Постанова

від 04.03.2021 по справі 2-о-150/09

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 березня 2021 року

м. Київ

справа № 2-о-150/09

провадження № 61-18253св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

заявниця - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - прокурор Голопристанського району Херсонської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бондарчука Віталія Олександровича на постанову Херсонського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Базіль Л. В., Бугрика В. В., Ігнатенко П. Я.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2009 року ОСОБА_1 , заінтересована особа - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Херсонській області ), звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання її батьків на території України до 24 серпня 1991 року.

Заява мотивована тим, що відповідно до Угоди між Урядом СРСР та Урядом Соціалістичної Республіки В`єтнам про направлення і прийняття в`єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організаціях СРСР від 02 квітня 1981 року (далі - Міжурядова угода) батьки заявниці: батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_3 , у період з 1989 року до 1992 року працювали на території України. Після закінчення строку дії Міжурядової угоди та звільнення з роботи її батьки залишилися проживати в гуртожитку у м. Херсоні. У 2000 році батьки виїхали до В`єтнаму, а вона залишилася проживати на території України у м. Херсоні, оскільки мала постійну роботу та місце проживання у гуртожитку. Встановлення факту проживання батьків на території України до 24 серпня 1991 року необхідно їй для отримання громадянства за територіальною ознакою відповідно до статті 8 Закону України Про громадянство України .

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської від 29 липня 2009 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на території України до 24 серпня 1991 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю заявником обставин, на які вона посилалася, обґрунтовуючи свою заяву.

Не погодившись із зазначеним рішенням, прокурор Голопристанського району Херсонської області у січні 2011 року подав апеляційну скаргу на рішення Голопристанського районного суду Херсонської від 29 липня 2009 року.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року рішення Голопристанського районного суду Херсонської від 29 липня 2009 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні заяви.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що батьки заявниці знаходилися на території України відповідно до умов Міжурядової угоди, а тому вони проживали на території України тимчасово на період роботи, а не постійно. Докази, які б вказували на постійність проживання батьків заявниці на території України до 24 серпня 1991 року у матеріалах справи відсутні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бондарчук В. О. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до статті 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні єдиною умовою постійного проживання особи в Україні є проживання на цій території більше шести місяців на рік. Умов щодо підстав проживання, громадянства, правового статусу чи мотивів проживання закон не встановлює. Апеляційний суд не взяв до уваги того факту, що батьки заявниці працювали на території України з 1989 року до 1992 року на підставі Міжурядової угоди, а надалі постійно поживали на території України до 2000 року. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано поновив прокурору строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та не надав оцінки правомірності звернення прокурора із апеляційною скаргою в інтересах Відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Херсонській області.

У листопаді 2019 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заступник прокурора Херсонської області просив касаційну скаргу заявника залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у жовтні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Тхай Бінь Соціалістичної Республіки В`єтнам. ЇЇ батьками є: мати - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_2 .

Згідно з довідками Відкритого акціонерного товариства Каховка від 14 березня 2004 року № 302, Відкритого акціонерного товариства Херсонський бавовняний комбінат від 23 січня 2008 року № 80, батьки заявниці прибули на територію Української РСР з Республіки В`єтнам відповідно до Міжурядової угоди від 02 квітня 1981 року та працювали на підприємствах з 1989 року до 1992 року (а. с. 5-11).

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 234 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Верховний Суд зауважує, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Частиною першою статті 256 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) визначено перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, він є невичерпний і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України Про громадянство України громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України Про громадянство України (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України Про громадянство України особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України Про правонаступництво України , або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ Про громадянство України (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 234 ЦПК України 2004 року та залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Згідно з підпунктами а , в пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується: громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті а цього пункту; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття та виховувалися в державних дитячих закладах України.

Пунктом 44 Порядку передбачено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України Про правонаступництво України , або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 9 Закону України Про громадянство України безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.

Статтею 1 Закону України Про громадянство України визначено, що безперервне проживання на території України - проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів; проживання на території України на законних підставах - це проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.

Розширене тлумачення цих понять та переліку умов, за яких можливе встановлення факту безперервного проживання та прийняття до громадянства України, законом не передбачено.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 199/8389/18 (провадження № 61-11193св19), від 25 березня 2020 року у справі № 314/588/17 (провадження № 61-7565св18), від 29 жовтня 2020 року у справі № 484/1856/19 (провадження № 61-18116св19).

Відмовляючи у задоволенні заяви, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що надані заявником докази не підтверджують факту постійного проживання її батьків на території України станом на 24 серпня 1991 року. Тимчасове проживання батьків заявниці на території України у період їхньої роботи не є підставою для задоволення заяви. Докази, які надала заявниця, не є безспірними доказами підтвердження факту, який вона просить встановити.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 чинної редакції ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Щодо доводів касаційної скарги про відсутність повноважень прокурора на подання апеляційної скарги в інтересах Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Херсонській області, Верховний Суд зазначає таке.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України Про прокуратуру .

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 121 Конституції України (у редакції, чинній на час подання прокурором апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції) прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до частини першої статті 36-1 Закону України Про прокуратуру (у редакції, чинній на час подання прокурором апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції) представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Формами представництва є, зокрема, внесення прокурором апеляційної скарги.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України 2004 року, чинного на момент подання апеляційної скарги, має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу.

Звернувшись із апеляційною скаргою прокурор на виконання вимог частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року, статті 36-1 Закону України Про прокуратуру навів підстави для представництва інтересів держави та зазначив у чому, на його погляд, полягає порушення цих інтересів.

Ураховуючи наведене, а також те, що представник Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області підтримала викладені у апеляційній скарзі аргументи прокурора, поданої в інтересах зазначеного органу в судовому засіданні, посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції за відсутності процесуальних повноважень прокурора безпідставно відкрив апеляційне провадження, є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності підстав для поновлення прокурору строку на апеляційне оскарження не заслуговують на увагу.

Апеляційний суд на підставі статті 297 ЦПК України 2004 року, надаючи оцінку доводам заявника щодо поважності пропуску такого строку, виходив із поважності причини пропуску строку і вважав, що він підлягає поновленню. Апеляційний суд врахував, що прокурор Голопристанського району Херсонської області не брав участі у розгляді цієї справи та про наявність оскаржуваного рішення дізнався під час виконання завдання та перевірки інформації щодо законності отримання громадянами В`єтнаму громадянства України.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бондарчука Віталія Олександровича залишити без задоволення.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний