Постанова

від 01.03.2021 по справі 712/9928/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 березня 2021 року

м. Київ

справа № 712/9928/19

провадження № 61-18669св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Центренерго ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року в складі судді Пересунька Я. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року в складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Центренерго (далі - ПАТ Центренерго ) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення недоотриманої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що в період з 01 грудня 2010 року до 29 червня 2019 року позивач працював на посаді юрисконсульта 2-ї категорії відокремленого підрозділу Ременерго (далі - ВП Ременерго ) ПАТ Центренерго .

Звертав увагу на те, що з лютого 2019 року керівник ВП Ременерго ОСОБА_2 почав здійснювати тиск на позивача, вимагаючи звільнитись із займаної посади за власним бажанням, від чого позивач відмовився.

14 березня 2019 року позивач ознайомлений з наказом від 14 березня 2019 року № 69 Про кадрові зміни щодо скорочення його посади юрисконсульта 2-ї категорії у зв`язку із внесенням змін до штатного розпису працівників ВП Ременерго ПАТ Центренерго на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Того ж дня комісією працівників запропоновано позивачу підписати повідомлення від 14 березня 2019 року № 05/211 Про заплановане звільнення й інші документи з переліком посад і професій у ВП Ременерго , ПАТ Центренерго та структурних підрозділах останнього - Вуглегірській, Зміївській та Трипільській ТЕС. Зокрема, було запропоновано посади юрисконсульта 1-ї категорії відділу договірно-правової роботи Департаменту з правових питань апарату управління ПАТ Центренерго (м. Київ) та юрисконсульта 2-ї категорії Вуглегірської ТЕС ПАТ Центренерго м. Світлодарськ Донецької області.

19 березня 2019 року позивач повідомив роботодавця про те, що переведення працівника всередині підприємства в іншу місцевість не обумовлено його трудовим договором і відповідно до статті 32 КЗпП України і є істотною зміною умов праці. З огляду на сімейні обставини та відсутність житла в м. Києві та м. Світлодарську - він не може дати свою згоду на таке переведення.

14 травня 2019 року позивач подав заяву роботодавцю про надання невикористаної відпустки тривалістю 14 календарних днів і наказом по ВП Ременерго від 14 травня 2019 року таку відпустку було надано. Перебуваючи у відпустці, позивач захворів і з 24 травня по 10 червня 2019 року проходив стаціонарне лікування в медичному закладі, а тому 10 червня 2019 року звернувся до відповідача із заявою надати невикористану відпустку терміном 5 календарних дні - з 11 по 15 червня 2019 року із наступним звільненням, що відповідає положенню пункту 1 частини другої статті 11 Закону України Про відпустки .

Наказом по ВП Ременерго Про продовження відпустки від 10 червня 2019 року № 153-к йому було надано відпустку тривалістю 5 календарних днів з 11 до 15 червня 2019 року.

Листом від 13 червня 2019 року відповідач повідомив його про те, що звільнення відбудеться 18 червня 2019 року. Водночас на його адресу надійшов лист профспілкового комітету від 10 червня 2019 року № 462 із запрошенням на засідання цього комітету на 14 червня 2019 року, 10 год 00 хв, але оскільки він хворів та не зміг прибути.

24 червня 2019 року після закриття листка непрацездатності позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою про надання невикористаної відпустки терміном 4 календарних дні з 25 червня 2019 року по 28 червня 2019 року з подальшим звільненням з 28 червня 2019 року, але жодної відповіді не отримав.

28 червня 2019 року позивач прибув до ВП Ременерго о 16 год 00 хв з метою отримати копію наказу про звільнення, трудову книжку та інші документи, але охорона повідомила, що підприємство не працює, оскільки 28 червня 2019 року - святковий (неробочий) день і нікого з адміністрації не буде до 30 червня 2019 року.

30 червня 2019 року позивач звернувся електронним листом на електронну адресу ПАТ Центренерго , в якому просив надати достовірну інформацію щодо його працевлаштування з 01 липня 2019 року, але станом на 8 год 00 хв 01 липня 2019 року відповіді не отримав.

01 липня 2019 року о 14 год 50 хв він отримав у відділі кадрів ВП Ременерго копію наказу по ВП Ременерго ПАТ Центренерго № 167-к Про припинення трудового договору від 29 червня 2019 року щодо звільнення ОСОБА_1 з посади юрисконсульта 2-ї категорії за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України за скороченням чисельності штату працівників, трудову книжку, копію трудової книжки; копію наказу по ВП Ременерго ПАТ Центренерго Про продовження відпустки від 10 червня 2019 року з 11 до 15 червня 2019 року; копію наказу Про продовження відпустки від 25 червня 2019 року - з 25 по 29 червня 2019 року; довідку від 0 1 липня 2019 року про середньомісячну заробітну плату на ім`я ОСОБА_1 ; листок про нарахування та виплату заробітної плати за червень 2019 року від 01 липня 2019 року.

На думку позивача, видача наказу про звільнення у вихідний день 29 червня 2019 року є порушенням положень КЗпП України. Фактично останній робочий день припадав на 28 червня 2019 року, а тому, на думку позивача, роботодавець мав організувати роботу та звільнити його й провести всі належні дії для повного розрахунку в день звільнення.

Крім того, позивач вважав, що насправді жодних змін в організації роботи по ВП Ременерго ПАТ Центренерго не відбулось, оскільки скоротили лише його посаду юрисконсульта, поклавши виконання його обов`язків дистанційно на юридичну службу ПАТ Центренерго (м. Київ).

Позивач також звертав увагу на те, що роботодавець при попередженні про майбутнє звільнення запропонував йому роботу, не обумовлену трудовим договором, оскільки при прийнятті на роботу останній писав заяву прийняти на роботу юрисконсультом. Знаючи про те, що у позивача на утриманні дружина-інвалід 2 групи, син студент магістратури денної форми навчання, роботодавець запропонував роботу в структурних підрозділах ПАТ Центренерго в інших містах України, розуміючи, що позивач не зможе погодитись на таку роботу . Не враховано відповідачем і тієї обставини, що позивач має 32 роки загального юридичного стажу, з яких на підприємстві відповідача більше 15 років, тобто, він є працівником з високим рівнем кваліфікації, і як учасник бойових дій в Афганістані та особа передпенсійного віку має переважне право на залишення на роботі на займаній посаді.Крім того, роботодавець звільнив його із займаної посади фактично без згоди первинної профспілкової організації, членом якої був позивач.

У порушення норм КЗпП України, відповідач не повністю виплатив належні позивачу грошові кошти при звільненні (заборгованість становить 1 050,52 грн), не видав довідку про роботу на підприємстві із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи й розміру заробітної плати, а частковий розрахунок при звільненні надійшов 01 липня 2019 року після 17 год 00 хв. Позивач зазначав також, що відповідач із запізненням організував передачу листків непрацездатності позивача до Фонду соціального страхування, що призвело до затримки виплати грошових коштів Фондом.

ОСОБА_1 вказував, що його незаконне звільнення призвело також до змін в організації його життя та завдало моральної шкоди, розмір якої він оцінює в 44 123,00 грн.

Посилаючись на наведене, позивач, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив визнати незаконним його звільнення з посади юрисконсульта ПАТ Центренерго в особі ВП Ременерго у зв`язку зі скороченням чисельності штату працівників за пунктом 1 частини першою статті 40 КЗпП України та скасувати наказ по ВП Ременерго ПАТ Центренерго від 29 червня 2019 року № 167-к Про припинення трудового договору (контракту) ; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 36 768,20 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 48 днів в розмірі 25 212,28 грн, а також заборгованість з заробітної пати, що існувала на день звільнення за період з 29 липня до 01 серпня 2019 року в розмірі 1050,59 грн та відшкодування моральної шкоди в розмірі 44 123,27 грн, а всього - 107 154,27 грн.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем дотримано встановлену трудовим законодавством процедуру звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України , вчасно проведено розрахунок при звільненні та видано всі необхідні документи.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Колегія суддів погодилась із висновком суду першої інстанції, що відповідачем дотримано процедуру звільнення з роботи позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України , з урахуванням вимог статей 43, 49-2 КЗпП України та статті 39 Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності .

При цьому судом встановлено, що профспілковий комітет ВП Ременерго ПАТ Центренерго на виконання ухвали Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 травня 2020 року на засіданні профкому 12 червня 2020 року надав згоду на звільнення ОСОБА_1 з посади юрисконсульта 2 підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він не отримував повідомлення про дату та час засідання профспілкового комітету, відхилені апеляційним судом, оскільки спростовуються листом позивача до профспілкової організації ВП Ременерго від 26 травня 2020, зі змісту якого зрозуміло, що позивач знав про те, що 12 червня 2020 року о 10 год. 00 хв. відбудеться засідання профспілкового комітету на виконання ухвали суду першої інстанції.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що жодних змін в організації виробництва і праці у відповідача не відбулось, на думку апеляційного суду, спростовуються матеріалами справи, зокрема, витягом з протоколу засідання Дирекції ПАТ Центренерго від 11 березня 2019 року № 12/2019; наказами по ВП Ременерго ПАТ Центренерго від 14 березня 2019 року № 68, № 69.

Посилання заявника на те, що під час його звільнення відповідачем не дотримано вимоги статей 49-2 та 42 КЗпП України щодо порядку вивільнення працівників та переважного права позивача на залишення на роботі з урахуванням кваліфікації, досвіду роботи, сімейного стану, статусу учасника бойових дій, часу, який залишився для досягнення позивачем пенсійного віку, визнані апеляційним судом безпідставними, оскільки в штатному розписі ВП Ременерго ПАТ Центренерго скорочено посаду юрисконсульта 2 категорії, яку обіймав позивач. Доказів скорочення інших посад та вивільнення інших працівників у ВП Ременерго , перед якими позивач мав би переважне право на залишення на роботі, матеріали справи не містять. Відповідачем дотримано вимоги статті 49-2 КЗпП України та неодноразово запропоновано позивачу інші посади у структурних підрозділах ПАТ Центренерго , однак, позивач відмовився від роботи на запропонованих посадах.

Доказів про наявність інших вакантних посад, які не були запропоновані позивачу, зокрема, начальника виробництва, інженера з ремонту, про що ОСОБА_1 вказує в апеляційній скарзі, матеріали справи не містять.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він фактично звільнений 27 червня 2019 року, перебуваючи у щорічній відпустці, також визнані апеляційним судом необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Оскільки відповідач правомірно видав у робочий день 27 червня 2019 року наказ про звільнення позивача з роботи з 29 червня 2019 року, та провів розрахунок і видав трудову книжку у перший робочий день підприємства 01 липня 2019 року.

Із виписки з рахунку, наданої позивачем, вбачається, що 01 липня 2019 року на його рахунок надійшла заробітна плата в розмірі 27 842,19 грн, що співпадає із сумою розрахункових коштів, визначених відповідачем при звільненні ОСОБА_1 , а тому посилання заявника на те, що розрахунок при звільненні відповідачем було проведено 15 серпня 2019 року, відхилені апеляційним судом, оскільки суперечать наявним у матеріалах справи доказам.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги повністю.

Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає, що апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 711/6670/16 та від 30 січня 2018 року у справі № 760/18557/15.

Крім того, заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: судами не досліджено зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилені клопотання про витребування доказів, залучення до участі у справі третіх осіб, крім того посилається, що порушено порядок розгляду заяви про відвід судді.

Звертає увагу на те, що насправді на підприємстві не відбулось скорочення штату, а скорочено лише посаду, яку займав позивач, оскільки він відмовився звільнятись за власним бажанням.

Стверджує, що після попередження про наступне вивільнення на підприємстві стали вакантними декілька посад, які позивач міг зайняти, зокрема, посада начальника виробництва, інженера з ремонту. Проте зазначені посади не були запропоновані позивачу.

На думку заявника, він звільнений 29 червня 2019 року у вихідний день, що є порушенням вимог трудового законодавства.

Вказує на те, що судом першої інстанції не було розглянуто його заяву від 01 червня 2020 року про ухвалення додаткового рішення.

Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 до Верховного Суду від інших учасників справи не надходило.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано із Соснівського районного суду м. Черкасиматеріали вищезазначеної цивільної справи № 712/9928/19, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказу по ВП Ременерго ПАТ Центренерго від 01 грудня 2010 року № 171-к ОСОБА_1 переведено на посаду юрисконсульта 2 категорії з 01 грудня 2010 року.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Дирекції ПАТ Центренерго від 11 березня 2019 року № 12/2019, вирішено затвердити організаційну структуру Ременерго та перелік змін у штатному розписі працівників цього структурного підрозділу ПАТ Центренерго .

Листом від 13 березня 2019 року ПАТ Центренерго повідомило директора ВП Ременерго про те, що на засіданні Дирекції ПАТ Центренерго від 11 березня 2019 року (протокол № 12/2019) прийнято рішення Затвердити організаційну структуру Ременерго ПАТ Центренерго та перелік змін у штатному розписі працівників Ременерго ПАТ Центренерго , відповідно до яких із штатного розпису виводиться посада юрисконсульта 2 категорії.

Згідно з наказом по ВП Ременерго ПАТ Центренерго від 14 березня 2019 року № 68 введено в дію з 14 березня 2019 року перелік змін у штатному розписі працівників Ременерго ПАТ Центренерго .

Наказом по ВП Ременерго ПАТ Центренерго від 14 березня 2019 року № 69 згідно внесених змін до штатного розпису працівників скорочено посаду юрисконсульта 2 категорії, доручено до 15 березня 2019 року попередити працівника, який підлягає звільненню за скороченням штату, про наступне звільнення; подати на розгляд первинної профспілкової організації подання щодо одержання згоди на розірвання трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України , якщо працівник відмовився від переведення на запропоновані посади; забезпечити переведення працівника, посада якого скорочується, на іншу запропоновану роботу в товаристві у строки, передбачені чинним законодавством; провести звільнення працівника відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у встановлені законодавством строки; головному бухгалтеру при звільненні працівника, який відмовився від переведення на іншу посаду, провести виплату вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

14 березня 2019 року ОСОБА_1 отримав письмове повідомлення Про заплановане вивільнення з 15 травня 2019 року, про що свідчить його особистий підпис. У цьому ж повідомленні йому було запропоновано вакантну посаду юрисконсульта 1 категорії в апараті управління ПАТ Центренерго (м. Київ) з посадовим окладом в розмірі 13 764,0 грн та юрисконсульта 2 кататегорії Вуглегірської ТЕС з посадовим окладом 11 470,00 грн.

Цього ж дня ОСОБА_1 ознайомився із запропонованими йому вакантними посадами на Зміївській ТЕС ПАТ Центренерго , Трипільській ТЕС ПАТ Центренерго , апараті управління ПАТ Центренерго (м. Київ), ВП Ременерго ПАТ Центренерго , наявними станом на 13 березня 2019 року, серед яких були посади, які він міг займати.

20 березня 2019 року ВП Ременерго ПАТ Центренерго запропонувало позивачу вакантні посади в структурних підрозділах ПАТ Центренерго , серед яких була, зокрема, посада сторожа дільниці транспортного забезпечення та охорони ВП Ременерго із посадовим окладом 3 888,00 грн, від яких ОСОБА_1 відмовився.

27 березня 2019 року позивачу під особистий підпис запропоновано список вакантних посад у Вуглегірській ТЕС, серед яких, зокрема, посади юрисконсульта 2 категорії, охоронника 4 розряду, прибиральника виробничих приміщень чи прибиральника службових приміщень; у Зміївській ТЕС: прибиральник службових приміщень, охоронник 3 розряду, підсобний робітник; у Трипільській ТЕС: комірник, прибиральник, охоронник; у ВП Ременерго - сторож.

09 квітня 2019 року позивачу під його підпис пропонувались посади у Вуглегірській ТЕС: юрисконсульта 2 категорії, охоронника 4 розряду, прибиральника виробничих приміщень; в Зміївській ТЕС: прибиральник службових приміщень, охоронник 3 розряду; в Трипільскій ТЕС: комірник, прибиральник 2 посади, охоронник 3 розряду; в ВП Ременерго посад, які міг обійняти позивач немає.

20 квітня 2019 року позивачу пропонували посади на Вуглегірській ТЕС: юрисконсульт 2 категорії, охоронник 4 розряду, 2 посади прибиральника; на Зміївській ТЕС: прибиральник, охоронник 3 розряду, підсобний робітник; на Трипільській ТЕС: 2 посади прибиральника, охоронник 3 розряду.

22 квітня 2019 року позивачу пропонувались посади на ВП Ременерго посад, які міг обійняти позивач немає, на Вуглегірській ТЕС: посада юрисконсульта категорії, охоронник 4 розряду, прибиральник; на Трипільській ТЕС: 2 посади прибиральника, охоронник 3 розряду.

16 травня 2019 року позивачу пропонувались посади на Зміївській ТЕС: прибиральник, охоронник 3 розряду, підсобний робітник.

Відповідно до акта, складеного 13 травня 2019 року комісією ВП Ременерго

ПАТ Центренерго , ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з вакантними посадами по ВП Ременерго , Трипільській ТЕС, Зміївській ТЕС, Вуглегірській ТЕС.

Згідно з наказом по ВП Ременерго від 14 травня 2019 року № 787 позивачу надано щорічну відпустку на період із 15 травня 2019 року до 28 травня 2019 року тривалістю 14 календарних днів.

Відповідно до листка непрацездатності, у період із 24 травня 2019 року до 10 червня 2019 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному.

Наказом по ВП Ременерго від 10 червня 2019 року № 153-к ОСОБА_1 продовжено перебування у щорічній відпустці на 5 календарних днів з 11 червня 2019 року до 15 червня 2019 року у зв`язку з хворобою.

Листом від 13 червня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що його звільнення відбудеться 18 червня 2019 року у зв`язку з тим, що дата розірвання трудового договору збігається з вихідним днем 15 червня 2019 року.

14 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій повідомив про продовження лікування, на підтвердження чого надав листок непрацездатності про лікування з 12 червня 2019 року до 24 червня 2019 року.

Наказом по ВП Ременерго від 25 червня 2019 року № 161-к продовжено ОСОБА_1 термін перебування у щорічній відпустці на 4 календарних дні з 25 червня 2019 року до 29 червня 2019 року у зв`язку з хворобою.

Наказом по ВП Ременерго від 27 червня 2019 року № 167-к позивача звільнено з 29 червня 2019 року з посади юрисконсульта 2 категорії за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

01 липня 2019 року ОСОБА_1 отримав копію наказу про звільнення, трудову книжку, а також повний розрахунок при звільненні.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП Українивизначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 , частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП Українироботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України , суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

За змістом статті 42 КЗпП Україниколо працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду.

Відповідно до статті 43 КЗпП Українирозірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1, 2-5, 7 частини першої статті 40 і пунктами 2 і 3 статті

41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог трудового законодавства, оскільки на підприємстві відбулись зміни в штатному розписі працівників Ременерго ПАТ Центренерго , відповідно до яких зі штатного розпису виведено посаду юрисконсульта 2 категорії, яку займав позивач, що відповідає положенням частини першої статті 40 КЗпП України . З моменту попередження позивача про наступне вивільнення та до моменту звільнення роботодавцем неодноразово позивачу були запропоновані всі вакантні на підприємстві посади, від яких позивач відмовився, а отже, порушень статті 49-2 КЗпП України не встановлено.

При цьому суд першої інстанції, на виконання вимог частини дев`ятої

статті 43 КЗпП України, зупинив провадження в справі та отримав згоду профспілкового органу на звільнення позивача.

Доводи касаційної скарги про те, що насправді на підприємстві не відбулось скорочення штату, а скорочено лише посаду, яку займав позивач, оскільки він відмовився звільнятись за власним бажанням, є безпідставними, оскільки суд не може втручатись в господарську діяльність підприємства, який сам формує штатний розпис, суд лише перевіряє дотримання роботодавцем процедури звільнення працівника. Враховуючи встановлені судами обставини, процедура звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України була дотримана відповідачем. Зазначені вище обставини не спростовані позивачем під час розгляд справи судом першої інстанції, апеляційного перегляду, не містить доводів на спростування цих обставин також і касаційна карга позивача.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про необхідність застосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 711/6670/16 та від 30 січня 2018 року у справі № 760/18557/15,оскільки ці висновки зроблені за інших фактичних обставин, адже у справі № 711/6670/16 позивач звільнений з посади адміністратора системи у зв`язку із втратою довіри (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України), а в справі № 760/18557/15 позов пред`явлено у зв`язку із порушенням, на його думку позивача, роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України .

Посилання заявника на те, що після попередження про наступне вивільнення на підприємстві стали вакантними декілька посад, які позивач міг зайняти, не знайшло свого підтвердження, оскільки доказів про наявність інших вакантних посад, які не були запропоновані позивачу, зокрема, начальника виробництва, інженера з ремонту, матеріали справи не містять.

Доводи касаційної скарги про те, що позивача неправомірно звільнено у вихідний день є безпідставними, оскільки наказом по ВП Ременерго від 25 червня

2019 року № 161-к продовжено ОСОБА_1 термін перебування у щорічній відпустці на 4 календарних дні з 25 червня 2019 року до 29 червня 2019 року у зв`язку з хворобою. Таким чином, відповідач видав у робочий день 27 червня

2019 року наказ про звільнення позивача з роботи з 29 червня 2019 року, та провів розрахунок і видав трудову книжку у перший робочий день підприємства 01 липня 2019 року. Зазначене узгоджується з частиною першою статті 3 Закону України Про відпустки , відповідно до якої за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Імперативної норми яка б забороняла роботодавцю звільнити працівника в останній день відпустки, якщо цей день є вихідним, немає.

Посилання заявника на неврахування роботодавцем його переважного права на залишення на роботі, є безпідставними, оскільки зі штатного розпису виведено посаду юрисконсульта 2 категорії, яку займав лише позивач, інших працівників, які займають таку ж посаду на підприємстві не було. У такому випадку положення статті 42 КЗпП України не застосовуються.

Твердження скаржника, що судом першої інстанції не було розглянуто його заяву від 01 червня 2020 року, спростовуються листом Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 червня 2020 року.

Посилання заявника на те, що судом першої інстанції безпідставно розглянуто його процесуальну заяву від 01 червня 2020 року листом, а не в порядку передбаченому статтею 270 ЦПК України, відхиляються Верховним Судом, оскільки зводяться до неправильного тлумачення позивачем норм зазначеної вище норми процесуального закону. Так, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення. Оскільки заява позивача від 01 червня 2020 року надійшла до суду першої інстанції 02 червня 2020 року, а рішення ухвалено судом першої інстанції 07 липня 2020 року, підстави для ухвалення додаткового рішення у цій справі станом на 02 червня 2020 року були відсутні.

Посилання заявника на порушення судом першої інстанції його права на захист, у зв`язку із залишенням без задоволення його клопотання від 01 липня 2020 року про ознайомлення із матеріалами справи, є безпідставними, оскільки позивачем не надано доказів, що суд першої інстанції першкоджав позивачу ознайомитись з матеріалами справи.

Посилання заявника щодо інших порушень судом першої інстанції норм процесуального права були предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, оскільки апеляційна скарга містила аналогійні аргументи позивача, які були обґрунтовано відхиленні судом апеляційної інстанції.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача з судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine), рішення від 10 лютого 2010 року).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 24 листопада 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик