Ухвала

від 22.03.2021 по справі 910/3230/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/3230/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача Король Д. В.,

відповідачів Вабіщевич Т. В., ОСОБА_1 , Побережник А. О.,

третьої особи не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігейт Пропертіс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 (судді: Корсак В. А. головуючий, Попікова О. В., Владимиренко С. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 (суддя Пінчук В. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігейт Пропертіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Кратос", Товариства з обмеженою відповідальністю "Сага Інвест ЛТД", Приватного підприємства "Українська консультаційна група", Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба охорони ЦСБ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кий Ріал",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - державний реєстратор - Приватний нотаріус Петріцька Альона Павлівна,

про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

1. У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сігейт Пропертіс" (далі ТОВ "Сігейт Пропертіс") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична компанія "Кратос" (далі ТОВ "МЮК "Кратос"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Сага Інвест ЛТД" (далі ТОВ "Сага Інвест ЛТД"), Приватного підприємства "Українська консультаційна група" (далі ПП "Українська консультаційна група"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Служба охорони ЦСБ" (далі ТОВ "Служба охорони ЦСБ") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кий Ріал" (далі ТОВ "Кий Ріал"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - державний реєстратор - приватний нотаріус Петріцька А. П. про:

- визнання недійсним договору від 11.09.2019 купівліпродажу об`єкта нерухомого майна незавершеного будівництвом офісного комплексу (друга черга), загальною площею 20 299,1 м2, розташованого за адресою: м. Київ, вул. НабережноХрещатицька, 9, укладеного між відповідачами (далі оспорюваний договір);

- скасування державної реєстрації на об`єкт нерухомого майна.

Позовні вимоги з посиланням на положення статей 202, 203, 204, 215, 216, 317, 319, 328, 655 Цивільного кодексу України та статті 12, 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень обґрунтовані тим, що на час укладення між відповідачами оспорюваного договору власником нерухомого майна був позивач, який дій щодо відчуження майна не вчиняв, згоди на таке відчуження не надавав. Крім того, позивача зазначав про розташування спірного об`єкта на земельних ділянках, які належать Київській міській раді та перебувають у користуванні іншої особи, а також вказував на неподання нотаріусу всіх необхідних документів.

2. У відзиві на позовну заяву ТОВ "МЮК "Кратос" просило відмовити у її задоволенні, наголошуючи, що на час укладення оспорюваного договору право власності на об`єкт нерухомого майна було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ "МЮК "Кратос" і приватний нотаріус отримав інформацію саме з відповідного реєстру.

3. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Сага Інвест ЛТД" і ПП "Українська консультаційна група", заперечуючи проти її задоволення, акцентували увагу на безпідставності доводів позивача про реєстрацію за ним права власності, оскільки і створення ТОВ "Сігейт Пропертіс", і формування його статутного капіталу за рахунок нерухомого майна, належного ТОВ "МЮК "Кратос", було здійснено протиправно на підставі підроблених документів і спірне майно протиправно вибуло з власності ТОВ "МЮК "Кратос", у зв`язку з чим реєстрація права власності на цей об`єкт за ТОВ "Сігейт Пропертіс" була відмінена Міністерством юстиції України.

Отже, оскільки реєстрація права власності за позивачем на спірне нерухоме майно була відмінена Міністерством юстиції України, а позивач не є стороною оспорюваного ним правочину, відповідачі вважають, що у позивача відсутнє порушене право або охоронюваний законом інтерес, а позов не підлягає задоволенню.

Доводи позивача про ненадання відповідачами нотаріусу під час укладення оспорюваного договору всіх документів також не відповідають дійсності, а сторонами правочину було дотримано всіх вимог законодавства.

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Судові рішення аргументовано недоведеністю позивачем, при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним, наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також порушення внаслідок укладання спірного договору його прав та законних інтересів.

5. Не погоджуючись із судовими рішеннями, ТОВ Сігейт Пропертіс у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020, прийняти нове рішення про задоволення позову повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на застосовування судами норм права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.02.2018 у справі № 917/553/17, від 03.04.2019 у справі № 922/1645/18, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15 та постановах Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-619цс15, від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16, від 22.04.2015 у справі № 6-79цс15.

Скаржник зазначає, що суди залишили поза увагою, що до ТОВ Сігейт Пропертіс перейшло право власності на нерухоме майно і здійснено його державну реєстрацію. На час укладення спірного договору купівлі-продажу саме ТОВ Сігейт Пропертіс було власником спірного майна щодо якого ним не вчинялося будь-яких дій стосовно відчуження, що спростовує висновок судів про недоведеність позивачем порушення його прав і законних інтересів.

6. ТОВ "МЮК "Кратос", ТОВ "Сага Інвест ЛТД", ПП "Українська консультаційна група", ТОВ "Служба охорони ЦСБ" та ТОВ "Кий Ріал" у відзивах на касаційну скаргу просять відмовити у її задоволенні, а судові рішення залишити без змін, наголошуючи на безпідставності доводів скаржника, а також акцентуючи увагу на безпідставному посилання заявника касаційної скарги на постанови Верховного Суду, правовідносини у яких не є подібними правовідносинам сторін у справі, що розглядається, з підстав, зазначених відповідачами у наданих до суду відзивах.

ТОВ Сігейт Пропертіс подало заперечення проти відзивів відповідачів, акцентуючи увагу на безпідставності доводів відповідачів.

7. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

9. Суди попередніх інстанцій установили, що 11.09.2019 між ТОВ МЮК Кратос (продавець) та ТОВ Українська консультаційна група (покупець 1), ТОВ Сага Інвест ЛТД (покупець 2), ТОВ Кий Ріал (покупець 3) і ТОВ Служба охорони ЦСБ (покупець 4) укладено договір купівлі-продажу, за умовами пункту 1.1 якого продавець продає (передає у власність), а покупці купують (приймають у власність) нерухоме майно, а саме: незавершений будівництвом офісний комплекс (друга черга), загальною площею 20 299,10 м2, розташований за адресою: м. Київ, вулиця Набережно-Хрещатицька, 9, у відповідних частках:

- покупець 1 купує (приймає у власність) 3/10 (три десятих) частки нерухомого майна;

- покупець 2 купує (приймає у власність) 3/10 (три десятих) частки нерухомого майна;

- покупець 3 купує (приймає у власність) 1/5 (одну п`яту) частку нерухомого майна;

- покупець 4 купує (приймає у власність) 1/5 (одну п`яту) частку нерухомого майна.

Суди установили, що сторони в оспорюваному договорі купівліпродажу погодили, зокрема, такі умови:

- відчужуваний об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці площею 0,1326 га, кадастровий номер 8000000000:85:379:0001 та на земельній ділянці площею 0,3233 га, кадастровий номер 8000000000:85:379:0004 (пункт 1.2 договору);

- нерухоме майно належить продавцеві на праві приватної власності на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 09.10.2012, що набрало законної сили 10.12.2012 у справі № 5011-32/10471-2012. Право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 03.07.2013, номер запису про право власності: 1524985; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 97000780000, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 5741755 від 05.07.2013 (пункт 1.3 договору);

- продавець свідчить, що на момент укладення договору відчужуване нерухоме майно належить йому на праві приватної власності, нікому іншому не продане, не подароване, не передане в оренду або найм, в спорі та заставі, у тому числі податковій, не перебуває; воно не є предметом іпотеки або інших договорів, не внесене до статутного капіталу будь-якої юридичної особи; не є об`єктом культурної спадщини, не обтяжене правами будь-яких третіх осіб (пункт 1.6 договору);

- за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та щодо об`єкта відсутність заборони, арешту майна та/або перебування в іпотеці, підтверджується Інформаційними довідками від 11.09.2019, сформованими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петріцькою А. П. ( пункт 1.7 договору);

- ціна нерухомого майна, що купується покупцями за цим договором, становить 5 879 236,00 грн без ПДВ (пункт 2.1 договору);

- право власності на об`єкт нерухомого майна, зазначений у пункті 1.1 договору, підлягає державній реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та виникає з моменту такої реєстрації відповідно до статей 334, 182 Цивільного кодексу України (пункт 4.1 договору);

- договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами і нотаріального посвідчення (пункт 3.1 договору);

- договір підписано представниками всіх сторін, скріплено печатками юридичних осіб, а також посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петріцькою А. П.

10. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ТОВ "Сігейт Пропертіс" про визнання недійсним договору купівліпродажу об`єкта нерухомого майна, укладеного 11.09.2019 між відповідачами та скасування державної реєстрації на об`єкт нерухомого майна, з посиланням на положення статей 202, 203, 204, 215, 216, 317, 319, 328, 655 Цивільного кодексу України та статті 12, 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень з огляду на: укладення між відповідачами оспорюваного договору щодо нерухомого майна, власником якого є позивач, який не вчиняв дїй щодо відчуження майна; об`єкт незавершеного будівництва розташований на земельних ділянках, власником яких є Київська міська рада, а орендарем Товариство з обмеженою відповідальністю ЮАйПі Лтд. (далі ТОВ ЮАйПі Лтд.); для реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва державному реєстратору не було надано всіх документів, передбачених законодавством про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

11. Як свідчать матеріали справи та установили суди, позивач не є стороною оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна, в той же час, в обґрунтуваннях позову наголошує на тому, що він є власником нерухомого майна, яке було відчужене за договором, чим порушено його права.

За змістом статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 зазначеного Кодексу).

Отже, у розумінні наведених положень правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом відкриття провадження у справах здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

12. За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 202 цього Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як "майнові права", а отже, як "майно" (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Бейелер проти Італії " (Beyeler v. Italy), заява № 33202, § 100).

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб "очікування" було "легітимним", воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28.09.2004 у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50). Проте стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує право на набуття майна (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 35).

Тобто особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має "легітимне очікування" успішної реалізації її права вимоги у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті, зокрема, у судовому рішенні (див. для порівняння mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 02.07.2002 у справі "Гайдук та інші проти України" (Gayduk and Others v. Ukraine), заяви № 45526/99 та інші). Очікування не буде легітимним, коли є спір щодо правильності тлумачення та застосування національного законодавства, і доводи заявника відхиляє національний суд (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", § 50) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16).

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, зазначив, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

13. Здійснюючи судовий розгляд справи суди попередніх інстанцій установили, що на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, право власності на об`єкт незавершеного будівництва було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ МЮК Кратос та підтверджувалось належним правовстановлюючим документом, а саме рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2012 у справі № 5011-32/10471-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2012, постановою Вищого господарського суду України від 09.04.2013 та постановою Верховного Суду України від 19.08.2014, згідно з яким:

- в рахунок часткового погашення заборгованості ТОВ ЮАйПі Лтд. перед ТОВ МЮК Кратос у сумі 4 6625 815,00 грн, яка складається із сум простроченої заборгованості за процентами в сумі 24154730,31 грн та заборгованості за кредитом в сумі 22471084,69 грн за додатковою угодою від 30.11.2007 № 2-1 до Генерального договору про здійснення кредитування № 18/107-К, звернуто стягнення, зокрема, на предмет іпотеки згідно з іпотечним договором від 30.11.2007, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І. М., зареєстрованим в реєстрі за № 1732, а саме: майнові права на незавершений будівництвом офісний комплекс (друга черга), загальною площею 20 299,1 м2, розташований за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, 9, та будується на земельній ділянці площею 0,3233 га (кадастровий номер 8000000000:85:379:0004) та земельній ділянці площею 0,1326 га (кадастровий номер 8000000000:85:379:0001), на підставі застережень про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ТОВ МЮК Кратос;

- визнано за ТОВ МЮК Кратос право власності на майнові права на зазначений незавершений будівництвом офісний комплекс.

Суди установили, що 03.07.2013 на підставі судового рішення у справі № 5011-32/10471-2012 за ТОВ МЮК Кратос зареєстровано право власності на незавершений будівництвом офісний комплекс (друга черга), загальною площею 20 299,10 м2, розташований за адресою: м. Київ, вулиця Набережно-Хрещатицька, 9, що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05.07.2013 № 5741755.

14. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав регулює Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 2 якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Державній реєстрації прав підлягає, зокрема, право власності на об`єкт незавершеного будівництва (пункт 3 частини 1 статті 4 зазначеного Закону).

За змістом частин 1, 5 статті 12 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній на час укладення спірного договору від 11.09.2019) державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

За змістом частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина 2 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

15. Суди попередніх інстанцій установили, що сформованими приватним нотаріусом в день укладення договору купівлі-продажу інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта та щодо об`єкта від 11.09.2019 підтверджується реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва за ТОВ МЮК Кратос (номер запису про право власності: 1524985; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 97000780000).

Отже, суди дійшли висновку, що зазначені обставини свідчать про те, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, саме ТОВ МЮК Кратос було власником об`єкту незавершеного будівництва та, як наслідок, на власний розсуд могло реалізовувати будь-які правомочності власника, у тому числі, розпорядитись об`єктом шляхом його продажу на користь інших осіб.

При цьому, як установили суди, ТОВ "Сігейт Пропертіс" не доведено, що відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо належності об`єкта незавершеного будівництва на праві власності ТОВ МЮК Кратос були скасовані або є недостовірними.

16. Отже установивши, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні будь-які відомості та чинні записи про реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва за ТОВ Сігейт Пропертіс, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ТОВ Сігейт Пропертіс у розумінні норм законодавства не може вважатись тією особою, у якої виникло та існувало право власності на спірне нерухоме майно, у зв`язку з чим визнано недоведеним порушення прав та інтересів позивача.

Посилання ТОВ "Сігейт Пропертіс" як на підставу належності йому права власності на об`єкт незавершеного будівництва на акт приймання-передачі активів згідно розподільчого балансу від 22.05.2019 та розподільчий баланс від 22.05.2019, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги, оскільки позивачем не доведено факт виникнення у нього права власності на нерухоме майно на підставі цих документів.

17. Крім того, суд апеляційної інстанції, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, звернув увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У цьому випадку, позивач (ТОВ "Сігейт Пропертіс") не будучі стороною оспорюваного договору купівлі-продажу, звернувся до суду з позовом про визнання його недійсним. Разом з тим, якщо особа вважає себе власником майна, однак, не є стороною договору щодо його відчуження, належним способом захисту прав такої особи є пред`явлення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі положень статей 330, 388 Цивільного кодексу України.

18. Доводи ТОВ "Сігейт Пропертіс" стосовно розташування відчужуваного об`єкта на земельних ділянках, які належать Київській міській раді та перебувають в оренді ТОВ ЮАйПі Лтд., суд апеляційної інстанції відхилив з огляду на те, що ці обставини не можуть бути підставою для визнання недійсним договору купівлі продажу нерухомого майна, а згідно з положеннями частини 2 статті 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

19. ТОВ "Сігейт Пропертіс" звертаючись з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020, як на підставу касаційного оскарження, посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.02.2018 у справі № 917/553/17, від 03.04.2019 у справі № 922/1645/18, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 27.02.2018 у справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 у справі № 916/675/15 та постановах Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі № 6-619цс15, від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16, від 22.04.2015 у справі № 6-79цс15.

20. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, в яких схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15- ц (провадження № 14-737цс19).

21. Колегія суддів з приводу наведених заявником касаційної скарги підстав для касаційного оскарження судових рішень у справі вважає за необхідне зазначити таке:

- у справі № 910/10987/18 (постанова Верховного Суду від 24.01.2020) предметом позову була вимога Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України до Товариства з обмеженою відповідальністю Сонас про звернення стягнення на предмет іпотеки. Скасовуючи судові рішення Верховний Суд зауважив, що в ухвалі від 30.09.2019 у цій справі про передачу справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду як на підставу для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29.08.2019 у справі № 910/10984/18, суд посилався на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб як спеціального та такого, що має пріоритет перед Законом України Про іпотеку. У зв`язку з цим Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що без належного з`ясування судами попередніх інстанцій з достовірністю та в повному обсязі обставин, зокрема щодо власника спірного майна, без вирішення питань про те, чи було Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Актив-банк станом на дату запровадження в ньому ліквідаційної процедури власником спірного майна, чи було (та на якій підставі) спірне майно включене до ліквідаційної маси Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Актив-банк, суд касаційної інстанції зазначив про неможливість вирішення питання стосовно доцільності застосування до спірних правовідносин Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб;

- у справі № 917/553/17 (постанова Верховного Суду від 20.02.2018) предметом спору були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Процелак-Арго до виконавчого комітету Остапівської сільської ради про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Залишаючи без змін судові рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог, Верховний Суд зазначив, що скаржник не врахував положення частини 2 статті 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до яких записи, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Отже законодавцем врегульована правова ситуація у разі невідповідності відомостей, що внесені та містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, наявним чинним та нескасованим правовстановлюючим документами;

- у справі № 922/1645/18 (постанова Верховного Суду від 03.04.2019) предметом спору була вимога Товариства з обмеженою відповідальністю Марічка (далі ТОВ Марічка) до Товариства з обмеженою відповідальністю Аверс Плюс2 (далі ТОВ Аверс Плюс2) про усунення перешкод у користуванні майном та визнання іпотеки припинено. Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення про часткове задоволення позову (в частині усунення перешкод у користуванні майном та визнання іпотеки припинено), дійшов висновку про обґрунтованість висновків судів, які встановивши, що відомості щодо власника спірного майна, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що були внесені на підставі недійсного правочину (договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 18.08.2017), не відповідають відомостям, що містяться в первинних документах договорах купівлі-продажу, свідоцтвах про право власності, реєстраційних посвідченнях, а також рішенням судів про визнання недійсними договорів щодо відчуження ТОВ "Марічка" зазначеного майна та набуття прав на нього ТОВ "Аверс плюс2", дійшли правильного висновку про те, що саме позивач є власником спірних нежитлових приміщень;

- у справі № 910/18560/16 (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018) предметом спору були вимоги заступника Генерального прокурора України - Головного військового прокурора в інтересах держави (далі - прокуратура) в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю Будтехнології (далі - ТОВ Будтехнології), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів - Військова частина НОМЕР_1 , про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; визнання відсутнім права користування земельною ділянкою. Велика Палата Верховного Суду, з посиланням на положення Земельного кодексу України, Законів України Про Збройні Сили України, Про правовий режим майна у Збройних Силах України, Про використання земель оборони, Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483, зазначила, що набуття юридичними особами приватного права чи фізичними особами у визначеному законодавством порядку права приватної власності на будівлі, які належали до військового майна, створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до власника об`єкта нерухомості, розташованого на ній, у розмірі відповідно до положень статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України саме в силу правочину з придбання військового майна та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою відповідно до принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Цим зумовлюється право власника такого об`єкта нерухомості вимагати оформлення у встановленому порядку свого права користування відповідною земельною ділянкою незалежно від отримання відмови уповноваженої особи від вказаних земель (пункт 8.18 постанови);

- у справі № 911/3594/17 (постанова Великої Падати Верховного Суду від 12.03.2019) предметом спору була вимога Товариства з обмеженою відповідальністю Баришівська друкарня (далі - ТОВ Баришівська друкарня) до Баришівської селищної ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Баришівської селищної ради Київської області від 14.07.2017 року № 58 Про надання згоди на реєстрацію права спільної власності територіальних громад сіл, селищ Баришівського району на 28/100 частини будівлі. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Разом з тим, оскаржуване позивачем рішення не є підставою для державної реєстрації права власності на майно за відповідачем чи іншими особами (стаття 27 Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень), спірне рішення не створює жодних юридичних наслідків, а тому не може порушити будь-чиїх прав;

- у справі № 925/1121/17 (постанова Верховного Суду від 27.02.2018) предметом позову була вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Добролюкс-11" до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про визнання права власності на частину будівлі. Суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки позивач набув право власності на предмет спору на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 06.07.2010 № 1045, яким надано дозвіл на оформлення прав власності на зазначені приміщення та яке прийнято за результатами розгляду цивільної справи № 2-1965/2010, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність набуття позивачем зазначених приміщень у власність;

- у справі № 916/675/15 (постанова Верховного Суду від 17.04.2019) предметом позову була вимога Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "Глушко 11Е" до Одеської міської ради та Фізичної особи-підприємця Кіктенка О. М. про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування Про передачу фізичній особі-підприємцю Кіктенку О. М. в оренду земельної ділянки площею 0,0721 га, за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 11-Е, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машиномісць та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення місцевого суду про задоволення позову, зазначив, що сукупний правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою без наявності чинного правовстановлюючого документа на підтвердження такого права не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності. Місцевий суд встановив, що на момент прийняття оспорюваного рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 № 3368-VI та укладання договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013, ухвалою Верховного Суду України від 02.02.2011 у справі за № 6-121св09 були скасовані судові рішення у цивільній справі № 2-5896/08 згідно з якими було визнано за ОСОБА_2 (відповідачем) право власності, зокрема на автостоянку на 50 машино-місць, що розташована у м. Одесі, проспект Академіка Глушка, 11-Е, як на спадщину за законом після смерті матері відповідача;

- у справі № 6-79цс15 (постанова Верховного Суду України від 22.04.2015) предметом позову були вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя;

- у справі № 6-605цс16 (постанова Верховного Суду України від 25.05.2016) предметом позову були вимоги ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства Банк Камбіо та ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на квартиру, передану в іпотеку банку. Верховний Суд України, відмовляючи у задоволенні заяви про перегляд судових рішень, зазначив, що відсутні підстави вважати порушеними права заявниць укладенням оспорюваного ними договору купівлі-продажу квартири, оскільки судом в іншій справі визнано безпідставними їх претензії на предмет зазначеного договору і позов ОСОБА_5 і ОСОБА_6 у справі, яка переглядається, не може бути задоволений.

22. Зазначене свідчить, що судові рішення у справах на які посилається заявник касаційної скарги, як на підставу для касаційного оскарження, та у справі, що розглядається, не є такими, які ухвалені щодо подібних правовідносин (за схожими предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог, встановленими фактичними обставинами та однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин), висновки судів у цих справах щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог, зроблено виходячи із конкретних обставин справи, встановлених судами на підставі оцінки всіх доказів у справі.

23. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

24. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігейт Пропертіс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі № 910/3230/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігейт Пропертіс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.08.2020 у справі № 910/3230/20, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак