Ухвала

від 17.03.2021 по справі 161/7205/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 березня 2021 року

м. Київ

справа № 161/7205/20

провадження № 61-2175ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Воробйової І. А. розглянув заявуОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Стрільчука В. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 січня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності: на 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; на 1/2 частку житлового будинку загальною площею 99,1 кв. м, житловою площею 54,8 кв. м, розташованого по АДРЕСА_2 ; на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га, кадастровий номер 0722885400:02:001:0447, розташованої в селі Вікторяни Луцького району Волинської області; на 1/2 частку земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,7750 га, кадастровий номер 0721885800:06:000:1342, розташованої на території Прилуцької сільської ради Ківерцівського району Волинської області; на 1/2 частину мисливської рушниці; на 1/2 частину колекції монет; на прості іменні акції в бездокументарній формі номінальною вартістю 0,25 грн/шт., емітентом яких є Приватне акціонерне товариство Рівнеазот , в кількості 89 шт. та присудити в її користь з відповідача грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,25 га, кадастровий номер 0722885400:02:001:0447, розташованої в селі Вікторяни Луцького району Волинської області.

Виділено ОСОБА_1 1/2 частину мисливської рушниці Zimson , калібр 12 мм, 1951 року випуску, шляхом стягнення з ОСОБА_2 на її користь компенсації в розмірі 75 000 грн.

Виділено ОСОБА_1 1/2 частину колекції дорогоцінних монет шляхом стягнення з ОСОБА_2 на її користь компенсації в розмірі 225 000 грн Виділено ОСОБА_1 1/2 частину простих іменних акцій в бездокументарній формі номінальною вартістю 0,25 грн за штуку, емітентом яких є Приватне акціонерне товариство Рівнеазот , в кількості 89 штук.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Волинського апеляційного суду від 21 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2020 року - без змін.

10 лютого 2021 року ОСОБА_2 подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 січня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

02 березня 2021 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку заяву про відвід судді Верховного Суду Стрільчука В. А., в якій, посилаючись на підпункт 5 частини першої статті 36 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), просить відвести суддю Стрільчука В. А. від розгляду цієї справи.

Заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що в період з 2006 року по 2018 рік суддя Стрільчук В. А. працював суддею Апеляційного суду Волинської області. У свою чергу, з 2014 року відповідач ОСОБА_2 перебував на посаді депутата Луцької районної ради Волинської області. Їй як колишній дружині відповідача відомо, що суддя Стрільчук В. А. та ОСОБА_2 перебували та перебувають у дружніх відносинах, що є достатньою підставою для обґрунтованих об`єктивних сумнівів у небезсторонності чи браку неупередженості у вказаного судді. Крім того, факт дружніх відносин між суддею та відповідачем може викликати з боку стороннього спостерігача сумніви в неупередженості судді Стрільчука В. А. під час вирішенні цієї справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Стрільчука В. А. визнано необґрунтованою. Заяву про відвід судді Верховного Суду Стрільчука В. А. передано для вирішення іншому судді, визначеному в порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.

Згідно з частинами другою та третьою статті 40 ЦПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.

16 березня 2021 року згідно протоколів автоматизованого розподілу справ, заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Стрільчука В. А ., передано на розгляд судді Верховного Суду Воробйовій І. А.

Підстави для відводу визначено статтею 36 ЦПК України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, кожен має право при визначенні його цивільних прав і обов`язків на справедливий публічний розгляд справи протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Згідно із Бангалорськими принципами поведінки суддів, схвалених резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, для визначення неупередженості суду належить виходить не тільки з суб`єктивного критерію, але й об`єктивного підходу, який визначає, чи були забезпечені достатні гарантії, аби виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (рішення у справі Ferrantelli et Santangelo).

Також у своєму рішенні Газета Україна-центр проти України Європейський суд з прав людини наголошував, що відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатись на підставі суб`єктивного і об`єктивного критеріїв. У контексті суб`єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного. У контексті об`єктивного критерію слід визначити чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо безсторонності суддів. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть бути важливими, або іншими словами, правосуддя має не тільки чиниться, також має бути видно, що воно чиниться . На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти в громадськість (пункти 28-32).

Презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з`являться докази на користь протилежного.

Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані.

У рішенні від 08 вересня 2020 року Європейський суд з прав людини у справі Тесля проти України ( case Teslya v. Ukraine ) зазначив, що Той факт, що суддя ухвалював попереднє рішення щодо того самого звинувачення не може сам собою бути підставою говорити про упередженість суду. Немає жодних підстав для легітимних сумнівів щодо відсутності безсторонності у зв`язку із тим, що той самий суддя бере участь в ухваленні рішення першої інстанції, а тоді знову бере участь у провадженні, якщо таке рішення відмінили та повернули до того самого судді на повторний розгляд .

Зі змісту заяви вбачається, що доводи ОСОБА_1 , обґрунтовані виключно припущеннями та не підтверджені будь-якими доказами і не свідчать про існування об`єктивно обґрунтованих обставин, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді Верховного Суду Стрільчука В. А.

Оскільки, доводи заявника не свідчать про наявність підстав передбачених статтею 36 ЦПК України, заявлений відвід задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 36, 40 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Стрільчука В. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 21 січня 2021 року, відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І. А. Воробйова