Постанова

від 16.08.2021 по справі 922/3312/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 922/3312/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Відродження"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 (колегія суддів: Плахов О. В. - головуючий, Лакіза В. В., Мартюхіна Н. О.) і

ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.02.2021 (суддя Байбак О. І.)

за заявою Селянського (фермерського) господарства "Відродження"

про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Відродження"

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про визнання права користування та визнання недійсним наказу,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Селянське (фермерське) господарство "Відродження" (далі - СФГ "Відродження") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру), в якій просило: визнати за СФГ "Відродження" право постійного користування земельною ділянкою площею 100,00 га з кадастровим номером 6322081500:05:000:0884, розташованою на території Проходівської сільської ради Дергачівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства (далі - земельна ділянка); визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру № 5383-СГ від 06.04.2017 "Про припинення права користування земельною ділянкою" (далі - наказ № 5383-СГ від 06.04.2017).

1.2. Позивач посилався на те, що на підставі державного акта № ХР№ 006131 від 17.07.2000 ОСОБА_1 отримав в постійне користування земельну ділянку і в подальшому створив та зареєстрував підприємство позивача - СФГ "Відродження". На підставі заяви від 16.05.2017 ОСОБА_1 відмовився від права користування земельною ділянкою, у зв`язку із чим ГУ Держгеокадастру було видано наказ № 5383-СГ від 06.04.2017, яким припинено право користування земельною ділянкою. Цей наказ позивач вважав незаконним та таким, що порушує його права як постійного землекористувача земельної ділянки, зазначеної в державному акті № ХР№ 006131 від 17.07.2000, оскільки з моменту створення СФГ "Відродження" таким постійним землекористувачем, на думку позивача, є саме він, тобто СФГ "Відродження".

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 у справі № 922/3312/17 відмовлено повністю в задоволенні позовних вимог СФГ "Відродження".

2.2. Суд першої інстанції, виходячи із положень чинного законодавства, зокрема статей 92, 125, 126 Земельного кодексу України, зазначив, що право постійного користування земельною ділянкою нерозривно пов`язане з особою, котрій таке право надано згідно з державним актом на право користування земельною ділянкою, та не може передаватися або автоматично перейти до створених ним юридичних осіб. Отже, оскільки державний акт на право постійного користування земельною ділянкою надано ОСОБА_1 , СФГ "Відродження" не має права постійного користування земельною ділянкою, тому позовні вимоги в частині визнання за цим господарством відповідного права, за висновком суду, є необґрунтованими. Крім того, установивши, що станом на час звернення до суду немає такого об`єкта цивільних прав як земельна ділянка, кадастровий номер 6322081500:05:000:0884, суд першої інстанції дійшов висновку, що ці обставини унеможливлюють задоволення позову про визнання за СФГ "Відродження" права постійного користування цією земельною ділянкою. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 06.04.2017 № 5383-СГ, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний наказ прийнято із дотриманням вимог статті 19 Конституції України, Земельного кодексу України, в межах наданих повноважень і у спосіб, передбачений чинним законодавством, на підставі письмової заяви землекористувача про добровільну відмову від земельної ділянки.

2.3. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 у справі № 922/3312/17 рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 у справі № 922/3312/17 скасовано в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру № 5383-СГ від 06.04.2017 "Про припинення права користування земельною ділянкою" та в цій частині прийнято нове рішення, яким позов задоволено та визнано недійсним наказ ГУ Держгеокадастру № 5383-СГ від 06.04.2017 "Про припинення права користування земельною ділянкою".

2.4. Суд апеляційної інстанції зазначив, що положення законодавства, які визначають зміст права постійного користування, зумовили законні очікування позивача, що земельною ділянкою, наданою у постійне користування з метою створення фермерського господарства та здійснення ним господарської діяльності, користуватимуться саме для цієї мети упродовж усього часу існування СФГ "Відродження", тому суд дійшов висновку, що право СФГ "Відродження" на безстрокове користування земельною ділянкою, яка була надана для створення і здійснення господарської діяльності цього господарства, є законними очікуваннями, які підлягають захисту як майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у цьому випадку вільне волевиявлення третьої особи (засновника фермерського господарства) на припинення права користування не може бути підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, оскільки обсяг цього речового права і цільове призначення земельної ділянки, визначені законом, з огляду на гарантії, встановлені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, унеможливлюють прийняття такої відмови відповідачем без згоди позивача.

2.5. Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.03.2019 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі № 922/3312/17 скасовано в частині скасування рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 про відмову в задоволенні позовних вимог СФГ "Відродження" про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру від 06.04.2017 № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою". В цій частині рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 про відмову у задоволенні позовних вимог СФГ "Відродження" про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру від 06.04.2017р. № 5383-СГ "Про припинення права користування земельною ділянкою" залишено в силі.

2.6. Ухвалюючи рішення у цій справі, Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що згідно з положеннями земельного законодавства, яке діяло на час звернення СФГ "Відродження" до суду з позовом у цій справі, набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено. Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про виключення можливості належності СФГ "Відродження" на титулі постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування громадянину ОСОБА_1 у 2000 році на підставі відповідного рішення згідно з державним актом на землю. Суд врахував, що СФГ "Відродження" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою. Натомість належність ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою підтверджено державним актом.

3. Короткий зміст заяви СФГ "Відродження" про перегляд рішення за нововиявленими обставинами

3.1. 18.01.2021 СФГ "Відродження" звернулося до Господарського суду Харківської області з заявою про перегляд рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 у справі № 922/3312/17 за нововиявленими обставинами, в якій просило скасувати зазначене рішення та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави для задоволення заяви, позивач посилався на те, що ним було отримано відомості, які спростовують "добровільність" згоди землекористувача, котра, на його думку, є єдиною підставою для припинення права користування земельною ділянкою згідно із статтями 141, 142 Земельного кодексу України. СФГ "Відродження" стверджує, що ці обставини існували станом на час розгляду справи, проте не були і не могли бути відомі позивачу. СФГ "Відродження" зазначало про подану ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру заяву від 06.03.2017, за змістом якої ОСОБА_1 був примушений до підписання заяви про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою. Позивач зазначав, що вказана обставина спростовує добровільність волевиявлення ОСОБА_1 щодо припинення права постійного користування, має істотне значення для правильного вирішення спору у справі, оскільки суди, надаючи оцінку оспорюваному наказу відповідача, виходили саме з підтвердженої добровільності волевиявлення землекористувача як підстави для припинення права постійного користування. При цьому вказана обставина не була встановлена судами та не була і не могла бути відома позивачу, оскільки СФГ "Відродження" та його керівник не були повідомлені ОСОБА_1 про причини та обставини підписання заяви про "добровільну" відмову через хвилювання внаслідок протиправного тиску співробітників СБУ. Отже, на думку позивача, обставина злочинного примусу до відмови від права постійного користування землею залишалась невідомою для позивача та не була встановлена судом. Отже, на думку СФГ "Відродження", така обставина є істотною для правильного вирішення спору, та є підставою для перегляду справи за нововиявленими обставинами на підставі пункту 1 частини 2 статті 320 Господарського процесуального кодексу України.

4. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

4.1. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.02.2021, яка залишена без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2021, відмовлено в задоволенні заяви СФГ "Відродження" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 у справі 922/3312/17; залишено в силі рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 у справі 922/3312/17.

4.2. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вмотивовував своє рішення тим, що зазначені позивачем обставини та подані матеріали в розумінні статті 320 Господарського процесуального кодексу України не є нововиявленими, оскільки заяви від 02.03.2017 та від 06.03.2017 існували на час прийняття рішення, а тому могли бути подані сторонами як докази у процесі розгляду справи. Таким чином, за своєю правовою природою надані позивачем заяви є несвоєчасно поданими доказами, а про наявність обставин, які, на думку позивача, свідчать про відсутність саме добровільної відмови з боку ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, могло бути відомо у процесі розгляду цієї справи в господарському суді.

5. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

5.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 та ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.02.2021, СФГ "Відродження" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про перегляд рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 у справі № 922/3312/17 за нововиявленими обставинами, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

5.2. Скаржник зазначає, що суди порушили норми процесуального права під час постановлення оскаржуваних рішень. СФГ "Відродження" вважає, що суди не надали належної правової оцінки всім доводам та доказам, викладеним позивачем у заяві про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017, що призвело до необґрунтованого, на думку скаржника, висновку про відсутність правових підстав для її задоволення. Крім того, скаржник стверджує, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц, постановах Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 467/626/18, від 16.12.2020 у справі № 648/3547/18, від 30.11.2020 у справі № 297/1776/19, від 11.11.2020 у справі № 742/1743/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, відповідно до яких з моменту створення селянського (фермерського) господарства до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника, відбувається фактична заміна землекористувача; після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства, постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. СФГ "Відродження" вважає, що у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про свою незгоду із висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного суду, викладеними у постанові від 18.03.2019 у цій справі № 922/3312/17. На думку скаржника, внаслідок неврахування висновків Верховного Суду суди порушили частину 2 статті 315 Господарського процесуального кодексу України, частину 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 141, 142 Земельного кодексу України в контексті визначення належного землекористувача.

5.3. ГУ Держгеокадастру у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в задоволенні касаційної скарги СФГ "Відродження", оскаржувані судові рішення залишити без змін. Відповідач зазначає про те, що доводи скаржника про наявність нововиявлених обставин є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 був обізнаний із фактом прийняття ГУ Держгеокадастру оскаржуваного наказу № 5383-СГ від 06.04.2017, та претензії щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою за ОСОБА_1 були відсутні. Крім того, саме ОСОБА_1 було оскаржено постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 до Верховного Суду, що, на думку відповідача, свідчить про чітке та послідовне волевиявлення ОСОБА_1 стосовно права постійного користування спірної земельної ділянки.

5.4. ОСОБА_1 - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд відмовити в задоволенні касаційної скарги СФГ "Відродження", а оскаржувані судові рішення у справі № 922/3312/17 - залишити без змін. Просить Верховний Суд врахувати, що ОСОБА_1 добровільно відмовився від прав на земельну ділянку, про що повідомляв суди як під час первинного розгляду, так і під час перегляду за нововиявленими обставинами.

6. Обставини справи, встановлені судами та позиція Верховного Суду

6.1. Переглянувши оскаржувані у справі ухвалу та постанову, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

6.2. Касаційну скаргу з посиланням на пункти 2, 3 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що судові рішення є незаконними та такими, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, зокрема, частини 2 статті 315 Господарського процесуального кодексу України, частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статей 141, 142 Земельного кодексу України в контексті визначення належного землекористувача. Крім того, скаржник стверджує, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц, постановах Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 467/626/18, від 16.12.2020 у справі № 648/3547/18, від 30.11.2020 у справі № 297/1776/19, від 11.11.2020 у справі № 742/1743/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, відповідно до яких з моменту створення селянського (фермерського) господарства до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника, відбувається фактична заміна землекористувача; після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства, постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. СФГ "Відродження" вважає, що у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про свою незгоду із висновками Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 18.03.2019 у цій справі № 922/3312/17.

6.3. Відповідно до частини 2 статті 320 Господарського процесуального кодексу України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не були відомі та не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 19/5009/1481/11).

При перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, що були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

6.4 . Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. Виникнення нових або зміна обставин після вирішення спору також не можуть бути підставою для зміни або скасування судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 927/943/16.

Не можуть вважатися такими обставинами також подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами. При цьому не можуть вважатися нововиявленими обставини, що встановлюються на підставі доказів, які не були своєчасно подані сторонами чи прокурором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 905/2806/16.

6.5. Одним із аспектів принципу верховенства права є принцип правової певності, який, окрім іншого, передбачає, що якщо суд ухвалив остаточне рішення по суті спору, таке рішення не може бути піддане перегляду (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суду у справі "Брумареску проти Румунії" від 28.10.1999). Цей принцип встановлює, що жодна сторона не вправі порушувати питання про перегляд остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і нового рішення по суті. Перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою, а саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду. Відхилення від цього принципу допустимі лише за наявності виняткових обставин (пункти 51 - 52 рішення ЄСПЛ у справі "Рябих проти Росії" від 24.06.2003; ухвала суду щодо прийнятності заяви № 62608/00 "Агротехсервіс проти України"; пункти 42-44 рішення ЄСПЛ у справі "Желтяков проти України" від 09.06.2011). Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (пункти 27 - 34 рішення ЄСПЛ у справі "Праведная проти Росії" від 18.11.2004).

6.6. Як зазначалося, підставою для перегляду судового рішення місцевого суду за нововиявленими обставинами, позивач зазначив істотні, на його думку, для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі СФГ "Відродження" на час розгляду справи. Позивач посилався на те, що ним було отримано відомості, що спростовують "добровільність" відмови землекористувача ОСОБА_2 від державного акта на право постійного користування земельною ділянкою № ХР006131 від 17.07.2000, яка є єдиною підставою для припинення права користування земельною ділянкою відповідно до статей 141, 142 Земельного кодексу України.

6.7. Так, суди зазначили, що, як стверджує заявник, 22.12.2020 ним було з`ясовано, що ОСОБА_3 був примушений до підписання заяви про "добровільну" відмову від права постійного користування земельною ділянкою. Зокрема, 06.03.2017 ГУ Держгеокадастру було зареєстровано у вхідній кореспонденції дві заяви: перша -про добровільну відмову ОСОБА_1 від права користування, земельною ділянкою, із зазначенням про втрату оригіналу державного акта; друга - про обставини підписання першої заяви: погрози та незаконний тиск співробітників УСБУ в Харківській області, до приміщення якого був викликаний телефоном ОСОБА_1 , де і відбулося підписання завчасно підготовленої заяви про "добровільну" відмову. В своїй другій заяві ОСОБА_1 вказав, що він не втрачав оригінал державного акта, він не вчиняв, не мав та не має наміру вчиняти добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою та просив ГУ Держгеокадастру врахувати факт відсутності з його сторони добровільної відмови від права постійного користування, не приймати рішення про припинення права користування земельною ділянкою, не звертатись до органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щодо проведення будь-яких реєстраційних дій, які перешкоджатимуть вільному користуванню належним йому правом, не чинити перешкод у реалізації цього права.

За твердженням заявника, наведені відомості мають істотне значення для правильного вирішення спору у справі, оскільки суди, надаючи оцінку оспорюваному наказу відповідача, виходили саме з підтвердженої добровільності волевиявлення землекористувача як підстави для припинення права постійного користування. Заявник наголошував, що зазначені обставини не були встановлені судами та не були і не могли бути відомі позивачу, оскільки СФГ "Відродження" та його керівник не були повідомлені ОСОБА_3 про причини та обставини підписання заяви про відмову. Як зазначало СФГ "Відродження", друга заява ОСОБА_3 до відповідача підписана ним спільно із адвокатом Любич В.О., яка в подальшому здійснювала представництво інтересів СФГ "Відродження" під час розгляду справи № 922/3312/17. Зазначений адвокат так само, як і ОСОБА_3 , не повідомив СФГ "Відродження" про обставини тиску на свого клієнта зі сторони співробітників УСБУ в Харківській області. Крім того, відповідач упродовж всього часу розгляду справи володів обома заявами, поданими до нього за підписом ОСОБА_3 , а отже був обізнаний про відсутність добровільності в діях зазначеної особи, проте приховав цю обставину від суду.

6.8. Суди встановили, що заяви ОСОБА_3 від 02.03.2017 та від 06.03.2017, на які посилається СФГ "Відродження", існували на час прийняття рішення, а тому могли бути подані сторонами як докази в процесі розгляду справи. Тому суди дійшли висновку, що за своєю правовою природою надані позивачем заяви є несвоєчасно поданими доказами про наявність обставин, які, на думку позивача, свідчать про відсутність саме добровільної відмови з боку ОСОБА_3 від користування земельною ділянкою, і які могли бути відомі в процесі розгляду даної справи в господарському суді. Суди зазначили, що позивач не довів відповідно до вимог статей 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, що такі докази об`єктивно не могли бути ним одержані (та надані суду) на час розгляду справи місцевим господарським судом, оскільки позивач не був позбавлений права направити запит до ГУ Держгеокадастру з приводу надання певних документів або заявити клопотання про витребування доказів, та на підставі отриманих доказів формувати правову позицію у спорі по цій справі.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що спірний наказ ГУ Держгеокадастру від 06.04.2017 № 5383-СГ не було оскаржено ОСОБА_3 , наказ було прийнято з урахуванням всіх обставин, у тому числі всіх поданих ним заяв, враховуючи його згоду на прийняття цього наказу. Суд зазначив, що під час розгляду справи № 922/3312/17 жодним учасником процесу (в тому числі і позивачем) взагалі не ставилась під сумнів добровільність відмови від користування ОСОБА_3 земельною ділянкою. Навпаки, як наголосив суд апеляційної інстанції, в процесі її розгляду ОСОБА_3 в особі власного представника неодноразово висловлював власну правову позицію у спорі по даній справі та заперечував проти задоволення заявленого позову, зокрема, з підстав правомірності наказу ГУ Держгеокадастру від 06.04.2017 № 5383-СГ.

6.9. Таким чином, досліджуючи доводи щодо наявності підстав для скасування рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017, суди правильно зауважили, що подані заявником копії заяв від 02.03.2017 та від 06.03.2017 є саме новими несвоєчасно поданими доказами, які існували на час прийняття рішення, а тому могли бути подані сторонами як докази в процесі розгляду справи, тому подані заяви не можуть бути підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами відповідно до пункту 2 частини 4 статті 320 Господарського процесуального кодексу України.

6.10. Аргументи скаржника касаційної скарги про неврахування судами висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц, постановах Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 467/626/18, від 16.12.2020 у справі № 648/3547/18, від 30.11.2020 у справі № 297/1776/19, від 11.11.2020 у справі № 742/1743/18, від 23.06.2020 у справі № 922/989/18, відповідно до яких з моменту створення селянського (фермерського) господарства до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника, відбувається фактична заміна землекористувача; після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства, постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась, є безпідставними з огляду на таке.

Предметом розгляду судів була заява СФГ "Відродження" про перегляд рішення місцевого суду за нововиявленими обставинами відповідно до вимог глави 3 розділу 4 Господарського процесуального кодексу України. Суд апеляційної інстанції не застосовував статті 141, 142 Земельного кодексу України та не міг врахувати висновки щодо застосування наведених норм права у подібних правовідносинах, які викладені у зазначених скаржником постановах Верховного Суду, оскільки єдиною підставою стала встановлена судами відсутність підстав для перегляду рішення місцевого суду за нововиявленими обставинами.

Крім того, не вважаються нововиявленими обставинами зміна або викладення іншої (протилежної) правової позиції суду у подібних правовідносинах в інших справах.

Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 № 922/1026/19. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27.05.2020 № 802/2196/17-а зазначила про те, що зміна правової позиції суду в інших подібних справах не вважається нововиявленими обставини.

6.11. Доводи СФГ "Відродження" про те, що участь у справі здійснювалася представником ОСОБА_3 не особисто, а через його представника ОСОБА_4 , є безпідставними, оскільки відповідно до положень статті 56 Господарського процесуального кодексу України особа, якій законом надано право звертатися до суду, може брати участь в судовому засіданні через представника.

6.12. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.2. Відповідно до частини 3 статті 304 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

7.3. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України).

7.4. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд правомірно залишив без змін ухвалу місцевого суду за наслідками перегляду заяви відповідача про перегляд за нововиявленими обставинами рішення місцевого суду, тому постанова Східного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 ухвалена із додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для її скасування немає.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Відродження" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.03.2021 та ухвалу Господарського суду Харківської області від 08.02.2021 у справі № 922/3312/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак