Окрема думка

від 01.03.2021 по справі 40/72

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ткача І.В., Катеринчук Л.Й., Пількова К.М.

у справі №40/72 (провадження №12-8звг21)

01 березня 2021 року

У лютому 2009 року Дочірнє підприємство Будівельно-інвестиційна Група 1 (далі - позивач, заявник, ДП Будівельно-інвестиційна Група 1 ) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Головного управління Державного казначейства України у місті Києві про відшкодування збитків за скасування рішення Київської міської ради від 24.04.2004 про передачу в оренду позивачу земельної ділянки для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом у місті Києві та віднесення цієї земельної ділянки до рекреаційної зони. Рішенням Господарського суду міста Києва від 7 липня 2009 року у справі № 40/72 у позові Підприємства до Ради про стягнення 92 400 000 грн збитків відмовлено. Постановами Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2009 року та Вищого господарського суду від 19 січня 2010 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду України від 18 березня 2010 року у порушенні провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 19 січня 2010 року у справі № 40/72 відмовлено.

У листопаді 2010 року заявник звернувся до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) за захистом своїх порушених прав та інтересів.

17 грудня 2020 року ЄСПЛ ухвалив рішення Case of Budivelno Investytsiyna Grupa 1 v. Ukraine ( Будівельно-Інвестиційна Група 1 проти України ) no. 56903/10 (далі - рішення Будівельно-Інвестиційна Група 1 проти України ), у якому постановив, що

i. мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 (пункт 56 мотивувальної та пункт 2 резолютивної частин Рішення),

ii. визнав прийнятною скаргу заявника щодо порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, однак врахувавши висновки щодо відсутності процесуальних гарантій згідно зі статтею 1 Протоколу №1 постановив, що не потрібно розглядати окремо цю скаргу (пункт 59 мотивувальної та пункт 3 резолютивної частин Рішення) та

iii. відклав в цілому розгляд питання про застосування статті 41 Конвенції (пункт 4 резолютивної частини Рішення).

У лютому 2021року позивач звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд судових рішень у справі №40/72 за виключними обставинами, поданою у порядку, визначеному Главою 3 Розділу IV ГПК України.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2021 відмовлено у відкритті провадження за заявою ДП Будівельно-інвестиційна Група 1 про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 7 липня 2009 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2009 року, постанови Вищого господарського суду України від 19 січня 2010 року та ухвали Верховного Суду України від 18 березня 2010 року у справі № 40/72.

Ухвала постановлена на підставі статей 320, 321, 325 ГПК України та мотивована тим, що заявник звернувся після спливу десятирічного строку, встановленого пунктом 2 частини другої статі 321 ГПК України, який є преклюзивним, а отже, не може бути поновленим.

З висновками, викладеними в ухвалі, не погоджуємося та на підставі частини третьої статті 34 ГПК України викладаємо окрему думку, суть якої полягає у такому.

Юридичний зміст основних принципів міжнародного права закріплює зобов`язання кожної держави виконувати свої міжнародно-правові зобов`язання.

У статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року закріплено принцип добросовісного виконання державою своїх міжнародних зобов`язань. Відповідно до цієї норми держава-учасниця не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання нею міжнародного договору.

Ратифікувавши у 1997 році Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Україна визнала обов`язковою юрисдикцію ЄСПЛ. Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1). Вказана гарантія реалізується шляхом урахування норм Конвенції та практики ЄСПЛ в національному праві.

Відповідно до статті 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.

Це ж положення закріплене і в частині першій статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (далі - Закон № 3477-IV), до предмету регулювання якого віднесені, зокрема, питання, що виникають у зв`язку з обов`язком України виконати рішення ЄСПЛ у справі проти України та з необхідністю усунення причин порушення державою Конвенції і протоколів до неї.

Як зазначив ЄСПЛ у Рішенні Scozzari and Giunta v. Іtaly, no. 39221/98 and 41963/98, §249, 13 July 2000 під обов`язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення Європейського суду у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого Європейський суд визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні, і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним в рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення.

Положеннями глави 3 Закону №3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру. За змістом статті 10 Закону №3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (ст. 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.

Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

При цьому, Закон №3477-IV не містить положень щодо строків давності за зобов`язаннями України виконати рішення ЄСПЛ, ухвалене у спорі, стороною якого є Україна, не містить таких строків і сама Конвенція.

Зазначені приписи Закону №3477-IV узгоджуються з Рекомендацією №R(2000)2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини , у яких Комітет Міністрів закликав Договірні Сторони забезпечити адекватні можливості повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження, у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо: (i) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні; (ii) коли рішення Суду спонукає до висновку, що (a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або (b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

Констатуючи порушення Україною взятих на себе міжнародних зобов`язань у рішенні Будівельно-Інвестиційна Група 1 проти України ЄСПЛ у пунктах 54, 55 зазначив, що національні суди не застосували жодного принципу балансу інтересів для оцінки державних та приватних інтересів, та поведінки сторін, щоб досягти справедливого балансу у справі (див. Megadat.com SRL проти Молдови, №21151/04, §74, ЄСПЛ 2008). У цьому контексті Суд зазначає, що національне законодавство забезпечило достатню базу, що дозволяє судам проводити оцінку передбачуваної шкоди, беручи до уваги відповідні факти, включаючи підтвердження сторони, яка вимагає відшкодування збитків (див. пункт 25 вище). Однак у цій справі, за відсутності будь-яких аргументів судів з цих питань, слід зробити висновок, що судовий перегляд спору не надавав значущої процесуальної гарантії для цілей статті 1 Протоколу №1. У світлі зазначених міркувань Суд приходить до висновку, що існували серйозні недоліки у поведінці національних органів влади та судів, в результаті чого оскаржуваний захід, переслідуючи законну мету загального інтересу, становить надмірний індивідуальний тягар для компанії-заявника.

Отже, ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції та пункту 1 статті 6 Конвенції під час розгляду справи за позовом ДП Будівельно-інвестиційна Група 1 до Київської міської ради та Головного управління Державного казначейства України у місті Києві про відшкодування збитків.

Таким чином, судові рішення національних судів, ухвалені у справі №40/72, суперечать Конвенції по суті, а рішення ЄСПЛ у справі заявника спонукає до висновку, що в основі визнаних ЄСПЛ порушень лежали суттєві процедурні помилки та недоліки, допущені судами, які ставлять під сумнів результат провадження на національному рівні.

Не викликає сумніву той факт, що зазначені вище обставини є виключними та у розумінні приписів пункту другого частини третьої статті 320 ГПК України могли б слугувати підставою для перегляду ухвалених у справі №40/72 судових рішень за винятковими обставинами. Стаття 322 ГПК України визначає вимоги до змісту та форми заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами і заява позивача цим вимогам відповідає.

Водночас, як зазначалося вище, ВП ВС відмовила у відкритті провадження за заявою ДП Будівельно-інвестиційна Група 1 , покликаючись на пропуск позивачем десятирічного строку з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням у справі №40/72, зазначивши, що цей строк є преклюзивним та не може бути поновленим.

При цьому, ВП ВС жодним чином не спростувала обґрунтовані доводи заявника, викладені у клопотанні про поновлення строку на подання заяви, щодо відсутності у позивача об`єктивної можливості подати заяву про перегляд вказаних рішень за виключними обставинами раніше встановленого строку, адже остаточне рішення ЄСПЛ було ухвалено лише 17.12.2020 та отримане заявником 25.01.2021. Тобто розгляд справи ЄСПЛ за заявою позивача тривав більше 10 років.

ГПК України був доповнений положенням щодо десятирічного строку для подання заяви про перегляд судових рішень за винятковими обставинами Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017. Тоді як на момент розгляду справи №40/72 національними судами внутрішнє законодавство не обмежувало право заявника граничними строками на перегляд судових рішень у зв`язку з ухваленням ЄСПЛ рішення на його користь. Відповідно, заявник мав правомірне очікування на застосування процедури перегляду ухвалених у справі рішень у випадку задоволення його заяви ЄСПЛ. Натомість, з незалежних від позивача причин право на такий перегляд законодавцем було обмежено строком у десять років (пункт два частини другої статті 321 ГПК України). При цьому, це законодавче положення не передбачає винятку, за якого цей строк є пропущеним внаслідок тривалого строку розгляду заяви ЄСПЛ, зокрема як у цій справі, коли справа за заявою позивача розглядалася більше десяти років. Вважаємо, що обставини розгляду ЄСПЛ заяви позивача впродовж такого строку є своєрідним винятком із загального правила, встановленого національним законодавством, правове регулювання якого потребує доопрацювання.

Проте недосконалість у правовому регулюванні не може заперечувати необхідність належного дотримання Україною взятих на себе зобов`язань за міжнародним договором та бути наслідком порушення Україною принципу сумлінного дотримання міжнародних договорів.

Отже, реалізація міжнародних зобов`язань України щодо виконання остаточних рішень ЄСПЛ, постановлених у справі за її участю, не може бути поставлена у залежність від впровадження внутрішніх законодавчих обмежень, які як у цій справі, по суті унеможливлюють відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник (позивач) мав до порушення Конвенції .

Більше того, у рішенні Будівельно-Інвестиційна Група 1 проти України ЄСПЛ постановив, що питання про застосування статті 41 Конвенції не готове до вирішення, а тому відклав розгляд цього питання, закликавши Уряд та заявника упродовж трьох місяців надати свої письмові зауваження з цього питання та, зокрема, повідомити Суд про будь-яку угоду, якої вони можуть досягти (пункт 4 Резолютивної частини Рішення). Тобто питання про справедливу сатисфакцію для позивача у цій справі ЄСПЛ не вирішив.

На підставі викладеного, зважаючи на обставини цієї справи, про які йшлося вище, беручи до уваги зміст ухваленого ЄСПЛ рішення, вважаємо, що відновлення провадження у справі №40/72 було б ефективним засобом у досягненні restitutio in integrum, що могло б дозволити усунути допущені Україною наслідки порушення Конвенції, спричинені несправедливим судовим провадженням на національному рівні. Відтак Велика Палата Верховного Суду повинна була відкрити провадження за заявою ДП Будівельно-інвестиційна Група 1 .

Судді І. Ткач

Л. Катеринчук

К. Пільков