Постанова

від 18.03.2021 по справі 379/1294/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 березня 2021 року

м. Київ

справа № 379/1294/18

провадження № 61-4205св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест ,

відповідачі: ОСОБА_1 , приватне сільськогосподарське підприємство Ківшовата ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест на рішення Таращанського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року у складі судді Зінкіна В. І. та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест (далі - ТОВ Інтерагроінвест ) звернулося до суду з позовом, просивши визнати недійсним договір оренди землі № 697 від 04 січня 2018 року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в адміністративних межах Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області, площею 4,5234 га, кадастровий номер 3224484000:02:010:0135, укладений між ОСОБА_1 та приватним сільськогосподарським підприємством Ківшовата (далі - ПСП Ківшовата ); визнати недійсним договір оренди землі № 697/1 від 04 січня 2018 року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в адміністративних межах Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області, площею 0,8089 га, кадастровий номер 3224484000:02:001:0120, укладений між ОСОБА_1 та ПСП Ківшовата ; визнати поновленим з ТОВ Інтерагроінвест договір № 62 оренди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих в адміністративних межах Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області кадастровий номер 3224484000:02:010:0135, площею 4,5234 га, та кадастровий номер 3224484000:02:001:0120, площею 0,8089 га, який укладений 08 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та СТОВ Лучанське-2 (правонаступником якого є позивач), на умовах, що викладені в додатковій угоді від 27 березня 2017 року до цього договору, строком на 7 років.

Позовна заява мотивована тим, що 08 листопада 2012 року між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Лучанське-2 (далі - СТОВ Лучанське-2 ), правонаступником якого є ТОВ Інтерагроінвест , та ОСОБА_1 укладено договір № 62 оренди двох земельних ділянок: кадастровий номер 3224484000:02:010:0135, площею 4,5234 га та кадастровий номер 3224484000:02:001:0120, площею 0,8089 га (далі - договір № 62). Договір оренди вказаних земельних ділянок зареєстрований 29 грудня 2012 року в управлінні Держкомзему у Таращанському районі Київської області за № 322440004006652, а 03 липня 2017 року запис про наявність іншого речового права (права оренди) перенесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номери записів 21296171 та 21296200. Строк дії договору № 62 земельних ділянок, з урахуванням дати реєстрації договору, завершився 29 грудня 2017 року. Відповідно до пункту 3.3 цього договору, після закінчення строку його дії, орендар має першочергове право поновлення його на новий строк в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством. Маючи наміри використати своє переважне право на поновлення договору оренди земельних ділянок з орендодавцем, СТОВ Лучанське-2 , 05 квітня 2017 року за вих. № 34 від 27 березня 2017 року надіслало на адресу ОСОБА_1 лист-повідомлення з підписаним зі сторони СТОВ Лучанське-2 проектом додаткової угоди від 27 березня 2017 року до договору № 62 відповідно до умов якої строк оренди пролонгується на 7 років, тобто до 31 грудня 2024 року.

Позивач вказує, що пропозиція про намір укладення/продовження договору з додатками направлена на адресу ОСОБА_1 листом з оголошеною цінністю та описом вкладення, який він отримав 07 квітня 2017 року, що підтверджується повідомленням про вручення. Проте, 28 квітня 2017 року до СТОВ Лучанське-2 поштовим відправленням надійшло заперечення від Секретаря О. В. від 24 квітня 2017 року, в якому він повідомляє про те, що не має наміру продовжувати співпрацю та підписувати додаткову угоду і просить після збору врожаю повернути йому земельні ділянки.

Позивач зазначає, що в жовтні 2018 року ним було отримано з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію про відповідні земельні ділянки, а саме, що 04 січня 2018 року, тобто через кілька днів після закінчення договору № 62, ОСОБА_1 уклав нові договори оренди вищезазначених земельних ділянок з іншим орендарем - ПСП Ківшовата , а саме: договір оренди землі № 697 від 04 січня 2018 року (земельної ділянки, кадастровий номер 3224484000:02:010:0135 та площею 4,5234 га), номер запису про інше речове право 24618425, строк дії договору - 7 років, а також договір оренди землі № 697/1 від 04 січня 2018 року (земельної ділянки, кадастровий номер 3224484000:02:001:0120 та площею 0,8089 га), номер запису про інше речове право 24765892, строк дії договору - 7 років.

Позивач вважає, що орендодавець ОСОБА_1 таким чином порушив переважне право СТОВ Лучанське-2 на поновлення з ним договору № 62 на новий строк, а тому він був змушений звернутися до суду із відповідними позовом.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року, у задоволенні позову ТОВ Інтерагроінвест відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що орендодавець письмово повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди, тому переважне право позивача не порушено. Разом із цим, суди також зазначили, що відповідачі не порушили право позивача на оренду спірних земельних ділянок та матеріали справи не містять доказів, які б вказували на наявність підстав для визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між відповідачами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ТОВ Інтерагроінвест , не погодившись із рішенням Таращанського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року та постановою Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року, надіслало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 16 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ Інтерагроінвест на рішення Таращанського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що орендодавцем ОСОБА_1 не виконано умови пункту 3.4 договору № 62 ( якщо орендодавець не збирається укладати новий договір оренди з Орендарем або продовжувати дію цього договору, він зобов`язаний за 6 (шість) місяців до закінчення строку дії даного договору повідомити про це орендаря в письмовій формі, а також за свій рахунок відновити межі земельної ділянки в натурі), що дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди на новий строк. Окрім того вказує, що відповідно до договору № 62 він має першочергове право поновлення відповідного договору на новий строк в порядку на умовах, визначених чинним законодавством і позивач, маючи намір використати це право направив ОСОБА_1 лист-повідомлення з підписаним проектом додаткової угоди від 27 березня 2017 року, проте відповідачем не було виконано умов договору та не повідомлено ТОВ Інтерагроінвест в строк, передбачений самим договором, про відсутність наміру його не продовжувати. Також зазначає, що ним було дотримано всіх вимог договору та статті 33 Закону України Про оренду землі , що дає йому право на поновлення договору № 62. ТОВ Інтерагроінвест вважає, що орендодавець діяв недобросовісно по відношенню до нього, адже мав намір укласти договір з іншим орендарем, до того ж на значно гірших умовах, що й вчинив через кілька днів після закінчення договору з позивачем, і такими діями відповідача ОСОБА_1 було порушено його переважне право на поновлення договору оренди.

Позиції інших учасників

08 травня 2020 року представник ОСОБА_1 та ПСП Ківшовата - Турлуковський С. В. надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи є необґрунтованими та безпідставними, тому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

08 листопада 2012 року між СТОВ Лучанське-2 , правонаступником якого є позивач, та власником земельних ділянок ОСОБА_1 строком на 5 років (з підписання та державної реєстрації) укладено договір № 62 оренди двох земельних ділянок з кадастровими номерами 3224484000:02:010:0135 (площа 4,5234 га) та 3224484000:02:001:0120 (площа 0,8089 га), цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих в адміністративних межах Лучанської сільської ради Таращанського району Київської області.

Цей договір зареєстрований 29 грудня 2012 року в управлінні Держкомзему у Таращанському районі Київської області за № 322440004006652.

Позивач, маючи наміри використати своє переважне право на поновлення договору № 62, яке було передбачено пунктом 3.3., 05 квітня 2017 року за вих. № 34 від 27 березня 2017 року надіслав на адресу ОСОБА_1 , лист-повідомлення з підписаним зі сторони СТОВ Лучанське-2 проектом додаткової угоди від 27 березня 2017 року до договору № 62, відповідно до умов якої строк оренди пролонгується на 7 років - до 31 грудня 2024 року

Відповідний лист ОСОБА_1 отримав 07 квітня 2017 року.

28 квітня 2017 року СТОВ Лучанське-2 засобами поштового зв`язку отримало заперечення Секретаря О. В. від 24 квітня 2017 року, в якому він повідомляє про те, що не має наміру продовжувати співпрацю та підписувати додаткову угоду, і просить після збору врожаю повернути йому земельні ділянки.

Після збору врожаю 2017 року належні ОСОБА_1 спірні земельні ділянки повернуті йому позивачем у зв?язку із закінченням строку дії договорів.

У жовтні 2018 року позивач отримав з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформацію про спірні ділянки, дізнавшись що 04 січня 2018 року, тобто через кілька днів після закінчення договору з СТОВ Лучанське-2 , ОСОБА_1 уклав нові договори оренди вищезазначених земельних ділянок з іншим орендарем - ПСП Ківшовата , а саме: договір оренди землі № 697 від 04 січня 2018 року (земельної ділянки, кадастровий номер 3224484000:02:010:0135 та площею 4,5234 га), номер запису про інше речове право 24618425, строк дії договору - 7 років, а також договір оренди землі № 697/1 від 04 січня 2018 року (земельної ділянки, кадастровий номер 3224484000:02:001:0120 та площею 0,8089 га), номер запису про інше речове право 24765892, строк дії договору - 7 років.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України (далі - ВСУ) від 25 лютого 2015 року № 6-219цс14, у постанові ВСУ від 13 квітня 2016 року № 6-2027цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС) від 10 квітня 2018 року № 594/376/17-ц, у постанові Верховного Суду (далі - ВС) від 18 січня 2018 року № 910/12017/17, у постанові ВС від 10 вересня 2018 року № 920/739/17, у постанові ВС від 15 травня 2019 року № 912/3810/16, у постанові ВС від 22 травня 2019 року № 233/844/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України Про оренду землі , яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

У частинах першій - п`ятій статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний строк розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Згідно із частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді. Ці положення узгоджуються із вимогами частини першої статті 777 ЦК України.

Тобто, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

З вищезазначеного вбачається, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору (відповідний правовий висновок викладений у постанові ВП ВС від 10 квітня 2018 року № 594/376/17-ц).

У пункті 3.3 договору № 62 визначено, що після закінчення строку договору орендар має першочергове право поновлення його на новий строк в порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

Відповідно до пункту 3.4 вказаного договору, якщо орендодавець не збирається укладати новий договір оренди з орендарем або продовжувати дію цього договору, він зобов`язаний за 6 (шість місяців) до закінчення строку дії даного договору повідомити про це орендаря у письмовій формі, а також за свій рахунок відновити межі земельної ділянки в натурі.

Як установлено судами, з метою використати своє переважне право на поновлення договору № 62 з ОСОБА_1 , СТОВ Лучанське-2 як орендар, 05 квітня 2017 року надіслало на адресу орендодавця лист-повідомлення, з підписаним зі сторони СТОВ Лучанське-2 проектом додаткової угоди від 27 березня 2017 року до договору № 62, згідно якої строк оренди пролонгується на 7 років, тобто до 31 грудня 2024 року.

Вказаний лист ОСОБА_1 отримав 07 квітня 2017 року. У відповідь на лист-пропозицію позивача, як орендодавець (власник орендованих земельних ділянок) за 6 місяців до закінчення договору № 62 (29 грудня 2017 року) висловив своє небажання укладати новий договір та продовжувати наявний договір із позивачем як правонаступником СТОВ Лучанське-2 , що підтверджується відповідним запереченням від 24 квітня 2017 року, який надісланий ним 27 квітня 2017 року та отриманий позивачем 28 квітня 2017 року (т. 1, а. с. 57-50).

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що орендар вчинив дії з повернення земельних ділянок орендодавцю, що також свідчить про відсутність підстав для поновлення первинного договору № 62.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди правомірно виходили з того, що орендодавець ОСОБА_1 письмово повідомляв орендаря про те, що він не має наміру поновлювати дію договору № 62 та залишає за собою право самостійно розпоряджатися земельною ділянкою.

Разом із цим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано зазначив, що переважне право ТОВ Інтерагроінвест на поновлення відповідного договору не є порушеним, оскільки відсутня одна зі складових юридичних фактів, що надають право позивачу претендувати на поновлення такого договору з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , а саме, відсутня воля орендодавця на укладення такого договору, оскільки ОСОБА_1 повідомив у встановлений договором строк ТОВ Інтерагроінвест про небажання поновлювати договір оренди.

Наявність незгоди орендодавця щодо поновлення договору оренди землі згідно частини п`ятої статті 33 Закону України Про оренду землі виключає можливість визнання поновленим попереднього договору у вибраний позивачем спосіб. Відповідних висновків касаційний суд дійшов і у постанові від 21 січня 2020 року № 379/1354/18 та у постанові від 25 листопада 2020 року № 227/4535/18, у яких були встановлені подібні фактичні обставини.

Колегія суддів також погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання недійсними договорів оренди землі від 04 січня 2018 року № 697 та № 697/1, оскільки в силу статті 204 ЦК України та статті 81 ЦПК України, позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження недійсності спірних договорів.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що ним виконано вимоги частин першої-шостої статті 33 Закону України Про оренду землі , є безпідставними, оскільки у строки, передбачені статтею 33 Закону України Про оренду землі та договором № 62, орендодавець повідомив орендаря, що не бажає поновлювати відповідний договір та просить повернути йому відповідні земельні ділянки.

Аргументи касаційної скарги про те, що заява ОСОБА_1 не може бути його запереченням щодо поновлення договору оренди землі, яка подана протягом місяця після отримання проєкту додаткової угоди не заслуговують на увагу, оскільки таке заперечення було направлено орендарю 27 квітня 2017 року (том 1, а. с. 58), тобто протягом місяця з часу отримання заяви орендаря про намір скористатися своїм переважним правом на продовження оренди земельних ділянок (07 квітня 2017 року) (том 1, а. с. 51).

Доводи касаційної скарги про те, що висновки судів в оскаржуваних судових рішеннях суперечать практиці ВСУ та ВС, яка викладена в наведених ним у касаційній скарзі відповідних постановах є необґрунтованими, оскільки у наведених заявником рішеннях суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях установлено різні фактичні обставини у справах на підставі наданих доказів. При цьому, слід зазначити, що оскаржувані рішення винесені з врахуванням, зокрема, правової позиції ВСУ, викладеної у постанові від 13 квітня 2016 року № 6-2027цс15 та правової позиції ВП ВС, яка міститься у постанові від 10 квітня 2018 року № 594/376/17-ц щодо застосування відповідних норм законодавства України.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником касаційної скарги норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника інші доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

При цьому, колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Інтерагроінвест залишити без задоволення.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук