Ухвала

від 25.03.2021 по справі 914/2286/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

25.03.2021 Справа № 914/2286/18

За заявою: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню у справі №914/2286/18

За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дзвін і К» , м. Львів

до відповідача: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

про зобов`язання провести оцінку цілісного майнового комплексу ДКП кінотеатр «Дзвін» та укласти договір оренди

Cуддя У.І.Ділай

Секретар В.Д.Андрусик

За участю представників:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача (заявник): не з`явився

Ухвалою від 17.03.2021 прийнято заяву до розгляду та судове засідання призначено на 25.03.2021.

Позивач та відповідач в судове засідання 25.03.2021 явку повноважних представників не забезпечили.

Розглянувши матеріали справи, Господарський суд Львівської області зазначає таке.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.05.2019 у справі №914/2286/18 позов задоволено. Зобов`язано Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради провести оцінку цілісного майнового комплексу Державного комунального підприємства «Кінотеатр «Дзвін» за адресою вул. Шептицьких, 45 у м. Львові відповідно до порядку передбаченого Методикою оцінки майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 року № 629 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 січня 2003 року № 3 із змінами) на виконання ухвали Львівської міської ради від 18 липня 2013 року № 2649 «Про надання в оренду нежитлових приміщень цілісного майнового комплексу на вул. Шептицьких, 45» . Зобов`язано Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дати проведення оцінки цілісного майнового комплексу Державного комунального підприємства «Кінотеатр «Дзвін» за адресою вул. Шептицьких, 45 у м. Львові, укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дзвін і К» договір оренди цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства «Кінотеатр «Дзвін» за адресою вул. Шептицьких, 45 у м. Львові на виконання ухвали Львівської міської ради від 18 липня 2013 року № 2649 «Про надання в оренду нежитлових приміщень цілісного майнового комплексу на вул. Шептицьких, 45» , відповідно до Типового договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), затвердженого ухвалою Львівської міської ради № 897 від 07.06.2007 «Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м. Львова» із змінами.

Постановою Верховного суду від 13.11.2019 у справі №914/2286/18 залишено без змін постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 та рішення Господарського суду Львівської області.

На виконання рішення суду Управління комунальної власності почало вчиняти дії для створення інвентаризаційної комісії та звернулось до Управління контролю та департаменту Адміністрація міського голови ЛМР, Управління економіки департаменту економічного розвитку ЛМР, Управління культури департаменту розвитку ЛМР, Директора ЦМК ДКП Дзвін представників у роботі комісії для надання ними пропозиції щодо представника їхнього управління в роботі комісії.

Як зазначено в заяві, оскільки, від директора ЦМК ДКП Кінотеатр Дзвін не надійшло відповіді, управління повторно звернулось до нього листом від 25.02.2020. Проте, на повторний лист управління відповіді від директора ЦМК ДКП Кінотеатр Дзвін також не було.

На адресу управління 19.08.2020 надійшов лист від ЦМК ДКП Дзвін в якому зазначено, що відсутні підстави для повторного створення інвентаризаційної комісії та комісії з оцінки ЦМК ДКП Кінотеатр Дзвін .

За твердженням заявника не визначення в склад комісії представників ЦМК ДКП Кінотеатр Дзвін зумовлює неможливість скласти інвентаризаційний опис, а саме визначити фактичної наявності й стану майна об`єкта інвентаризації, перевірити фактичну наявності майна з даними бухгалтерського обліку, врегулювання інвентаризаційних різниць та відображення результатів інвентаризації у передаточному балансі, а отже і проведення оцінки цілісного майнового комплексу.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 327 ГПК України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 N 18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 N 11-рп/2012).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.

У рішеннях Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012 та у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012 вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду однієї зі сторін.

Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чижов проти України зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ГПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ГПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Відповідно до п. 3.3 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" N 9 від 17.10.2012 Господарський процесуальний кодекс України містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:

- якщо його видано помилково;

- якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема: видача виконавчого документа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий документ виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого документа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого документа; помилкової видачі виконавчого документа, якщо вже після видачі виконавчого документа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого документа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого документа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого документа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього документа до виконання (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові Першої судової палати КЦС від 13.03.2019 у справі N 755/388/15-ц).

В межах розгляду саме заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов`язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, проте, не здійснюється перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків. Такий перегляд судового рішення по суті можливий лише в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами, а не в межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. В свою чергу, саме результати такого перегляду в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами з прийняттям відповідного судового рішення можуть стати підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню (правова позиція, викладена в постанові ВС від 12.10.2018 у справі N 910/9026/13).

Доводи боржника фактично зводяться до тверджень про не визначення в склад комісії представників ЦМК ДКП Кінотеатр Дзвін , що зумовлює неможливість скласти інвентаризаційний опис (визначити фактичну наявність майна та його стан з даними бухгалтерського обліку, врегулювання інвентаризаційних різниць та відображення результатів інвентаризації у передаточному балансі) та провести оцінку цілісного майнового комплексу, однак такі обставини не можуть бути підставою для визнання таким, що не підлягає виконанню наказ суду, виданого на виконання судового рішення, яке набрало законної сили згідно даної постанови та є обов`язковим до виконання в силу ст. 129 Конституції України.

Суд констатує, що наказ господарського суду не був виданий помилково. Станом на дату розгляду поданої заяви судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не скасовано та не змінено в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами. Судове рішення у даній справі набрало законної сили. Доказів про відсутність обов`язків боржника повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин суду не надано.

Будь-яких інших доказів на підтвердження матеріальних та/або процесуальних підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, суду не подано.

Враховуючи вищезазначене заява є необґрунтованою, не відповідає правовим приписам та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 328 ГПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання виконавчого документа - наказу таким, що не підлягає виконанню у справі № 914/2286/18 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до розділу 4 Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Суддя У.І. Ділай