Постанова

від 04.03.2021 по справі 761/42255/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/42255/17 Головуючий 1 інстанція- Волошин В.О.

Провадження № 22-ц/824/3878/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

04 березня 2021 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Мережко М.В., Верланова С.М.,

за участю секретаря Малашевського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 03 грудня 2020 року за заявою ОСОБА_1 про виправлення помилки у виконавчому листі та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма АМК LTD про стягнення боргу за договором позики,-

в с т а н о в и в:

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 03 грудня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення помилки та поновлення строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2-3172/09, виданого 06 грудня 2019 року Шевченківським районним судом м.Києва, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики у розмірі 7113230 грн.

Не погоджуючись із ухвалою, стягувач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким його заяву задоволити, посилаючись на неповне та неправильне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неповне і необ`єктивне дослідження доказів, порушення судом норм процесуального права.

Скарга мотивована хибністю висновків суду про відсутність підстав для виправлення помилки у виконавчому листі і поновлення строку пред`явлення листа до виконання. Суд не врахував, що датою початку дії виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_2 є не дата рішення апеляційного суду 22 березня 2012 року, а 05 липня 2012 року, тобто дата постановлення ВССУ ухвали про залишення без змін рішення Апеляційного суду м.Києва від 22 березня 2012 року і відповідно дата скасування заходів зупинення виконання цього рішення і як наслідок дата набуття чинності виконавчим листом. В період із 22 березня 2012 року по 05 липня 2012 року справа була витребувана до ВССУ і він не мав можливості отримати цей виконачий лист і пред`явити його до виконання. Суд не звернув уваги, що предстаник стягувача 03 серпня 2012 року отримала виконавчий лист про стягнення боргу із солідарного боржника ТОВ ВКФ АМК LTD , за яким було відкрите виконавче провадження № 33782108, а тому з урахуванням листа Шевченківського районного суду

- 2 -

м.Києва від 23 грудня 2019 року про отримання представником стягувача двох виконавчих листів по кількості відповідачів у справі, він був переконаний в отриманні виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_2 у серпні 2012 року і як наслідок не вважав за доцільне і потрібне звертатися за його отриманням до суду до постановлення ухвали Шевченківського районного суду м.Києва від 29 липня 2019 року, згідно якої виконачий лист ніколи не видавався. Наведені обставини є поважними причинами для поновлення строку, оскільки не залежали від його волі, а тому суд прийшов до невірного висновку, що ці обставини є нововияленими. Посилання суду на ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 29 липня 2019 року, якою відмовлено у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, про який йдеться у заяві від 03 січня 2020 року є помилковими, оскільки в іншій справі вирішувалося питання видачі дубліката іншого виконавчого листа, який як встановлено не видавався. Суд залишив поза увагою, що відмова у задоволенні заяви не захищає його права як стягувача і унеможливлює виконання судового рішення про стягнення боргу із обох боржників, що суперечить ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішенням ЄСПЛ, за якими виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Боржник ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні заяви стягувача про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати ухвалу Шевченківськогорайонного суду м.Києва від 03 грудня 2020 року як незаконну.

Представник боржника ОСОБА_2 адвокат Дячок І.О. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судової ухвали та відсутність підстав для її скасування.

Інший учасник ТОВ Виробничо-комерційна фірма АМК LTD належни чином повідомлявся про розгляд справи, до суду не з`явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у поновленні строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що стягувач не довів поважності причин пропуску цього строку, зокрема не надав належних та допустимих доказів про наявність об`єктивних обставин, які перешкоджали своєчасному вчиненню процесуальної дії - поданню виконавчого листа до виконання.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно положень ч.1 ст.433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Аналогічні положення містить ч.6 ст.12 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року (чинний на час звернення стягувача із даною заявою до суду) згідно якої стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до

- 3 -

виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 24 квітня 2009 року у даній справі № 2-3172/09 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ Виробничо-комерційна фірма АМК LTD про стягнення боргу за договором позики.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 22 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2012 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 24 квітня 2009 року скасовано і ухвалено нове про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 і ТОВ Виробничо-комерційна фірма АМК LTD на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 7111500 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Згідно ч.2 ст.18 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року (чинний на момент ухвалення рішення апеляційним судом) у разі якщо рішення ухвалено проти кількох відповідачів, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Отже, на підставі рішення Апеляційного суду м.Києва від 22 березня 2012 року мало бути видано два виконавчих листи, оскільки рішення ухвалено проти двох відповідачів (боржників).

03 серпня 2012 року Шевченківським районним судом м.Києвавидано виконавчий лист на виконання рішення Апеляційного суду м.Києва від 22 березня 2012 року про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 з одного із солідарних боржників - ТОВ Виробничо-комерційна фірма АМК LTD .

15 серпня 2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в м.Києві Бялим М.Г. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа № 2-3172/09, виданого 03 серпня 2012 року Апеляційним судом м.Києва про стягнення боргу у розмірі 7113230 грн. з ТОВ Виробничо-комерційна фірма АМК LTD на користь ОСОБА_1

23 грудня 2015 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у м. Києві Бялим М.Г. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України Про виконавче провадження , так як в ході проведених виконавчих дій майна боржника не яке можливо звернути стягнення не розшукано; в ході примусового виконання виконавчого документа стягнуто шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог - 533738 50 грн., залишок боргу по виконавчому документу становить 6579491,50 грн.

Згідно копії листа відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у м.Києві від 23 грудня 2015 року № 84/1 на адресу ОСОБА_1 було направлено постанову державного виконавця про повернення документа стягувачеві від 23 грудня 2015 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 13 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 листопада 2018 року та постановою Верховного Суду від 04 березня 2019 року, видано дублікат виконавчого документа, виданого Апеляційним судом м.Києва у справі № 2-3172/09 про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 з одного із солідарних боржнииків - ТОВ Виробничо-комерційна фірма АМК LTD .

Також судом встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 29 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07

- 4 -

листопада 2019 року, відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання у цивільній справі № 2-3172/09 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ Виробничо-комерційна фірма AMK LTD про стягнення грошових коштів.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що згідно рішення Апеляційного суду м.Києва від 22 березня 2012 рокуОСОБА_2 і ТОВ Виробничо-комерційна фірма AMK LTD є солідарними боржниками перед заявником, який отримав та передав на виконання виконавчий лист, де боржником є ТОВ Виробничо-комерційна фірма AMK LTD , за яким було відкрите виконаче провадження, а 23 грудня 2015 року виконавчий лист повернутий стягувачу.

Цими ж рішеннями встановлено, що стягувач ОСОБА_1 не звертався до суду із заявою про видачу виконавчого листа, де боржником є ОСОБА_2 , і такий виконавчий лист судом не видавався.

Згідно приписів ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній чи адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Виконавчий лист про стягнення коштів на користь ОСОБА_1 із солідарного боржника ОСОБА_2 отримано стягувачем ОСОБА_1 за заявою останнього лише 06 грудня 2019 року (т.5 а.с.139).

Як вище вказувалося ст.21 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року (був чинним на час ухвалення апеляційним судом рішення від 22 березня 2012 року) передбачала пред`явлення виконавчих листів до виконання протягом одного року.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України Про виконавче провадження , ст.12 якого встановлено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років.

Згідно з пунктом 5 Розділу ХІІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону від 05 жовтня 2016 року виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

При цьому, тлумачення п.5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про виконавче провадження , який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, свідчить про те, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Для цього п.5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм Закону від 02 червня 2016 року до виконавчих документів, пред`явлення до виконання за якими сплив на час набрання ним чинності (правова позиція Верховного Суду у постанові від 10 червня 2020 року у справі № 522/11429/13-ц та у постанові від 18 травня 2020 року у справі №2-9/11).

За таких обставин, з огляду на те, що стягувач ОСОБА_1 отримав виконавчий лист щодо стягнення боргу із солідарного боржника ОСОБА_2 06 грудня 2019 року та подав заяву про поновлення строку для пред`явлення даного виконавчого листа до виконання 14 січня 2020 року, тобто майже через сім років після закінчення строку пред`явлення цього виконавчого листа до виконання та з урахуванням недоведеності стягувачем поважності причин пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні заяви про поновлення такого строку.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо поважності причин пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки його предстаник 03 серпня 2012 року отримала виконавчий лист про стягнення боргу із солідарного боржника ТОВ ВКФ АМК LTD , за яким було відкрите виконавче провадження № 33782108, а тому з

- 5 -

урахуванням листа Шевченківського районного суду м.Києва від 23 грудня 2019 року про отримання представником стягувача двох виконавчих листів по кількості відповідачів у справі, він був переконаний в отриманні виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_2 у серпні 2012 року і як наслідок не вважав за доцільне і потрібне звертатися за його отриманням до суду до постановлення ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року, згідно якої виконачий лист ніколи не видавався, що є поважними причинами, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

Аналіз змісту ч.1 ст.433 ЦПК України, яка передбачає можливість поновлення пропущеного з поважних причин строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, дає підстави для висновку, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для стягувача отримати та подати у встановлений законом строк виконавчий документ до примусового виконання.

Перелік причин, які слід вважати поважними, законодавцем не зазначено, а тому суд відповідно до ст.89 ЦПК дає оцінку поважності причин за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому посилання скаржника на те, що він був переконаний в отриманні виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_2 у серпні 2012 року і як наслідок не вважав за доцільне і потрібне звертатися за його отриманням непереконливі.

По-перше, заява стягувача ОСОБА_1 , про видачу виконавчого листа у відношенні боржника ОСОБА_2 та його отримання у справі відсутня, як і відсутня заява стягувача про направлення такого виконавчого листа на примусове виконання до ДВС.

По-друге, такі доводи є непереконливими, оскільки із серпня 2012 року рішення суду ОСОБА_2 не виконувалося і борг не повертався, а відтак заявник об`єктивно був обізнаний про даний факт.

По-третє, така поведінка стягувача підтверджує невжиття ним заходів, які б мали призвести до обізнаності та своєчасного отримання відповідної інформації стосовно стану виконавчого провадження. При цьому колегія суддів враховує, що як відповідно до ст.11 1 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року, так і згідно ст.19 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року стягувач як сторона виконавчого провадження наділений широким колом повноважень щодо контролю за діями виконавця, в тому числі має право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

З матеріалів справи вбачається, що стягувачем ОСОБА_1 не використано свого права, передбаченого вимогами Закону, як сторони виконавчого провадження, в тому числі на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця тощо, що у свою чергу свідчить про недобросовісне користування стягувачем своїми правами та на переконання колегії суддів свідчить про недобросовісне відношення заявника до забезпечення своїх прав як стягувача та виконання обов`язків як сторони у справі.

Відхиляючи дані доводи щодо того, що заявник вважав про перебування виконавчого листа у відношенні боржника ОСОБА_2 на виконанні, які на думку заявника є поважними причинами для поновлення строку, оскільки не залежали від його волі, колегія

- 6 -

суддів вважає за необхідне звернути увагу, що фактично позиція стягувача полягає в тому що, він помилявся у відношенні перебування виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_2 на примусовому виконанні.

Проте, така позиція заявника обумовлена його суб`єктивним відношенням до даного питання і ніяким чином не пов`язана та не обумовлена об`єктивними (незалежними від його волі) причинами, оскільки як вище вказувалося ніщо не заважало заявнику за належного і добросовісного користування своїми правами самому з`ясувати чи пред`явлено виконавчий лист до виконання та довідатися про стан виконання.

При цьому така поведінка щодо з`ясування стану виконання рішення суду була об`єктивно необхідною з огляду на відсутність виконання рішення суду упродовж тривалого часу.

Доводи апеляційної скарги про те, що в період із 22 березня 2012 року по 05 липня 2012 року справа була витребувана до ВССУ і заявник не мав можливості отримати цей виконачий лист і пред`явити його до виконання не спростовують висновків суду про відсутність поважних причин для поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Судом встановлено, що дана справа після прийняття 05 липня 2012 року ухвали ВССУ, 25 липня 2012 року вже надійшла до суду першої інстанції, де і перебувала до направлення її 15 квітня 2015 року Шевченківським районним судом м.Києва до Апеляційного суду м.Києва для розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення суду апеляційної інстанції від 22 березня 2012 року за нововиявленими обставинами.

Отже, станом на 23 березня 2013 року, тобто на момент закінчення встановленого законом річного строку пред`явлення рішення до виконання, справа перебувала у суді близько восьми місяців, що у свою чергу переконливо свідчить про наявність достатнього строку і достатньої можливості для отримання стягувачем ОСОБА_1 виконавчого листа щодо стягнення боргу з одного із солідарних боржників - ОСОБА_2 .

Підтвердженням чого є те, що через тиждень після повернення справи до суду першої інстанції, тобто 03 серпня 2012 року стягувач ОСОБА_1 вже отримав виконавчий лист щодо стягнення боргу з одного із солідарних боржників - ТОВ Виробничо-комерційна фірма АМК LTD .

Доводи апеляційної скарги про те, що суд залишив поза увагою, що відмова у задоволенні заяви не захищає його права як стягувача та унеможливлює виконання судового рішення про стягнення боргу із обох боржників, що суперечить ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішенням ЄСПЛ, за якими виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.

Так згідно п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий … розгляд його справи упродовж розумного строку … судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. А згідно ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст.6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя, в тому числі щодо виконання судового рішення, як завершальній стадії судового розгляду. При цьому Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, неодноразово наголошував, що право на доступ до правосуддя, закріплене у ст.6 Конвенції, не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати

- 7 -

обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути розумний ступінь пропорційності між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі Перетяка та Шереметьєв проти України , рішення від 28 травня 1985 року у справі Ашінгдейн проти Великої Британії , рішення від 30 травня 2013 року у справі Наталія Михайленко проти України ).

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (п.27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі Олександр Шевченко проти України , рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року Трух проти України ).

Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, буде свідчити про його безпідставність та необґрунтованість і порушувати законні права та інтереси сторін і суперечити принципуюридичної визначеності (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України , п. 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі Устименко проти України ).

Аналіз наведених рішень ЄСПЛ свідчить про те, що п.1 ст.6 Конвенції гарантує справедливий судовий розгляд не тільки позивачу (стягувачу), а й іншій стороні - відповідачу (боржнику), в тому числі при вирішенні питання про поновлення пропущених учасником строків для пред`явлення до виконання судового рішення.

Судом встановлено, що стягувач ОСОБА_1 просить поновити встановлений законом строк для пред`явлення виконавчого документа до виконанняу січні 2020 року, тобто майже через сім років після закінчення строку пред'явлення виконавчого листа до виконання з моменту ухвалення 22 березня 2012 року рішення апеляційного суду.

За таких обставин відмова суду у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, який встановлено законом тривалістю рік,грунтується на законі та переслідує легітимну мету, а також має розумний ступінь пропорційності між застосованими засобами і поставленою метою та не суперечить принципу юридичної визначеності.

В даному випадку відмовляючи у повноленні строку суд першої інстанції підійшов розсудливо до вирішення цього питання, а наведені в ухвалі висновки поза всяким сумнівом є правильними та обгрунтованими.

Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги щодо помилковості посилань суду як на підставу відмови у задоволенні заяви на ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 29 липня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року, якою відмовлено у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки відмова у видачі дубліката виконавчого листа щодо стягнення боргу із ОСОБА_2 та поновленні строку обумовлена неотриманням заявником виконавчого листа, а відтак відсутністю підстав для видачі дубліката і поновлення строку. В даній же справі інші обставини, зокрема стягувач отримав виконавчий лист 06 грудня 2019 року і просить поновити строк для його виконання. Наведене може свідчити про порушення норм процесуального права щодо оцінки обставин,

Проте відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Аналогічні роз`яснення містить п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку , згідно якого порушення або неправильне застосування норм процесуального права

- 8 -

можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог ст.59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст.60 ЦПК), порушення вимог ст.215ЦПК щодо змісту рішення суду тощо.

Наведені скаржником доводи не спростовують висновків суду щодо відсутності передбачених законом підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Також колегія суддів погоджується із оскаржуваною ухвалою суду в частині відмови у виправленні помилки у виконавчому листі.

Відповідно до положень ч.1 ст.432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Відмовляючи у виправленні помилки у виконавчому листі щодо дати набрання рішенням законної сили, суд першої інстанції врахував, що зазначена у виконавчому листі дата набрання рішенням Апеляційного суд м.Києва законної сили 22 березня 2012 року вказана вірно, а тому підстави для виправлення помилки відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками і вважає їх правильними.

Відповідно до пунктів 5 та 6 ч.1 ст.18 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року (чинний на момент ухвалення апеляційним судом рішення) у виконавчому документі зазначаються в тому числі дата набрання рішенням законної сили та строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. А згідно ст.22 цього Закону строки виконавчий лист може бути пред`явлений до виконання протягом року з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Аналогічні положення щодо необхідності зазначення у виконавчому листі дати набрання рішенням суду законної сили і строку пред`явлення виконавчого листа до виконання містять пункти 6 та 7 ч.1 ст.4 Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року.

Згідно ст.319 ЦПК України (в редакції на час ухвалення 22 березня 2012 року рішення Апеляційним судом м.Києва) рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

За таких обставин, у виконавчому листі судом вірно зазначено дату набрання рішенням Апеляційним судом м.Києва законної сили 22 березня 2012 року, що відповідає вимогам закону та є необхідним для обрахування строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Доводи апеляційної скарги щодо хибності висновків суду про відсутність підстав для виправлення помилки у виконавчому листі, оскільки суд не врахував, що датою початку дії виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_2 є не дата рішення апеляційного суду 22 березня 2012 року, а 05 липня 2012 року, тобто дата ухвали ВССУ, яким залишено без змін рішення Апеляційного суд м.Києва від 22 березня 2012 року і відповідно дата набуття чинності виконавчого листа, колегія суддів відхиляє як такі, що суперечать закону.

Згідно ч.1 ст.328 ЦПК України (в редакції на час перегляду ВССУ рішення суду апеляційної інстанції) за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суддя-доповідач у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду.

Отже, дана норма передбачає зупенення виконнаня судового рішення, а не зупинення набрання законної сили рішенням, як помилково вважає заявник.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої

- 9 -

інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Згідно п.2 ч.1 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції щодо поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання (п.24 ч.1 ст.353 ЦПК України) та виправлення помилки у виконавчому листі (п.25 ч.1 ст.353 ЦПК України) не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м.Києва від 03 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: