Постанова

від 22.03.2021 по справі 922/3312/17

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" березня 2021 р. Справа № 922/3312/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.

при секретарі Голозубовій О.І.,

за участю представників:

від позивача - Остапенко Д.М.- на підставі Ордеру Серії ВІ №1029811 від 15.01.2021р.;

від відповідача - Крайник К.О. - на підставі довіреності від 04.01.2021р. №32-20-0.14,2-2/62-21;

від третьої особи - Мартиненко А.М. - на підставі Ордеру Серії ХВ №000398 від 15.03.2021р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Відродження", Харківська область, Дергачівський район, с.Великі Проходи, (вх. №622 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 08.02.2021р. у справі №922/3312/17 (суддя Байбак О.І., постановлену в м.Харків о 13:01год., дата складення повного тексту - 09.02.2021р.) постановлену за результатами розгляду заяви Селянського (фермерського) господарства "Відродження" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2017р. у справі №922/3312/17

за позовом: Селянського (фермерського) господарства "Відродження", Харківська область, Дергачівський район, с.Великі Проходи,

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , Харківська область, Дергачівський район, с.Великі Проходи,

про визнання права користування та визнання недійсним наказу,

ВСТАНОВИЛА:

Селянське (фермерське) господарство "Відродження" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якій просило суд:

1) визнати за Селянським (фермерським) господарством "Відродження" право постійного користування земельною ділянкою площею 100,00га з кадастровим номером 6322081500:05:000:0884, розташованою на території Проходівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства;

2) визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків № 5383-СГ від 06.04.2017р. "Про припинення права користування земельною ділянкою".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що на підставі державного акту № ХР№ 006131 від 17.07.2000р. ОСОБА_1 отримав в постійне користування земельну ділянку, і в подальшому створив та зареєстрував підприємство позивача - Селянське (фермерське) господарство "Відродження".

В подальшому, на підставі заяви від 16.05.2017р. ОСОБА_1 відмовився від права користування земельною ділянкою, у зв`язку із чим, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було видано наказ №5383-СГ від 06.04.2017р. "Про припинення права користування земельною ділянкою".

Даний наказ позивач вважав незаконним, та таким, що порушує його права, як постійного землекористувача земельної ділянки, зазначеної в державному акті № ХР№ 006131 від 17.07.2000р., оскільки з моменту створення Селянського (фермерського) господарства "Відродження" таким постійним землекористувачем, на думку позивача, є саме він, тобто Селянське (фермерське) господарство "Відродження".

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.11.2017р. у справі №922/3312/17 відмовлено повністю в задоволенні позовних вимог Селянського (фермерського) господарства "Відродження".

Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 92, 125, 126 Земельного кодексу України мотивовані тим, що право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язано з особою, котрій таке право надано згідно з державним актом на право користування земельною ділянкою, та не може бути передано або автоматично перейти до створених ним юридичних осіб.

У зв`язку із чим, суд дійшов висновку про те, що оскільки державний акт на право постійного користування земельною ділянкою надано ОСОБА_1 , СФГ "Відродження" не має права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 6322081500:05:000:0884, отже позовні вимоги в частині визнання за цим господарством відповідного права є необґрунтованими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017р. № 5383-СГ, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірний наказ прийнято з дотриманням вимог статті 19 Конституції України, Земельного кодексу України, в межах наданих повноважень і у спосіб передбачений чинним законодавством, на підставі письмової заяви землекористувача про добровільну відмову від земельної ділянки, а отже підстави для визнання його недійсним відсутні.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2017р. у справі № 922/3312/17 рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2017р. у справі №922/3312/17 скасовано в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 5383-СГ від 06.04.2017р. "Про припинення права користування земельною ділянкою" та в цій частині прийнято нове, яким позов задоволено та визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 5383-СГ від 06.04.2017р. "Про припинення права користування земельною ділянкою".

Апеляційний господарський суд частково скасовуючи рішення місцевого господарського суду зазначив про те, що положення законодавства, які визначають зміст права постійного користування, зумовили законні очікування позивача, що земельною ділянкою, наданою у постійне користування з метою створення фермерського господарства та здійснення ним господарської діяльності, користуватимуться саме для цієї мети упродовж всього часу існування СФГ "Відродження", тому суд дійшов висновку, що право СФГ "Відродження" на безстрокове користування земельною ділянкою, яка була надана для створення і здійснення господарської діяльності цього господарства, є законними очікуваннями, які підлягають захисту як майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що в даному випадку вільне волевиявлення третьої особи (засновника фермерського господарства) на припинення права користування не може бути підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, оскільки обсяг цього речового права і цільове призначення земельної ділянки, визначені законом, з огляду на гарантії, встановлені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, унеможливлюють прийняття такої відмови відповідачем без згоди позивача.

Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.03.2019р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018р. у справі № 922/3312/17 скасовано в частині скасування рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2017р. про відмову в задоволенні позовних вимог СФГ "Відродження" про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017р. № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою".

В частині рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2017р. про відмову у задоволенні позовних вимог СФГ "Відродження" про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017р. № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою" залишено в силі.

Касаційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції про виключення можливості належності СФГ "Відродження" на праві постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування ОСОБА_1 , мотивуючи своє рішення тим, що СФГ "Відродження" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою. Належність ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 6322081500:05:000:0884, підтверджено державним актом від 17.07.2000р. серії ІІІ-ХР №006131.

Щодо вимоги СФГ "Відродження" про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру від 06.04.2017р. № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою", Верховний Суд зазначив, що прийняття оспорюваного наказу було здійснене відповідачем у межах наданих йому повноважень у зв`язку із добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою, здійсненою її користувачем - ОСОБА_1

18.01.2021р. Селянське (фермерське) господарство "Відродження" звернулось до господарського суду Харківської області з заявою про перегляд рішення від 06.11.2017р. у справі № 922/3312/17 за нововиявленими обставинами, в якій просить суд скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування наявності підстав для задоволення вказаної заяви позивач посилався на те, що ним було отримано відомості, що спростовують "добровільність " згоди землекористувача, яка є єдиною підставою для припинення права користування земельною ділянкою на підставі статей 141, 142 Земельного кодексу України, які існували станом на час розгляду справи, проте не були і не могли бути відомі позивачу.

Так, 22.12.2020р. позивачем було з`ясовано, що ОСОБА_1 був примушений до підписання заяви про "добровільну " відмову від права постійного користування земельною ділянкою.

Зокрема, 06.03.2017р. ГУ Держгеокадастру у Харківській області було зареєстровано у вхідній кореспонденції дві заяви:

1.перша - про добровільну відмову ОСОБА_1 від права користування, земельною ділянкою, із зазначенням про втрату оригіналу державного акту;

2. друга - про обставини підписання першої заяви: погрози та незаконний тиск співробітників УСБУ в Харківській області, до приміщення якого був викликаний телефоном ОСОБА_1 де і відбулось підписання завчасно підготовленої заяви про "добровільну " відмову.

В своїй другій заяві ОСОБА_1 вказав, що він не втрачав оригінал державного акту, він не вчиняв, не мав та не має наміру вчиняти добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6322081500:05:000:0884 та просив ГУ Держгеокадастру у Харківській області врахувати факт відсутності з його сторони добровільної відмови від права постійного користування, не приймати рішення про припинення права користування земельною ділянкою, не звертатись до органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щодо проведення будь-яких реєстраційних дій, які перешкоджатимуть вільному користуванню належним йому правом, не чинити перешкод у реалізації цього права.

Як зазначав позивач, вказана обставина, що спростовує добровільність волевиявлення ОСОБА_1 щодо припинення права постійного користування, має істотне значення для правильного вирішення спору у справі, адже суди, надаючи оцінку оспорюваному наказу відповідача, виходили саме з підтвердженої добровільності волевиявлення землекористувача як підстави для припинення права постійного користування.

При цьому, вказана вище обставина не була встановлена судами та не була і не могла бути відома позивачу, оскільки СФГ "Відродження" та його керівник не були повідомлені ОСОБА_1 про причини та обставини підписання заяви про "добровільну" відмову через хвилювання останнього внаслідок протиправного тиску співробітників СБУ.

В свою чергу, друга заява ОСОБА_1 до відповідача (про примус) підписана ним спільно із адвокатом Любич В.О. , яка в подальшому здійснювала представництво інтересів СФГ "Відродження " в ході розгляду справи №922/3312/17. Зазначений адвокат, так само, як і ОСОБА_1 , не повідомив СФГ "Відродження " про обставини тиску на свого клієнта зі сторони співробітників УСБУ в Харківській області.

Крім того, відповідач впродовж всього часу розгляду справи володів обома заявами, поданими до нього за підписом ОСОБА_1 , а отже був обізнаний про відсутність добровільності в діях зазначеної особи, проте приховав цю обставину від суду.

Отже, на думку позивача, обставина злочинного примусу до відмови від права постійного користування землею залишалась невідомою для позивача та не була встановлена судом, що на думку останнього є істотною для правильного вирішення спору, та є підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами на підставі пункту 1 частини 2 статті 320 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.02.2021р. у справі №922/3312/17 відмовлено в задоволенні заяви Селянського (фермерського) господарства "Відродження" (вх. № 3 від 18.01.2021р.) про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2017р. у справі 922/3312/17; залишено в силі рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2017р. у справі 922/3312/17.

Відповідні висновки місцевого господарського суду мотивовані тим, що зазначені позивачем обставини та подані матеріали в розумінні статті 320 Господарського процесуального кодексу України не є нововиявленими, оскільки заяви від 02.03.2017р. та від 06.03.2017р. існували на час прийняття рішення, а тому могли бути подані сторонами як докази в процесі розгляду справи.

Таким чином, за своєю правовою природою надані позивачем заяви є несвоєчасно поданими доказами, а про наявність обставин, які, на думку позивача, свідчать про відсутність саме добровільної відмови з боку ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою 6322081500:05:000:0884, могло бути відомі в процесі розгляду даної справи в господарському суді.

Селянське (фермерське) господарство "Відродження" з ухвалою суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 08.02.2021р. у справі №922/3312/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про перегляд рішення від 06.11.2017р. у справі №922/3312/17 за нововиявленими обставинами, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2017р. у справі №922/3312/17 та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при постановленні оскаржуваної ухвали місцевим господарським судом не було надано належної правової оцінки всім доводам та доказам викладеним позивачем в заяві про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2017р. у справі 922/3312/17, що призвело до передчасного висновку про відсутність правових підстав для її задоволення.

Зокрема, апелянт посилається на те, що судом під час розгляду заяви та постановлення оскаржуваної ухвали не було надано жодної оцінки доводам позивача, наведеним у додаткових поясненнях, та не враховано висновків щодо застосування норм права, які послідовно викладаються у численних рішеннях Верховного Суду (постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі №179/1043/16-ц, постановах Верховного Суду від 02.09.2020р. у справі №467/626/18, від 16.12.2020р. у справі №648/3547/18, від 30.11.2020р. у справі №297/1776/19, від 11.11.2020р. у справі №742/1743/18 відповідно до якої з моменту створення селянського (фермерського) господарства до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника, відбувається фактична заміна землекористувача. Після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства, постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

З урахуванням наведеної вище усталеної правової позиції Верховного Суду, у своїй постанові від 23.06.2020р. у справі №922/989/18 Велика Палата Верховного Суду прямо виразила свою незгоду із висновками Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 18.03.2019р. по справі №922/3312/17.

Вказана правова позиція Верховного Суду, на думку апелянта, цілком відповідає предмету та підставам позову, заявленого Позивачем у межах справи №922/3312/17, а отже з урахуванням ч. 5 ст. 320 ГПК України мала бути врахована судом під час прийняття судового рішення за результатами розгляду заяви Позивача.

Отже, неврахування висновків Верховного Суду мало наслідком порушення ч. 2 ст. 315 ГПК України, ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та неправильне застосування судом ст. 141, 142 ЗК України в контексті визначення належного землекористувача (суб`єкта, уповноваженого на здійснення відмови від права користування), тобто порушення норм, матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного] вирішення справи.

Інші доводи апеляційної скарги фактично є тотожними доводам викладеним в заяві про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2017р. у справі 922/3312/17 поданій до місцевого господарського суду.

Одночасно з поданням апеляційної скарги скаржником було подано клопотання про виклик свідка (вх.№2508), в якому просить суд визнати обов`язковою участь ОСОБА_1 на час розгляду справи; викликати ОСОБА_1 для допиту в якості свідка.

В обґрунтування наявності підстав для задоволення вказаної заяви апелянт посилався на те, що з урахуванням нововиявленої обставини - факту подання ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру у Харківській області та до суду протилежних за змістом заяв, враховуючи загальний контекст спору (факт рейдерського захоплення землі) та істотне значення обставин, які стали підставою для прийняття оспорюваного наказу відповідача є необхідність у допиті вказаної особи в якості свідка.

Апелянт робить висновок, що виключно показання ОСОБА_1 , надані ним суду особисто в якості свідка (з повідомленням про кримінальну відповідальність) можуть бути належним, допустимим та достовірним доказом факту його добровільного волевиявлення щодо відмови від прав на землю.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.03.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Відродження" на ухвалу господарського суду Харківської області від 08.02.2021р. у справі №922/3312/17; встановлено сторонам у справі строк до 17.03.2021р. для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання та призначено справу до розгляду на 22.03.2021р.

16.03.2021р. відповідачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№3215), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Селянського (фермерського) господарства "Відродження", ухвалу господарського суду Харківської області від 08.02.2021р. у справі №922/3312/17 залишити без змін.

17.03.2021р. третьою особою подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№3285), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги Селянського (фермерського) господарства "Відродження", ухвалу господарського суду Харківської області від 08.02.2021р. у справі №922/3312/17 залишити без змін.

19.03.2021р. третьою особою подано до апеляційного господарського суду заяву (вх.№3343), в якій повідомляє суд про те, що як під час первинного розгляду вказаної справи, так і під час перегляду рішення суду у даній справі за нововиявленими обставинами, скористався правом на правову допомогу та залучив адвоката Мартиненко Антона Миколайовича для представництва інтересів у справі.

Даною заявою він підтверджує, що повністю погоджується з позицією свого представника, адвоката Мартиненко Антона Миколайовича, у справі № 922/3312/17. Саме його представником подається відзив та забезпечується представництво його моїх інтересів у судових засіданнях.

У зв`язку з тим, що його інтереси представляє представник, адвокат Мартиненко Антон Миколайович, якому він повністю довіряє, а також беручи до уваги запровадження на всій території України карантину, що ускладнює його особисту явку в судове засідання, просить суд апеляційної інстанції здійснювати розгляд справи за його особистої відсутності та в присутності його представника, адвоката Мартиненко А.М.

При цьому, він, як третя особа у господарській справі № 922/3312/17, як і раніше, не надає своєї згоди на допит в якості свідка та підтверджує, що добровільно відмовився від належного йому на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії III-ХР № 006131 від 17.07.2000р. права постійного користування земельною ділянкою площею 100,00 га з кадастровим номером 6322081500:05:000:0884, розташованої на території Проходівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства, про що до уповноваженого органу держави (власника) подавав заяву.

Від своєї заяви про добровільну відмову від земельної ділянки не відмовляється та повідомляє, що особисто подану заяву про добровільну відмову не відкликав.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2021р. у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Здоровко Л.М., для розгляду справи №922/3312/17 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 22.03.2021р. було оголошено перерву до 24.03.2021р.

Після перерви оголошеної 22.03.2021р., судове засідання було продовжено.

Представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 08.02.2021р. у справі №922/3312/17 та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про перегляд рішення від 06.11.2017р. у справі №922/3312/17 за нововиявленими обставинами, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2017р. у справі №922/3312/17 та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача та третьої особи заперечили проти вимог апеляційної скарги, просили відмовити в її задоволенні, ухвалу господарського суду Харківської області від 08.02.2021р. у справі №922/3312/17 залишити без змін.

Судова колегія, розглянувши клопотання апелянта про виклик свідка ОСОБА_1 (вх.№2508), зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.

В силу приписів статті 88 Господарського процесуального кодексу України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Вимоги наведеної норми не було виконано апелянтом ані під час розгляду справи місцевим господарським судом ані під час апеляційного перегляду даної справи, що унеможливлює застосування норми статті 89 Господарського процесуального кодексу України (щодо виклику свідка), оскільки виклик свідка відбувається у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти. Однак, за відсутності самої заяви свідка у суду відсутні підстави вважати що вона суперечить будь-яким доказам у справі.

Крім того, в заяві від 19.03.2021р. поданій ОСОБА_1 до апеляційного господарського суду останній повідомив, що він не надає згоди на його допит в якості свідка, а задля захисту своїх прав та інтересів у взаємовідносинах з СФГ "Відродження", у т.ч. під час розгляду справи № 922/3312/17 він залучив адвоката Мартиненко А.М.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що зазначені обставини унеможливлюють допит ОСОБА_1 в якості свідка, та є підставами для відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача на підставі статей 87 - 89 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду не погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для перегляду за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2017р. у справі №922/3312/17 з огляду на наступне.

Порядок та підстави перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами врегульовано главою 3 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 320 Господарського процесуального кодексу України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Статтею 320 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.

Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин.

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство.

Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Істотними є обставини, вплив яких на суть справи та винесене рішення може потягнути за собою скасування рішення суду та винесення іншого рішення, тобто мають бути такими, що ставлять під сумнів або спростовують висновки суду, покладені в основу прийнятого судового рішення.

Саме істотність для справи є однією із визначальних ознак обставин, що можуть бути визнані нововиявленими у справі.

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

При цьому, є чітке розмежування поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту); так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами. Виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору або розгляду справи про банкрутство не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення згідно норм ГПК України.

Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи.

Не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи прокурором. Також, не можуть визнаватися нововиявленими обставини, на які посилався учасник судового процесу в своїх поясненнях в суді будь-якої з інстанцій, або які могли бути встановлені судом в разі виконання вимог процесуального закону.

Крім того, не вважається нововиявленою обставиною зміна правової позиції суду в інших подібних справах.

Таким чином, господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, якщо ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. При цьому, результат перегляду повинен випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, та встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору.

Вирішення питання, чи вірно судом надано оцінку певним доказам, належить до компетенції судів вищих інстанцій, та не може бути вирішено в рамках розгляду заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.

Наведену правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 24.01.2019р. у справі №8/61, від 19.03.2019р. у справі №910/17944/15, від 19.03.2019р. у справі №910/7083/16.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що одним з загальновизнаних принципів побудови системи перевірки судових рішень, у тому числі в господарському судочинстві, є принцип правової визначеності, реалізація якого має на меті досягнення стабільності правового регулювання та існуючих правовідносин, необхідної для того, щоб кожен з учасників цих правовідносин міг у розумних межах бути впевненим у незмінності свого досягнутого правового статусу, набутих прав та обов`язків.

Судове рішення, яке набуло ознак чинного та остаточного за наслідками його апеляційного та касаційного перегляду, може бути переглянуто в подальшому, однак виключно у законодавчо встановлених межах, які покликані забезпечити принцип правової визначеності, в тому числі, шляхом встановлення законодавством чітких обмежень строку, протягом якого у сторони існує право на перегляд остаточного судового рішення.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя, як така, не суперечить положенням Конвенції за умови відсутності зловживання (рішення від 18.11.2004р. у справі "Правєдная проти Росії" №69529/01 та рішення від 06.12.2005р. у справі "Попов проти Молдови" №2). Однак, при цьому Суд наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції, потрібно тлумачити в світлі Преамбули до Конвенції, яка проголошує принцип верховенства права як частину спільної спадщини держав-учасниць. Одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду (рішення Суду у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999р.). Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі ставити питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (рішення Суду у справі "Рябих проти Росії" від 24.06.2003р.; ухвала Суду щодо прийнятності заяви №62608/00 "Агротехсервіс проти України"; рішення Суду у справі "Желтяков проти України" від 09.06.2011р.).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (рішення Суду у справі "Правєдная проти Росії" від 18.11.2004р.).

Так, предметом розгляду у даній справі є вимога Селянського (фермерського) господарства "Відродження" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про:

1) визнання за Селянським (фермерським) господарством "Відродження" права постійного користування земельною ділянкою площею 100,00 га з кадастровим номером 6322081500:05:000:0884, розташованою на території Проходівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства;

2) визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків № 5383-СГ від 06.04.2017р. "Про припинення права користування земельною ділянкою".

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що на підставі заяви від 16.05.2017р. ОСОБА_1 , якому було надано в постійне користування земельну ділянку на підставі державного акту № ХР№ 006131 від 17.07.2000р. та який створив та зареєстрував підприємство позивача - Селянське (фермерське) господарство "Відродження" відмовився від права користування земельною ділянкою, у зв`язку із чим, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області видало наказ № 5383-СГ від 06.04.2017р. "Про припинення права користування земельною ділянкою".

Позивач вважав вказаний наказ незаконним, та таким, що порушує його права, як постійного землекористувача земельної ділянки, зазначеної в державному акті № ХР№ 006131 від 17.07.2000р., оскільки з моменту створення Селянського (фермерського) господарства "Відродження" таким постійним землекористувачем, на думку позивача, є саме він, тобто Селянське (фермерське) господарство "Відродження".

При ухваленні рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2017р. у справі №922/3312/17, яким було повністю відмовлено в задоволенні позовних вимог Селянського (фермерського) господарства "Відродження" місцевий господарський суд керуючись, зокрема, положеннями статей 92, 125, 126 Земельного кодексу України, зазначив про те, що право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язано з особою, котрій таке право надано згідно з державним актом на право користування земельною ділянкою, та не може бути передано або автоматично перейти до створених ним юридичних осіб.

Отже, суд дійшов висновку, що оскільки державний акт на право постійного користування земельною ділянкою надано ОСОБА_1 , СФГ "Відродження" не має права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 6322081500:05:000:0884, позовні вимоги в частині визнання за цим господарством відповідного права є необґрунтованими.

При цьому судом також було зазначено про те, що згідно з чинним як на час створення СФГ "Відродження" законодавством України, так і на час звернення до суду фермерські господарства не мають права постійного користування земельною ділянкою.

Крім того, встановивши, що станом на час звернення до суду відсутній такий об`єкт цивільних прав як земельна ділянка, кадастровий номер 6322081500:05:000:0884, суд дійшов висновку про те, що ці обставини унеможливлюють задоволення позову про визнання за СФГ "Відродження" права постійного користування цією земельною ділянкою.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017р. № 5383-СГ, суд дійшов висновку про те, що спірний наказ прийнято з дотриманням вимог статті 19 Конституції України, Земельного кодексу України, в межах наданих повноважень і у спосіб, передбачений чинним законодавством, на підставі письмової заяви землекористувача про добровільну відмову від земельної ділянки.

За результатами касаційного перегляду, з вказаним висновками погодився Верховний Суд, про що зазначено у постанові від 18.03.2019р. у даній справі.

Як на нововиявлену обставину для перегляду рішення господарського суду Харківської області від 06.11.2017р. у справі №922/3312/17 у даній справі заявник посилався на те, що ним було отримано відомості, що спростовують "добровільність " згоди землекористувача ОСОБА_3 від державного акту на право постійного користування земельною ділянкою № ХР№ 006131 від 17.07.2000р., яка є єдиною підставою для припинення права користування земельною ділянкою за статтями 141, 142 ЗК України, які існували станом на час розгляду справи, проте не були і не могли бути відомі позивачу, який не був обізнаний про обставини складання і підписання ОСОБА_1 відповідної заяви.

Зокрема, позивачем було з`ясовано, що 06.03.2017р. ГУ Держгеокадастру у Харківській області було зареєстровано у вхідній кореспонденції дві заяви:

перша - про добровільну відмову ОСОБА_1 від права користування, земельною ділянкою, із зазначенням про втрату оригіналу державного акту;

друга - про обставини підписання першої заяви: погрози та незаконний тиск співробітників УСБУ в Харківській області, до приміщення якого був викликаний телефоном ОСОБА_1 і де відбулось підписання завчасно підготовленої заяви про "добровільну " відмову.

В своїй другій заяві ОСОБА_1 вказав, що він не втрачав оригінал державного акту, він не вчиняв, не мав та не має наміру вчиняти добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6322081500:05:000:0884 та просив ГУ Держгеокадастру у Харківській області врахувати факт відсутності з його сторони добровільної відмови від права постійного користування, не приймати рішення про припинення права користування земельною ділянкою, не звертатись до органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щодо проведення будь-яких реєстраційних дій, які перешкоджатимуть вільному користуванню належним йому правом, не чинити перешкод у реалізації цього права.

Вказана обставина, на думку позивача, є такою, що спростовує добровільність волевиявлення ОСОБА_1 щодо припинення права постійного користування, має істотне значення для правильного вирішення спору у справі, адже суди, надаючи оцінку оспорюваному наказу відповідача, виходили саме з підтвердженої добровільності волевиявлення землекористувача як підстави для припинення права постійного користування.

Позивач звертав увагу суду на те, що друга заява ОСОБА_1 до відповідача (про примус) підписана ним спільно із адвокатом Любич В.О. , яка в подальшому здійснювала представництво інтересів СФГ "Відродження " у ході розгляду справи №922/3312/17.

Адвокат Любич В.О., так само, як і ОСОБА_1 , не повідомив СФГ "Відродження " про обставини тиску на свого клієнта зі сторони співробітників УСБУ в Харківській області.

Відповідно до наданих нею пояснень, вона не мала та не має права розголошувати відомості про факт звернення до неї особи за наданням правової допомоги, зміст питання, з яким до неї звертається клієнт, виконані нею дії та складені документи, проте, позивач, за умови одержання вказаних відомостей від адвоката Любич В.О., обов`язково повідомив би про них суду під час розгляду справи №922/3312/17, що, за сподіванням позивача, однозначно вплинуло б на рішення судів у даній справі.

Крім того, відповідач впродовж всього часу розгляду справи володів обома заявами, поданими до нього за підписом ОСОБА_1 , а відтак був обізнаний про відсутність добровільності в діях зазначеної особи, проте приховав цю обставину від суду.

Проаналізувавши зміст поданої заяви та матеріали справи №922/3312/17, колегія суддів дійшла висновку про те, що обставини, на які посилається Селянське (фермерське) господарство "Відродження", не є нововиявленими у розумінні статті 320 Господарського процесуального кодексу України, що виключає можливість зміни або скасування судового рішення за правилами глави 3 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Судова колегія зауважує, що не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами. Не підпадають під визначення нововиявлених обставин дані, які усувають можливу неповноту встановлення обставин справи шляхом отримання та надання стороною суду нових матеріалів вже після прийняття судових актів, без оскарження їх самих за фактом неповноти встановлення обставин справи. Не можуть визнаватись нововиявленими обставини, на які посилався учасник судового процесу в своїх поясненнях в суді будь-якої з інстанцій, або які могли бути встановлені судом в разі виконання вимог процесуального закону.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2019р. у справі №905/1502/15, від 04.11.2019р. у справі №910/4521/14 та від 10.03.2020р. у справі №910/10784/18.

Таким чином, за своєю правовою природою надані позивачем заяви від 02.03.2017р. та від 06.03.2017р. які існували на час прийняття рішення, є несвоєчасно поданими доказами, а про наявність обставин, які, на думку позивача, свідчать про відсутність саме добровільної відмови з боку ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою 6322081500:05:000:0884, могло бути відомо в процесі розгляду даної справи в господарському суді.

При цьому, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не було доведено в порядку статей 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, що такі докази об`єктивно не могли бути ним одержані (та представлені суду) на час розгляду справи місцевим господарським судом, оскільки він не був позбавлений права направити запит до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з приводу надання останнім певних документів або заявити клопотання про витребування доказів, та на підставі отриманих доказів формувати правову позицію у спорі по даній справі.

Крім того, як свідчать матеріали справи, спірний наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017р. № 5383-СГ, який не було оскаржено ОСОБА_1 , було прийнято з врахуванням всіх обставин, в т.ч. всіх поданих ним заяв, враховуючи його згоду на прийняття цього наказу.

Окрім того, судова колегія зауважує, що як під час розгляду справи місцевим господарським судом так і під час апеляційного та касаційного перегляду справи №922/3312/17 жодним учасником процесу (в тому числі і позивачем) взагалі не ставилась під сумнів добровільність відмови від користування ОСОБА_1 земельною ділянкою 6322081500:05:000:0884.

Навпаки, як свідчать матеріали справи в процесі її розгляду ОСОБА_1 в особі власного представника неодноразово висловлював власну правову позицію у спорі по даній справі та заперечував проти задоволення заявленого позову, зокрема, з підстав правомірності наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017р. № 5383-СГ.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що зазначені позивачем обставини не є нововиявленими, оскільки заявником не доведено, що обставини, які заявник визначає як нововиявлені, не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи, та не доведено істотність даних обставин для розгляду справи, тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте. Отже, зазначені обставини не можуть бути підставою для перегляду по суті винесеного рішення та його скасування, оскільки не містять всіх необхідних ознак, які передбачені статті 320 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про неврахуванням місцевим господарським судом при постановленні оскаржуваної ухвали висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 23.06.2020р. у справі №922/989/18, в якій касаційний суд виразив свою незгоду з висновками Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 18.03.2019р. у даній справі, оскільки не вважаться нововиявленими обставинами зміна або викладення іншої (протилежної) правової позиції суду у подібних правовідносинах в інших справах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої .Палати Верховного Суду від 27.05.2020р. у справі №802/2196/17-а, постановах Верховного Суду від 07.10.2020р. у справі №922/1026/19, від 03.03.2021р. у справі №904/4470/16.

Судова колегія зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів також враховує, що в пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини Справа "Проніна проти України" (Заява №63566/00) Суд нагадує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвалу господарського суду Харківської області від 08.02.2021р. у справі №922/3312/17 слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції керуючись положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає витрати за подання апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись ст.ст. 254, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Відродження" залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 08.02.2021р. у справі №922/3312/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 29 березня 2021р.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя В.В. Лакіза

Суддя Н.О. Мартюхіна