Постанова

від 07.04.2021 по справі 910/10514/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/10514/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивача - Тарасова С.О.,

відповідача - Колосюка С.Л.,

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог

щодо предмета спору на стороні відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ"</a>,

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Курдельчук І.Д.)

від 11.11.2020,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Козир Т.П., судді - Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.)

від 09.02.2021,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ"</a>,

до Національного банку України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно - інвестиційна компанія "Інтербудінвест", Товариство з обмеженою відповідальністю "Елітжитло"

про розірвання договору

В С Т А Н О В И В:

у липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ"</a> звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про розірвання договору про пайову участь у будівництві № 27/10-04, укладеного 27.04.2004 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно - інвестиційна компанія "Інтербудінвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елітжитло".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за умовами договору про пайову участь у будівництві № 27/10-04 ТОВ "Елітжитло" (інвестор) зобов`язувалось перерахувати ТОВ "Будівельно - інвестиційна компанія "Інтербудінвест" суму інвестиції (3 571 290,00 грн), однак станом на 17.07.2020 ТОВ "Елітжитло" інвестування не здійснило та вказані кошти на банківський рахунок ТОВ "Будівельно - інвестиційна компанія "Інтербудінвест" не перерахувало. Вказує, що згідно з договором про відступлення права вимоги від 25.04.2005 до Національного банку України перейшли права та обов`язки ТОВ "Елітжитло" за спірним договором № 27/10-04, а до позивача - права та обов`язки ТОВ "Будівельно - інвестиційна компанія "Інтербудінвест" відповідно до договору про переведення боргу № Г-2190 від 15.04.2013. Посилається на те, що відповідачем, як особою, до якої перейшли права і обов`язки за спірним договором, не сплачено суму інвестицій (3 571 290,00 грн), що є істотним порушенням умов договору про пайову участь у будівництві № 27/10-04 та підставою для його розірвання згідно з ст. 651 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021, у задоволенні позову відмовлено.

25.02.2021 ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021, в якій просить вказані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування судових рішень зазначає, що судом апеляційної інстанцій не було враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 910/9619/19, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, у справі № 910/24257/16 та постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України). Також посилається на п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та вказує, що судами попередніх інстанцій встановлені обставини, що мають значення для справи, на підставі недопустимих доказів (п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України). Зокрема, стверджує, що меморіальний ордер № 1 (# 49609936) від 23.12.2003, на який посилається відповідач як на підставу виконання своїх зобов`язань за договором № 27/10-04 від 27.10.2004, не стосується предмету доказування у цій справі, а свідчить, що відповідач виконав платіж за іншим договором, за інші квартири в іншому будинку, до якого позивач немає ніякого відношення. Посилаючись на ст. ст. 1, 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в України" вважає, що меморіальний ордер не є доказом зарахування суми грошових коштів на рахунок отримувача, а підтверджує лише списання коштів. Вважає, що відповідачем не надано належних доказів здійснення оплати за спірним договором у сумі 3 571 290, 00 грн. На думку скаржника, суди не дослідили зібрані у справі докази та неповно з`ясували обставини справи щодо здійснення оплати за спірним договором у сумі 3 571 290, 00 грн. Вказує, що ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" не було залучено до участі в розгляді справ № 3/340, № 23/43, а встановлені обставини лише щодо ТОВ "Елітжитло" не мають юридичних наслідків для позивача у цій справі. На думку скаржника, суди не звернули уваги на те, що у справах № 3/340, № 23/43 суди не перевіряли виконання спірного договору і фактичне його виконання шляхом сплати 3 571 290, 00 грн. Також зазначає, що судами попередніх інстанцій було безпідставно відхилено клопотання позивача про витребування у ТОВ "Будівельно - інвестиційна компанія "Інтербудінвест" доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, виписки по рахунках за період з 27.04.2004 по 01.02.2005 (п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України). Стверджує, що звертався до ТОВ "Будівельно - інвестиційна компанія "Інтербудінвест" з вимогою надати відповідні докази на підтвердження виконання пайовиками умов договору, про що свідчить адвокатський запит від 17.04.2020, однак, ТОВ "Будівельно - інвестиційна компанія "Інтербудінвест" таких документів не надало. При цьому, зазначає, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 01.06.2020 у справі № 760/10772/20 йому було відмовлено у розкритті банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо ТОВ "Будівельно - інвестиційна компанія "Інтербудінвест". Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права - ст. ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу Національний банк України просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін з наведених у відзиві підстав.

Заслухавши суддю-доповідача, пердставників сторін, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Як встановлено судами, 27.10.2004 між ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" (організація) в особі директора Германова Д.І. та ТОВ "Елітжитло" (інвестор) в особі генерального директора Петровської О.І. було укладено договір № 27/10-04 про пайову участь у будівництві, за умовами якого інвестор здійснює інвестування у будівництво житлового будинку організації на загальну суму 3 571 290,00 грн на умовах пайової участі у будівництві, а організація зобов`язується передати інвестору в рахунок його інвестиційних внесків за актом приймання-передачі 15 квартир загальною площею 1 190,43 кв.м згідно з переліком (будинок на пр. Перемоги, 131 у м. Києві, квартири № № 71, 95, 53, 83, 113, 56, 86, 20, 80, 92, 45, 84, 66, 108, 69).

Відповідно до п. 2.2 договору № 27/10-04 від 27.10.2004 інвестор здійснює інвестування шляхом перерахування суми, вказаної у п. 2.1. договору на розрахунковий рахунок організації.

28.10.2004 між ТОВ "Елітжитло" (організація) та Національним банком України (банк) було укладено договір № К-2797 про інвестування у житлове будівництво.

У преамбулі договору № К-2797 сторони погодили, що у зв`язку з тим, що ТОВ "Елітжитло" на сьогоднішній день не повернуло кошти згідно з договором № К-2763 від 30.09.2004, які були перераховані йому за договором № К-2529 від 22.12.2003 в сумі 3 429 765,00 грн та враховуючи, що будівництво будинку по вул. Драгоманова (будівельний майданчик 35/55, 7-й мікрорайон житлового масиву Позняки), в який були інвестовані кошти, є неможливим з об`єктивних причин, пов`язаних зі зміною архітектурно-планувальних вимог містобудівної ради міста Києва, уклали цей договір про те, що ТОВ "Елітжитло" в рахунок виконання своїх зобов`язань перед Національним банком України здійснює інвестування у будівництво житлового будинку на пр. Перемоги, 131, на загальну суму 3 571 290,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 595 215,00 грн та зобов`язується передати банку за актом приймання - передачі у встановлені договором строки 15 квартир загальною площею 1 190,43 кв.м без додаткової оплати згідно з переліком (будинок на пр. Перемоги, 131 у м. Києві, квартири № № 71, 95, 53, 83, 113, 56, 86, 20, 80, 92, 45, 84, 66, 108, 69 (п.п. 1.1, 1.2 договору).

Пунктом 8.1 договору № К-2797 встановлено, що після набрання ним чинності, втрачає чинність договір № К-2763 від 30.09.2004 "Про розірвання інвестиційного договору в житлове будівництво № К-2529 від 22.12.2003" .

Судом встановлено, що про сплату відповідачем ТОВ "Елітжитло" грошових коштів за договором № К-2529 від 22.12.2003 на суму 3 429 765,00 грн свідчить наявний у матеріалах справи меморіальний ордер № 1 від 23.12.2003 (а.с. 18, т. 1).

08.12.2014 між ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" (організація) та Національним банком України (інвестор) було укладено договір № К-2824, за умовами якого інвестор здійснює інвестування у будівництво житлових будинків на загальну суму 10 082 938,00 грн, а організатор передає інвестору в рахунок його інвестиційних внесків за актом приймання-передачі 37 квартир у будинку на пр. Перемоги, 131, у м. Києві.

Вказана сума сплачена відповідачем 10.12.2004, про що було складено меморіальний ордер № 1500002154 (а.с. 17, т. 1).

25.04.2005 між ТОВ "Елітжитло" (інвестор), Національним банком України (банк), ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" (організація) було укладено договір № Г-368 про відступлення права вимоги, за яким до Національного банку України переходять права ТОВ "Елітжитло" у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав за договором № 27/10-04 від 27.10.2004.

Згідно з п. 2 договору № Г-368, відступлення права вимоги квартир, зазначених у п. 1 цього договору, належить ТОВ "Елітжитло" на підставі договору про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.10.2004 про придбання 15 квартир загальною площею 1 190,43 кв.м, які оплачені ТОВ "Елітжитло" згідно з актом звіряння рахунків № 13 від 31.01.2005 та довідкою № 124 від 04.02.2005 інв. № 27/10-04 про те, що кошти надійшли на рахунок ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест".

За п. 3 договору № Г-368 з моменту його підписання до Національного банку України переходять права ТОВ "Елітжитло" у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав за договором про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.10.2004 на загальну суму 3 571 290,00 грн. Вказана сума відповідно до умов договору про інвестування у житлове будівництво № К-2797 від 28.10.2004, укладеного між Національним банком України і ТОВ "Елітжитло", складається із суми інвестиційного внеску, здійсненого банком у розмірі 3 429 765,00 грн та погодженого розміру пені в сумі 141 525,00 грн, яка виникла у зв`язку із невиконанням п. 6.3 договору № К-2529 від 22.12.2003 та договору № К-2763 від 30.09.2004.

Пунктом 6 договору № Г-368 встановлено, що організація погоджується на відступлення права вимоги банку та зобов`язання передати банку квартири у строки, зазначені в п. 1 цього договору, повна вартість сплачена інвестором згідно з актом звірянням рахунків № 13 від 31.01.2005 та довідки № 124 від 04.02.2005 інв. 27/10-04 про те, що кошти надійшли на рахунок організації.

Судами встановлено, що зі змісту договору № Г-368 вбачається, що ТОВ "Елітжитло" виконало умови спірного договору про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.10.2004, сплативши на рахунок ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" грошові кошти в сумі 3 571 290,00 грн, а ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" відповідно до умов договору зобов`язалось передати банку 15 квартир загальною площею 1 190,43 кв.м згідно з переліком (будинок на пр. Перемоги, 131 у м. Києві, квартири № № 71, 95, 53, 83, 113, 56, 86, 20, 80, 92, 45, 84, 66, 108, 69).

15.04.2013 між ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" в особі генерального директора Кльопова К.В. (первісний боржник), ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" в особі директора Германова Д.І. (новий боржник) та Національним банком України (кредитор) було укладено договір про переведення боргу № Г-2190.

Пунктом 1 договору № Г-2190 встановлено, що ним регулюються відносини, пов`язані із частковою заміною зобов`язаної сторони - первісного боржника (ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест") у зобов`язанні, що виникає із договору про інвестування у житлове будівництво № К-2824 від 08.12.2004, укладеного між первісним боржником і кредитором, та договору про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.10.2004, укладеного між ТОВ "Елітжитло" і первісним боржником, право вимоги за яким у кредитора виникло на підставі договору про відступлення права вимоги № Г-368 від 25.04.2005, укладеного між первісним боржником (ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест"), кредитором (Національний банк України) та ТОВ "Елітжитло", за якими Національним банком України сплачено 100% вартості квартир, зазначених у п. 2.1 цього договору.

Згідно з п. 2.2 договору № Г-2190 ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" зобов`язується виконати всі інші зобов`язання, передбачені договором про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.10.2004, укладеним між ТОВ "Будівельно-інвестиційні компанія "Інтербудінвест" та ТОВ "Елітжитло", право вимоги за яким виникло у Національного банку України на підставі договору про відступлення права вимоги № Г-368 від 25.04.2005.

Пунктом 3 договору № Г-2190 встановлено, що первісний боржник (ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест") зобов`язується передати новому боржнику (позивачу) до 19.04.2013 документи (їхні засвідчені копії), що підтверджують дійсність вимог кредитора (Національного банку України) за основним договором -1 (№ К-2824 від 08.12.2004), основним договором - 2 (№ 27/10-04 від 27.10.2004) та основним договором - 3 (№ Г-368 від 25.04.2005).

У квітні 2020 року позивач направив відповідачу адвокатський запит, у якому просив надати копії договору про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.10.2004, договору № К-2797 від 28.10.2004, договору про інвестування у житлове будівництво № К-2824 від 08.12.2004, договору про відступлення права вимоги № Г-368 від 25.04.2005, договору про переведення боргу № Г-2190 від 15.04.2013, договору Г-2192; копії платіжних доручень на підтвердження оплати інвестиційних внесків та номери квартир, які були отримані у будинках на пр. Перемоги 131, 131-А (а.с. 14, т. 1).

У відповідь на адвокатський запит відповідач листом від 12.06.2020 надав позивачу копії відповідних договорів, актів приймання-передачі квартир та копій платіжних доручень на підтвердження оплати інвестиційного внеску у будівництво за договором про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.10.2004 на загальну суму 3 571 290,00 грн (а.с. 16, т. 1).

09.06.2020 позивач направив відповідачу лист № 04/06/2020-1 від 04.06.2020 про розірвання договору про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.10.2004. Підставою для розірвання договору зазначив, що банк не здійснив інвестування в будівництві згідно з договором про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.10.2004, шляхом перерахування суми, вказаної у п. 2.1 договорі, тобто не виконав свої зобов`язання. У листі вказав, що з наданого банком меморіального ордеру № 1 від 23.12.2003 вбачається інша сума, ніж погоджена сторонами в договорі, а підставою платежу вказаний інший договір, який не має відношення до зобов`язання за договором № 27/10-04 від 27.10.2004. На думку позивача, станом на 04.06.2020 сума оплати за договором складає 18 051 860,20 грн (а.с. 19, т. 1).

10.06.2020 Національний банк України отримав вказану вимогу, однак жодної відповіді ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" не надав.

Предметом спору є розірвання договору про пайову участь у будівництві № 27/10-04 у зв`язку із істотним порушенням його умов.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст. 610 ЦК України).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

У п. п. 6.1., 6.2 договору про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.10.2004 сторони погодили, що розірвання договору можливе тільки за згодою сторін або рішенням суду. Розірвання договору можливе в разі порушення терміну внесення коштів, зазначених у п. 2.2 більше ніж на 10 робочих днів в порядку, визначеному чинним законодавством України або за згодою сторін.

За загальним правилом, визначеним у ч. 1 ст. 651 ЦК України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка істотності порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб`єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Тобто, суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

На думку позивача, істотним порушенням умов договору про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.10.2004 є несплата відповідачем інвестування в будівництво в сумі 3 571 290,00 грн.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України (в тому числі і меморіальний ордер № 1 (# 49609936) від 23.12.2003, договори № Г-368 про відступлення права вимог, про переведення боргу № Г-2190), господарські суди попередніх інстанцій встановили, що вказаними вище доказами підтверджується сплата Національним банком України ТОВ "Елітжитло" 3 429 765,00 грн і, що в подальшому, на виконання умов спірного договору про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.10.2004, ТОВ "Елітжитло" сплатило на користь ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" 3 571 290,00 грн, що складаються із суми інвестиційного внеску - 3 429 765,00 грн, здійсненого Національним банком України, та узгодженої сторонами суми пені - 141 525,00 грн. Також суди встановили, що про належне виконання ТОВ "Елітжитло" та Національним банком України (новим кредитором) умов договору № 27/10-04 від 27.10.2004 свідчать і судові рішення Господарського суду міста Києва у справах № 3/340, № 23/43, які набрали законної сили.

Також суди встановили, що до позивача перейшли всі права та обов`язки ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" за спірним договором, що вбачається, зокрема, з договору про переведення боргу № Г-2190 і що позивач не спростував у касаційній скарзі.

Встановивши факт належного виконання зобов`язання з внесення інвестиційного внеску за договором про пайову участь у будівництво № 27/10-04 від 27.10.2004, недоведення позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України наявності обставин істотного порушення відповідачем умов договору № 27/10-04 від 27.10.2004, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, правильно відмовив у задоволенні позову.

Також, необхідно зазначити, що у прохальній частині позовної заяви (а.с. 3 на звороті, т. 1) позивач просив розірвати договір про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.04.2004 , в той час як матеріали справи містять договір про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.10.2004 , укладений між ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" і ТОВ "Елітжитло" (а.с. 5 - 6, т. 1).

Справедливість, добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав і інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також публічного інтересу.

Безумовно, нормами цивільного законодавства встановлено, що порушення однією із сторін договору зобов`язань перед іншою стороною має своїм наслідком передбачену законом або договором відповідальність порушника. Однак така відповідальність повинна ґрунтуватися на вищезгаданих засадах цивільного права і бути адекватною як тяжкості порушення, так і межам захисту прав потерпілої сторони.

Обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Суди попередніх інстанцій правомірно вказали на недобросовісність дій позивача щодо подання позову про розірвання спірного договору з огляду на те, що керівник позивача був обізнаний про належне його виконання, адже, ОСОБА_1 був учасником та керівником ТОВ "Будівельно - інвестиційна компанія "Інтербудінвест" на час укладення і виконання спірного договору і він же був учасником і керівником ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" на час укладення договору про переведення боргу № Г-2190.

Як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 910/9619/19, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, у справі № 910/24257/16 та постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

Щодо посилань скаржника на вказані постанови Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду України, то необхідно зазначити таке.

За п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 367/2022/15-ц).

Щодо подібності правовідносин, то необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічний висновок викладений в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16).

У постанові від 16.12.2020 у справі № 910/9619/19, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНС ЛАЙН" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "НЕРУХОМІСТЬ-ІНВЕСТ" про стягнення 1 848 915,30 грн, Верховний Суд зробив висновок про те, що моментом фактичного виконання зобов`язання є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок кредитора. Також суд касаційної інстанції погодився із висновком апеляційного господарського суду про те, що меморіальний ордер не є доказом саме зарахування суми грошових коштів на рахунок отримувача, а є доказом списання коштів відповідно до ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, зробив висновок про належне виконання відповідачем зобов`язань з внесення інвестиційного внеску за договором № 27/10-04 від 27.10.2004 не лише на підставі наявного в матеріалах меморіального ордеру № 1 (# 49609936) від 23.12.2003, який в силу п. 1.19.1 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в України" є саме доказом списання коштів, а на підставі оцінки всіх наявних в матеріалах справи доказів згідно з вимогами ст. 86 ГПК України (зокрема, договору про відступлення права вимоги № Г-368, договору про переведення боргу № Г-2190, з урахуванням судових рішень, які набрали законної сили і є преюдиційними для цієї справи). Отже, суд апеляційної інстанції не робив висновок всупереч висновку Верховного Суду, викладеному у справі № 910/9619/19, а дійшов висновку про виконання умов спірного договору на підставі всіх наявних у матеріалах справи доказів.

Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, за позовом Національного банку України до Акціонерного товариства Київмедпрепарат , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство Банк Фінанси та Кредит , про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, врахувавши правову природу (сутність) договору іпотеки (як заходу забезпечення основного зобов`язання), взявши до уваги зміни, погоджені та внесені сторонами у справі до договору іпотеки, проаналізувавши умови кредитних договорів та договору іпотеки з урахуванням змін до цих договорів, зокрема, встановивши те, що у кредитних договорах були визначені розміри кредиту, умови його надання, а у договорі іпотеки сторони узгодили, які зобов`язання забезпечуються іпотекою та визначили майно, яким забезпечується ці зобов`язання, дійшли правильних висновків про наявність правових підстав для звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці позивача за іпотечним договором від 24.04.2009 і правильно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги у справі.

Предмет спору у справі № 910/21578/16 суттєво відрізняється від предмету спору у справі, яка переглядається, оскільки, не стосується розірвання договору про пайову участь у будівництві. Також фактичні обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у цих справах не є подібними. Отже, безпідставним є посилання скаржника на постанову Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16 як на підставу касаційного оскарження, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо посилання на постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, у справі № 910/24257/16, постанови Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16, то необхідно зазначити у цих справах Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд України не викладали висновку щодо можливості розірвання договору у випадку несплати інвестування в будівництво, спір щодо чого виник у справі, яка переглядається, а відмовили у задоволенні заяви скаржників про перегляд постанов Вищого господарського суду України на підставі ст. 111 26 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) з огляду на те, що постанови, на які заявники посилались як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, та у постановах суду касаційної інстанції у справах, які переглядаються, предмет спору та фактичні обставини справи, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не є подібними.

Аналіз висновків, зроблених у постанові апеляційного господарського суду, що оскаржується, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у вказаних вище постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, Верховного Суду України, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами за інших встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що зумовило прийняття відповідних рішень.

Отже, відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Щодо посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій встановлено обставини, що мають значення для справи на підставі недопустимих доказів, зокрема, меморіального ордеру № 1 (# 49609936) від 23.12.2003, який не стосується предмету доказування у цій справі (п. 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України), то необхідно зазначити, що суди попередніх інстанцій, надавши оцінку меморіальному ордеру № 1 (# 49609936) від 23.12.2003, дійшли висновку, що він є належним доказом у справі і свідчить про списання з Національного банку України на користь ТОВ "Елітжитло" 3 429 765, 00 грн як оплату на будівництво житла згідно з договором № К-2529 від 22.12.2003 (а.с. 18, т. 1).

Водночас, з умов договору № К-2797 про інвестування у житлове приміщення вбачається, що оскільки ТОВ "Елітжитло" не повернуло кошти згідно з договором № К-2763 від 30.09.2004, які були перераховані йому за договором № К-2529 від 22.12.2003 в сумі 3 429 765,00 грн та, враховуючи, що будівництво будинку по вул. Драгоманова (будівельний майданчик 35/55, 7-й мікрорайон житлового масиву Позняки), в який були інвестовані кошти, є неможливим із об`єктивних причини, уклали договір № К-2797 про те, що ТОВ "Елітжитло" в рахунок виконання своїх зобов`язань перед Національним банком України здійснює інвестування у будівництво житлового будинку на пр. Перемоги, 131, на загальну суму 3 571 290,00 грн, в т.ч. ПДВ 20% - 595 215,00 грн та зобов`язується передати банку за актом приймання - передачі у встановлені договором строки 15 квартир загальною площею 1 190,43 кв.м без додаткової оплати згідно з переліком (будинок на пр. Перемоги, 131 у м. Києві, квартири №№ 71, 95, 53, 83, 113, 56, 86, 20, 80, 92, 45, 84, 66, 108, 69. Тобто у цьому договорі сторони дійшли згоди, що сплачені Національним банком України ТОВ "Елітжитло" кошти у сумі 3 429 765,00 грн на виконання договору № К-2529 від 22.12.2003 будуть враховані як інвестування у будівництво житлового будинку на пр. Перемоги, 131.

Крім того, ці доводи касаційної скарги зводяться до надання іншої оцінки меморіальному ордеру № 1 (# 49609936) від 23.12.2003, ніж та, що була зроблена судами попередньої інстанції, до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з ст. 300 ГПК України.

Щодо посилання скаржника на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не звернули уваги на те, що у справах № 3/340, № 23/43 не перевірялось виконання спірного договору і фактичне його виконання шляхом сплати 3 571 290, 00 грн (п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України), то необхідно зазначити, що судами попередніх інстанцій відповідно до вимог ст. 86 ГПК України була надана належна оцінка всім наявним у матеріалах справи доказам, які були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

Також суди, встановивши, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.10.2007 у справі № 3/340 відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" до Національного банку України, ТОВ "Елітжитло" про зміну умов договору про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.10.2004, договору про відступлення права вимоги № Г-368 від 25.04.2005 (а.с. 117-128, т. 1), а рішенням Господарського суду міста Києва від 14.03.2012 у справі № 23/43 позов Національного банку України до ТOB "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" задоволено та зобов`язано ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" передати Національному банку України за актом приймання - передачі 19 квартир, розташованих в будинку за адресою: м. Київ, пр. Перемоги, 131 (окрім цього, згідно з п. 2.3 договору № Г-2190 новий боржник (позивач) зобов`язувався виконати вказане рішення Господарського суду міста Києва від 14.03.2012 у справі № 23/43 (а.с. 133-136, т. 1), дійшли правильного висновку про преюдиційність рішень у справах № 3/340, № 23/43, які набрали законної сили, при розгляді справи, яка переглядається, предметом спору якої є розірвання договору про пайову участь у будівництві № 27/10-04 від 27.10.2004, з огляду на вимоги ст. 75 ГПК України.

Щодо посилання скаржника на ч. 5 ст. 75 ГПК України та на те, що ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" не було залучено для участі в розгляді справ № 3/340, № 23/43, а обставини встановлені щодо ТОВ "Елітжитло" не мають юридичних наслідків для позивача у цій справі, то необхідно зазначити таке.

Частиною 5 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У вказаних судових рішеннях № 3/340, № 23/43 не встановлювались обставини щодо ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ", які останнє не визнає, що давало б право цій особі спростувати ці обставини у загальному порядку відповідно до вимог ч. 5 ст. 75 ГПК України, а встановлювались обставини щодо виконання договору про пайову участь у будівництві, за яким права ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" (первісний боржник) перейшли до ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ" на підставі договору про переведення боргу № Г-2190 від 15.04.2013 і які (судові рішення) є преюдиційними при розгляді цієї справи.

Також, обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник стверджує, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених п. 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України. Зокрема, зазначає, що судами було безпідставно відхилено клопотання позивача про витребування у ТОВ "Будівельно - інвестиційна компанія "Інтербудінвест" доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, виписки по рахунках за період з 27.04.2004 по 01.02.2005.

Однак, такі доводи касаційної скарги є безпідставними з огляду на таке.

У ч. 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто тягар доказування (onus probandi) лежить на сторонах.

Статтею 80 ГПК України встановлено, що учасники справи подають докази безпосередньо до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (ч. 2 ст. 81 ГПК України).

Отже, у господарському процесі отримання доказів щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, відбувається за ухвалою суду за умови, що відповідна особа подасть обґрунтоване клопотання про витребування доказів, в якому доведе, що існують труднощі з їх отриманням, зокрема, обґрунтує неможливість подати ці докази самостійно.

Верховний Суд погоджується із висновком судів першої і апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення клопотання позивача про витребування доказів з огляду на те, що позивачем не доведено необхідність у їх витребовуванні (наявні в матеріалах справи докази були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі). Крім того, з огляду на характер правовідносин, що склалися між сторонами, викладені позивачем у процесуальних документах обставини, такі докази мали б бути наявні у позивача після набуття ним права вимоги від третьої особи-1.

З урахуванням вказаного, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд згідно з п.п. 1, 3, 4 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Інші доводи скаржника спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що в силу положень ст. 300 ГПК виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Постановлені у справі судові рішення прийняті з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для їх скасування немає.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна фірма "АВМ"</a> залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09 лютого 2021 року у справі за № 910/10514/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Кібенко

І. Кондратова