Постанова

від 18.03.2021 по справі 917/1599/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" березня 2021 р. Справа № 917/1599/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є. , суддя Радіонова О.О. , суддя Чернота Л.Ф.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - Лугова Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.199) на рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2020 (суддя Ореховська О.О., повний текст складено 04.12.2020) у справі №917/1599/20

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Витязь", вул. Центральна, буд. 5, с. Піщанка, Красноградський район, Харківська область, 63332, код ЄДРПОУ 24472488

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айкон Агро", вул. Ветеринарна, 22, м. Полтава, 36008, код ЄДРПОУ 40421600

про стягнення 65 511,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Витязь" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Айкон Агро" про стягнення 65 511 грн., з яких: 21737 грн. - 3% річних та 43 774 грн. - інфляційних втрат за договором поставки №13/11/17 від 13.11.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №13/11/17 від 13.11.2017 в частині своєчасної оплати поставленого позивачем товару, що є підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 04.12.2020 у справі №917/1599/20 позов задоволено.

В наведеному рішенні суд першої інстанції зазначив, що факт наявності у відповідача заборгованості в сумі 311 284,23 грн. за договором поставки № 13/11/17 від 13.11.2017 та припинення цього зобов`язання 07.05.2020 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у відповідності до положень статті 601 Цивільного кодексу України підтверджується рішенням Господарського суду Харківської області від 10.08.2020 у справі № 922/3304/19.

Встановивши факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати товару та перевіривши розрахунок позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить це рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2020 у справі №922/3304/19 не набрало законної сили, а тому встановлені в ньому факти не мають преюдиційного значення для справи, що розглядається.

Відповідач зазначає, що він, на виконання умов договору поставки №13/11/17 від 13.11.2017, протягом лютого-березня 2018 двома платіжними дорученнями перерахував позивачу грошові кошти в загальному розмірі 139000 грн. в рахунок погашення заборгованості за поставлений товар. Проте, як зазначає відповідач, позивач повернув йому вказану суму грошових коштів, а отже, в односторонньому порядку відмовився від прийняття виконання відповідача. Вказані обставини, як зазначає відповідач, не були враховані судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

В апеляційній скарзі відповідач також посилається на правову позицію Верховного Суду у справі №903/333/17, та зазначає, що нездійснення ним до моменту поставки товару попередньої оплати згідно приписів ст.538 ЦК України, не дає позивачу права вимагати такої оплати, і як наслідок, у позивача не виникає право на нарахування на відповідну суму попередньої оплати 3% річних та інфляційних втрат.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечує. Зазначає, зокрема, про те, що після здійснення 28.02.2018 та 13.03.2018 оплат, відповідач неодноразово визнавав та підтверджував заборгованість за договором поставки на суму 311284, 25 грн., а отже, грошові зобов`язання відповідача перед позивачем у вказаному розмірі існували з дня поставки товару до дня зарахування сторонами зустрічних однорідних вимог. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Відповідач надав суду додаткові письмові пояснення, в яких, зокрема, посилається на те, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не встановлював факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати, не досліджував обставини сплати відповідачем грошових коштів позивачу платіжними дорученнями №150 від 28.02.2018 на суму 31000 грн. та №172 від 13.03.2018 на суму 108000 грн.

В судове засідання 18.03.2021 позивач не з`явився.

Позивач надав суду клопотання від 12.03.2021 про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника в інших судових засіданнях та отриманням від відповідача додаткових письмових пояснень, для підготовки заперечень на які потрібен додатковий час.

Судова колегія, розглянувши клопотання позивача, зазначає наступне.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Позивачем не додано до клопотання будь-яких доказів на підтвердження зайнятості представника в інших судових засіданнях.

Судова колегія враховує, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася судом обов`язковою.

У клопотанні заявником жодним чином не обґрунтовано, які саме обставини підлягають встановленню та з`ясуванню саме у судовому засіданні та потребують присутності представника в судовому засіданні.

Колегія суддів приймає до уваги, що розгляд справи вже двічі відкладався судом 13.10.2020, в тому числі, через неявку представника позивача.

До матеріалів справи додано відзив на апеляційну скаргу, в якому викладено заперечення позивача на доводи апеляційної скарги.

Представник позивача був присутній в минулому судовому засіданні 04.03.2021 та надав свої пояснення стосовно обставин справи.

Додаткові письмові пояснення відповідача не містять будь-яких нових аргументів чи правових позицій по суті спору.

У постанові від 29.04.2020 у справі №910/6097/17 Верховний Суд зазначив, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, позивач належним чином повідомлений про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги, розгляд справи вже відкладався судом, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце її розгляду, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки судом апеляційної інстанції належним чином повідомлено позивача про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути її за відсутності представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

13.11.2017 між ТОВ "Айкон Агро" (покупець) та ТОВ "Витязь" (продавець) укладено договір поставки № 13/11/17 (далі -договір) (а.с. 15-16).

Відповідно до п.1.1 договору, продавець зобов`язується передати у власність покупцеві наступний товар: насіння соняшника (надалі - товар), за ціною, якістю, кількістю та на умовах, узгоджених з покупцем і вказаних у договорі, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар.

Згідно п.1.2 договору, узгоджена кількість товару вказана у видатковій накладній на товар.

За умовами п.3.1 договору, поставка товару виконується автотранспортом покупця.

Пунктом 3.3 договору визначено, що товар передається з додаванням товаросупровідної документації (рахунку із зазначенням ціни одиниці товару, кількості та загальної вартості товару у даній партії; податкової накладної; видаткової накладної, підписаної уповноваженою особою та скріпленої печаткою продавця; товаро-транспортної накладної).

Датою поставки вважається дата, вказана у видаткових накладних на товар (п.3.4 договору).

За положеннями п.4.1 договору, оплата товару здійснюється покупцем на підставі рахунків чи накладних шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок у вигляді 100% передплати (п. 4.2 договору).

Відповідно до п.5.2 договору, загальна кількість товару визначається загальною кількістю поставленого товару згідно накладних протягом дії договору.

Ціна за 1 тону товару визначена в п.5.3 договору та становить 10 302 грн. з урахуванням ПДВ за базисні показники.

Договір набирає чинності з дня його підписання і діє до дати його розірвання сторонами в порядку передбаченому договором і діючим законодавством України, але у будь-якому випадку діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 9.1. договору).

Позивач виставив покупцю рахунок від 14.11.2017 № 14/11 на загальну суму 1030200 грн. (а.с. 17).

Як зазначає позивач та не заперечує відповідач, вказаний рахунок відповідач оплатив частково, перерахувавши позивачу грошові кошти в загальній сумі 873 590 грн., а саме, 14.11.2017 - 257550 грн., 16.11.2017 - 206040 грн., 17.11.2017- 230000 грн., 20.11.2017 - 180 000 грн.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 1 184 874,23грн., що підтверджується підписаними обома сторонами та скріпленими печатками підприємств накладними: №26/11 від 14.11.2017 на суму 235 441,91 грн., №27/11 від 16.11.2017 на суму 249 823,50 грн., №28/11 від 17.11.2017 на суму 248 793,30 грн., №30/11 від 245 908,74 грн., №1/2 від 01.02.2018р. на суму 204 906,78 грн. (19-23).

Крім того, факт поставки товару підтверджується товарно-транспортними накладними №14-11 від 14.11.2017р., № 16-11 від 16.11.2017р., № 17-11 від 17.11.2017р., № 33/11 від 20.11.2017р., № 01-02 від 01.02.2018р. (а.с. 24-28).

Позивач зазначає, що з урахуванням здійснених часткових оплат, заборгованість відповідача за поставлений за договором поставки № 13/11/17 від 13.11.2018 товар станом на 21.11.2017 складала 106377,45 грн., а з урахуванням останньої поставки товару, що відбулась 01.02.2018 - заборгованість склала 311 284,23 грн.

Як свідчать матеріали справи, відповідач платіжним дорученням №150 від 28.02.2018 перерахував позивачу грошові кошти в розмірі 31000 грн., а платіжним дорученням №172 від 13.03.2018 - грошові кошти в розмірі 108000 грн. з призначенням платежів оплата за насіння соняшнику згідно договору №13/11/17 від 13.11.2017 (а.с.53, 54).

З наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків, який підписано позивачем в односторонньому порядку (а.с.29) вбачається, що перераховані позивачу грошові кошти на загальну суму 139000 грн. були повернуті останнім відповідачу.

В позові позивач посилається на те, що між ним та відповідачем також було укладено договір поставки №28/11/17 від 28.11.2017, за умовами якого, ТОВ Витязь зобов`язалося поставити ТОВ Айкон Агро насіння соняшника по ціні 10200 грн. за одну тону з урахуванням ПДВ.

Як зазначає позивач, у зв`язку із наявністю простроченої заборгованості ТОВ Айкон Агро перед ТОВ Витязь в сумі 311284,25 грн. за договором поставки №13/11/17 від 13.11.2018, ТОВ Витязь недопоставило ТОВ Айкон Агро товар за договором №28/11/17 від 28.11.2017 на вказану суму існуючої заборгованості.

Зазначені обставини щодо недопоставки продукції за договором №28/11/17 від 28.11.2017 стали підставою для звернення ТОВ Айкон Агро до Господарського суду Харківської області з позовом у іншій справі №922/3304/19 про стягнення з ТОВ Витязь основного боргу в розмірі 311284,25 грн., штрафу в розмірі 62256,85 грн., 3% річних в сумі 8289,54 грн., інфляційних втрат в розмірі 47620,98 грн. за неналежне виконання умов договору поставки №28/11/17 від 28.11.2017.

В межах справи №922/3304/19 ТОВ Витязь було заявлено зустрічний позов до ТОВ Айкон Агро про стягнення основного боргу за договором поставки від 13.11.2017 №13/11/2017 в сумі 311284 грн., 3% річних в розмірі 25797 грн., інфляційних втрат в розмірі 55 385 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.08.2020 у справі №922/3304/19 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Витязь" на користь ТОВ "Айкон Агро" штраф у розмірі 62 256, 85 грн., 3 % річних у розмірі 8 289, 54 грн., інфляційні втрати у розмірі 15 521, 51 грн. В частині стягнення 32 099, 74 грн. інфляційних втрат відмовлено.

Закрито провадження у справі № 922/3304/19 в частині позовних вимог за первісним позовом про стягнення суми основного боргу у розмірі 311 284, 25 грн. за договором поставки № 28/11/2017 від 28.11.2017, у відповідності до положень статті 601 Цивільного кодексу України.

У зустрічному позові відмовлено.

Вказаним рішенням суду у справі №922/3304/19 встановлено наступні обставини.

За договором поставки від 13.11.2017р. № 13/11/2017 ТОВ "Айкон Агро" має безспірну заборгованість перед ТОВ "Витязь" у сумі 311 284, 25 грн. за поставлене останнім насіння соняшнику.

За договором поставки від 28.11.2017 року № 28/11/2017 ТОВ "Витязь" має заборгованість перед ТОВ "Айкон Агро" у сумі 311 284,25 грн., яка виникла внаслідок передплати за товар. Вказана заборгованість є безспірною та підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за договором поставки від 28.11.2017 року № 28/11/2017.

07.05.2020 року на адресу ТОВ Айкон Агро від ТОВ Витязь надійшла заява-повідомлення про припинення зобов`язання шляхом зарахування однорідних вимог за грошовими зобов`язаннями (односторонній правочин) на підставі статті 601 Цивільного кодексу.

Господарський суд Харківської області у справі №922/3304/19 встановив, що за договором поставки № 28/11/17 від 28.11.2017 року відповідач за первісним позовом є боржником, а позивач за первісним позовом є кредитором. Водночас за договором поставки від 13.11.2017 року № 13/11/2017 відповідач за первісним позовом є кредитором, а позивач за первісним позовом є боржником. Вимоги, які виникли між сторонами на підставі цих договорів, є зустрічними однорідними грошовими вимогами. Строк виконання зазначених зустрічних грошових вимог є таким, що настав.

Враховуючи вищевикладене, у справі №922/3304/19 суд встановив, що зобов`язання ТОВ "Айкон Агро" перед ТОВ "Витязь" за договором поставки від 13.11.2017 року № 13/11/2017 зі сплати 311 284, 25 грн, та зобов`язання ТОВ "Витязь" зі сплати на користь ТОВ "Айкон Агро" 311 284, 25 грн. є припиненими шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у відповідності до положень статті 601 Цивільного кодексу України.

За вказаних обставин, провадження у справі №922/3304/19 в частині первісних позовних вимог про стягнення з ТОВ Витязь основного боргу в розмірі 311 284,25грн. закрито Господарським судом Харківської області на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, за відсутністю предмету спору.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2020 у справі №922/3304/19 в частині вирішення первісного позову жодною із сторін не оскаржувалося та набрало законної сили.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що зобов`язання відповідача з оплати товару за договором поставки від 13.11.2017 №13/11/17 на суму 311284,25 грн. припинилися 07.05.2020 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, проте, враховуючи встановлений факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, наявні підстави для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до розрахунку позовних вимог (а.с.8) позивачем нараховано відповідачу:

- 3% річних в розмірі 21737 грн.: за період з 21.11.2017 по 01.02.2018 на суму боргу 106377 грн., за період з 02.02.2018 по 06.05.2020 на суму боргу 311284 грн.;

-інфляційні втрати в розмірі 43774,64 грн.: за січень 2018 на суму боргу 106377 грн., за період з лютого 2018 по квітень 2020 на суму боргу 311284 грн.

Судова колегія враховує наступне.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства...

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За положеннями статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із приписами ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п.4.2 договору №13/11/17 від 13.11.2017, оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок у вигляді 100% передплати.

Стаття 693 ЦК України регулює питання попередньої оплати товару, з якої вбачається, що попередньою оплатою визначається встановлений договором обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (абз. 2 ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Статтею 538 ЦК України передбачено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Позивач виконав свій обов`язок з поставки відповідачу товару на загальну суму 1 184 874,23 грн., що підтверджується накладними (19-23), з яких вбачається, що:

- 14.11.2017 позивач поставив товар на суму 235 441,91грн.,

-16.11.2017 - на суму 249 823,50грн.,

- 17.11.2017 - на суму 248 793,30грн.,

- 20.11.2017 - на суму 245 908,74 грн.,

- 01.02.2018 - на суму 204 906,78грн.

Вказані накладні містять всі обов`язкові реквізити, передбачені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, посилання на договір №13/11/17 від 13.11.2017, дату складання, найменування, кількість, вартість товару, підписані представниками сторін без будь-яких зауважень, скріплені печатками підприємств.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не було здійснено в повному обсязі попередню оплату за поставлений позивачем товар.

Проте, в період з 14.11.2017 по 20.11.2017 відповідач частково сплатив позивачу за поставлений товар грошові кошти в розмірі 873590 грн., що не заперечується сторонами.

Враховуючи, що позивачем було здійснено поставку товару на суму 1 184 874,23 грн., який відповідач прийняв без зауважень, у останнього в силу положень ст.538 ЦК України виник обов`язок з його повної оплати.

Дослідивши періоди прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати, колегією суддів встановлено, що станом на 21.11.2017 заборгованість відповідача перед позивачем складала 106377,45 грн.

01.02.2018 відбулась остання поставка товару за договором №13/11/2017 від 13.11.2017, у зв`язку з чим, з 02.02.2018 заборгованість відповідача складала 311284, 23 грн.

28.02.2018 відповідач перерахував відповідачу 31000 грн. в рахунок погашення заборгованості за поставлений товар (соняшник) згідно договору №13/11/17 від 13.11.2017, що підтверджується платіжним дорученням №150 (а.с.53).

13.03.2018 відповідач сплатив позивачу 108000 грн. в рахунок погашення заборгованості за поставлений товар (соняшник) згідно договору №13/11/17 від 13.11.2017, що підтверджується платіжним дорученням №172 (а.с.54).

Суд першої інстанції не прийняв вказані платіжні доручення як докази виконання відповідачем обов`язку з оплати, пославшись на те, що рішенням Господарського суду Харківської області від 10.08.2020 у справі №922/3304/19 встановлено преюдиціальну обставину існування у відповідача заборгованості в розмірі 311284,23 грн. за договором поставки №13/11/17 від 13.11.2017.

Крім того, суд першої інстанції врахував, що позивач повернув ці грошові кошти відповідачу.

Однак, судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ч.1 ст.613 Цивільного кодексу України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання , запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

За положеннями ч.4 ст.612 Цивільного кодексу України, прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

Як свідчать матеріали справи, відповідач вчинив дії з належного виконання свого зобов`язання шляхом перерахування позивачу 18.02.2018 та 13.03.2018 грошових коштів в загальному розмірі 139000 грн. в рахунок погашення боргу за поставлений товар за договором поставки №13/11/17 від 13.11.2017.

Проте, позивач не прийняв належне виконання відповідача, повернувши грошові кошти останньому за відсутності для цього правових підстав.

За вказаних обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що у даному випадку має місце прострочення позивача.

Враховуючи наведене, в силу ч.4 ст.612 ЦК України, прострочення відповідача з оплати заборгованості в розмірі 139000 грн. не настало, оскільки цей обов`язок не був виконаний внаслідок прострочення позивача.

Факт існування у відповідача заборгованості в розмірі 311284,23 грн. за договором поставки №13/11/17 від 13.11.2017, встановлений рішенням Господарського суду Харківської області від 10.08.2020 у справі №922/3304/19, у даному випадку не має правового значення, оскільки при вирішенні питання про застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України, суду слід встановити, чи відбулось прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, дослідити обставини виконання боржником свого обов`язку (повністю чи частково) та визначити розмір невиконаного грошового зобов`язання.

У даному випадку відповідач вчинив дії з належного виконання свого обов`язку з оплати боргу на суму 139000 грн., у зв`язку з чим, доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині є обґрунтованими.

Отже, в період з 28.01.2018 по 12.03.2018 основний борг відповідача складав 280284,23 грн., а в період з 13.03.2018 заборгованість відповідача складала 172284,23 грн.

Грошові зобов`язання відповідача перед позивачем за договором поставки №13/11/17 від 13.11.2017 повністю припинилися 07.05.2020 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 Цивільного кодексу, що підтверджено рішенням Господарського суду Харківської області від 10.08.2020 у справі №922/3304/19, яке набрало законної сили.

За положеннями ч.1 ст.612 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати позивачеві.

Враховуючи встановлений факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати, колегія суддів, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, в межах заявленого позивачем періоду та враховуючи часткове погашення відповідачем боргу, встановила, що правомірним є нарахування відповідачу:

- 3% річних в загальному розмірі 12728,05 грн.: за період з 21.11.2017 по 01.02.2018 в розмірі 638,26 грн. (нарахованих на заборгованість в розмірі 106377 грн.; за період з 02.02.2018 по 27.02.2018 в розмірі 665,21 грн. (нарахованих на заборгованість в розмірі 311284 грн.); за період з 28.02.2018 по 12.03.2018 в розмірі 299,48 грн. (нарахованих на заборгованість в розмірі 280284 грн.); за період з 13.03.2018 по 06.05.2020 в розмірі 11125,10 грн. (нарахованих на заборгованість в розмірі 172284 грн.);

-інфляційних втрат в загальному розмірі 27161,02 грн.: за січень 2018 в розмірі 1595,65 грн. (нарахованих на заборгованість в розмірі 106377 грн.), за лютий 2018 в розмірі 2801,56 грн. (нарахованих на заборгованість в розмірі 311284 грн.); за березень 2018-квітень 2020 в розмірі 22763,81 грн (нарахованих на заборгованість в розмірі 172284 грн.).

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 12728,05 грн. та інфляційних втрат в розмірі 27161,02 грн.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2020 у справі №922/3304/19 не набрало законної сили, а тому встановлені в ньому факти не мають преюдиційного значення для справи, що розглядається.

Колегія суддів не погоджується з доводами відповідача, з огляду на наступне.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2020 у справі №922/3304/19 оскаржувалося ТОВ Витязь в апеляційному порядку в частині відмови в задоволенні зустрічного позову.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 у справі №922/3304/19 апеляційну скаргу ТОВ Витязь залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2020 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23.02.2021 рішення господарського суду Харківської області від 10.08.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 у справі № 922/3304/19 залишено без змін в частині відмови в задоволенні зустрічного позову.

Враховуючи, що рішення Господарського суду Харківської області від 10.08.2020 у справі №922/3304/19 в частині вирішення первісного позову жодною із сторін не оскаржувалося, воно набрало законної сили на час прийняття оскаржуваного рішення суду у цій справі.

Отже, встановлені рішенням суду у справі №922/3304/19 обставини щодо припинення 07.05.2020 зобов`язання сторін за договором №13/11/17 від 13.11.2017 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог є преюдиціальними для цієї справи та в силу ч.4 ст.75 ГПК України не потребують повторного доказування.

Отже, доводи відповідача є безпідставними.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду у справі №903/333/17 та зазначає, що нездійснення відповідачем до моменту поставки товару його попередньої оплати в силу приписів ст.538 ЦК України, не дає позивачу права вимагати його оплати, і як наслідок, у позивача не виникає право на нарахування на відповідну суму попередньої оплати 3% річних та інфляційних втрат.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

У вказаній справі №903/333/17 позивач просив стягнути з відповідача попередню оплату, мотивуючи позов тим, що відповідач, як продавець, отримавши попередню оплату, не виконав свій обов`язок з поставки товару.

Отже, предмет та підстави позовних вимог у справі №903/333/17 були іншими, ніж у цій справі.

Верховний Суд, переглядаючи справу №903/333/17, в своїй постанові від 14.03.2018 зазначив, що у разі нездійснення покупцем попередньої оплати товару, зобов`язання продавця щодо поставки товару не виникає. Відповідно, нездійснення ним поставки товару без попередньої оплати не зумовлює виникнення у продавця права вимагати оплати такого товару.

Вказані висновки суду стосуються випадків, коли фактично товар не був поставлений продавцем, але при цьому, продавець вимагав оплату до поставки товару. Однак, за відсутності попередньої оплати, стягнення її з покупця можливе лише в разі поставки продавцем товару.

У справі, що розглядається, позивач поставив товар відповідачу, у зв`язку з чим, у останнього виник обов`язок з його оплати, а у позивача право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавчих норм, у зв`язку з чим, не приймаються судом.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не повно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2020 року у справі №917/1599/20 зміні. Позовні вимоги слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 12728,05 грн. та інфляційні втрати в розмірі 27161,02 грн.

З урахуванням приписів ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.129, ст.270, п.2 ч.1. ст.275, п.1 ч.1 ст.277, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 04.12.2020 року у справі №917/1599/20 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Айкон Агро" (вул. Ветеринарна, 22, м. Полтава, 36008, код ЄДРПОУ 40421600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Витязь" (вул. Центральна, буд. 5, с. Піщанка, Красноградський район, Харківська область, 63332, код ЄДРПОУ 24472488) 3% річних в розмірі 12728,05 грн., інфляційні втрати в розмірі 27161,02 грн., витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 1279,91 грн.

В решті позову- відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Витязь" (вул. Центральна, буд. 5, с. Піщанка, Красноградський район, Харківська область, 63332, код ЄДРПОУ 24472488) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Айкон Агро" (вул. Ветеринарна, 22, м. Полтава, 36008, код ЄДРПОУ 40421600) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1233,14 грн.

Господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 22.03.2021р.

Головуючий суддя О.Є. Медуниця

Суддя О.О. Радіонова

Суддя Л.Ф. Чернота