Рішення

від 09.04.2021 по справі 922/3948/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3948/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новаагро Україна", м.Харків про стягнення 141696,44 грн. за участю представників:

позивача - Судакова Д.О., посв. № 3726;

відповідача - Чоломбитько Ю.О. ордер серії ХВ № 000 0 5 202В від 24.07.2020 року

Крайза О.І., ордер серії ХВ № 2028 від 11.01.2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новаагро Україна" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 141696,44 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності по вул. Чернишевського, 66 у м. Харкові, з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037, належним чином у встановленому законом порядку не оформило речового права на вказану земельну ділянку та протягом періоду з 01.01.2018 по 30.11.2020 не сплачувало плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, у зв`язку з чим у позивача наявні підстави для застосування ст.ст. 1212-1214 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.12.2020 вищевказану позовну заяву було залишено без руху на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.12.2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 14.01.2021 року на 11:30 год.

У судовому засіданні 18.02.2021 року протокольною ухвалою закрито підготовчого провадження та призначено розгляду справи по суті на 02.03.2021 року.

У судовому засіданні 02.03.2021 року оголошено перерву до 30.03.2021 року.

29.03.2021 року, у зв`язку з перебуванням судді Кухар Н.М. на лікарняному більш ніж чотирнадцять днів, призначено повторний автоматизований розподіл справи №922/3948/20.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2021 року, для розгляду справи призначено суд у складі: головуючий суддя Смірнова О.В.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.03.2021 року прийнято справу № 922/3948/20 до розгляду та повторно розпочато розгляд справи по суті, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 06.04.2021 року о 10:20.

У судовому засіданні 06.04.2021 року оголошено перерву до 09.04.2021 року.

Представник позивача у судовому засіданні 09.04.2021 року підтримав позов та відповідь на відзив, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні 09.04.2021 року підтримали відзив та заперечення на відповідь на відзив, в яких проти задоволення позовних вимог заперечували посилаючись на те, що ТОВ "Новаагро Україна" для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "Є-4" та нежитлової будівлі літ. "Ж-1" фактично використовує 142 кв. м та не використовує (не використовувало) раніше іншу частину земельної ділянки площею 185 кв.м. Крім того, на думку відповідача, акт обстеження земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 66 (кадастровий номер 6310136600:02:012:0037) не передбачений ані Земельним кодексом України, ані будь-яким іншим законодавчим актом, а отже не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 76 ГПК України. Також відповідач зауважив, що ним сплачено земельного податку за користування спірною земельною ділянкою на суму 25989,55 грн.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані ними докази, суд установив такі обставини.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 23.09.2020 № 225274492 право власності на:

- нежитлову будівлю літ. "Ж-1" площею 24,1 кв.м. по вул. Чернишевського, 66 у м. Харкові з 06.12.2017 року зареєстроване за відповідачем на підставі протоколу загальних зборів учасників від 01.12.2017 року № 4;

- нежитлову будівлю літ. "Є-4" площею 387,6 кв.м. по вул. Чернишевського, 66 у м. Харкові з 06.12.2017 року зареєстроване за відповідачем на підставі протоколу загальних зборів учасників від 01.12.2017 року № 4.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14.07.2020 року № НВ-0005248792020 земельна ділянка по вул. Чернишевського, 66 у м. Харкові з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 площею 0,0327 га має категорію земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення 03.15.; вид використання земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Є-4" (адміністративна будівля), літ. "Ж-1" (сарай). Датою державної реєстрації земельної ділянки є 29.06.2017 року.

Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на земельну ділянку по вул. Чернишевського, 66 у м.Харкові з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 у період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року, та з урахуванням ст. ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 0,0327 га з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 по вул. Чернишевського, 66 у м. Харкові перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Позивач зазначає, що відповідач з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року використовувала земельну ділянку площею 0,0327 га з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 по вул. Чернишевського, 66 у м.Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав.

Отже, позивач вважає, що відповідач користувався спірною земельною ділянкою з порушенням вимог земельного законодавства, тобто без оформлення речових прав на вказану земельну ділянку та без сплати плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 24.09.2020 року проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ТОВ "Новаагро Україна" протягом позовного періоду використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 по вул. Чернишевського, 66 у м.Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Є-4" (адміністративна будівля) та літ. "Ж-1" (сарай), право власності на які зареєстроване за відповідачем.

За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки по вул. Чернишевського, 66 у м. Харкові з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 від 24.09.2020 року.

Відповідно до витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Чернишевського, 66 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136600:02:012:0037) від 22.02.2018 року № 97-20-0.23,08-392/176-18 та від 04.09.2020 року № 5433, виданих Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області, площа вказаної земельної ділянки складає 0,0327 га.

Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 141696,44 грн., обґрунтовуючи позов тим, що останній, набувши право власності на об`єкти нерухомості, розташовані на земельній ділянці комунальної власності, належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою та у період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року не сплачував плату за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі. У зв`язку з цим, з посиланням на статті 1212-1214 ЦК України, позивач вважає, що відповідач зберіг кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельної ділянки, за відсутності укладеного договору, тим самим збільшив вартість власного майна, тобто відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що до спірних відносин мають бути застосовані приписи статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України стосовно можливості стягнення суми орендної плати без укладеного між сторонами договору оренди землі, з огляду на таке.

У розумінні пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Судом встановлено, що відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно - кошти, котрі у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою по вул. Чернишевського, 66 у м. Харкові.

Суд зауважує, що збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття відповідачем права власності на нежитлові будівлі літ. "Є-4" (адміністративна будівля) та літ. "Ж-1" (сарай) по вул. Чернишевського, 66 у м. Харкові. Це є проявом правової природи нерухомого майна. Набуті відповідачем будівлі будучи згідно ст.181 ЦК України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов`язані з цією земельною ділянкою. Тому передача відповідачеві права власності на будівлі автоматично призвела до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці будівлі.

Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Оскільки позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати, тобто відносини між сторонами мають характер позадоговірних, відсутність договору оренди не може бути підставою для відмови у позові.

Водночас суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що відповідач для експлуатації спірних приміщень використовує земельну ділянку площею 327 кв.м, оскільки з матеріалів справи вбачається, що за результатами топографо-геодезичних вишукувальних робіт було проведено геодезичну зйомку та встановлено, що для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Є-4" (адміністративна будівля) та нежитлової будівлі літ. "Ж-2" (майстерня) фактично використовується частина земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 обсягом 142 кв.м.

Таким чином відповідачем доведено той факт, що він використовує земельну ділянку меншої площі ніж заявлено позивачем.

Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

Крім того, відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. Судом встановлено, що власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада м. Харкова в особі позивача. Згідно ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1. ст.14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада м. Харкова в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Суд наголошує, що незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в т.ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Очевидно, що такий стан речей не відповідає загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності, закріпленим п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст.1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати. Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до ст.1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Щодо розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, судом враховане наступне.

Згідно з розрахунками наданими позивачем, вартість майна безпідставно збереженого відповідачем за період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року становить 141696,44 грн., при цьому позивач виходив із загально площі спірної земельної ділянку в розмірі 327 кв.м та врахував сплату відповідачем земельного податку в сумі 7930,02 грн.

Водночас, як вже було зазначено, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Є-4" (адміністративна будівля) та нежитлової будівлі літ. "Ж-2" (майстерня) фактично використовується частина земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 обсягом 142 кв.м.

Виходячи з вказаної площі земельної ділянки (142 кв.м.) вартість майна безпідставно збереженого відповідачем за період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року становить 67277,20 грн.

Разом з тим, відповідач стверджує, що загальна сума надходжень земельного податку у період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року становила 25989,55 грн.

Суд зазначає, що у матеріалах справи містяться платіжні доручення, які підтверджують сплату відповідачем:

- за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року податку на землю у розмірі 46566,71 грн.;

- за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року податку на землю у розмірі 116054,65 грн.;

- за період з 01.01.2020 року по 30.11.2020 року податку на землю у розмірі 71779,20 грн.

Загальний розмір сплаченого відповідачем земельного податку за період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року становить 234400,56 грн.

Суд також враховує, що:

- у 2018 році відповідач мав у власності нежитлову будівлю за адресою: м. Харків, вул. Мироносицька, 43, нежитлову будівлю літ. "А-4", нежитлову будівлю літ. "Є-4" та літ. "Ж- 1" за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 66;

- у 2019 році відповідач мав у власності нежитлову будівлю за адресою: м. Харків. вул. Мироносицька, 43, нежитлову будівлю літ. "А-4", нежитлову будівлю літ. "Є-4" та літ. "Ж-1" за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 66;

- у 2020 році відповідач мав у власності нежитлову будівлю літ. "А-4", нежитлову будівлю літ. "Є-4" та літ. "Ж-1" за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 66.

Таким чином, сплачений відповідачем земельний податок за період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року в сумі 234400,56 грн. стосувався земельних ділянок, на яких розташовувалися вказані вище нежитлові будівлі, в тому числі і спірної земельної ділянки, а тому суд відхиляє твердження позивача про неможливість встановлення факту сплати відповідачем земельного податку на підставі поданих останнім платіжних доручень.

Отже, суд визнає доведеним факт сплати відповідачем земельного податку за користування спірною земельною ділянкою за період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року в сумі 25989,55 грн.

За таких обставин, вартість майна безпідставно збереженого відповідачем за період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року, з урахуванням сплаченого відповідачем податку на землю, становить 41287,65 грн. (67277,20 грн. - 25989,55 грн.)

У зв`язку з цим суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових та фактичних підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25.05.2018 року у справі №922/2976/17. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 28.01.2015 року у справі №3-210гс14, від 30.11.2016 року у справі №922/1008/15, від 12.04.2017 року у справі №922/207/15.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, 11, 13, 16, 22, 1212 ЦК України, ст.ст. 24, 120, 156, 157 ЗК України, ст. 224 ГК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новаагро Україна" (61002, м.Харків, вул. Чернишевська, 66, ідентифікаційний код 34631027) на користь Харківської міської ради (61003, м.Харків, м-н Конституції, буд. 7, ідентифікаційний код 04059243) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 41287,65 грн. та судовий збір в сумі 619,32 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 16.04.2021 року.

Суддя О.В. Смірнова