Постанова

від 24.03.2021 по справі 523/2414/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 523/2414/18

провадження № 61-19844св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Виконавчий комітет Одеської міської ради,

відповідачі: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Державний реєстратор центру державної реєстрації Хлібодарської селищної ради Антоненко Оксана Сергіївна, ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради на ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

В лютому 2018 року Виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - УДАБК Одеської міської ради), Державного реєстратора центру державної реєстрації Хлібодарської селищної ради Антоненко О. С., ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скасування рішення державного реєстратора та приведення об`єкта до попереднього стану шляхом знесення, посилаючись на те, що на підставі договору купівлі-продажу від 18 червня 2006 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (далі - Квартира) загальною площею 87,0 кв. м, житловою площею 50,2 кв. м. У зв`язку з тим, що до Квартири було здійснено самочинну прибудову, у 2009 році Виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про приведення об`єкта у попередній стан. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2010 року у справі № 22ц-20153/10 було задоволено позов Виконавчого комітету Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, про приведення об`єкта у попередній стан, зобов`язано ОСОБА_1 знести за власний рахунок самочинно збудований балкон, що прибудований до Квартири, та привести Квартиру у відповідність до технічної документації Комунального підприємства Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості (далі - КП ОМБТІ та РОН ). ОСОБА_1 не виконала зазначене рішення суду, натомість зареєструвала право власності на вказаний об`єкт самочинного будівництва. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 листопада 2017 року № 103076926 вбачається, що підставою для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на Квартиру стала декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 28 грудня 2015 року № ОД 142153622842 з реконструкції Квартири без зміни геометричних розмірів фундаменту у плані, видана Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області. Однак відомості у вказаній декларації про готовність об`єкта до експлуатації не відповідають дійсності, оскільки в ній зазначено збільшену загальну площу Квартири - 89,8 кв. м. Враховуючи викладене, Виконавчий комітет Одеської міської ради просив:

- скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28 грудня 2015 року № ОД 142153622842 з реконструкції Квартири без змін геометричних розмірів фундаменту у плані, замовником за якою визначено ОСОБА_1 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 27 червня 2017 року, індексний номер: 35895375, на Квартиру загальною площею 89,8 кв. м, житловою площею 50,2 кв. м за ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 привести Квартиру до попереднього стану шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва.

05 червня 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на обґрунтування позову та не довів факт проведення реконструкції Квартири зі змінами геометричних розмірів фундаменту у плані. Доводи позивача спростовуються листами УДАБК Одеської міської ради від 23 листопада 2017 року та від 28 листопада 2017 року, актом обстеження об`єкта містобудування щодо дотримання законодавства від 22 листопада 2017 року, в яких відсутні висновки про недостовірність даних у спірній декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2018 року позов задоволено частково. Скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28 грудня 2015 року № ОД 142153622842 з реконструкції Квартири без змін геометричних розмірів фундаменту у плані, замовником за якою визначено ОСОБА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 27 червня 2017 року, індексний номер: 35895375, на Квартиру загальною площею 89,8 кв. м, житловою площею 50,2 кв. м, зареєстроване за ОСОБА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 28 грудня 2015 року № ОД 142153622842 зареєстрована щодо реконструкції Квартири без зміни геометричних розмірів фундаменту у плані, однак в самій декларації зазначено збільшену загальну площу квартири - 89,8 кв. м, тоді як у правовстановлюючих документах вказана загальна площа - 87,0 кв. м. Орган державного архітектурно-будівельного контролю не перевірив повноту та достовірність даних, наведених замовником в декларації та не повернув її замовнику. Тому реєстрація декларації про готовність об`єкта до експлуатації підлягає скасуванню. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27 червня 2017 року (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1286903051101) прийнято державним реєстратором за відсутності документів, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна після реконструкції, що виключало можливість проведення державної реєстрації права власності на відповідний об`єкт нерухомого майна як на реконструйований. Таким чином, державна реєстрація права власності проведена державним реєстратором за відсутності правових підстав для цього, що сприяло порушенню майнових прав та законних інтересів територіальної громади міста Одеси. Позовні вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва не підлягають задоволенню, оскільки рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 16 червня 2010 року у справі № 2-267/10 було задоволено позов Виконавчого комітету Одеської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, про приведення об`єкта у попередній стан, зобов`язано ОСОБА_1 знести за власний рахунок самочинно збудований балкон, що прибудований до Квартири, та привести Квартиру у відповідність до технічної документації КП ОМБТІ та РОН .

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу УДАБК Одеської міської ради, подану представником - Хлистуном Р. В., задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2018 року в частині задоволення позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28 грудня 2015 року № ОД 142153622842 та в частині відмови в задоволенні вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради про приведення об`єкта до попереднього стану шляхом знесення самочинної прибудови скасовано. Провадження у справі за позовом Виконавчого комітету Одеської міської ради до УДАБК Одеської міської ради про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, до ОСОБА_1 - про приведення об`єкта до попереднього стану шляхом знесення самочинної прибудови закрито.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України Про місцеве самоврядування в Україні повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин. Крім того, звертаючись до суду з позовом про приведення об`єкта самочинного будівництва до попереднього стану, мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил, а не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів. Тому спір в частині позовних вимог про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28 грудня 2015 року № ОД 142153622842 та в частині вимог про приведення спірної квартири до попереднього стану шляхом знесення самочинної прибудови, який виник за участю суб`єктів владних повноважень, є публічно-правовим. Розгляд таких позовних вимог належить до компетенції адміністративних судів.

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року апеляційну скаргу Державного реєстратора центру державної реєстрації Хлібодарської селищної ради Антоненко О. С. задоволено частково. Рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2018 року в частині скасування рішення від 27 червня 2017 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , індексний номер: 35895375, на Квартиру загальною площею 89,8 кв. м, житловою площею 50,2 кв. м скасовано. Ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2018 року в частині задоволення позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28 грудня 2015 року № ОД 142153622842 скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. Тобто зазначена декларація про готовність об`єкта до експлуатації на час розгляду справи апеляційним судом є чинною. Тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради до Державного реєстратора центру державної реєстрації Хлібодарської селищної ради Антоненко О. С. про скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 27 червня 2017 року, індексний номер: 35895375, на Квартиру загальною площею 89,8 кв. м, житловою площею 50,2 кв. м за ОСОБА_1 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

01 листопада 2019 року Виконавчий комітет Одеської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року та постанову цього суду від 19 вересня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та залишити в силі рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи і не звернув уваги на те, що ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 05 лютого 2019 року було виправлено описку в рішенні Суворовського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2018 року, викладено абзац 6 резолютивної частини рішення в такій редакції: В інший частині позовних вимог - закрити . Тобто рішенням місцевого суду було закрито провадження у справі в частині позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради про приведення Квартири до попереднього стану шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва. Закриваючи провадження в цій справі в частині позовних вимог про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28 грудня 2015 року № ОД 142153622842, суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що спір між сторонами є публічно-правовим і не врахував правових висновків, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 815/4789/16 (провадження № 11-143апп19). При цьому апеляційний суд помилково послався на статтю 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), яка не стосується підстав закриття провадження у справі, а встановлює строк проведення врегулювання спору за участю судді. Постанова Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року також є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки ґрунтується лише на тому, що ухвалою цього суду від 19 вересня 2019 року закрито провадження у справі за позовом Виконавчого комітету Одеської міської ради до УДАБК Одеської міської ради про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, до ОСОБА_1 - про приведення об`єкта до попереднього стану шляхом знесення самочинної прибудови.

24 грудня 2019 року третя особа ОСОБА_2 (проживає в сусідній квартирі АДРЕСА_2 ) подала до Верховного Суду письмові пояснення, в яких зазначила, що оскаржувані судові рішення є незаконними та ухвалені апеляційним судом з порушенням норм процесуального права , оскільки вона не отримувала копії апеляційних скарг. Тому просила скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року та постанову цього суду від 19 вересня 2019 року і залишити в силі рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2018 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Суворовського районного суду міста Одеси.

17 грудня 2019 року справа № 523/2414/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом частин першої-п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення апеляційного суду не відповідають.

Апеляційним судом встановлено, що в цій справі Виконавчий комітет Одеської міської ради звернувся до суду з позовом в порядку цивільного судочинства і відповідачами зазначив УДАБК Одеської міської ради, Державного реєстратора центру державної реєстрації Хлібодарської селищної ради Антоненко О. С., ОСОБА_1 . Предметом спору в цій справі є скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28 грудня 2015 року № ОД 142153622842 з реконструкції Квартири без зміни геометричних розмірів фундаменту у плані, виданої Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 27 червня 2017 року, індексний номер: 35895375, на Квартиру загальною площею 89,8 кв. м, житловою площею 50,2 кв. м, за ОСОБА_1 , прийнятого на підставі вказаної декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та зобов`язання привести Квартиру до попереднього стану шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва (балкону).

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе таку складову як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами повинен бути вирішений спір, і має судова юрисдикція.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин в їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

01 вересня 2005 року набув чинності Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України), який визначив повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Конституційний Суд України в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, в тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Конституційний Суд України зазначив, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 25 листопада 1997 року № 6-зп сформулював правову позицію, за якою удосконалення законодавства в контексті статті 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень (пункт 2 мотивувальної частини). Ця правова позиція кореспондується з положеннями статті 13 Конвенції щодо ефективного засобу юридичного захисту від порушень, вчинених особами, які здійснюють свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України в редакції, чинній на час пред`явлення позову в цій справі, визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною третьої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та в частині відмови в задоволенні позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради про приведення об`єкта до попереднього стану шляхом знесення самочинної прибудови і закриваючи провадження у справі в цій частині позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що цей спір є публічно-правовим, тому розгляд таких позовних вимог належить до компетенції адміністративних судів.

Посилаючись на те, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року було скасовано рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та провадження у справі в цій частині позовних вимог закрито, тобто зазначена декларація є чинною, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради про скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Вказані висновки апеляційного суду зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

На обґрунтування заявлених позовних вимог Виконавчий комітет Одеської міської ради зазначив, що ОСОБА_1 не виконала рішення суду про знесення за власний рахунок самочинно збудованого балкону, прибудованого до Квартири, та приведення Квартири у відповідність до технічної документації КП ОМБТІ та РОН , натомість зареєструвала за собою право власності на вказаний об`єкт самочинного будівництва на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28 грудня 2015 року № ОД 142153622842, відомості в якій не відповідають дійсності. Здійснене ОСОБА_1 самочинне будівництво призводить до нераціональної забудови населеного пункту, невідповідності збудованого об`єкта нерухомості встановленим вимогам законодавства, що є порушенням прав територіальної громади міста Одеси, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об`єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки.

Згідно з частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Матеріалами справи підтверджується, що 27 червня 2017 року Державний реєстратор центру державної реєстрації Хлібодарської селищної ради Антоненко О. С. прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 35895375 про проведення державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на Квартиру загальною площею 89,8 кв. м, житловою площею 50,2 кв. м

Таким чином, оспорювання реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28 грудня 2015 року № ОД 142153622842 з реконструкції Квартири без змін геометричних розмірів фундаменту у плані, замовником за якою визначено ОСОБА_1 , в цьому випадку поглинається спором про речове право.

При цьому скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації за умови реєстрації за ОСОБА_1 права власності на реконструйовану Квартиру не призведе до поновлення прав та інтересів позивача.

Враховуючи викладене, спір в цій справі стосується не стільки правомірності дій Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради при реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, скільки правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на об`єкт нерухомого майна, створений за результатами реконструкції квартири. Тому захист порушеного права територіальної громади міста Одеси має вирішуватися в порядку, встановленому ЦПК України.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 815/4789/16 (провадження № 11-143апп19), від 27 листопада 2019 року у справі № 802/235/18-а (провадження № 11-498апп19), від 04 грудня 2019 року у справі № 813/3599/16 (провадження № 11-853апп19).

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір в частині позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28 грудня 2015 року № ОД 142153622842, який виник за участю суб`єктів владних повноважень, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

При цьому як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень (джерело посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/79623271) ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 05 лютого 2019 року було виправлено описку в рішенні Суворовського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2018 року, викладено абзац 6 резолютивної частини рішення в такій редакції: В інший частині позовних вимог -закрити .

Тобто рішенням місцевого суду було закрито провадження в цій справі в частині позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради до ОСОБА_1 про приведення Квартири до попереднього стану шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва.

Вищевказана ухвала Суворовського районного суду міста Одеси від 05 лютого 2019 року в матеріалах справи відсутня, однак 07 лютого 2019 року була оприлюднена в Єдиному державному реєстру судових рішень. При цьому апеляційний суд мав можливість та повинен був з`ясувати наявність або відсутність зазначеної ухвали місцевого суду, оскільки від цього судового рішення залежить правильне вирішення справи в частині позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради до ОСОБА_1 про приведення Квартири до попереднього стану шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва.

Крім того, скасовуючи рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2018 року в частині задоволення позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 28 грудня 2015 року № ОД 142153622842 та в частині відмови в задоволенні вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради про приведення об`єкта до попереднього стану шляхом знесення самочинної прибудови і закриваючи провадження у справі в цій частині позовних вимог , апеляційний суд помилково послався на статтю 205 ЦПК України, яка не стосується підстав закриття провадження у справі, а встановлює строк проведення врегулювання спору за участю судді.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не обґрунтував належним чином своїх висновків та не спростував доводів позивача по суті заявлених ним вимог, не встановив повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів апеляційних скарг та не дослідив наданих сторонами доказів і дійшов передчасного висновку про скасування рішення місцевого суду, закриття провадження у справі в частині позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації, приведення об`єкта до попереднього стану шляхом знесення самочинної прибудови та про відмову в задоволенні позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради про скасування рішення державного реєстратора.

У рішенні ЄСПЛ у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

Суд апеляційної інстанції не виклав у судовому рішенні в достатній мірі мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах Мала проти України ; Суомінен проти Фінляндії ).

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Згідно з частиною четвертою статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частин четвертої, шостої статті 411 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ним судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради задовольнити частково.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 вересня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук