Рішення

від 09.03.2021 по справі 474/183/20

ВРАДІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 474/183/20

Провадження № 2/474/101/21

РІШЕННЯ

Іменем України

09.03.21 року смт. Врадіївка

Врадіївський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Сокола Ф.Г.

за участю секретаря судового засідання Тодосьєвої А.С.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовомОСОБА_1 до Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

встановив:

23.03.2020р. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» (далі - відповідач), в якому позивач, з урахуванням заяв про зміну предмету позову поданих 03.06.2020р. та 11.09.2020р., просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 3,9208 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 4822380800:03:000:0155 та земельною ділянкою площею 1,8263 га кадастровий номер 4822380800:03:000:0200, що розташовані на території Гуляницької (Покровської) сільської ради Врадіївського району Миколаївської області шляхом повернення її з користування відповідача Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» , а також шляхом заборони вчинення Приватним підприємством «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» будь-яких дій з використання указаних земельних ділянок.

Позов обґрунтований тим, що позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом є власником двох земельних ділянок, що розташовані в межах території Гуляницької (Покровської) сільської ради у Врадіївському районі Миколаївської області та призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зазначена земельна ділянка площею 3,9208 га кадастровий номер 4822380800:03:000:0155 та земельна ділянка площею 1,8263 га кадастровий номер 4822380800:03:000:0200 належала спадкодавцеві ОСОБА_3 , його батькові, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 080761, виданого 10.03.2005р. Врадіївського державною адміністрацією Миколаївської області. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Позивач як власник двох земельних ділянок уклав договір оренди від 20.07.2018р. з своєю дружиною ОСОБА_4 на сорок п`ять років. Договір зареєстровано державним реєстратором про що у Державному реєстрі речових прав вчинено запис від 14.08.2018р. за № 134239763 та за № 134236748. При реєстрації зазначеного договору жодних обмежень не було, не було і жодних обтяжень.

Натомість, як вказує позивач, користуватися своєю землею він не може внаслідок неправомірних дій відповідача по самоуправному володінні його земельною ділянкою внаслідок документів, які не відповідають вимогам діючого законодавства, суперечать моральним засадам суспільства, волевиявлення сторони.

У позовній заяві позивач також зазначає таке.

На звернення до відділення Держгеокадастру у Врадіївському районі позивач отримав копію договору оренди від 01.09.2007р. терміном дії до 2014р. та копію додаткової угоди від 04.02.2010р. про продовження дії договору оренди до 01.12.2035р. був вкрай здивований тим, що підписи на додатковій угоді та договору в графі орендодавець не належать одній особі, різняться і спадкодавець ( ОСОБА_3 ) не мав наміру укладати на такий термін договір оренди позаяк відповідач належно не сплачував оренду плату, занижував її розмір. ОСОБА_3 вимагав повернути земельний пай ще починаючи з 2002-2004р.р. внаслідок недобросовісності та непорядності відповідача. Позивачу також як спадкоємцю не сплачується орендна плата з 2016 року саме після смерті його батька.

Протягом лютого-серпня 2019 року позивач звертався до ГУ Держгеокадастру Миколаївській області щодо порушення відповідачем земельного законодавства та просив притягнути відповідача до відповідальності але натомість отримував відписки, які свідчать про низький рівень можливостей захисту прав власників та не виключає корупційної складової у відносинах органу за наглядом та відповідачем.

22.05.2019р. комісією органів місцевого самоврядування проведено обстеження земельної ділянки позивача та встановлено, що ділянку відповідач засіяв озимим ячменем, що підтверджує незаконне користування відповідачем землею.

10.01.2020р. від відповідача в особі директора надійшов лист за яким позивач мав подати додаткову заяву про виплату орендної плати в грошовій чи натуральній формі, що свідчить про зловживання відповідачем не тільки правами а й уникання виконання обов`язків. Так проявляється цинізм внаслідок своєї безкарності.

Таким чином позивач вважає, що договір оренди землі від 01.09.2007р. укладений між відповідачем ОСОБА_3 припинив свою дію у 2014 році, тобто відповідач незаконно користується земельною ділянкою позивача. Додаткова угода є нікчемною за своєю природою позаяк ОСОБА_3 не бажав і не підписував її внаслідок неприязних стосунків із відповідачем. Позивач вважає, що додаткова угода до припиненого договору 01.09.2007р. є звичайною підробкою та направлена на порушення права власності позивача, незаконне заволодіння земельною ділянкою позивача.

Також позивач вказує, що за ст.ст. 15, 18 Закону України «Про оренду землі» (що діяв на час спірних правовідносин) договір оренди землі набирає сили після державної реєстрації, правочин має містити суттєві умови за якими також можна ідентифікувати особу. Додаткова угода цим вимогам не відповідає.

Підсумовуючи вищевказане позивач зазначає, що оскільки додаткова угода не пройшла державної реєстрації відповідно до закону, а тому відповідач безпідставно користується його земельною ділянкою.

Ухвалою від 01.10.2020р. закінчено підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 17.11.2020р.

Ухвалою від 17.11.2020р., за клопотанням представниці відповідача - адвоката Сотської С.О., провадження у справі зупиненодо набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 474/27/20 за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» до Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , про зобов`язання вчинити дії.

До клопотання про зупинення провадження у справі представниця відповідача - адвокат Сотська С.О. надала належним чином завірену копію рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 01.10.2020р. у цивільній справі № 474/27/20.

05.01.2021р. та 27.01.2021р. до суду від позивача надійшли заяви про відновлення провадження у справі у зв`язку з постановленням Миколаївським апеляційним судом 28.12.2020р. постанови, якою рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 01.10.2020р. у цивільній справі № 474/27/20 за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» до Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , про зобов`язання вчинити дії, залишено без змін.

Водночас позивачем до вказаних заяв не долучено жодних належних доказів на підтвердження обставин вказаних у них, тобто ні оригіналу постанови Миколаївського апеляційного суду від 28.12.2020р. у справі № 474/47/20, ні належним чином завіреної копіїостанньої, тощо.

На запит судді Сокола Ф.Г. № 04-30/61/2021 від 28.01.2020р. канцелярією Врадіївського районного суду Миколаївської області надано відповідь за № 04-30/63/21 від 29.01.2021р., згідно якої постановою Миколаївського апеляційного суду від 28.12.2021р. рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 01.10.2020р. у цивільній справі № 474/27/20 за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» до Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , про зобов`язання вчинити дії, залишено без змін. Інформація щодо оскарження в касаційному порядку вищевказаних судових рішень відсутня. До вказаної відповіді долучено належним чином завірену копію постанови Миколаївського апеляційного суду від 28.12.2021р. у справі № 474/27/20.

Ухвалою від 29.01.2021р. провадження у справі відновлено та призначено розгляд справи по суті на 02.02.2021р., яке за клопотанням позивача та представниці відповідача - адвоката Сотської С.О., відкладено на 16.02.2021р.

Судове засідання, призначене на 16.02.2021р., за клопотанням представниці відповідача - адвоката Лук`яненко І.С., відкладено на 09.03.2021р. з огляду на її вступ у справу лише 16.02.2021р. та з метою надання їй можливості ознайомитися з матеріалами справи.

У судовому засіданні 09.03.2021р. позивач та його представник адвокат Рабеко М.М. підтримали вимоги позову в повному обсязі та просили його задовольнити. Крім того долучили до матеріалів справи копію ухвали Верховного суду від 26.02.2021р. про повернення відповідачу касаційної скарги поданої на рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 01.10.2020р. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 28.12.2020р. у справі № 474/27/20.

Представниці відповідача в судове за сідання, призначене на 09.03.2021р., не з`явилися, хоча належним чином, в порядку визначеному ст.ст. 128-131 ЦПК України, повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, про причини неявки суд не повідомили.

Водночас 09.03.2021р. представниця відповідача - адвокат Сотська С.О. звернулася до суду із телефонограмою за № 147, в якій зазначила про не визнання позовних вимог та просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а також просила розглянути справу за її відсутності.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

З огляду на приписи ст.ст. 211 та 223 ЦПК України суд визнав за можливе розглянути справу по суті за відсутності представниць відповідача за наявними у справі доказами.

Заслухав пояснення позивача та його представника, дослідив матеріали справи, судом встановлено таке.

01.10.2020р. Врадіївським районним судом Миколаївської області ухвалено рішення у справі № 474/27/20 за позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» до Врадіївської районної державної адміністрації Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , про зобов`язання вчинити дії (далі - рішення від 01.10.2020р.).

Вказане рішення залишено без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 28.12.2020р., а ухвалою Верховного Суду від 26.02.2021р. касаційну скаргу відповідача повернуто.

Предметом розгляду справи № 474/27/20 була вимоги відповідача, в якій він просив зобов`язати Врадіївську районну державну адміністрацію внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права зміни до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ПП ВКП «Каро» та ОСОБА_3 зареєстрованого Врадіївським реєстраційним відділом МРФ ДП «Центр ДЗК» , про що в реєстрі земель вчинено запис від 10.03.2010р. за № 041048900061, в частині строку дії договору оренди, зазначивши його термін закінчення 01.12.2035 року відповідно до додаткової угоди, укладеної 04.02.2010 року між ПП ВКП «Каро» та ОСОБА_3 до договору оренди землі від 01.09.2007 року.

Рішенням від 01.10.2020р. в задоволенні позову відповідача відмовлено та судом, зокрема, встановлено таке:

« ...Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 080761 ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 5,75 га, яка складається з двох земельних ділянок площею 3,92 га, з кадастровим номером 4822380800:03:000:0155, та площею 1,83 га, з кадастровим номером 4822380800:03:000:0200, які розташовані в межах території Гуляницької сільської ради Врадіївського району Миколаївської області.

01.09.2007р. між позивачем та ОСОБА_3 укладено типовий договір оренди землі, який зареєстрований Врадіївським реєстраційним відділом МРФ ДП «Центр ДЗК» , про що в реєстрі земель вчинено запис від 10.03.2010р. за № 041048900061, що зокрема підтверджується листами Відділу у Врадіївському районі Головного територіального Держгеокадастру у Миколаївській області № 557/111-18 від 22.08.2018р., № 668/111-18 від 16.10.2018р., № 65/111-20 від 28.04.2020р.

Об`єктом вказаного договору є земельна ділянка площею 5,75 га, а строк оренди визначено терміном на 7 років до закінчення сільськогосподарського 2014 року (п.п. 5, 5 договору оренди).

04.02.2010р. між позивачем та ОСОБА_3 підписано додаткову угоду до договору оренди землі від 01.09.2007р., згідно якої внесено зміни до пункту 6 договору «Орендна плата» та продовжено договір оренди землі від 01.09.2007р. до 01.12.2035р.

Водночас згідно листів Відділу у Врадіївському районі Головного територіального Держгеокадастру у Миколаївській області № 557/111-18 від 22.08.2018р., № 668/111-18 від 16.10.2018р., № 171/141-18 від 27.12.2018р., № 65/111-20 від 28.04.2020р. вказана додаткова угода не зареєстрована відповідно до вимог чинного законодавства.

При чому у жодному із вказаних листів Відділ у Врадіївському районі Головного територіального Держгеокадастру у Миколаївській області не вказує про звернення позивача щодо реєстрації вищевказаної додаткової угоди.

Із листів Відділу у Врадіївському районі Головного територіального Держгеокадастру у Миколаївській області № 557/111-18 від 22.08.2018р. та № 171/141-18 від 27.12.2018р., взагалі не можливо встановити, яка додаткова угода вшита до договору оренди землі від 01.09.2007р., коли вказана додаткова угода була подана для реєстрації та чи взагалі остання в порядку, визначеному чинним законодавством, подавалася позивачем для реєстрації.

Після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 успадкував земельні ділянки, які належали ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 080761, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 14.09.2015р., свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 04.07.2016р., зареєстрованими в реєстрі за № 1-371 та № 1-372, витягами про реєстрацію в спадковому реєстрі № 44341860 та № 44341643 від 04.07.2016р.

04.07.2016р. за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказані земельні ділянки, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 62941674 та № 62958341 від 07.07.2016р., № 1705666731 та № 170560862 від 14.06.2019р.

03.08.2018р. зареєстровано договори оренди вказаних земельних ділянок від 20.07.2018р. та 03.08.2018р., укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 строком на 45 років, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 134239763 та № 134236748 від 14.08.2018р., № 1705666731 та № 170560862 від 14.06.2019р.

При чому жоден із вказаних витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не містить жодної інформації щодо реєстрації права оренди земельних ділянок, належних ОСОБА_3 , а в подальшому ОСОБА_1 , на підставі укладених між позивачем та ОСОБА_3 договорів...» .

Оскільки вищевказані обставини також підтверджуються доказами наявними у даній справі, а тому, в силу приписів ч. 4 ст. 82 ЦПК України, суд не вважає за необхідне надавати їх окрему оцінку.

Встановивши вказані обставини суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно ст. 15 та ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно приписів ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

В свою чергу, ст.ст. 76-89 ЦПК України визначено поняття доказів, їх належності, допустимості, достовірності та достатності, обов`язок доказування і подачі доказів, а також підстави звільнення від доказування, порядок подачі доказів, витребування доказів та оцінки доказів.

Відповідно до ч.ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 5 та 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо обґрунтування позовних вимог в частині не підписання батьком позивача додаткової угоди до договору оренди землі, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Частинами 1 та 3 ст. 102 ЦПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Таким чином, оскільки позивач на стадії підготовчого провадження відмовився від проведення почеркознавчої експертизи, та така не проводилася за клопотання інших учасників судового розгляду, а тому позивач не надав суду належні, допустимі, достатні та допустимі докази на підтвердження факту не підписання його батьком додаткової угоди до договору оренди землі.

Щодо обґрунтування позовних вимог в частині невідповідності договору оренди землі та додаткової угоди приписам ст. 15 Закону України «Про оренду землі» , суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» , в редакції яка діяла на момент укладення договору оренди та додаткової угоди визначено, істотні умови договору оренди землі такі як: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Вказані приписи чинного, на час укладення договорів оренди землі, законодавства сторонами дотримані, а твердження позивача щодо непідписання його батьком додаткової угоди до договору оренди землі, за відсутності доказів на підтвердження вказаного факту, не свідчить про невідповідність останніх вимогам законодавства.

Щодо обґрунтування позовних вимог в частині відсутності державної реєстрації додаткової угоди від 04.02.2010р. до договору оренди землі від 01.07.2009р., суд вважає за необхідне зазначити таке.

Статтею 204 ЦК України в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ЦК України), визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» № 161-XIV, в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України «Про оренду землі» ), орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про оренду землі» укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ), визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор прав самостійний у прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та відмову в такій реєстрації і здійснює повноваження тільки відповідно до закону. Дії державного реєстратора прав щодо державної реєстрації прав або відмови в такій реєстрації можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно ч.ч. 1 та 2 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» облік заяв про державну реєстрацію речових прав та встановлених щодо них обмежень, а також облік запитів стосовно надання витягів із Державного реєстру прав проводяться відповідно в базі даних обліку заяв та обліку запитів.

Дані обліку заяв про державну реєстрацію прав містять:

порядковий номер заяви про державну реєстрацію речового права або його обмеження;

дату та час (годину та хвилину) надходження заяви;

кадастровий номер об`єкта нерухомого майна, якщо право власності на нього вже зареєстроване;

відомості про особу, яка звернулася із запитом (для фізичних осіб - громадян України - прізвище, ім`я та по батькові, ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для іноземців та осіб без громадянства - прізвище, ім`я та по батькові (у разі наявності), відомості про постійне місце проживання за межами України, а також дані про документи, які посвідчують особу; для юридичних осіб - резидентів - найменування, місцезнаходження, код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів - найменування, місцезнаходження із зазначенням країни, в якій зареєстровано юридичну особу), а також дані про документи, які посвідчують особу, що представляє нерезидента;

стислий зміст речового права та (або) встановлених обмежень, які необхідно зареєструвати, документи, що підтверджують правочини щодо нерухомого майна або обмеження речових прав чи відмову в такій реєстрації;

дату державної реєстрації речового права або його обмеження;

прізвище та ініціали державного реєстратора прав;

перелік документів, які додаються до заяви.

Частинами 1, 4 та 6 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав проводиться в такому порядку:

облік заяви про державну реєстрацію речових прав;

прийняття і перевірка документів, поданих для державної реєстрації речових прав;

установлення відсутності підстав для відмови в державній реєстрації речових прав;

державна реєстрація речових прав або відмова в такій реєстрації прав та внесення даних до Державного реєстру прав;

присвоєння кадастрового номера об`єкту нерухомого майна;

видача документів, що підтверджують зареєстроване речове право.

Розгляд заяви і прийняття рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, відмову в реєстрації проводяться у строк, який не перевищує чотирнадцяти календарних днів з дня отримання органом державної реєстрації прав заяви та документів, необхідних для державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Датою і часом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, що зазначається в рішенні державного реєстратора прав, є дата і час внесення даних про присвоєння кадастрового номера об`єкту нерухомого майна, внесення даних про інші речові права, внесення даних про правочини, у зв`язку з якими відбулася зміна власника (власників) об`єкта нерухомого майна та (або) зміна самого об`єкта нерухомого майна.

Згідно ч.ч. 1, 6, 7 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться на підставі заяви правоволодільця (правонабувача), сторін (сторони) правочину, за яким виникло речове право, або уповноважених ними (нею) осіб.

Облік заяв про державну реєстрацію прав проводиться в порядку їх надходження із зазначенням дати і часу.

У разі отримання заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, здійснюється облік заяви в базі даних обліку заяв із зазначенням дати і часу.

Пунктом 4.2. Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 174 від 02.07.2003р., який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації.

Отже вищевказаними приписами законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, було чітко врегульовано порядок укладення та проведення державної реєстрації договорів оренди землі.

При чому Велика Палата Верховний Суд у постанові від 15.01.2020р. у справі № 322/1178/17 зробила правовий висновок, згідно якого момент укладення договору визначено у статтях 368, 640 ЦК України. Вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, дотрималися письмової форми договору та підписали його, він вважається укладеним. Із системного аналізу ЦК України можна зробити висновок, що вказане правило визначення моменту укладення договору стосується лише договорів, які повинні бути укладені у простій письмовій формі.

Права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону № 161-XIV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Момент укладення договору передбачений у статті 640 ЦК України і пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх його істотних умов та дотриманням певних вимог, якими є передання майна або вчинення іншої дії, нотаріальне посвідчення договору або його державна реєстрація, якщо таке передбачено актами цивільного законодавства.

У спеціальному Законі № 161-XIV вказано, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18).

Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України, у редакції, яка була чинною як на час укладення договору оренди земельної ділянки, так і на момент його державної реєстрації, визначено момент, коли договір, який підлягав державній реєстрації, є укладеним, а саме: договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Оскільки моменти укладення договору та набрання ним чинності збігаються (частина друга статті 631 ЦК України), то моментом укладення договору оренди земельної ділянки на час дії зазначеної редакції частини третьої статті 640 ЦК України є саме його державна реєстрація, якщо сторони договору не передбачили у договорі інше, відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України.

У постанові від 18.06.2019р. у справі № 812/778/17 Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова угода до договору оренди підлягала державній реєстрації як і договір оренди земельної ділянки. За встановлення у судовому процесі обставин відсутності факту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у сторін цієї додаткової угоди не виникли права та обов`язки, які нею визначені.

При чому у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015р. у справі № 819/1849/13-а висвітлена правова позиція, згідно якої орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов`язуючи його приймати такі рішення.

В ракурсі вищевикладеного слід зазначити, що відповідачем не надано до суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу на підтвердження фактів звернення до Врадіївського реєстраційного відділу Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» із заявами про державну реєстрацію додаткової угоди від 04.02.2010р. до договору оренди землі, укладеного 01.09.2007р. між батьком позивача та відповідачем, подання вказаної додаткової угоди на реєстрацію, як і самого факту проведення такої реєстрації або відмови у державній реєстрації.

Матеріали справи також не містять жодної інформації щодо звернення відповідача до державного реєстратора Врадіївської районної державної адміністрації чи іншого уповноваженого суб`єкта державної реєстрації, щодо проведення державної реєстрації додаткової угоди від 04.02.2010р. до договору оренди землі, укладеного 01.09.2007р. між батьком позивача та відповідачем в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Відповідачем також не надано жодних рішень уповноваженого суб`єкта державної реєстрації щодо розгляду питань стосовно державної реєстрації вказаної додаткової угоди, як і судових рішень, в яких встановлені інші обставини, відміні від тих, які встановленні під час розгляду даної справи, чи якими визнано неправомірними дії суб`єкта державної реєстрації під час проведення державної реєстрації договору оренди землі, укладеного 01.09.2007р. між батьком позивача та відповідачем, та додаткової угоди до нього від 04.02.2010р.

Частиною 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , в редакції, яка діяла на момент звернення позивача до суду, визначено, що у разі допущення технічної помилки (граматичної, арифметичної чи іншої помилки) під час внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав державний реєстратор самостійно виправляє таку помилку, за умови що документи за результатом розгляду заяви заявнику не видавалися.

У разі якщо допущена технічна помилка, виявлена після отримання заявником документів за результатом розгляду заяви, така помилка виправляється державним реєстратором виключно на підставі заяви особи, відомості про речові права, обтяження речових прав якої містять таку помилку, а також у випадку, передбаченому підпунктом «в» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, - посадовою особою Міністерства юстиції України чи його територіальних органів.

У разі якщо допущена технічна помилка впливає на права третіх осіб, така помилка виправляється державним реєстратором виключно на підставі судового рішення.

Однак відповідачем не надано суду жодного доказу щодо його звернення в порядку, визначеному чинним законодавством, до уповноваженого суб`єкта державної реєстрації із заявою про виправлення допущеної помилки, якщо таку було допущено під час державної реєстрації додаткової угоди від 04.02.2010р. до договору оренди землі, укладеного 01.09.2007р. між батьком позивача та відповідачем.

Таким чином відповідачем не доведено факт державної реєстрації додаткової угоди від 04.02.2010р. до договору оренди землі, укладеного 01.09.2007р. між батьком позивача та відповідачем в порядку, визначеному чинним законодавством України, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, а також на момент звернення до суду із даним позовом, та як наслідок факт укладення вказаної додаткової угоди, а відтак позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.

З огляду на вищевикладене в сукупності слідує, що позов підлягає задоволенню, при чому слід зазначити що вимоги позивача відповідають приписам ст.ст. 15 та 16 ЦПК України (постанова Верховного суду від 22.05.2019р. у справі № 720/128/16-ц).

Щодо вирішення питання про стягнення з відповідача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката та поштових витрат, суд приходить до такого висновку.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.137 ЦПК України витрати, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так представником позивачки разом з позовною заявою до суду було надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, та розрахунок фактично понесених судових витрат, згідно якого витрати на правову допомогу становлять 7 500 грн. 00 коп.; договір про надання правової допомоги адвоката від 02.04.2020р., ордер серії ВК № 024791 від 16.04.2020р.; акт виконаних робіт від 09.03.2021р., підписаний позивачем та адвокатом Рабекою М.М., з описом наданих послуг; прибутковий касовий ордер від 05.02.2021р. на суму 7 500 грн. 00 коп.

Частиною 2 ст. 140 ЦПК України визначено, що розмір витрат, пов`язаних з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Представником позивача на підтвердження витрат пов`язаних з вчиненням дій щодо направлення на адресу відповідача заяви про зміну предмету позову та заяви про розмір судових витрат надано фіскальні чеки, службові чеки та опис вкладення від 02.06.2020р. та 09.03.2021р.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача до відповідача про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 7 500 грн. 00 коп. та поштових витрат, пов`язаних з розглядом справи в сумі 75 грн. 84 коп. є законними та обґрунтованими, а відтак підлягають задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір, понесений позивачем в сумі 1 681 грн. 00 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Водночас, з огляду на приписи ч. 3 ст. 141 ЦПК України, судовий збір в сумі 420 грн. 40 коп., сплачений позивачем за подання заяви про забезпечення доказів, яка судом була повернута, з огляду на невідповідність її приписам ст. 117 ЦПК України, не підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки ці судові витрати фактично не пов`язані з розглядом справи.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 137, 140, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - задовольнити.

Усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 3,9208 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 4822380800:03:000:0155 та земельною ділянкою площею 1,8263 га кадастровий номер 4822380800:03:000:0200, що розташовані на території Гуляницької (Покровської) сільської ради Врадіївського району Миколаївської області шляхом повернення їх з користування відповідача Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» , а також шляхом заборони вчинення Приватним підприємством «Виробничо-комерційне підприємство «Каро» будь-яких дій з використання указаних земельних ділянок .

Стягнути з Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро»на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1 681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп.

Стягнути Приватного підприємства «Виробничо-комерційне підприємство «Каро»на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. та поштові витрати в сумі 75 (сімдесят п`ять) грн. 84 коп.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Врадіївський районний суд Миколаївської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано « 15» березня 2021 року.

Суддя Ф.Г. Сокол