердилась у своєму висновку про ефективність такого способу захисту як визнання права (визнання відсутнім права) у зобов`язальних правовідносинах за договором оренди.

В ухвалі колегії, якою справу було передано на розгляд Великої Палати, також наведено низку проблем, які постають перед судами при вирішенні спорів в орендних правовідносинах, а саме стосовно підстав стягнення орендної плати за час, коли орендар не виконує обов`язок з повернення орендодавцю майна з оренди; неустойки у розмірі подвійної орендної плати (частина друга статті 785 Цивільного кодексу України); збитків; підстав для одночасного стягнення цих сум.

Колегія у своїй ухвалі навела достатньо деталізований виклад правової проблеми, яка містить ознаки виключної. При цьому її вирішення було б необхідним для вирішення справи в цілому, а також для вирішення надалі питання про те, чи є необхідним відступ від висновку , викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17. Адже перш ніж вдатись до аналізу питання про ефективний спосіб захисту порушеного права, Велика Палата мала б вирішити питання про те, чи існує у позивача право чи інтерес, про захист якого він просить, і чи мало місце його порушення з боку відповідача.

Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України справа повертається відповідній колегії для розгляду, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду. У цій справі були відсутні підстави для висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою з посиланням на усталеність висновку, від якого колегія касаційного суду вважала за необхідне відступити, а також були підстави для висновку про існування у справі виключної правової проблеми, вирішення якої мало б значення для правозастосовчої практики розгляду цивільних та господарських справ, тому вважаємо, що Велика Палата Верхового Суду мала прийняти справу до розгляду.

Судді К. М. Пільков

Л. І. Рогач