Постанова

від 06.04.2021 по справі 193/1626/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3284/21 Справа № 193/1626/19 Суддя у 1-й інстанції - Кащук Д. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретар судового засідання - Кислиця І.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2020 року та додаткове рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2020 року, яке ухвалено суддею Кащук Д.А. у смт. Софіївка Дніпропетровської області повний текст судового рішення складено 18 листопада 2020 року,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_5 . Спадкоємцями після померлої за законом є діти: позивач - ОСОБА_1 , та відповідач - ОСОБА_2 .

Позивач ОСОБА_1 проживала разом з матір`ю ОСОБА_5 та чоловіком за адресою: АДРЕСА_1 . За життя мати позивача ОСОБА_6 09.04.2004 року склала заповіт на користь позивача, посвідченого державним нотаріусом Стюрко О. О. Софіївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області та зареєстровано в реєстрі від 09.04.2004 р. за № 1233

Позивач здійснювала цілодобовий догляд за матір`ю ОСОБА_6 забезпечувала її ліками, продуктами , оскільки остання була особою похилого віку та на момент смерті їй було 87 років. крім того, вона була психічно хворою, мала склероз, та потребувала цілодобового стороннього догляду. Позивач перебувала на обліку в лікарні з приводу: ІХС: дифузний кардіосклероз; гіпертонічна хвороба II ст. 3 ст. ризик 4.; церебральний атеросклероз, дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст.; в 2015 році стан її погіршився та додатково було встановлено діагнози: Церебросклероз, Хронічна судинно-мозкова недостатність III ст., грубий аміостатичний синдром, виражений цементний синдром та головне, спадкодавець потребувала постійного стороннього догляду до смерті.

Про безпорадний стан матері ОСОБА_6 відповідачу було відомо, оскільки він проживав по сусідству, проте на неодноразові звернення позивача з проханням допомогти в догляді за старенькою матір`ю, яка була в безпорадному стані, відповідач жодного разу не проявив своєї опіки по відношенню до матері.

Після неодноразового уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила суд встановити факт належності правовстановлюючих документів ОСОБА_5 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 та померла ІНФОРМАЦІЯ_3 : державного акту на право власності на земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №1236 від 09.04.2004 року, виданого на ім`я ОСОБА_6 Софіївським районним відділом земельних ресурсів від 01.07.2004 року, земельна ділянка площею 7,730 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; свідоцтва про право на спадщину за законом №1236 від 09.07.2004 року на ім`я ОСОБА_6 , виданого державним нотаріусом Софіївської державної нотаріальної контори на 1/2 частини домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; заповіту, складеного від імені ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідченого державним нотаріусом Софіївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Стюрко О. О. 09.04.2004 року, який зареєстрований в реєстрі за №1233.

Усунути відповідача від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн..

Рішенням Софіївського районного суду м.Кривого Рогу від 12 листопада 2020 року позов ОСОБА_3 , яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 задоволено частково .

Встановлено факт належності правовстановлюючих документів ОСОБА_5 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 та померла ІНФОРМАЦІЯ_3 : державного акту на право власності на земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №1236 від 09.04.2004 року, виданого на ім`я ОСОБА_6 Софіївським районним відділом земельних ресурсів від 01.07.2004 року, земельна ділянка площею 7,730 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; свідоцтва про право на спадщину за законом №1236 від 09.07.2004 року на ім`я ОСОБА_6 , виданого державним нотаріусом Софіївської державної нотаріальної контори на 1/2 частини домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; заповіту, складеного від імені ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідченого державним нотаріусом Софіївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Стюрко О. О. 09.04.2004 року, який зареєстрований в реєстрі за №1233.

В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 000 грн. в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 , яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмови в усуненні відповідача від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог цій частині. Додаткове рішення скасувати в частині відмови стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат за професійну правничу допомогу у розмірі 19 500,0 грн. та прийняти нове рішення про задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомогу в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги докази надані позивачем, які підтверджують, що померла ОСОБА_5 знаходилася в безпорадному стані, потребувала сторонньої допомоги та піклування від свого сина, позивач неодноразово зверталася до нього за допомогою, він в свою чергу знав про потребу в допомозі його матері, а головне відповідач мав змогу надавати їй допомогу, але умисно ухилявся від її надання.

Так, скаржник вважає, що відповідач умисно ухилявся від надання своїй матері допомоги, оскільки допитані свідки та його дружина зазначають, що відповідач був достатньо заможною людиною, оскільки отримував разом із дружиною щомісячно пенсію, мав у своїй власності автомобіль, мав велике господарство, займався виготовленням та продажем молочної продукції, мав три земельні паї, які здавалися в оренду, тому у відповідача був достатній дохід для надання допомоги матері.

На думку скаржника відповідач не заслуговує на отримання спадщини після смерті своєї матері, за якою він не доглядав, тоді як інший спадкоємець витрачав на це весь свій час протягом 5 років.

Крім того, скаржник вважає, що нею було надано суду першої інстанції достатньо належних доказів, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 19 500 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу наданої у судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Новак А.М. посилається на те, що позивачем не надано доказів умисного ухилення спадкоємця ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю, у зв`язку з чим просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в режимі відео конференції ,яка підтримала д оводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_7 , який кожен окремо заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту належності правовстановлюючих документів, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в цій частині не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 18).

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщини у вигляді житлового будинку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки розміром 7,730 га яка розташована на території Софіївської селищної ради Софіївського району Дніпропетровської області ( а.с. 23,25).

Спадкоємцями першої черги за законом є діти донька позивач по справі ОСОБА_1 та син -відповідач по справі ОСОБА_2

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.04.2004 року, ОСОБА_6 прийняла спадщину після смерті свого чоловіка - ОСОБА_8 на Ѕ частину домоволодіння за АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 7,730 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Софіївської селищної ради, посвідченого державним нотаріусом Софіївської державної нотаріальної контори Стюрко О. О., зареєстрованого у реєстрі за № 1236 та за № 1234 (а.с. 22).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності нерухомого майна від 21.05.2004 року виданого обласним КП Софіївське БТІ , власником житлового будинку АДРЕСА_1 , є ОСОБА_5 (а.с. 23).

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 01 липня 2004 року ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрований у реєстрі від 09.04.2004 року є власником земельної ділянки площею 7,730 га, у межах згідно з планом призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 25).

За життя ОСОБА_6 09.04.2004 року склала заповіт, яким все своє майно заповіла доньці ОСОБА_1 . Зазначений заповіт посвідчений Стюрко О. О. державним нотаріусом Софіївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області та зареєстрований у реєстрі за №1233 (а.с.20).

Відповідно до довідки Софіївського УПСЗН від 08.11.2019 року ОСОБА_1 перебувала на обліку по догляду за особою яка досягла 80-ти річного віку і отримувала допомогу з 27.12.2016 року по 06.09.2018 року та з 17.12.2018 року по 31.05.2019 року включно. (а.с. 30)

Згідно довідки про склад сім`ї, у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , крім ОСОБА_6 були зареєстровані позивач ОСОБА_1 , її чоловік - ОСОБА_9 , та її сини - ОСОБА_10 , та ОСОБА_10 (а.с. 31).

18 червня 2019 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до державного нотаріуса Софіївської державної нотаріальної контори, з заявою про прийняття спадщини.(а.с. 41)

05 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса Софіївської державної нотаріальної контори, з заявою про прийняття спадщини (а.с.21,41,51).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів, що підтверджують умисне ухилення спадкоємця ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частиною 5 статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування, відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України, має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Для ухвалення рішення про усунення від спадкування у справі повинні бути надані належні та допустимі докази, які б свідчили про те, що спадкодавець потребував допомоги відповідача, останній мав можливість її надати, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання.

Безпорадний стан особи - це зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц (провадження № 61-45879св18) та від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19) .

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування судам роз`яснено, що правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Вказані правові висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20).

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 свідомо ухилявся від надання допомоги спадкодавцю ОСОБА_6 та того, що остання потребувала допомоги саме від сина ОСОБА_2 , враховуючи те, що її доглядом займалась донька - позивач по справі ОСОБА_1 , яка проживала разом з матір`ю у належному їй домоволодінні АДРЕСА_1 та надавала їй допомогу.

Крім того, відповідно Софіївського УПСЗН від 08.11.2019 року ОСОБА_1 перебувала на обліку по догляду за особою яка досягла 80-ти річного віку і отримувала допомогу з 27.12.2016 року по 06.09.2018 року та з 17.12.2018 року по 31.05.2019 року включно. (а.с. 30)

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона, за життя спадкодавця ОСОБА_6 зверталася до відповідача ОСОБА_2 з проханням допомогти у догляді за матір`ю ОСОБА_6 , а останній ухилявся від надання такої допомоги, є голослівними та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Ураховуючи недоведеність ОСОБА_1 факту ухилення відповідача ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для усунення його від права на спадкування є правильними, обгрутованими та не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Посилання в апеляційній скарзі представника позивача, про те, що судом першої інстанції безпідставно додатковим рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2020 року в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу стягнуто 9 000 грн., в той час як позивачем надано достатньо належних доказів, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 19 500 грн., колегія суддів до уваги не бере з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Визначаючи суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року в справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року в справі Гімайдуліна і інші проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року в справі East/WestAllianceLimited проти України , від 26 лютого 2015 року в справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Гусаковою О.Б. укладено договір про надання правничої допомоги від 08 листопада 2019 року № 100, згідно умов якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надати клієнту ОСОБА_1 правову допомогу із захисту її інтересів. Згідно п. 3 договору вартість гонорару за договором становить 1700 грн. за одну годину, але не більше 12500 грн та по 500,00 грн. за підготовку до участі до кожного судового засідання. Оплата у розмірі 12500 грн. здійснюється протягом 3х днів з моменту підписання договору, а за три дні перед кожним судовим засіданням сплачуються 500,0 грн. Згідно квитанції до прибуткового касового ордера № 105 від 08.11.2019 року ОСОБА_1 сплатила адвокату Гусаковій О. Б. гонорар у відповідності до п. 3 договору № 100 від 08.11.2019 року у сумі 12500 грн. (а.с. 58,59).

Відповідно до акта прийому -передачі виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 08 листопада 2019 року № 100 адвокатом Гусаковою О.Б. надано правничу допомогу адвоката у вигляді: усного аналізу спору та документів (1 година), попереднє консультування щодо порушених прав клієнта (1година) , підготовка та подання позовної заяви від 12.11.2019 року (8годин) -53 грн., підготовка та направлення адвокатських запитів (3 години) -105 грн., підготовка процесуальних документів (7 годин) -576 грн., що в загальному розмірі склало 20 годин - 734 грн. (а.с. 135)

Відповідно до договору № 100 від 08.11.2019 року про надання правової допомоги, п. 3 встановлено гонорар за участь у кожному судовому засіданні по 500 грн (а.с. 58)

Як вбачається з аналізу матеріалів справи судові засідання призначені на 24.12.2019 року , 27.01.2020 року, 02.03.2020 року 19.03.2020 року відкладено у зв`язку з неявкою сторін, фіксація судового засідання засобами технічної фіксації не проводилась. Судове засідання від 01 липня 2020 року відкладено у зв`язку з зайнятістю судді в іншому провадженні, 21 жовтня 2020 року судове засідання відкладено у зв`язку з відрядженням судді, як вбачається з матеріалів справи 19.03.2020 року судове засідання відкладено на 07.04.2020 року, тобто судове засідання на 23.03.2020 року судом не призначалось взагалі. (а.с. 181а).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про стягнення витрат на правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції в розмірі 9 000 грн., визначених судом пропорційно задоволеним позовним вимогам, з урахуванням складності справи та принципу розумності і співмірності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2020 року та додаткове рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 10 грудня 2020 року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 квітня 2021 року.

Головуючий:

Судді: