Постанова

від 01.04.2021 по справі 372/4152/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/1616/2021

справа №372/4152/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2021 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.

за участю секретарів судового засідання Голопапи Д.І., Чепур Н.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Тиханського О.Б.

у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади міста Українка Обухівського району Київської області до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсними рішень, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки із незаконного володіння,

встановив:

В грудні 2018 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади міста Українка Обухівського району Київської області звернувся до суду з позовом та просить ухвалити рішення, яким:

1. Визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду та поновити пропущений строк.

2. Визнати недійсним рішення Української міської ради Української міської ради від 13 вересня 2001 "Про передачу у приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства "Луговий" в частині передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки загальною площею 0,1 га для ведення садівництва на території Української міської ради в районі садівничого товариства "Луговий".

3. Визнати недійсним рішення Української міської ради:

- від 10 липня 2003 року № XI-66-14-XXIV "Про надання і передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва гр. ОСОБА_6 ", яким передано ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства "Луговий";

- від 10 липня 2003 року № XI-67-14-XXIV "Про надання і передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва гр. ОСОБА_5 ", яким передано ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства "Луговий";

- від 10 липня 2003 року № XI-68-14-XXIV "Про надання і передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва гр. ОСОБА_3 ", яким передано ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства "Луговий";

- від 10 липня 2003 року № XI-69-14-XXIV "Про надання і передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва гр. ОСОБА_4 ", яким передано ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства "Луговий".

4. Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:006:0046 площею 0,3717 га, виданий ОСОБА_1 від 22 червня 2004 року серії КВ №026295.

5. Витребувати на користь територіальної громади міста Українка Обухівського району Київської області в особі Української міської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:006:0046 площею 0,3717 га, яка розташована на території Української міської ради в районі садового товариства "Луговий" вартістю 9736,34 гривень.

Вказує на те, що на підставі зазначених рішень вказані громадяни отримали земельні ділянки та оформили право власності.

Окрім того:

- рішенням Української міської ради від 13 вересня 2001 року ОСОБА_2 передана у власність земельна ділянка площею 0,1 га для ведення садівництва на території Української міської ради в районі садівничого товариства "Луговий";

- рішенням Української міської ради від 15 квітня 2003 року № XXI-1 4-12-XXIV ОСОБА_7 передана у власність земельна ділянка площею 0 ,108 га для ведення садівництва на території Української міської ради в районі садівничого товариства "Луговий".

В подальшому ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 відчужили земельні ділянки на користь ОСОБА_7 , останньою земельні ділянки об`єднано в одну, після чого розділені і ОСОБА_1 продано новоутворену земельні ділянку із кадастровим номером 3223151000:04:006:0046 площею 0,3717 га.

При цьому, прокуратурою установлені порушення під час виділення земельних ділянок.

Вказує, що відповідно до інформації Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 02 лютого 2016 року №01-01/166 та доданих до неї картографічних матеріалів, виготовлених як на момент формування земельної ділянки ОСОБА_7 (2004 рік), загальною площею 0,9390 га, з числа якої в подальшому утворено земельну ділянку ОСОБА_1 , так і на момент її розташування станом на 2015 рік, земельна ділянка з кадастровим номером 3223151000:04:006:0046 частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-ти метрову прибережну захисну смугу річки Козинки та, згідно викопіювань з топографічних карт і матеріалів космічної зйомки станом на 2004 і 2015 роки, являються землями водного фонду, які відповідно до закону не підлягають передачі для ведення індивідуального садівництва.

Обґрунтовуючи поважність пропуску позовної давності, прокурор зазначав, що оскаржувані рішення міської ради про передачу у приватну власність земельних ділянок не містять посилань на відведення у приватну власність саме земель водного фонду, про порушення прав прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме: Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика". Крім того, великий обсяг вказаних документів, які підлягали дослідженню, складнощі пов`язані із штучними перешкодами, вивченням законності передачі земель водного фонду потребували значного часу для їх вивчення та аналізу, що свідчить про наявність об`єктивних перешкод для пред`явлення позову у визначені законом строки, тому були об`єктивні обставини, пов`язані зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного та водного законодавства та захисту інтересів держави.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, прокурором Київської області подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити.

Посилається на неправильне застосування судом положень закону про позовну давність та неправильність визначення моменту, з якого має вона обчислюватись.

Обґрунтовуючи такі доводи вказує на те, що прокурору про допущені порушення стало відомо лише у 2016 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме листів Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 04 січня 2016 року № 10-28-99.2-824/15-15, від 14 березня 2016 року№10-1003-99.2-1351/2-16, листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 02 лютого 2016 року за №01-01/166 з картографічними матеріалами, що підтверджують незаконне відведення у власність спірної земельної ділянки саме за рахунок земель водного фонду. Доказів своєчасного виявлення органами державного контролю зазначених у позові порушень та інформування про такі порушення прокурора матеріали справи не містять і відповідачами не надано.

Вказує, що суд не врахував, що Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель не є учасником спору чи особою, чиє цивільне право порушене, а відтак не могла довідатись про порушене право в межах трирічного строку позовної давності. Крім того, Положенням про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 №1958 вказаний орган (ліквідований у 2010 році) не наділявся повноваженнями щодо безпосереднього звернення до суду в інтересах держави з позовами про визнання незаконними та скасування рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування і отримання судового захисту у вказаний спосіб.

В іншому посилається на підстави, якими обґрунтована позовна заява щодо неможливості передачі у власність земель водного фонду.

В судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_8 доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Романюк І.М. проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на їх безпідставність.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Відповідно до статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з`явились.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що рішеннями Української міської ради:

від 13 вересня 2001 року ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1 га для ведення садівництва на території Української міської ради в районі садівничого товариства Луговий ;

від 10 липня 2003 року №ХІ-66-14-XXIV ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства Луговий ;

від 10 липня 2003 року №ХІ-67-14-XXIV ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства Луговий ;

від 10 липня 2003 року №ХІ-68-14-XXIV ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства Луговий ;

від 10 липня 2003 року №ХІ-69-14-XXIV ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства Луговий ;

від 15 квітня 2003 року №ХХІ-14-12-XXIV ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва загальною площею 0,108 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства Луговий .

На підставі вказаних рішень оформлено державні акти на право власності на землю:

ОСОБА_3 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,098 га від 17 листопада 2003 року серії Р1 №212801 для ведення садівництва в районі СТ "Луговий";

ОСОБА_5 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,098 га від 17 листопада 2003 року серії Р1 №212850 для ведення садівництва в районі СТ "Луговий";

ОСОБА_7 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,109 га від 25 квітня 2003 року серії Р1 №245951 для ведення садівництва в районі СТ "Луговий";

ОСОБА_2 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,100 га від 03 січня 2002 року серії Р1 №245952 для ведення садівництва в районі СТ "Луговий";

ОСОБА_4 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,098 га від 17 листопада 2003 року серії Р1 №212756 року для ведення садівництва в районі СТ "Луговий";

ОСОБА_6 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,098 га від 17 листопада 2003 року серії Р1 №212760 для ведення садівництва в районі СТ "Луговий".

В подальшому на підставі укладених договорів купівлі-продажу земельних ділянок громадяни ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 відчужили належні їм земельні ділянки на користь ОСОБА_7 , зокрема:

ОСОБА_2 продав земельну ділянку площею 0,1 га згідно із договором купівлі-продажу від 27 вересня 2003 року, посвідченим державним нотаріусом Української державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №1с-784;

ОСОБА_3 продав земельну ділянку площею 0,098 га із договором купівлі-продажу від 22 листопада 2003 року, посвідченим державним нотаріусом Української державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстріза №1с-1000;

ОСОБА_4 продала земельну ділянку площею 0,098 га із договором купівлі-продажу від 22 листопада 2003 року, посвідченим державним нотаріусом Української державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №1с-1001;

ОСОБА_5 продала земельну ділянку площею 0,098 га із договором купівлі-продажу від 22 листопада 2003 року, посвідченим державним нотаріусом Української державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за №1с-1002;

ОСОБА_6 продав земельну ділянку площею 0,098 га із договором купівлі-продажу від 22 листопада 2003 року, посвідченим державним нотаріусом Української державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 1с-1003.

12 січня 2004 року виконавчим комітетом Української міської ради на ім`я ОСОБА_7 на підставі зазначених договорів, інших договорів та з урахуванням наданої їй земельної ділянки видано державний акт на право власності на землю серії Р3 №313702 щодо земельної ділянки площею 0,9390 га.

Згідно із друкованим написом на цьому державному акті:

"07 лютого 2004 року Українською державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 414 посвідчено договір дарування земельної ділянки розміром 5151 кв.м від імені ОСОБА_7 на ім`я ОСОБА_9 ";

"за реєстровим номером 414 посвідчено договір дарування земельної ділянки розміром 522 кв.м від імені ОСОБА_7 на ім`я ОСОБА_10 " (по батькові нерозбірливо).

Відповідно до даних листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "Київгеоінформатика" від 02 лютого 2016 року №01-01/166 на адресу Прокуратури Київської області установлено, що земельна ділянка гр. ОСОБА_7 сформувалась в період 2003-2004 років на підставі рішення 12 сесії XXIV скликання від 15 квітня 2003 року та 15-ї сесії XXIV скликання від 29 липня 2003 року Української міської ради та договорів купівлі-продажу №№1с-302, 1с-303 від 08 квітня 2003 pоку, 1с-390, 1с-393, 1с-394 від 06 травня 2003 pоку, №1с-784 від 27 вересня 2003 pоку, та №1с-1000, 1с-1001, 1с-1002, 1с-1003 від 22 листопада 2003 року. Загальна площа земельної ділянки станом на 12 січня 2004 року становила 0,9390 га. Реєстраційний номер Державного акту на право приватної власності на землю 3404.

Земельна ділянка гр. ОСОБА_7 на час отримання державного акту 12 січня 2004 року частково накладалась на землі водного фонду, а саме 25-метрову прибережну захисну смугу р. Козинка на території СТ "Луговий" в межах Української міської ради.

В подальшому частина земельної ділянка гр. ОСОБА_7 площею 0.5151 га перейшла на підставі договору дарування №414 від 07 лютого 2004 року гр. ОСОБА_9 (кадастровий номер ділянки 3223151000:04:006:0047).

Частина земельної ділянки гр. ОСОБА_7 площею 0,3717 га на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №2047 від 10 червня 2004 року була передана гр. ОСОБА_1 (кадастровий номер ділянки 3223151000:04:006:0046).

Частина земельної ділянки гр. ОСОБА_7 площею 0,0522 га на підставі договору дарування №417 від 07 лютого 2004 року передана гр. ОСОБА_11 і є в даний час частиною земельної ділянки з кадастровим номером 3223151000:04:006:0048.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:04:006:0046, 3223151000:04:006:0047, 3223151000:04:006:0048 частково накладаються на землі водного фонду, а саме 25-метрову прибережну захисну смугу р. Козинка.

Крім того земельна ділянка гр. ОСОБА_12 частково накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:006:0046 та на землі водного фонду, а саме 25-метрову прибережну захисну смугу р. Козинка.

Згідно даних листа Управління держземагентства в Обухівському районі Головного управління держземагентства у Київській області від 14 березня 2016 року №10-1003-99.2-1351/2-16 відповідно до програмного забезпечення Державного земельного кадастру станом на 14 березня 2016 року власником земельної ділянки із кадастровим номером 3223151000:04:006:0046 є ОСОБА_1 .

Установивши, що виділені земельні ділянки та сформована за рахунок них земельна ділянка із кадастровим номером 3223151000:04:006:0046 є землями водного фонду, які відповідно статей 58, 60, 61 Земельного кодексу України, статей 86, 88, 89 Водного кодексу України не могли бути передані у власність, суд дійшов про обґрунтованість заявлених позовних вимог про незаконність рішень органу місцевого самоврядування.

Поряд з цим, оскільки відповідачем та третьої особою подані заяви про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновків про застосування наслідків пропуску позовної давності і необхідності відмови у задоволенні позову з цих підстав.

Свої висновки суд мотивував тим, що треті особи набули право власності на спірні земельні ділянки у 2001 та 2003 роках, відповідач набув право власності на дані земельні ділянки за відплатним договором у 2004 році, у цьому ж році спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 322315000:04:006:0046, тобто відомості про її наявність та місце розташування стали публічно доступними і прокурор мав можливість довідатись про це. В позовній заяві не обґрунтовано причини не здійснення дій щодо перевірки законності передачі земельних ділянок у власність протягом 2003 - 2016 років.

З висновками суду першої інстанції в частині застосування наслідків пропуску позовної давності суд апеляційної інстанції не погоджується та зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі №372/1030/15-ц.

Заяву про застосування наслідків спливу позовної давності у цій справі подав представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Оскільки ОСОБА_2 у цій справі є третьою особою, така заява не підлягає розгляду.

При цьому апеляційний суд вказує на таке.

У постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 Верховний Суд України, зокрема, вказав на таке: у разі встановлення судом неправомірного отримання особою земельної ділянки або отримання її з непередбачених законом підстав особа не набуває права власності на неї; для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказує на те, що територіальній громаді міста Українка Обухівського району Київської області про порушення земельного та водного законодавства не було відомо, оскільки оскаржувані рішення міської ради про передачу у приватну власність земельних ділянок не містять жодних посилань на відведення у приватну власність саме земель водного фонду. Водночас, інтереси територіальної громади було порушено внаслідок незаконного відведення у приватну власність земель водного фонду на підставі оскаржуваних рішень. Про необхідність захисту прав та інтересів територіальної громади селища міста Українка Обухівського району Київської області саме в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами системного аналізу інформації різних органів державної влади, установ та організацій.

Зокрема, прокурором надано лист №01-01/166 від 02 лютого 2016 року Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем "КИЇВГЕОІНФОРМАТИКА" із додатком, в якому підтверджено накладення земельних ділянок на землі водного фонду.

Матеріали справи не містять інших доказів щодо обізнаності територіальної громади міста Українка Обухівського району Київської області та прокурора про факт порушення водного законодавства, а зміст оскаржуваних рішень Української міської ради не містить інформації про передачу у приватну власність земель водного фонду.

Отже апеляційний суд відхиляє доводи відповідача ОСОБА_1 про те, що прокуратура могла довідатись щодо порушення прав територіальної громади раніше, аніж у 2016 році. З огляду на наведене, ураховуючи, що позов подано до суду в грудні 2018 року, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог в частині оскарження рішень Української міської ради та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, а висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.

Аргументи представника відповідача ОСОБА_1 в ході судового розгляду апеляційним судом про те, що відсутні підстави уважати про порушення земельного та водного законодавства, відхиляються апеляційним судом з огляду на приписи частини 1 статті 367 ЦПК України, якою унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки висновки суду першої інстанції ґрунтуються на тому, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла та апеляційна скарга містить доводи лише щодо застосування позовної давності, твердження представника відповідача про відсутність порушеного права позивача апеляційним судом не приймаються.

Разом з тим, апеляційним судом установлено, що вимоги в частині витребування земельних ділянок вирішено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Глава 29 ЦК України передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним вказаною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення.

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку необхідно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18), пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18), пункт 97 постанови від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19)). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)).

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явленим упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року по справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

У цій справі для відновлення порушеного права власності на землі водного фонду прокурор заявив вимогу про їх витребування від кінцевого набувача на користь територіальної громади міста Українка Обухівського району Київської області в особі Української міської ради з посиланням як на правову підставу на такої вимоги на статтю 388 ЦК України, тобто віндикаційний позов.

Оскільки вимоги прокурора про витребування земельних ділянок не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку водного фонду, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, у задоволенні цих вимог слід відмовити.

Така відмова через обрання неналежного способу захисту не є перешкодою заявити негаторний позов про повернення земельних ділянок її власникові.

Відповідно до статті 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

Відповідно до статті 141 ЦПК України в порядку розподілу судових витрат підлягає стягненню з Української міської ради Обухівського району Київської області та ОСОБА_1 в рівних частках на користь Прокуратури Київської області 10572 грн. у рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 15858 грн. у рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади міста Українка Обухівського району Київської області задовольнити частково.

Визнати недійсними рішення Української міської ради:

- від 13 вересня 2001 "Про передачу у приватну власність земельних ділянок членам садівницького товариства "Луговий" в частині передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки загальною площею 0,1 га для ведення садівництва на території Української міської ради в районі садівничого товариства "Луговий";

- від 10 липня 2003 року № XI-66-14-XXIV "Про надання і передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва гр. ОСОБА_6 ", яким передано ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства "Луговий";

- від 10 липня 2003 року № XI-67-14-XXIV "Про надання і передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва гр. ОСОБА_5 ", яким передано ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства "Луговий";

- від 10 липня 2003 року № XI-68-14-XXIV "Про надання і передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва гр. ОСОБА_3 ", яким передано ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства "Луговий";

- від 10 липня 2003 року № XI-69-14-XXIV "Про надання і передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення садівництва гр. ОСОБА_4 ", яким передано ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,098 га на території Української міської ради в районі садівничого товариства "Луговий".

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:04:006:0046 площею 0,3717 га, виданий ОСОБА_1 від 22 червня 2004 року серії КВ №026295.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Української міської ради Обухівського району Київської області та ОСОБА_1 в рівних частках на користь Прокуратури Київської області 10572 грн. у рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 15858 грн. у рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 квітня 2021 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді А.М. Андрієнко

В.В. Соколова