Постанова

від 23.03.2021 по справі 911/2658/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2021 р. Справа№ 911/2658/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Станіка С.Р.

Тищенко О.В.

секретар судового засідання Макуха О.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Поліпласт

на рішення Господарського суду Київської області

від 13.03.2019 (повний текст складено 29.03.2019)

у справі № 911/2658/18 (суддя Лопатін А.В.)

за позовом Ірпінської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Поліпласт

про стягнення 99 381,95 грн.

В С Т А Н О В И В:

Ірпінська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Поліпласт (далі - ТОВ Поліпласт , відповідач) про стягнення 99 381,95 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначила про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором оренди землі №040992600032 від 08.07.2009 щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, відтак просила стягнути з відповідача 85 346, 96 грн. заборгованості та 14 034, 99 грн. пені.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.03.2019 у справі №911/2658/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Поліпласт на користь Ірпінської міської ради Київської області 85 346, 96 грн. основного боргу та 1 005,80 грн. пені. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Поліпласт на користь Ірпінської міської ради Київської області 1 531,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із згаданим рішенням суду, ТОВ Поліпласт оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначив, що суд першої інстанції розглянув справу без його участі, оскільки поштова кореспонденція, яка надходила від міськради та від суду, не вкладалась працівниками ПАТ Укрпошта до абонементської скриньки і поверталися відправнику. При цьому, апелянтом заявлено про застосування строків позовної давності до частини позовних вимог, які ґрунтуються на Додатковій угоді від 01.04.2015 до Договору оренди землі від 08.07.2009 й заявлені за період з 01.01.2011 по 01.04.2015 відповідно до п.п. 5, 9 Додаткової угоди від 01.04.2015. На переконання апелянта, позовні вимоги, щодо яких заявлено про пропуск позовної давності за період з 01.01.2011 по 01.04.2015, обраховано на підставі нормативної грошової оцінки землі із застосуванням коефіцієнту функціонального призначення 2.5, неправомірність застосування якого до орендованої земельної ділянки встановлено судом в адміністративній справі №810/4542/15.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що Ірпінська міська рада не була стороною в адміністративній справі №810/4542/15, предметом розгляду якої був витяг №03-08/731 від 29.07.2015 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а не витяг №312 від 09.08.2013, який використано позивачем при розрахунку заборгованості з орендної плати за землю за договором оренди від 08.07.2009 та який зазначено Додатковій угоді до Договору. Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності до спірних правовідносин позивач вказував, що сторонами погоджено зміни до Договору, які вносяться та діють з 01.01.2011 та з 01.07.2011 угодою від 01.04.2015, відтак строк позовної давності рахується з моменту укладання вищезазначеної угоди, тобто з 01.04.2015. Також позивач стверджував, що ним та судом поштова кореспонденція відправлялась на офіційну адресу відповідача, яка вказана в ЄДРПОУ, а неотримання відповідачем судової кореспонденції відбулось не з вини позивача або суду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2019 у справі №911/2658/18 залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Поліпласт - без задоволення.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №911/2658/18 постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 скасовано, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Верховний Суд виходив з того, що звертаючись з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2019 у справі № 911/2658/18, скаржник виклав клопотання про необхідність долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження відсутнсті заборгованості з орендної плати та доказів на підтвердження незмінності цільового призначення орендованої земельної ділянки за спірним договором та правомірності обрахування нормативної грошової оцінки із застосуванням коефіцієнта 0,5. Відповідач навів обґрунтування неподання таких доказів до суду першої інстанції, зазначивши, що йому фактично не було відомо про розгляд справи № 911/2658/18, оскільки до нього не надходили процесуальні документи внаслідок незалежних від нього обставин, а саме, помилок в роботі працівників ПАТ Укрпошта .

Проте в постанові Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2019 оцінка аргументів ТОВ Поліпласт щодо неотримання поштової кореспонденції позивача та суду як наявних підстав для скасування рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2019 наведе, а також в контексті відхилення чи прийняття поданих відповідачем додаткових доказів апеляційним судом не надано.

Крім цього, Верховний суд зазначив, що під час подання апеляційної скарги відповідачем заявлено про застосування позовної давності. Приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції фактично дослідив клопотання відповідача про застосування позовної давності, але не зробив жодного висновку з приводу наявності/відсутності підстав для його задоволення та не зазначив про врахування та/або відхилення наведених у ньому аргументів.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Поліпласт на рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2019 у справі № 911/2658/18 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2019 у справі № 911/2658/18 - залишено без змін.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2020 у справі №911/2658/18 постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 скасовано, справу передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Скасовуючи постанову апеляційного суду, Верховний Суд зазначив, що дійшовши висновку про неврахування наданих відповідачем доказів, зокрема, постанови Київського окружного адміністративного суду, з тих мотивів, що це судове рішення не стосується витягу № 312, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що вимоги позивача не стосуються оскарження витягу № 312, а навпаки, на цьому витязі ґрунтуються розрахунки заявленої до стягнення заборгованості, відтак з`ясуванню в судовому порядку підлягало питання саме щодо можливості застосування наданого позивачем доказу на підтвердження наявності правових підстав для задоволення позову в тому розмірі, який розрахував позивач на підставі витягу № 312.

В наданих апеляційному суду поясненнях відповідач (апелянт) зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що Додатковою угодою сторони погодили розмір нормативної грошової оцінки землі, який становить 158 237,97 грн., а отже врегулювали між собою правовідносини щодо порядку виконання орендарем обов`язку зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, досягли згоди щодо його умов, тобто, вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови договору та угоди, підписавши їх. Апелянт вважав, що на підставі ст. 15 Закону України Про оренду землі нормативна грошова оцінка земельної ділянки об`єктивно не є істотною умовою договору оренди землі, вона не встановлюється орендодавцем та за згодою сторін цього договору. За твердженнями апелянта, нормативна грошова оцінка є базою оподаткування згідно ст. 271 Податкового кодексу України, визначення нормативної грошової оцінки землі не віднесено до повноважень позивача і не встановлюється за згодою сторін, а зміна нормативної грошової оцінки у бік збільшення чи зменшення за згодою сторін законом не передбачена. На переконання апелянта, значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, в т. ч. про цільове призначення. Проте, матеріали справи містять докази незмінності цільового призначення земельної ділянки, проти яких позивач не заперечував. Натомисть апелянт стверджував про неправомірність розрахунку позовних вимог на підставі нормативної грошової оцінки землі із застосуванням коефіцієнту функціонального призначення 2.5, неправомірність застосування якого до орендованої земельної ділянки встановлео судом в адміністративній справі №810/4542/15, а також про відсутність у нього заборгованості з орендної плати за землю за спірним договором оренди землі.

За змістом наданих апеляційному суду пояснень позивач зазначив, що уклавши Додаткову угоду № 219/040992600032 від 01.04.2015 про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 08.07.2009, в якій сторони погодили внесення змін до Договору щодо розміру нормативно грошової оцінки земельної ділянки, яка склала 158 237,94 грн. та розміру річної орендної плати у відповідному відсотковому співвідношенні від нормативної грошової оцінки землі, сторони між собою врегульовуючи правовідносини щодо порядку виконання орендарем обов`язку зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови Договору та Додаткової угоди, підписавши їх. Також позивач зазначив, що у вказаній вище Додатковій угоді сторони чітко визначили (погодили) розмір нормативно грошової оцінки землі, який становить 158 237,94 грн. (нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з довідкою управління Держземагенства в м. Ірпені № 312. Крім цього, позивач повторно акцентував увагу на тому, що в адміністративній справі №810/4542/15 предметом розгляду був Витяг №03-08/731 від 29.07.2015 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а не Витяг №512 від 09.08.2013, який використано позивачем при розрахунку заборгованості з орендної плати за землю за Договором оренди від 08.07.2009 та який зазначений в Додатковій угоді до Договору.

В судове засідання апеляційної інстанції 23.03.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення йому відповідної ухвали суду про оголошення перерви, яку за наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень отримано уповноваженим представником відповідача (апелянта) 18.02.2021.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 23.03.2021 представник відповідача, явка якого в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за наявності клопотання відповідача про розгляд справи за відсутності його представника, апеляційний суд вважав за можливе розглядати справу за відсутності цього учасника за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 08.07.2009 між Ірпінською міською радою (позивач, орендодавець за договором) та ТОВ Поліпласт (відповідач, орендар за договором) укладено Договір оренди землі (далі - Договір), за умовами п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку на підставі рішення шістдесят шостої сесії п`ятого скликання Ірпінської міської ради від 20 березня 2009 року № 2639-66-V для будівництва салону-магазину по продажу легкових автомобілів, яка знаходиться в м. Ірпінь, вул. Гостомельське шосе.

В оренду згідно п. 2 Договору передається земельна ділянка площею 0,0600га.

Відповідно до п. 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 8 638,65 грн.

Договір згідно п. 8 укладено на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Як передбачено п. 9 Договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 8% від грошової оцінки землі; грошова оцінка земельної ділянки згідно з довідкою відділу земельних ресурсів у м. Ірпені за № 530 від 13.04.2009 складає 8 638,65 грн.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в сумі: 691,09 грн. (при цьому ця сума може змінюватись при умові проведення індексації) на рахунок орендодавця.

Відповідно до п. 10 Договору сума орендної плати за землю уточнюється щороку станом на 1 січня на коефіцієнт індексації грошової оцінки земельної ділянки без внесення змін та доповнень до цього договору. Розрахунок суми орендної плати з урахуванням коефіцієнту індексації проводиться фінансовим управлінням Ірпінської міської ради на підставі представленої довідки грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за формою, що заповнюється під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

За умовами п. 11 Договору орендна плата вноситься у такі строки: протягом 30 календарних днів наступного за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця по 57,59 грн. в місяць.

Положеннями п. 12 Договору сторони погодили, що розмір орендної плати переглядається один раз на два роки та, крім іншого, у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством.

За змістом п. 13 Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ несплаченої суми за кожен день прострочення та штрафні санкції згідно чинного законодавства.

01.04.2015 між сторонами укладено Угоду № 219/040992600032 про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 08.07.2009, відповідно до якої погодили внести наступні зміни:

- п. 5 Договору викласти в наступній редакції з 01.01.2011: Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 158 237,94 грн. .

- п. 9 Договору викласти в такій редакції з 01.01.2011: Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 10% від нормативної грошової оцінки землі. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з довідкою управління Держземагенства в м. Ірпені № 312 від 09.08.2013 складає 158 237,94 грн. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в сумі: 15 823,79 грн. в рік, в тому числі місячна - 1 318,65 грн., вказана сума може змінюватись при умові проведення індексації .

- п. 9 Договору викласти в наступній редакції з 01.07.2011 р.: Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 6% від нормативної грошової оцінки землі. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з довідкою управління Держземагенства в м. Ірпені № 312 від 09.08.2013 складає 158 237,94 грн. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в сумі: 9 494,28 грн. в рік, в тому числі місячна - 791,79 грн., ця сума може змінюватись при умові проведення індексації .

- п. 12 Договору викласти в наступній редакції: Розмір орендної плати переглядається один раз на рік та, крім іншого, у разі зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; зміни розмірів ставок орендної плати відповідно до Податкового кодексу України; прийняття рішення Ірпінської міської ради щодо зміни розмірів річної орендної плати за землю; зміни нормативної грошової оцінки земель по м. Ірпінь та ін. .

16.07.2015 між сторонами укладено Угоду № 235/040992600032 про внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 08.07.2009, відповідно до якої продовжили термін дії договору з 08.07.2014 по 08.07.2019.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Договором на підставі ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства на підставі ст. 628 ЦК України.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами згідно ст. 629 ЦК України.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено матеріалами справи, укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України. Спеціальним законом, який регулює суспільні відносини в Україні з питань оренди землі є Закон України Про оренду землі .

За приписами ст. ст. 2, 3 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі , законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Положеннями ч. 1 ст. 93 ЗК України, ст. 1 Закону України Про оренду землі визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України Про оренду землі .

За договором найму (оренди) земельної ділянки згідно ст. 792 ЦК України наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Однією з істотних умов договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ст. 15 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Як визначено п. 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

За змістом до ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Положеннями ст. 289 Податкового кодексу України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України

Аналогічний правовий висновок наведено в постановах Верховного Суду України від 03.12.2013 у справі № 3-34гс13, від 07.10.2015 у справі № 3-481гс15, від 02.03.2016 у справі № 3-476гс15, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 922/518/14, від 22.01.2019 у справі № 922/539/18, від 13.06.2019 у справі № 910/11764/17, 23.10.2019 у справі № 904/8787/17, від 05.02.2020 у справі № 904/1337/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок може проводитися також на підставі договору, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом (ч.ч. 1, 2 ст. 15 вказаного Закону).

Як встановлено матеріалами справи, розрахунок заборгованості ТОВ Поліпласт за Договором оренди від 08.07.2009 щодо земельної ділянки площею 0,0600 га, цільове призначення - для будівництва салону-магазину по продажу легкових автомобілів, що знаходиться за адресою: м. Ірпінь, вул. Гостомельське шосе, здійснений фінансовим управлінням Ірпінської міської ради на підставі Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 312 від 09.08.2013, згідно якого для розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідача використовувався сукупний коефіцієнт Км3 2,5, а нормативна грошова оцінка складає 158 237,94 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, апелянт вказував на неправомірність розрахунку орендної плати на підставі нормативної грошової оцінки землі із застосуванням коефіцієнту функціонального призначення 2,5, вказуючи на те, що Київським окружним адміністративним судом розглянуто його позов до Управління Держземагентства у місті Ірпінь Київської області про визнання протиправними дій Управління Держземагентства у місті Ірпінь Київської області в частині застосування коефіцієнта функціонального використання 2,5 - для земель комерційного використання, замість коефіцієнта 0,5 - для земель зайнятих поточним та відведених під майбутнє будівництво при здійсненні розрахунку нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 321090000001:1490135, розташованої в м. Ірпінь по вул. Гостомельське шосе, наданої у користування ТОВ Поліпласт за договором оренди від 08.07.2009 для будівництва салону-магазину по продажу легкових автомобілів. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2015 у справі №810/4542/15 позов задоволено, визнано протиправними дії Управління Держземагентства у місті Ірпінь Київської області щодо застосування у Витязі № 03-08/731 від 29.07.2015 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 321090000001:1490135, розташованої в м. Ірпінь по вул. Гостомельське шосе, наданої у користування ТОВ Поліпласт за договором оренди від 08.07.2009 для будівництва салону-магазину по продажу легкових автомобілів коефіцієнта функціонального використання 2,5 - для земель комерційного використання, замість коефіцієнта 0,5 - для земель зайнятих поточним та відведених під майбутнє будівництво.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 20 Закону України Про оцінку землі передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 23 Закону України Про оцінку земель технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом ч. 4 ст. 23 цього Закону рішення рад щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до п. 271.2 ст. 271 Податкового кодексу України, якою, в свою чергу, передбачено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 № 489, за результатами нормативної грошової оцінки земель укладається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

З урахуванням зазначених положень законодавства, слід зазначити, що оскільки нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов`язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності, наявність витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки для розрахунку заявленої до стягнення орендної плати є обов`язковою.

Разом з цим, апеляційним судом враховано, що згідно положень пункту 14.1.147 статті 14, статті 288 Податкового кодексу України, статей 5, 20 Закону України Про оцінку земель не вбачається можливим зазначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж оформлення витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, що спростовує доводи апелянта про можливість самостійно визначити розмір нормативної грошової оцінки, застосувавши відомості Держгеокадастру про коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель в зворотньому порядку.

Як вище загадувалось, розрахунок заборгованості ТОВ Поліпласт за Договором оренди від 08.07.2009 здійснено саме на підставі Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 312 від 09.08.2013, визнання протиправними дій Управління Держземагентства у місті Ірпінь Київської області в частині застосування в ньому коефіцієнта функціонального використання 2,5 відповідачем (апелянтом) в судовому порядку ініційовано не було.

Як вище згадувалось, апеляційним судом враховано, що Угодою № 219/040992600032 від 01.04.2015 сторони погодили внесення змін до Договору оренди земельної ділянки від 08.07.2009, відповідно до яких:

- п. 5 Договору викладено в наступній редакції з 01.01.2011: Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 158 237,94 грн. .

- п. 9 Договору викладено в такій редакції з 01.01.2011: Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки землі. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з довідкою управління Держземагенства в м. Ірпені № 312 від 09.08.2013 складає 158 237,94 грн. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в сумі: 15 823,79 грн. в рік, в тому числі місячна - 1 318,65 грн. При цьому вказана сума може змінюватись при умові проведення індексації .

- п. 9 Договору викладено в наступній редакції з 01.07.2011: Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 6% від нормативної грошової оцінки землі. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки згідно з довідкою управління Держземагенства в м. Ірпені № 312 від 09.08.2013 складає 158 237,94 грн. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в сумі: 9 494,28 грн. в рік, в тому числі місячна - 791,79 грн. При цьому вказана сума може змінюватись при умові проведення індексації .

Вказане свідчить, що підписавши згадану Угоду про внесення змін до Договору оренди, сторони погодили таку істотну умову Договору оренди, як орендна плата в розмірі 10% та 6%, яка обчислюється від нормативної грошової оцінки землі, визначеної згідно довідки управління Держземагенства в м. Ірпені № 312 від 09.08.2013, тобто врегулювали між собою правовідносини щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою, досягли згоди щодо її розміру та розрахунку, тобто вільно на власний розсуд визначили та погодили умови Договору оренди. Доказів внесення змін до цих пунктів або визнання їх недійсними в судовому порядку матеріали справи не містять.

З приводу посилань апелянта на те, що нормативно грошова оцінка об`єктивно не є істотною умовою договору оренди землі, слід зазначити, що сама нормативно грошова оцінка дійсно не є істотною умовою договору оренди землі, проте згідно ст. 15 Закону України Про оренду землі однією з істотних умов договору оренди є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, визначення розміру якої й було сторонами погоджено шляхом внесення змін до Договору на підставі Угоди № 219/040992600032 від 01.04.2015.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість застосування наданого позивачем Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 312 від 09.08.2013 на підтвердження наявності правових підстав для здійснення нарахування орендної плати за спірний період у заявленому позивачем до стягнення розмірі 85 346,96 грн. відповідно до погоджених сторонами умов Договору оренди землі (з урахуванням змін на підставі Угоди № 219/040992600032 від 01.04.2015).

З приводу долучених відповідачем (апелянтом) до апеляційної скарги доказів, що підтверджують відсутність заборгованості по орендній платі та доказів незмінності цільового призначення орендованої земельної ділянки за спірним договором та правомірності обрахування нормативної грошової оцінки із застосуванням коефіцієнту 0,5 слід зазначити, що в силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких визначено ст.ст.13, 14 та74 ГПК України, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладено виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями ст. 80 цього Кодексу чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи, зокрема, відповідно до ч. 3 цієї статті відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позовну заяву.

За змістом ч. 4 згаданої статті, якщо доказ не може бути подано у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 5 цієї статті у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання цих доказів.

Отже, за змістом вищенаведених норм всі докази, які підтверджують заперечення відповідача мають бути подані ним одночасно з відзивом на позовну заяву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

За приписами ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Таким чином, системний аналіз ст.ст. 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими відповідач обґрунтовував свої заперечення повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на відповідача покладено обов`язок подання таких доказів вчасно, зокрема, з відповідним відзивом на позовну заяву.

Обґрунтовуючи неможливість подання вищезгаданих доказів суду першої інстанції, відповідач (апелянт) стверджував, що місцевий суд розглянув справу без його участі, оскільки поштова кореспонденція, яка надходила від міськради та від суду, не вкладалась працівниками ПАТ Укрпошта до абонементської скриньки і поверталися відправнику.

Водночас, дослідивши питання дотримання судом першої інстанції вимог 120 ГПК України, слід зазначити, що ухвала суду першої інстанції від 03.12.2018 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі була направлена на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДРПОУ), а саме: м. Київ, вул. Полтавська, 3 кв. 29; ухвала суду від 12.12.2018 про відкладення розгляду справи в зв`язку із нез`явленням представників сторін в судове засідання та неповерненням рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, ухвала суду від 23.01.2019 про продовження строку підготовчого провадження та відкладення розгляду справи, а також ухвала суду від 13.02.2019 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду були також надіслано відповідачу на юридичну адресу.

Тобто, у даному випадку судом першої інстанції неодноразово відкладався розгляд справи та вживались всі можливі заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи, а факт неотримання ним поштової кореспонденції залежав від волевиявлення самого відповідача, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання ним пошти під час доставки за адресою, зазначеною у ЄДРПОУ, і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Таким чином, зважаючи на вжиття судом першої інстанції належних заходів щодо повідомлення сторін, відсутність заяви про зміну адреси місця знаходження відповідача, призначення судових засідань з дотриманням вимог ч.4 ст. 120 ГПК України, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вчинив всі залежні від нього дії щодо повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, відтак останнього не було позбавлено можливості подати відзив на позовну заяву з викладенням своїх заперечень щодо позовних вимог та з долученням до нього доказів на підтвердження своєї правової позиції у справі.

Відтак, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву із долученням до нього відповідних доказів на підтвердження своїх заперечень, не навів виняткових обставин неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, вищезгадані докази, які подані відповідачем до апеляційного суду, не приймаються судом до уваги.

Крім цього, як вище згадувалось, звертаючись з апеляційною скаргою, відповідачем (апелянтом) також було заявлено про застосування строків позовної давності до частини позовних вимог,які ґрунтуються на Додатковій угоді від 01.04.2015 до Договору оренди землі від 08.07.2009 за період з 01.01.2011 по 01.04.2015 відповідно до п.п. 5, 9 Додаткової угод, також з посиланням на неотримання кореспонденції від позивача та суду першої інстанції, що відбулось не з його вини.

За приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Положеннями ч. 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Вказана норма не визначає ніяких виключень або інших підстав щодо неможливості подання заяви про застосування строків позовної давності, що в свою чергу покладає обов`язок на сторону подати заяву про застосування строку позовної давності до винесення рішення судом.

Разом з цим, як вище згадувалось, зважаючи на вжиття судом першої інстанції належних заходів щодо повідомлення сторін, відсутність заяви про зміну адреси місця знаходження відповідача, призначення судових засідань з дотриманням вимог ч.4 ст. 120 ГПК України, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вчинив всі залежні від нього дії щодо повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, відтак останньому було забезпечено право на подачу заяви про застосування позовної давності до суду першої інстанції, яким відповідач (апелянт) не скористався, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для розгляду її апеляційним судом.

З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 85 346,96 грн. заборгованості зі сплати орендної плати, розрахованої з урахуванням нормативної грошової оцінки, визначеної на підставі Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 312 від 09.08.2013, та у відповідності до Договору оренди землі (з урахуванням змін згідно Угоди № 219/040992600032 від 01.04.2015), відтак про задоволення позову в цій частині.

Крім цього, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 14 034,99 грн. пені за період з 31.07.2017 по 30.07.2018, нарахованої на загальну суму боргу із розрахунку 120 % річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого боргу за кожний календарний день прострочення.

Учасники господарських відносин в силу положень ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-3 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

За змістом ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 13 Договору (з урахуванням змін та доповнень) у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня в розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ несплаченої суми за кожен день прострочення та штрафні санкції згідно чинного законодавства.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що вказаний розрахунок є невірним, оскільки здійснений на загальну суму заборгованості, а не за кожен місяць прострочення платежу та без врахування розміру пені, який встановлено законодавством для господарських відносин. За розрахунком суду, який здійснений за заявлений позивачем період, з урахуванням вимог чинного законодавства щодо порядку та розміру нарахування, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 1 005,80 грн., відповідно в іншій частині цих вимог слід відмовити.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Поліпласт залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 13.03.2019 у справі № 911/2658/18 - без змін.

Матеріали справи №911/2658/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.03.2021

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.Р. Станік

О.В. Тищенко