Ухвала

від 23.03.2021 по справі 341/2287/18

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 341/2287/18

Номер провадження 2-п/341/1/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2021 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Мергеля М. Р., за участю:

секретаря судового засідання Король І. Л.,

представника відповідача-заявника ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні заяву про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу .

ВСТАНОВИВ:

23.06.2020 від адвоката Лотоцької Н. В. в інтересах відповідачки ОСОБА_3 до суду надійшла заява про перегляд заочного рішення Галицького районного суду від 25 червня 2019 року у справі № 341/2287/18, яка передана на розгляд судді Юсип І. М.

16.10.2020 ухвалою суду задоволено заяву представниці відповідачки про відвід судді.

Відповідно до змісту протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2021 справу ЄУН 341/2287/18 передано судді Галицького районного суду Івано-Франківської області Мергелю М. Р., який з 06.01.2021 по 18.01.2021 перебував на лікарняному.

Ухвалою від 12.02.2021 розгляд заяви призначено на 23.03.2021.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 просила поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Галицького районного суду від 25 червня 2019 року у справі № 341/2287/18. Також просила вказане заочне рішення скасувати та призначити справу до розгляду по суті. Водночас, у прохальній частині заяви про перегляд заочного рішення міститься вимога про закриття провадження у справі у зв`язку зі смертю позивача ОСОБА_2 у січні 2020 року.

Позиція заявника та її представника обґрунтована тим, що під час розгляду і вирішення справи по суті суд допустив ряд порушень вимог процесуального законодавства, зокрема не постановив ухвалу про заочний розгляд справи. Представник ОСОБА_1 зазначає про те, що відповідачка з жовтня 2018 року перебуває постійно за кордоном і про це було відомо позивачу. Таким чином, відповідачка не з`явилась у судове засідання під час розгляду справи та не повідомила про причини неявки, а також не подала відзив на позовну заяву з поважних причин, оскільки перебувала за кордоном і навіть не знала про наявність відповідного позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Також, представник ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що копію заочного рішення вона отримала 22.06.2020 і одразу ж 23.06.2020 звернулась від імені відповідачки із заявою про перегляд цього рішення. Зазначає, що відповідачці про існування заочного рішення Галицького районного суду від 25.06.2019 про розірвання шлюбу стало відомо у червні 2020 року після того, як вона звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка до нотаріальної контори, де їй повідомили про факт розлучення на підставі заочного рішення суду та відмовили у задоволенні заяви про прийняття спадщини.

Крім того, в обгрунтування заяви про перегляд заочного рішення представник ОСОБА_1 зазначила, що у матеріалах справи відсутні докази дійсного волевиявлення ОСОБА_2 щодо бажання розлучитися з відповідачкою, оскільки позовна заява підписана не позивачем у справі, а його представником і сином ОСОБА_4 . Стверджує, що всю поштову кореспонденцію із суду сам позивач не отримував, а підписи на повідомленнях про вручення за нього ставила інша не відома особа.

Наголошує на тому, що право на шлюб є особистим немайновим і не може бути реалізоване через представника за довіреністю, так само як і право на розірвання шлюбу.

Своєю чергою представник відповідачки зазначила, що ОСОБА_3 розлучатися не бажала, оскільки прожила з чоловіком з 2001 року. Обставини так склалися, що відповідачка змушена була поїхати заробляти кошти за кордон, для чого отримала дозвіл на роботу у Ізраїлі. Покійний чоловік був обізнаний про місце її перебування, вони продовжували активно спілкуватися і фактично сімейних відносин не припиняли.

З огляду на викладене, представник ОСОБА_1 просила поновити строк на подання заяви та задовольнити її.

У судове засідання 23.03.2021 з`явився син ОСОБА_2 , який представляв його інтереси під час розгляд справи по суті на підставі нотаріально завіреної довіреності. Просив допустити його до участі у справі під час розгляду заяви про перегляд судового рішення як спадкоємця покійного батька ОСОБА_2 і представника позивача у справі. Також до участі у справі ОСОБА_4 просив допустити адвоката, з яким уклав договір про надання правової допомоги.

Заслухавши думку представника відповідача ОСОБА_1 , яка заперечила проти допуску вказаних осіб до участі у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх допуску з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1008 ЦК України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі смерті довірителя або повіреного.

Оскільки довіритель - позивач у справі помер, договір доручення, на підставі якого ОСОБА_4 представляв інтереси позивача у справі, є припиненим.

Водночас, право на шлюб є особистим немайновим правом, нерозривно пов`язаним з особою позивача, а тому ОСОБА_4 не може бути допущений позивачем у справі в порядку правонаступництва.

Надаючи правову оцінку клопотанню представника відповідача ОСОБА_1 про поновлення пропущеного процесуального строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд вважає, що воно підлягає задоволенню і виходить з такого.

Відповідно до частин другої, третьої статті 284 ЦПК України заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до інформації, яка міститься на конверті поштового відправлення (а. с. 55), заочне рішення від 25.06.2019 надсилалось судом на офіційну зареєстровану адресу відповідачки в с. Більшівці Галицького району. Вказана адреса реєстрації підтверджується, зокрема даними паспорта ОСОБА_3 . Проте, поштове відправлення разом з копією заочного рішення повернулось до суду з відміткою інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення . Також міститься запис від руки адресат відсутній .

Згідно з долученою до заяви про перегляд заочного рішення копією дозволу на роботу в Державі Ізраїль від 23.08.2018, ОСОБА_3 отримала право на роботу у вказаній країні. Дія дозволу до 03.11.2018. Згідно з поясненнями представника відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_3 виїхала до вказаної країни у жовтні 2018 року і з того часу до України не поверталась, а тому не отримувала і не могла отримати копію заочного рішення.

Водночас, як зазначено у заяві про поновлення процесуального строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, копію цього рішення представник відповідачки отримав лише 22.06.2020 і одразу ж 23.06.2020 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

Таким чином, за відсутності доказів протилежного, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення процесуального строку для звернення із заявою про перегляд заочного рішення, оскільки таку подано протягом двадцяти днів з дня вручення представнику відповідачки повного заочного рішення суду.

Дослідивши наявні у справі матеріали та надаючи їм правову оцінку щодо заяви про перегляд заочного рішення по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 285 ЦПК України у заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено, серед іншого, обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання та (або) неповідомлення їх суду, а також причин неподання відзиву, і докази про це; посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.

Згідно з приписами частини першої статті 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, ЦПК України чітко передбачено дві правові підстави для задоволення заяви про перегляд заочного рішення і скасування такого. Зокрема, це - встановлення обставин, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання та (або) неповідомлення їх суду, а також причин неподання відзиву; а також - наявність посилання заявником на докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті спору.

Граматична конструкція частини першої статті 288 ЦПК України дає підстави для однозначного висновку про те, що для скасування заочного рішення необхідним є одночасне існування двох вище зазначених підстав, зокрема завдяки єднальному сполучнику і .

Таким чином, суд не бере до уваги посилання представника відповідачки ОСОБА_1 на те, що суд відповідно до частини першої статті 281 ЦПК України не постановив ухвалу про заочний розгляд справи окремим документом, оскільки у тексті заочного рішення зазначено про постановлення такої ухвали, ЦПК України не містить вказівки на обов`язкове постановлення такої ухвали окремим документом, така ухвала не підлягає окремому оскарженню, а також тому, що відсутність такої ухвали як окремого документа не є підставою для скасування заочного рішення.

Щодо наявності першої правової підстави для скасування заочного рішення, то суд в результаті правової оцінки досліджених у справі письмових доказів та пояснень представника відповідачки дійшов висновку про її наявність. Тобто, про те, що відповідачка у судове засідання не з`явилась та не повідомила суду про причини неявки, не подала відзиву з поважних причин, оскільки весь час перебувала за кордоном.

Так, наявні у справі письмові докази щодо надсилання на адресу відповідачки поштової кореспонденції судом, зокрема повісток, копії позовної заяви, ухвали про відкриття провадження свідчать про те, що адресат вказані документи не отримував і вони поверталися за закінченням терміну зберігання.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких доказів про те, що відповідачка знала про наявність судового спору і розгляду справи про розлучення у суді, а тому була позбавлена можливості подати відзив чи повідомити про причини неявки до суду.

Щодо наявності другої обов`язкової підстави для скасування заочного рішення, суд виходить з такого.

Ухвалюючи заочне рішення від 25.06.2019, суд виходив з того, що сторони разом не проживають, спільне господарство не ведуть та не спілкуються. Позивач наміру зберігати шлюб не має та наполягає на його розірванні.

Оскільки спільне життя між позивачем та відповідачем не склалося, шлюбні відносини фактично припинились, а тому суд дійшов висновку, що подальше збереження шлюбу є неможливим та суперечитиме інтересам позивача.

Водночас, під час ухвалення судового рішення суд керувався, серед іншого, положеннями статей 110-112 Сімейного кодексу України.

Відповідно до змісту вказаних норм СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Так само зміст позовної заяви дає підстави для висновку про те, що фактичні сімейні відносини припинилися ще з 2015 року, сторони більше трьох років на той час разом уже не проживали, відсутня можливість зберегти сім`ю. Позивач зазначив, що примирення між сторонами неможливе.

Своєю чергою, заява про перегляд заочного рішення як і пояснення представника відповідачки у судовому засіданні не містять посилання на норми законодавства щодо наявності перешкод для розірвання шлюбу, зокрема щодо вагітності відповідачки чи наявності дитини віком до одного року.

Не заслуговують на увагу посилання представника відповідача про те, що за відсутності дітей сторони повинні були подати заяву до органів РАЦСу.

Відповідно до частини першої статті 106 СК України подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.

Таким чином, розірвання шлюбу шляхом подання заяви до органів РАЦСу є правом, а не обов`язком подружжя. Зважаючи на фізичну відсутність відповідачки в Україні, позивач обрав інший спосіб для розірвання шлюбу, а саме шляхом подання позовної заяви до суду, що не суперечить чинному законодавству.

Щодо посилання представника відповідачки на відсутність зі сторони суду дій, спрямованих на примирення сторін відповідно до статті 111 СК України, то суд не бере такі до уваги, оскільки у позовній заяві чітко зазначено про неможливість їх примирення. Водночас, суд зважає на те, що позов до суду подано 13.12.2018, а рішення ухвалено 25.06.2019, тобто у сторін було більше, ніж пів року часу на примирення.

Також суд не бере до уваги посилання представника відповідачки на відсутність згоди позивача щодо заочного розгляду справи, оскільки така міститься у позовній заяві. Крім того, відсутність/наявність такої згоди жодним чином не порушує права саме відповідачки і не є підставою для скасування заочного рішення.

Надаючи правову оцінку доводам представника відповідачки ОСОБА_1 про те, що подання позовної заяви і розірвання шлюбу не відповідало дійсній волі ОСОБА_2 , зокрема через наявність інформації про підписання позовної заяви не самим позивачем, а його сином ОСОБА_4 , суд виходить з такого.

До матеріалів заяви адвокат Лотоцька Н. В. долучила копію пояснень ОСОБА_4 , наданих працівникам органу поліції. Відповідно до змісту вказаних пояснень ОСОБА_4 на підставі довіреності від 10.09.2018 на прохання батька (позивача у справі) підписав і подав до суду позовну заяву від 10.12.2018 про розірвання шлюбу.

На запитання суду, чи бажає представник викликати для допиту як свідка ОСОБА_4 для надання показань у цій справі, ОСОБА_1 відмовилась. Також зазначила, що за фактом підписання позовної заяви від імені ОСОБА_2 іншою особою відкрите кримінальне провадження. Проте жодних рішень, які б мали значення для розгляду цієї справи не ухвалено.

Відповідно до частин першої і другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 95 ЦПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Отже, суд надану незавірену копію письмового пояснення ОСОБА_4 не бере до уваги, оскільки така не оформлена як джерело доказів належним чином, а представник відповідачки не заявив клопотання про допит вказаної особи як свідка для підтвердження чи спростування викладених у поясненнях обставин.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

ЦПК України не містить норм щодо обмеження права представника на подання від імені особи, яку він представляє, позову про розірвання шлюбу.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 643/5316/18.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії нотаріально посвідченої довіреності від 10.09.2018 ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4 бути його представником, зокрема, у всіх судах з усіма процесуальними правами та обов`язками, які надано законом позивачу.

У цьому випадку, навіть, якщо позовну заяву підписано ОСОБА_4 , чого на підставі належних і допустимих доказів судом не встановлено, то такий мав право її підписувати відповідно до договору доручення від 10.09.2018, який у встановленому порядку недійсним не визнано.

Водночас, суд звертає увагу на те, що формальна відсутність у позовній заяві посилання на те, що її підписано представником від імені позивача не може бути підставою для скасування заочного судового рішення, прийнятого за результатами розгляду такої позовної заяви. Крім того, суд бере до уваги те, що, як повідомила представник відповідачки, факт можливого підписання позовної заяви не самим позивачем став відомий лише у жовтні 2020 року, а тому на відповідні обставини під час розгляду справи по суті не могла посилатися і відповідачка.

Суд нагадує, що однією з підстав для скасування заочного рішення є посилання заявником на докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи (по суті спору).

Відповідно до частин одинадцять, тринадцять статті 187 ЦПК України суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Таким чином, навіть за умови, що позовна заява ОСОБА_2 не відповідає вимогам, зокрема в частині належного її оформлення з посиланням на представництво за довіреністю і підписання саме представником, а не самим позивачем, такі недоліки мали б наслідком, у випадку їх не усунення, залишення позовної заяви без розгляду. Водночас, ухвала про залишення позову без розгляду не є вирішенням справи (по суті спору). Це є одним із способів закінчення провадження у справі, але не її вирішення. Тому навіть за умови встановлення обставин невідповідності позовної заяви вимогам статей 175, 177 ЦПК України, це не може бути підставою для скасування законного і обгрунтованого по суті спору заочного рішення у справі.

Також, слід зауважити, що питання фактичного підписанта позовної заяви є похідним від дійсної волі позивача у справі щодо звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1006 ЦК України повірений зобов`язаний повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення.

Зважаючи на те, що ОСОБА_4 діяв у суді від імені позивача на підставі договору доручення від 10.09.2018, у суду відсутні підстави вважати, що такий договір виконувався неналежним чином і довіритель не знав про наявність судового спору за його позовом про розірвання шлюбу.

Надаючи правову оцінку наявним у справі доказам, суд встановив, що вся поштова кореспонденція з суду надсилалась на офіційну зареєстровану адресу позивача ОСОБА_2 і ним отримувалась особисто, про що свідчать підписи і відмітки на повідомленнях про вручення, зокрема про вручення і заочного рішення у справі.

Також, як повідомила представник відповідачки, про розірвання шлюбу судом ОСОБА_3 дізналася від нотаріуса відповідно до наявної в реєстрі актів цивільного стану інформації.

Відповідно до частини другої статті 115 ЦПК України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.

Таким чином, з огляду на розгляд справи з грудня 2018 року до 25.06.2019, на отримання поштової кореспонденції суду особисто ОСОБА_2 , на наявність договору доручення, суд дійшов висновку про те, що звернення до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу відповідало дійсній волі позивача. Доказів протилежного суду стороною відповідача у справі не надано.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя судам роз`яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.

Вирішуючи спір, суди, з дотриманням вимог статей 89, 263, 264, 367 ЦПК України, встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.

Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 643/5316/18.

Як зазначалось вище, ухвалюючи заочне рішення від 25.06.2019, суд виходив з того, що сторони разом не проживають, спільне життя між позивачем та відповідачем не склалося, шлюбні відносини фактично припинились, а подальше збереження шлюбу є неможливим та суперечитиме інтересам позивача.

Вказаних установлених судом обставин, представник відповідачки ОСОБА_1 у судовому засіданні не спростувала з посиланням на належні і допустимі докази.

Суд не бере до уваги пояснення про фактичне існування шлюбних відносин між сторонами після виїзду ОСОБА_3 за кордон з посиланням на продовження активного спілкування у телефонному режимі, оскільки таке спростовується встановленими фактичними обставинами у справі. Зокрема, суд установив, що про факт розірвання шлюбу відповідачка дізналася лише у червні 2020 року після того, як отримала відмову від нотаріуса щодо оформлення спадкових прав.

Не бере до уваги суд посилання представника відповідачки на те, що ОСОБА_3 виїхала за кордон з метою заробити кошти для забезпечення лікування ОСОБА_2 , оскільки жодних доказів про це не надано, наприклад факту пересилання фінансових коштів відповідачкою на адресу позивача тощо. Тобто, не надано доказів того, що відповідачка брала участь у лікуванні позивача.

Тобто, жодних доказів того, що сторони у справі активно продовжували спілкуватися з осені 2018 року стороною відповідача не надано. Більше того, у позовній заяві зазначено, що спілкування припинилось з 2015 року.

Також суд бере до уваги те, що місця реєстрації у сторін були різними. Крім того, зважаючи на смерть позивача 03.01.2020, що підтверджується актовим записом про смерть від 09.01.2020 (а. с. 79), заявником не надано жодних доказів присутності відповідачки біля чоловіка в останні дні життя такого чи під час його поховання, що відповідало б моральним принципам суспільства і підтверджувало підтримання шлюбних стосунків.

Своєю чергою, з установлених у справі обставин вбачається, що до червня 2020 року відповідачка навіть не знала про факт розлучення, про стан здоров`я чоловіка чи його смерть. А лише отримавши від нотаріуса відмову в оформленні спадкових прав, відповідачка через свого представника розпочала активні дії щодо скасування заочного рішення про розірвання шлюбу.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач не повідомляє суд і не посилається на будь-який новий доказ, що має суттєве значення для правильного вирішення справи, як того вимагає ст. 288 ЦПК України. Одне лише посилання на свої заперечення проти доводів позовної заяви не є тією обов`язковою обставиною, яку суд повинен встановити при розгляді заяви про скасування заочного рішення.

Ураховуючи усе вище викладене, суд дійшов висновку про відсутність такої обов`язкової правової підстави для скасування заочного рішення як посилання заявником на докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті спору.

Так, жодними доказами чи посиланнями на такі заявниця через свого представника не спростувала висновків суду, викладених у заочному рішенні, про те, що сторони разом не проживали, спільне життя між позивачем та відповідачем не склалося, шлюбні відносини фактично були припинені, а подальше збереження шлюбу було неможливим і суперечило б інтересам позивача.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність передбачених частиною першою статті 288 ЦПК України підстав для задоволення заяви про перегляд заочного рішення та його скасування.

На підставі статей 76-81, 126, 127, 259, 284, 287, 288 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення від 25 червня 2019 року у справі № 341/2287/18 задовольнити та поновити пропущений процесуальний строк.

Заяву представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2019 року у справі № 341/2287/18 залишити без задоволення.

Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає, однак відповідач вправі оскаржити заочне рішення суду в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду через Галицький районний суд Івано-Франківської області протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого рішення суду.

Повний текст рішення складено 24 березня 2021 року.

Суддя:М. Р. Мергель