Постанова

від 26.07.2021 по справі 922/3948/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2021 р. Справа № 922/3948/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий:Зубченко І.В. (доповідач), судді: при секретарі судового засідання: розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргуОСОБА_1 , ОСОБА_2 Солдатова М.Ю. Харківської міської ради, м.Харків (вх.№1450 Х/3 від 12.05.2021р.) на рішення господарського суду Харківської області ухвалене 09.04.2021р. (повний текст складено та підписано 16.04.2021р. у м.Харкові) у справі№922/3948/20 (суддя Смірнова О.В.) за позовом Харківської міської ради, м.Харків доТовариства з обмеженою відповідальністю "Новаагро Україна", м.Харків простягнення 141.696,44грн.

В С Т А Н О В И В:

Харківська міська рада звернулася до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новаагро Україна" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 141696,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, набувши право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності по АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037, належним чином у встановленому законом порядку не оформило речового права на вказану земельну ділянку та протягом періоду з 01.01.2018 по 30.11.2020 не сплачувало плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, у зв`язку з чим у позивача наявні підстави для застосування ст.ст. 1212-1214 ЦК України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.04.2021р. (повний текст складено та підписано 16.04.2021р.) у справі №922/3948/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новаагро Україна" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 41287,65 грн. та судовий збір в сумі 619,32 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач, Харківська міська рада, м.Харків, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно з резолютивною частиною якої просить рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2021р. у справі №922/3948/20 скасувати в частині відмови про стягнення з ТОВ Новаагро Україна на користь Харківської міської ради безпідставно збережених коштів орендної плати у сумі 100 408,79 грн. та прийняти нове рішення у відповідній частині, яким позовні вимоги Харківської міської ради до ТОВ Новаагро Україна про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 100 408,79 задовольнити.

В обґрунтування правової позиції апелянт звертає увагу на сукупність наступних обставин:

- судом першої інстанції не досліджено всіх фактичних обставин справи, а саме площу земельної ділянки, яка використовується відповідачем. Земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 є сформованою як об`єкт цивільних прав з 29.06.2017 саме площею 0,0327 га, про що міститься відповідна інформація в Державному земельному кадастрі;

- з витягів технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 22.02.2018 №97-20-0,23,08-392/176-18 та від 04.09.2020 №5433, площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 складає 0,0327 га. Таким чином безпідставно вказувати про іншу, меншу площу земельної ділянки з огляду на площу під нежитловими будівлями, оскільки земельна ділянка площею під нежитловими будівлями не сформована як об`єкт цивільних прав, відомості про таку земельну ділянку не внесені до державного земельного кадастру;

- надана відповідачем топографо-геодезична зйомка нежитлових будівель, яку підтримав суд першої інстанції та дійшов висновку про використання відповідачем земельну ділянку меншої площі, ніж заявлена Харківською міською радою є необґрунтованим, оскільки площа земельної ділянки 142 кв. м. не сформована як об`єкт цивільних прав, відомості про неї не внесені до Державного земельного кадастру та їм не присвоєний кадастровий номер та не має дана земельна ділянка конкретно визначену площу;

- зазначаючи про сплату відповідачем земельного податку , останній не надає при цьому інформацію компетентного органу про сплату та суми сплати плати за землю за використання ним земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037. Відповідачем надані копії податкових декларації, про здійснення останнім нарахування земельного податку. На думку скаржника податкова декларація не є документом , який посвідчує факт сплати ТОВ Новаагро Україна земельного податку у відповідних розмірах, а є документом - підставою для подальшої сплати декларантом земельного податку. Вказаний документ також не посвідчує сплату плати за землю у тому ж розмірі, у якому вона декларується. Надані відповідачем платіжні доручення не містять інформацію за користування саме якою конкретною земельною ділянкою сплачені відповідні кошти - не зазначені адреса, площа, кадастровий номер.

Для розгляду справи згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2021р. сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (доповідач) Зубченко І.В., судді Гребенюк Н.В., Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.05.2021р. подану Харківською міською радою апеляційну скаргу залишено без руху з метою усунення при поданні апеляційної скарги недоліків.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 26.05.2021р., враховуючи усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради, м.Харків, на рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2021р. у справі №922/3948/20, зобов`язано відповідача у строк до 10.06.2021р. включно надати до Східного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання скаржнику.

В строк встановлений апеляційним судом 09.06.2021р. (згідно штампу канцелярії, наявного на першому аркуші документа) від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу за твердженнями ТОВ Новаагро Україна , оскаржуване рішення ухвалене за наслідками повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів і, як наслідок, є таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Спростовуючи доводи апелянта, відповідач зазначає наступне:

- ТОВ Новаагро Україна набуло у власність нежитлові будівлі лі. Є-4 та нежитлові будівлі літ. Ж-1 у зв`язку із припиненням ТОВ Юста-2 шляхом приєднання до ТОВ Новаагро Україна , за передавальним актом, в якому не значилась земельна ділянка та її кадастровий номер (відповідні докази надавалися до суду першої інстанції). Крім того, відповідач звернувся до незалежної установи, яка має відповідні повноваження, для встановлення площі, яка використовується для обслуговування та експлуатації будівлі відповідача. І було встановлено, що останній для обслуговування та експлуатації нежитлових будівель літ. Є-4 та нежитлової будівлі літ Ж-1 використовує площу земельної ділянки у розмірі 142 кв. м.;

- за період з 01.01.2018 по 30.11.2020 відповідачем було сплачено земельного податку у розмірі 25 989,55 грн., що підтверджується платіжними дорученнями. Не у всіх наданих платіжних дорученнях вказано призначення платежу, тому відповідачем було надано до суду податкові декларації, які були прийняті та із яких можна побачити, які суми сплачені за користування земельною ділянкою під будівлями літ. Є-4 та літ. Ж-1 . Посилання позивача на те, що платіжні доручення та податкові декларації є не належними доказами необґрунтовано.

08.06.2021р. (згідно штампу канцелярії, наявного на першому аркуші документа) через канцелярію суду від Харківської міської ради надійшла заява (вх.№6598 від 08.06.2021р.) про доповнення апеляційної скарги у справі №922/3948/20.

Ухвалою від 06.07.2021р. суд апеляційної інстанції відмовив у прийнятті заяви Харківської міської ради, м.Харків, про доповнення апеляційної скарги у справі №922/3948/20 та повернув її заявнику. Розгляд апеляційної скарги Харківської міської ради, м.Харків, на рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2021р. (повний текст складено та підписано 16.04.2021р.) у справі №922/3948/20 призначено в порядку письмового провадження.

Згідно із вимогами ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, якщо під час розгляду не буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як встановлено господарським судом Харківської області та вбачається з наявних матеріалів справи, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 23.09.2020 № 225274492 право власності на:

- нежитлову будівлю літ. "Ж-1" площею 24,1 кв.м. по АДРЕСА_1 з 06.12.2017 року зареєстроване за відповідачем на підставі протоколу загальних зборів учасників від 01.12.2017 року № 4;

- нежитлову будівлю літ. "Є-4" площею 387,6 кв.м. по АДРЕСА_1 з 06.12.2017 року зареєстроване за відповідачем на підставі протоколу загальних зборів учасників від 01.12.2017 року № 4.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 14.07.2020 року № НВ-0005248792020 земельна ділянка по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 площею 0,0327 га має категорію земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення 03.15.; вид використання земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Є-4" (адміністративна будівля), літ. "Ж-1" (майстерня). Датою державної реєстрації земельної ділянки є 29.06.2017 року.

Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 у період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року, та з урахуванням ст. ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 0,0327 га з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 по АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Позивачем зазначено, що відповідач з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року використовувала земельну ділянку площею 0,0327 га з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 по АДРЕСА_1 без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав.

Отже, позивач вважає, що відповідач користувався спірною земельною ділянкою з порушенням вимог земельного законодавства, тобто без оформлення речових прав на вказану земельну ділянку та без сплати плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 24.09.2020 року проведено обстеження земельної ділянки та встановлено, що ТОВ "Новаагро Україна" протягом позовного періоду використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Є-4" (адміністративна будівля) та літ. "Ж-1" (майстерня), право власності на які зареєстроване за відповідачем.

За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки по вул.Чернишевського, 66 у м. Харкові з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 від 24.09.2020 року.

Відповідно до витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вул. Чернишевського, 66 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136600:02:012:0037) від 22.02.2018 року № 97-20-0.23,08-392/176-18 та від 04.09.2020 року № 5433, виданих Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області, площа вказаної земельної ділянки складає 0,0327 га.

Отже, як зазначила Харківська міська рада у період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року відповідачем не сплачено за користування земельною ділянкою комунальної власності плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 141696,44 грн., внаслідок чого товариство зберегло у себе майно - грошові кошти.

Таким чином, до спірних відносин мають бути застосовані приписи статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України стосовно можливості стягнення суми орендної плати без укладеного між сторонами договору оренди землі, з огляду на таке.

У розумінні пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Як вірно встановлено господарським судом предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно - кошти, котрі у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 .

Збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття останнім права власності на нежитлові будівлі літ. "Є-4" (адміністративна будівля) та літ. "Ж-1" (майстерня) по АДРЕСА_1 . Це є проявом правової природи нерухомого майна. Набуті відповідачем будівлі будучи згідно ст.181 ЦК України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов`язані з цією земельною ділянкою. Тому передача відповідачеві права власності на будівлі автоматично призвела до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці будівлі.

Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

Оскільки позивач просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати, тобто відносини між сторонами мають характер позадоговірних, відсутність договору оренди не може бути підставою для відмови у позові.

Стосовно тверджень скаржника про те, що відповідач для експлуатації спірних приміщень використовує земельну ділянку площею 327 кв.м, суд першої інстанції вірно зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що за результатами топографо-геодезичних вишукувальних робіт було проведено геодезичну зйомку та встановлено для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Є-4" (адміністративна будівля) та нежитлової будівлі літ. "Ж-1" (майстерня) фактично використовується частина земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 обсягом 142 кв.м. Таким чином відповідачем доведено той факт, що він використовує земельну ділянку меншої площі ніж було заявлено позивачем.

Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

Крім того, відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. Господарським судом вірно встановлено, що власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада м.Харкова в особі позивача. Згідно ст. 206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1. ст.14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада м. Харкова в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Суд першої інстанції зазначив, що незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в т.ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Очевидно, що такий стан речей не відповідає загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності, закріпленим п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст.1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати. Згідно ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до ст.1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Щодо розміру безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, господарським судом враховане наступне.

Згідно з розрахунками наданими позивачем, вартість майна безпідставно збереженого відповідачем за період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року становить 141696,44 грн., при цьому позивач виходив із загально площі спірної земельної ділянку в розмірі 327 кв.м та врахував сплату відповідачем земельного податку в сумі 7930,02 грн.

Водночас, як вже було зазначено, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "Є-4" (адміністративна будівля) та нежитлової будівлі літ. "Ж-1" (майстерня) фактично використовується частина земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 обсягом 142 кв.м.

Виходячи з вказаної площі земельної ділянки (142 кв.м.) вартість майна безпідставно збереженого відповідачем за період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року становить 67277,20 грн.

Разом з тим, відповідач стверджував, що загальна сума надходжень земельного податку у період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року становила 25989,55 грн.

Суд першої інстанції вірно врахував платіжні доручення, що містяться у матеріалах справи, які підтверджують сплату відповідачем:

- за період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року податку на землю у розмірі 46566,71 грн.; - за період з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року податку на землю у розмірі 116054,65 грн.; - за період з 01.01.2020 року по 30.11.2020 року податку на землю у розмірі 71779,20 грн.

Загальний розмір сплаченого відповідачем земельного податку за період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року становить 234400,56 грн.

Суд першої інстанції також враховує, що:

- у 2018 році відповідач мав у власності нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 , нежитлову будівлю літ. "А-4", нежитлову будівлю літ. "Є-4" та літ. "Ж- 1" за адресою: АДРЕСА_1 ;

- у 2019 році відповідач мав у власності нежитлову будівлю за адресою: м. Харків. вул. Мироносицька, 43, нежитлову будівлю літ. "А-4", нежитлову будівлю літ. "Є-4" та літ. "Ж-1" за адресою: АДРЕСА_1 ;

- у 2020 році відповідач мав у власності нежитлову будівлю літ. "А-4", нежитлову будівлю літ. "Є-4" та літ. "Ж-1" за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 66.

Таким чином, сплачений відповідачем земельний податок за період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року в сумі 234400,56 грн. стосувався земельних ділянок, на яких розташовувалися вказані вище нежитлові будівлі, в тому числі і спірної земельної ділянки, а тому господарський суд правомірно відхилив твердження позивача про неможливість встановлення факту сплати відповідачем земельного податку на підставі поданих останнім платіжних доручень.

Доводи скаржника, що відповідач не надає інформацію компетентного органу про сплату та суми сплати плати за землю за використання ним земельної ділянки по вул. Чернишевського, 66 у м. Харкові з кадастровим номером 6310136600:02:012:0037 спростовуються вищевикладений.

Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що відповідачем доведений факт сплати земельного податку за користування спірною земельною ділянкою за період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року в сумі 25989,55 грн.

Твердження апелянта, що платіжні доручення та податкові декларації є не належними доказами є необґрунтованими.

За таких обставин, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що вартість майна безпідставно збереженого відповідачем за період з 01.01.2018 року по 30.11.2020 року, з урахуванням сплаченого відповідачем податку на землю, становить 41287,65 грн. (67277,20 грн. - 25989,55 грн.), у зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у справі достатніх правових та фактичних підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Такий висновок суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25.05.2018 у справі №922/2976/17 та від 30.04.2021 у справі №922/2765/20.

Інші доводи апелянта не спростовують законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, крім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Отже, враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги як такі, що спростовані викладеними вище висновками суду та не спростовують правомірності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Відтак, враховуючи, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які (доводи і вимоги апеляційної скарги) у даному випадку не підтверджують ухвалення оскаржуваного рішення із порушеннями, визначеними ст.277 ГПК України в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч.4 ст.269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга Харківської міської ради підлягає залишенню без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

За змістом ст.129 вказаного Кодексу такий результат апеляційного перегляду має наслідком віднесення на рахунок скаржника витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради, м.Харків, на рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2021р. (повний текст складено та підписано 16.04.2021р.) у справі №922/3948/20 - залишити без задоволення .

Рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2021р. (повний текст складено та підписано 16.04.2021р.) у справі №922/3948/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 26.07.2021р.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя О.Є. Медуниця