Постанова

від 07.04.2021 по справі 229/2611/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 229/2611/18

Номер провадження 22-ц/804/852/21

Номер провадження 22-ц/804/852/21

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2021 року Донецький апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідача: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 22 грудня 2020 року (ухваленого під головуванням судді Лебеженко В.О. у м. Дружківка Донецької області, повний текст судового рішення складено 04 січня 2021 року) у цивільній справі №229/2611/18 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Енергія-Євро про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 17 травня 2000 року він був прийнятий на роботу у ТОВ Енергія-Євро на посаду електрослюсаря, з якої звільнений 20 червня 2003 року на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України .

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 06 лютого 2004 року його поновлено роботі. Питання про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 20 червня 2003 року по 06 лютого 2004 року та за роботу у понаднормовий час судом не вирішувалось, оскільки справу було закрито.

22 травня 2018 року він звернувся до ТОВ Енергія-Євро з заявою про перерахунок внесків до пенсійного фонду за період з 20 червня 2003 року по 06 лютого 2004 року. Проте, згідно виданої ТОВ Енергія-Євро довідки, він не був робітником їх підприємства, заробітна плата за даний період йому не нараховувалась та внески до пенсійного фонду не вносились.

Заробітна плата за період з 20 червня 2003 року по 06 лютого 2004 року складає 1883,00 грн.

Між тим, в період з 17 травня 2000 року по 20 червня 2003 року, він працював відповідно до трудового договору. Йому було встановлено трьохзмінний графік роботи: 1 зміна з 07:00 години до 15:00 години; 2 зміна з 15:00 години по 23:00 годину; 3 зміна з 23:00 години по 07:00 годину.

Фактично він працював понаднормово. Щомісячна переробка склала 20 годин. Також він працював у святкові та робочі дні.

В період з 17 травня 2000 року по 20 червня 2003 року, він відпрацював 37 місяців, з яких 3 місяці знаходився у щорічній відпустці. За 34 місяці переробки часу у святкові та вихідні дні склала 680 годин ( 34 міс*20 годин).

В період з 17 травня 2000 року по 31 грудня 2001 року, його годинна тарифна сітка склала 1 грн.26 коп., а з 01 січня 2002 року по 20 червня 2003 року склала 1 грн. 43 коп.

Таким чином, за період з 17 травня 2000 року по 20 червня 2003 року складає 914 грн. 60 коп.

Просив стягнути з ТОВ Енергія-Євро заробітну плату за вимушений прогул, за роботу у понаднормовий час та вихідні дні за період з 20 червня 2003 року по 06 лютого 2004 року в сумі 1883, 11 грн., також заробітну плату за роботу понаднормовий час за період з 17 травня 2000 року по 20 червня 2003 року в сумі 914, 60 грн.

21 серпня 2018 року позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути додатково недоплачену заробітну плату з 17 травня 2000 року по 20 червня 2003 року за вимушений прогул та понаднормовий час в сумі 12793,75 грн.; зобов`язати ТОВ Енергія-Євро проіндексувати не виплачену заробітну плату в цілому розмірі з 2000 року і по день фактичного розрахунку (т.1, а.с.150).

17 вересня 2018 року ОСОБА_1 надав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначив, що просить зобов`язати ТОВ Енергія-Євро здійснити перерахунок за час роботи на підприємстві по лікарняним листам та відпустці з 2000 року по 2003 рік, які були нараховані менше ніж виявлено в теперішній час, між зазначеними тарифними ставками, а також здійснити виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку (т.1а.с. 151).

04 лютого 2019 року позивач надав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначив, що просить стягнути з ТОВ Енергія-Євро недонараховану заробітну плату і не надання повного розрахунку при звільненні 06 лютого 2004 року в сумі 14393,70 грн. та проведення індексації коштів, зобов`язання провести розрахунок середнього заробітку відповідно до ст.117 КЗпП України за весь час затримки при звільненні 06 лютого 2004 року по день фактичного розрахунку (т.1 а.с. 238-239.).

18 лютого 2019 року ОСОБА_1 надав до суду першої інстанції заяву про уточнення збільшених позовних вимог від 04.02.2019 року, в якій зазначив, що просить стягнути з ТОВ Енергія-Євро недонараховану заробітну плату і не надання повного розрахунку при звільненні 06 лютого 2004 року в сумі 27815,88 грн. та проведення індексації коштів, зобов`язання провести розрахунок середнього заробітку відповідно до ст.117 КЗпП України на суму 27815,88 грн., за весь час затримки при звільненні 06 лютого 2004 року по день фактичного розрахунку (т.1 а.с.244-245).

Рішенням Дружківського міського суду від 22 грудня 2020 року закрито провадження по справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ Енергія-Євро про стягнення заробітної плати за вимушений прогул за період з 20.06.2003 року по 06.02.2004 року в сумі 1883,11 грн., та за роботу у понаднормовий час та вихідні дні за період з 17.05.2000 року по 20.06.2003 року в сумі 914,00 грн; в задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким зробити перерахунок заробітку за період з 17.05.2000 року по 06 лютого 2004 року, виходячи із розрахунку тарифної ставки у розмірі 495 грн. в місяць, а також провести індексацію не донарахованої заробітної плати та зобов`язати виплатити середній заробіток за весь час затримки при звільненні 06 лютого 2004 року по день фактичного розрахунку.

Вважає, що судом першої інстанції невірно встановлено розмір тарифної ставки, яка складає не 495 грн на годину, а 495 грн на місяць. Вважає що судом першої інстанції взято до уваги не достовірні докази, а саме довідку ТОВ Енергія-Євро та допит у судовому засіданні свідка ОСОБА_2 , запис якого є неналежної якості.

На підтвердження своїх позовних вимог він надав належні та допустимі докази, які не спростовані відповідачем. Крім того останній відмовився від проведення судово-економічної експертизи. Також наголошує на різниці в поняттях тарифна сітка та тарифна ставка закріплених у положеннях ст.6 Закону України Про оплату праці .

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ Енергія-Євро просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги у зв`язку із недоведеністю порушень відповідачем норм КЗпП України. Звертає увагу, що матеріли справи містять розписку позивача про повний розрахунок з ним відповідачем. Також вважає правомірними закриття провадження у справі щодо вимог стягнення заробітної плати за вимушений прогул за період з 20.06.2003 року по 06.02.2004 року та за роботу у понаднормовий час та вихідні дні за період з 17.05.2000 року по 20.06.2003 року на підставі ч.2 ст. 256 ЦПК України. Наголошує, що згідно штатно-посадового розкладу відповідача від 17.02.2000 року тарифна ставка електрослюсаря 4 розряду складає 495 грн., а заробітна плата отримувалась позивачем погодинно. При цьому надані позивачем розрахунки нічим не підтверджувались та були виконані власноруч.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно із ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що дана справа є трудовою та малозначною, а ціна позову складає менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про недонарахування йому заробітної плати за спірний період й проведення у зв`язку із зазначеним індексації та перерахунку сум за лікарняними листками та відпустками, які були сплачені в меншому розмірі.

Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових правовідносинах з 17 травня 2000 року. Наказом №45 від 20.06.2003 року ОСОБА_1 був звільнений з посади електрослюсаря за п.2 ст.40 КЗпП України, у зв`язку із невідповідністю займаній посаді. (т.1 а.с.131).

Наказом №14 від 06.02.2004 року на підставі рішення Дружківського міського суду від 06 лютого 2004 року справа позивач був поновлений на роботі на посаді електрослюсаря. Проте як вбачається зі змісту наказу №13/1, протоколу №9 загальних зборів колективу, актів від 26.02.2004 року та наказу №13/2 до роботи ОСОБА_1 не приступив, на робоче місце не з`явився, документи підтверджуючи його кваліфікацію не надав (т.1 а.с.134-138).

Відповідно до наказу №69.0 від 30.09.2004 року ОСОБА_1 був звільнений з посади електрослюсаря 4 розряду за власним бажання ст.38 КЗпП України (т.1 а.с.139-140)

Статтею 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що роботодавець не нарахував йому заробітну плату за вимушені прогули з 20 червня 2003 року по 06 лютого 2004 року, а в період з 17 травня 2000 року по 20 червня 2003 року позивач працював у відповідності з укладеним контрактом та йому було встановлено трьохзмінний режим роботи. Тобто він працював понаднормово в святкові та вихідні дні (щомісячна переробка складала 20 годин) , проте, оплату за роботу в понаднормовий час він так і не отримав.

Однак в матеріалах справи наявна копія ухвали Дружківського міського суду від 05 жовтня 2004 року, якою закрито провадження у справі №2-2453/2004, за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Енергія-Євро про стягнення заробітної плати за вимушені прогули з 20 червня 2003 року по 06 лютого 2004 року та стягнення заробітної плати за роботу понаднормово в святкові та вихідні дні за період з 17 травня 2000 року по 20 червня 2003 року, у зв`язку із відмовою позивача ОСОБА_1 від позовних вимог (т.1 а.с.14-15).

Відмова позивача ОСОБА_1 від заявлених позовних вимог була пов`язана із виплатою відповідачем ТОВ Енергія-Євро належних йому сум за цей період, що підтверджується прибутковими та видатковими касовими ордерами № 10, 11, 23, 24, (т.1а.с.141-142) та заявою ОСОБА_1 про відсутність претензій до відповідача з цього приводу (т. 1 а.с. 143)

Таким чином, враховуючи наявне судове рішення від 05.10.2004 року про закриття провадження із тотожними підставами та предметом позову між тими ж сторонами, яке набрало законної сили, судом першої інстанції правильно закрито провадження у справі № 229/2611/18 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за вимушений прогул та за роботу у понаднормовий час та вихідні.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ст. 96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду, яка встановлюється у розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або уповноваженим ним органом згідно з тарифно-кваліфікаційним довідником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

Статтею 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Згідно із ст. 6 Закону України Про оплату праці системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників.Тарифна система оплати праці включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики).Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати.

У відповідності до ст. 3 Закону України Про оплату праці , мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки від 07.08.2018 №18-08/07- ОСОБА_1 перебуваючи у трудових відносинах з ТОВ Енергія-Євро за період з 17.05.2000 по 20.06.2003 відпрацював наступну кількість днів та годин: травень 2000 року - 11 днів (83,5 години); червень 2000 року - 25 днів (194,5 години); липень 2000 року - 22 дні (166 годин); серпень 2000 - 16 днів (121,5 години); вересень 2000 року - 12 днів (94 години); жовтень 2000 року - 22 дні (162,5 години); листопад 2000 року - 24 дні (184 години); грудень 2000 року - 19 днів (149 годин); січень 2001 року - 23 дні (174,5 години); лютий 2001 року - 16 днів (128 годин); березень 2001 року - 20 днів (149 години); квітень 2001 року - 18 днів (134 години); травень 2001 року - 20 днів (154 години); червень 2001 року - 13 днів (98,5 години); липень 2001 року - 5 днів (40 годин); серпень 2001 року - 22 днів (170,5 години); вересень 2001 року - 24 дні (187 години); жовтень 2001 року - 24 дні (185 години); листопада 2001 року - 3 дні (24 години); грудень 2001 року - 15 днів (120 годин); січень 2002 року - 23 дні (173 години); лютий 2002 року - 1 день (4.5 години); березень 2002 року - 19 днів (150,5 години); квітень 2002 року - 12 днів (95 години); травень 2002 року - 17 днів (126,5 години); червень 2002 року - 18 днів (137,5 години); липень 2002 року - 15 днів (119 годин); серпень 2002 року - 13 днів (38,5 години); вересень 2002 року - 18 днів (144 години); жовтень 2002 року - 9 днів (72 години); листопад 2002 року - 9 днів (71,5 години); грудень 2002 року - 18 днів (141,5 години); січень 2003 року - 20 днів (151 години); лютий 2003 року - 17 днів ( 132,5 години); березень 2003 року - 19 днів (148,5 години); квітень 2003 року - 13 днів (99,5 години); травень 2003 року - 0 днів (0 годин); червень 2003 року - 10 днів (80 години) (а.с.30 т.1).

В свою чергу, кількість відпрацьованих днів та години за період з 17.05.2000 по 20.06.2003 ОСОБА_1 на підприємстві ТОВ Енергія-Євро , також підтверджується табелями обліку використання робочого часу (т.1а.с.99-123), які узгоджуються із довідкою від 07.08.2018 №18-08/07-1 (т.1а.с. 30).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції неправильно встановлено розмір тарифної ставки у розмір 495 грн/година, замість правильної 495 грн/місяць.

Однак в матеріалах справи наявна довідка, затверджена директором ТОВ Енергія-Євро , штатний-посадовий розпис з 17 лютого 2000 року на підприємстві складає: директор - 410 грн. (оклад); заст.директора - (на громадських засадах); головний бухгалтер - 250 грн. (оклад); майстер ділянки РТІ - 200 грн. (оклад); пресовщік-вулканізаторщік 4 розряду - 0-549 грн. (т\ставка); токар по гумі 3 розряду - 0-488 грн. (т\ставка); вальцювальник 3 розряду - 0-488 грн. (т\ставка); майстер механічної ділянки - 200 грн. (оклад); токар 6 розряду - 0-726 грн. (т\ставка); токар 5 розряду - 0-624 грн. (т\ставка); фрезерувальник 5 розряду - 0-624 грн. (т\ставка); сверловщик 5 розряду - 0-624 грн. (т\ставка); слюсар механічних робот 4 розряду - 0-495 грн. (т\ставка); токар по оснащенню 5 розряду - 0-624 грн. (т\ставка); електрослюсар 4 розряду - 0-495 грн. (т\ставка) (а.с.31 т.1).

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що за період з 01 грудня 2000 року по червень 2003 року оклад та тарифна ставка працівників на ТОВ Енергія-Євро змінювалася, відповідно до штатно-посадового розпису (т.1 а.с.32-38).

Представник позивача пояснив під час розгляду справи з приводу зазначення у довідці даних у вигляді 0-495 , що дане позначення є технічною помилкою, оскільки на час її складання набір даних здійснювався за допомогою печатної машинки, на якій не працювала клавіша крапка , а тому замість неї у відомостях дані вказувалися через дефіс, а тому тарифна ставка позивача на посаді електрослюсаря 4 розряду за час роботи на підприємстві складала 0,495 грн./година.

Згідно довідки про заробітну плату та відпрацьований час ОСОБА_1 встановлено, що на момент прийняття на роботу ОСОБА_1 на підприємстві ТОВ Енергія-Євро було затверджено штатно-посадовий розпис, згідно якого електрослюсарю встановлений тариф 0,495 грн./год.

З 17 травня по 31 грудня 2000 року ОСОБА_1 було відпрацьовано 1155 годин та нараховано заробітну плату в сумі 1925,67 грн., з яких: 1590,76 грн. - заробітна плата; 144,42 грн. - премії за виконаний об`єм роботи; 20,70 грн. доплата за проїзд; 126,72 грн. - лікарняний; 43,07 грн. - за роботу у понаднормовий час (35,5 годин у червні х 0,495 грн. х 2 = 35,15 грн.; 8 годин у грудні х 0,73 грн. х 2 = 7,92 грн.)

З грудня 2000 року на підприємстві ТОВ Енергія-Євро були переглянуті оклади та тарифні ставки. Згідно новому штатному розпису електрослюсарю призначено тарифну почасову ставку в розмірі 0,73 грн./год., в листопада 2001 року тариф підняли до 0,83 грн./год.

За 2001 рік при годовій нормі часу - 2002 години, ОСОБА_1 було відпрацьовано 1566 годин та нараховано заробітну плату у загальній сумі 3030,58 грн., з яких: 2127,42 грн. - заробытна плата; 196,46 грн. - премія за виконаний об' єм роботи; 58,50 грн. - доплата за проїзд; 384,92 грн. - лікарняний; 207,31 грн. -щорічна тарифна відпустка; 55,97 грн. - понаднормові (6,5 годин за січень х 0,73 грн. х 2 = 9,49 грн.; 27 годин за вересень х 0,83 грн. х 2 = 44,82 грн.; 1 година у жовтні х 0,83 грн. х 2 = 1,66 грн.).

За 2002 рік при річній нормі часу - 2002 години, ОСОБА_1 було відпрацьовано 1280 годин та нарахована заробітна плата у загальній сумі 3128,11 грн., з яких: 3075, 49 грн. - заробітна плата; 20,00 грн. - премія за виконаний об`єм роботи; 12,00 грн. - доплата за проїзд; 784, 65 грн. - - лікарняний; 217,71 грн. - щорічна тарифна відпустка; 18,26 грн. - понаднормові (11 годин у січні х 0,83 грн. х2 =18,26 грн.).

За 2003 рік за 6 місяців ОСОБА_1 було відпрацьовано 612 годин та нараховано заробітну плату в сумі 1333,49 грн., з яких: 942,34 грн. - заробітна плата; 162,76 грн. - лікарняний; 228,39 грн. - щорічна тарифна ставка (т.2 а.с. 35-37).

Надані позивачем докази нічим не спростовані.

За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вимог позивача.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України встановлено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 3 ст. 12 і ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них.

В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Посилаючись в апеляційній скарзі на недостовірність показань свідка ОСОБА_2 , допитаного судом першої інстанції, ОСОБА_1 не спростував надані ним відомості у встановленому законом порядку, крім того показання свідка підтверджується іншими доказами, наявними в матеріалах справи. Щодо наданих підприємством документів на спростування доводів позивача, які останній також вважав недостовірними слід зазначити, обов`язок ведення трудової документації покладено на підприємство як роботодавця, а підстав у суду недовіряти документації відповідача не має. Крім того надані позивачем розрахунки нічим не підтверджуються, призначена судово-економічна експертиза не проведена через її несплату.

Посилання на те, що відповідач надав суду першої інстанції недостовірні докази нічим не підтверджено, а надані позивачем розрахунки не можуть бути прийнятими до уваги, так як спростовуються встановленими обставинами.

Виходячи з приписів норм трудового законодавства, встановивши обставини даної справи, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову та закриття провадження в частині позовних вимог щодо стягнення заробітної плати за вимушений прогул за період з 20.06.2003 року по 06.02.2004року в сумі 1883,11 грн., та за роботу у понаднормовий час та вихідні дні за період з 17.05.2000 року по 20.06.2003року в сумі 914,00 грн.. Хоча питання щодо закриття провадження в частині позовних вимог вирішено при ухваленні судового рішення, а не окремою ухвалою,однак це не впливає на правильність висновків суду першої інстанції.

Обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків суду, апеляційна скарга не містить, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення районного суду - без змін.

Інші доводи апеляційної скарги, висновків суду не спростовують, на законність судового рішення в оскаржуваній частині не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність їх відхилення, оскільки суд першої інстанції розглянув дану справу, дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що позивач ухвалою від 15 лютого 2021 року звільнений від сплати судового збору та на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсуються за рахунок держави.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст.368, 369,375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дружківського міського суду від 22 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: