Рішення

від 15.04.2021 по справі 755/12010/20

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/12010/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційне підприємство Деснянка про зобов`язання внести запис про звільнення до трудової книжки, стягнення невиплаченої заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, -

у с т а н о в и в :

25.08.2020 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про зобов`язання внести запис про звільнення до трудової книжки, стягнення невиплаченої заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, у якому просить суд:

- поновити позивачу строк на звернення до суду з позовом про зобов`язання внести запис про звільнення в трудову книжку;

- зобов`язати відповідача внести запис в трудову книжку позивача про звільнення його за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України, з дати ухвалення рішення суду;

- стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за січень 2020 року в сумі 11000,00 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 20494,12 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 82238,17 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача завдану моральну шкоду в сумі 8000,00 грн.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що па підставі наказу №1-К від 18 серпня 2008 року позивач був прийнятий на посаду директора ТОВ Житлово-експлуатаційне підприємство Деснянка . 14 січня 2020 року позивач подав засновнику ТОВ Житлово-експлуатаційне підприємство Деснянка ОСОБА_2 заяву про звільнення з займаної посади, за угодою сторін, з 14 січня 2020 року. Рішенням №10 єдиного засновника ТОВ ЖЕП Деснянка від 14 січня 2020 року заяву позивача про звільнення задоволено. Звільнено позивача з посади директора ТОВ ЖЕП Деснянка за угодою сторін, з 14 січня 2020 року. Останній день виконання посадових обов`язків 14 січня 2020 року. Проте, до цього часу відповідач не вніс запис про звільнення в трудову книжку позивача та не провів з позивачем розрахунок при звільненні, тому позивач змушений пред`явити до суду позов про зобов`язання внести запис про звільнення в трудову книжку, стягнення невиплаченої заробітної плати, грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки, середнього заробітку у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, щоб захистити свої порушені права та інтереси. Статтею 43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є угода сторін. Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів (п. 8), судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Як встановлено ст. 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно пунктів 2.3.; 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року №58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Позивач вказує, що таким чином до його трудової книжки має бути внесений запис про звільнення за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України. За вимогами пункту 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Таким чином, днем звільнення позивача з посади директора ТОВ ЖЕП Деснянка є день прийняття судом рішення про зобов`язання ТОВ ЖЕП Деснянка внести до трудової книжки позивача запис про звільнення його за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України. Як передбачено частиною 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки. Як визначено ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Позивач зазначає, що в жовтні, листопаді, грудні 2017 року його посадовий оклад становив 7700 грн., щомісяця. В січні, лютому, березні, квітні, травні 2018 року його посадовий оклад складав 7700 грн., щомісяця. В червні, липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді 2018 року посадовий оклад становив 11000,00 грн. В грудні 2018 року посадовий оклад складав 12000,00 грн. В січні, лютому, березні, квітні, травні, червні, липні 2019 року посадовий оклад становив 11000,00 грн. В серпні 2019 року посадовий оклад складав 18000,00 грн. У вересні, жовтні 2019 року посадовий оклад становив 11000,00 грн. В листопаді 2019 року позивач отримав грошову компенсацію за невикористану відпустку за період: з вересня 2016 року по вересень 2017 року, в сумі 6617,04 грн. (грошова компенсація за невикористану відпустку) + 11000,00 грн. (заробітна плата за вересень 2019 року) = 17617,04 грн. В грудні 2019 року посадовий оклад становив 11000,00 грн. Гроші, за невикористану щорічну відпустку, за період: з вересня 2016 року по вересень 2017 року, позивач отримав в листопаді 2019 року в сумі 6617,04 грн. Грошові кошти, за невикористану щорічну відпустку, за період: з жовтня 2017 по вересень 2018 року, в розмірі 7159,44 грн., позивач не отримав. Грошові кошти, за невикористану щорічну відпустку, за період: з жовтня 2018 по вересень 2019 року, в розмірі 9912,52 грн., позивач не отримав. Грошові кошти, за невикористану щорічну відпустку, за період: з жовтня 2019 по січень 2020 року, в розмірі 3422,16 грн., позивач не отримав. Отже, відповідач в день звільнення позивача не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки (7159,44 грн. + 9912,52 грн.+ 3422,16 грн. = 20494,12 грн.) в сумі 20494 грн.12 коп. Крім цього, відповідач в день звільнення позивача не виплатив заробітну плату, за січень 2020 року, в сумі 11000,00 грн. Таким чином, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустку в розмірі 20492,12 грн., а також заробітну плату, за січень 2020 року, в сумі 11000,00 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Як роз`яснено в п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100. Як встановлено пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюються виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Так, заробітна плата позивача за грудень 2019 року- січень 2020 року була встановлена в сумі 11000,00 грн. Середньомісячна заробітна плата становить 22000,00 грн. (11000,00 грн. х 2 місяці = 22000,00 грн.). Середньоденна заробітна плата становить 523 грн. 81 коп. (22000,00 грн. : 42 робочих дні = 523,81 грн.) Середній заробіток за час вимушеного прогулу, з 15 січня 2020 року по 31 серпня 2020 року становить 82238 грн. 17 коп. (523,81 грн./середньоденна заробітна плата/ х 157 /кількість робочих днів/ = 82238 грн.17 коп.). Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, з 15 січня 2020 року по 31 серпня 2020 року, в сумі 82238 грн. 17 коп. Також, позивач вказує, що відповідач невнесенням запису про його звільнення в трудову книжку та не проведенням із ним розрахунку при звільненні, завдав позивачу душевних страждань, тобто моральної шкоди, яка полягає в наступному. Стрес, негативні емоції позивач отримав на роботі 14 січня 2020 року, коли відповідач відмовився внести запис про його звільнення в трудову книжку та провести із ним розрахунок при звільненні. Нервове виснаження, тривога, депресія, постійні переживання з приводу того, що без відповідного запису у своїй трудовій книжці позивач не зможе офіційно працевлаштуватися, нервовий зрив призвели до погіршення стану здоров`я позивача. Крім цього, через моральні страждання, що викликані такими умовами звільнення з роботи, у позивача порушився звичайний ритм його життя, погіршилися можливості реалізації його повсякденних звичок та бажань, зруйнувалися його особисті плани на майбутнє, що в кінцевому результаті призвело до негативних наслідків не тільки особисто для позивача, але і для його рідних. Відповідач позбавив позивача права на працю, можливості заробляти собі на життя, позбавив його заробітку, залишив його без грошей. Після звільнення з роботи за таких умов позивач постійно думає про те, де взяти гроші, щоб матеріально забезпечити свою сім`ю, а тому нервує, не спить ночами. Саме через звільнення на таких умовах, позивач потрапив в скрутне матеріальне та моральне становище. Все вищевказане вимагає від позивача додаткових зусиль для налагодження його повсякденного життя, а тому підлягає обов`язковій грошовій компенсації з боку відповідача. Завдану неправомірними діями відповідача моральну шкоду позивач оцінює в 8000,00 грн. Враховуючи стан здоров`я, який погіршився у зв`язку з таким звільненням з роботи, тяжкість вимушених змін у його повсякденному житті, які сталися з вини відповідача, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього матеріального і психологічного стану, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, такий розмір моральної шкоди, на думку позивача, є доцільним. За твердженням позивача, ця грошова сума не покриває тих душевних страждань, яких він зазнав та зазнає до цього часу, але частково компенсує їх. Як встановлено ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Згідно пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1994 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , обов`язок по відшкодуванню морального збитку покладається на власника або уповноважений орган при наявності порушення прав працівника. Відповідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у постанові від 31 березня 1994 року №4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Таким чином, на думку позивача, він має право на відшкодування йому відповідачем моральної шкоди в сумі 8000,00 грн., оскільки відповідач порушив трудові права позивача і це порушення призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків, а також вимагають від позивача додаткових зусиль для організації повсякденного життя. Як передбачено ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Як визначено ст. 244 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Відповідно пункту 3 розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року №392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 22 травня 2020 р. до 31 липня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 . Так, поважність пропуску позивачем строку на звернення до суду з позовом про зобов`язання внести запис про звільнення в трудову книжку зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином на усій території України, з 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року. Як проголошено ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Таким чином, строк на звернення до суду з позовом про зобов`язання внести запис про звільнення в трудову книжку позивач пропустив з поважних причин і має право на доступ до правосуддя, яке проголошене ст. 55 Конституції України, а також ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Ухвалою суду від 01.09.2020 року позов було залишено без руху.

Ухвалою суду від 16.09.2020 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

Ухвалою суду від 05.11.2020 року позивачу було роз`яснено його право щодо подання та витребування доказів.

Заочним рішенням суду від 09.12.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ ЖЕП Деснянка були задоволені частково.

12.01.2021 року до суду надійшла заява відповідача про перегляд заочного рішення суду.

Ухвалою суду від 05.03.2021 року заяву відповідача про перегляд заочного рішення суду задоволено, відповідне заочне рішення скасоване та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.

Крім того, вказаною ухвалою відповідачу встановлений 15-денний термін від дня оголошення ухвали суду про скасування заочного рішення для подання відзиву на позовну заяву.

Отже, останнім днем для подання відзиву на позовну заяву було 30.03.2021 року, однак станом на час ухвалення рішення відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не викладав жодних заперечень проти розгляду справи в заочному порядку та ухвалення у справі заочного рішення.

За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст.ст. 2, 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів .

Судом встановлено, що за змістом наявної в матеріалах справи копії рішення засновника ТОВ ЖЕП Деснянка Чарнюк М.В. від 14.01.2020 року, задоволено заяву директора товариства ОСОБА_1 про звільнення. Вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади директора товариства за угодою сторін з 14.01.2020 року. Останній день виконання посадових обов`язків 14.01.2020 року.

Також вказаним рішенням призначено на посаду директора товариства ОСОБА_3 з 15.01.2020 року з посадовим окладом згідно штатного розпису.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником ТОВ ЖЕП Деснянка значиться ОСОБА_3 .

Як вбачається зі змісту копії трудової книжки позивача, останній був прийнятий на посаду директора ТОВ ЖЕП Деснянка 18.08.2008 року.

При цьому, запис про звільнення позивача із займаної посади згідно рішення засновника від 14.01.2020 року у трудовій книжці відсутній.

Звертаючись до суду із позовом позивач, зокрема, просить суд поновити йому строк звернення до суду із позовом щодо зобов`язання внести запис до його трудової книжки про звільнення посилаючись на обставини розповсюдження коронавірусної хвороби та введені у зв`язку із цим карантинні заходи.

При цьому, суд дійшов висновку, що в даному випадку позивачем не пропущено строку звернення до суду з відповідним позовом, з огляду на наступне.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Рішення засновника ТОВ ЖЕП Деснянка про звільнення позивачка за угодою сторін датоване 14.01.2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 установлений на всій території України карантин з 12.03.2020 року, який триває до теперішнього часу.

За змістом п. 1 Глави 19 Прикінцеві положення КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Ураховуючи викладене строк звернення позивача до суду з відповідним позовом не пропущений, відтак відсутні правові підстави для поновлення строку.

Стосовно вимог позивача про зобов`язання відповідача внести у трудову книжку позивача запис про звільнення останнього за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України з дати ухвалення рішення суду, суд дійшов наступного висновку.

Під час здійснення судового розгляду заяви відповідача про перегляд заочного рішення суду представник відповідача посилався на те, що позивач будучи директором товариства та у відповідності до положень статуту товариства в останній день виконання своїх повноважень не був позбавлений можливості внести запис до своєї трудової книжки про звільнення, адже так само як він особисто підписував наказ №1-К від 19.08.2008 року про початок виконання ним обов`язків директора. Крім того, після звільнення позивач не звертався до відповідача з вимогою про внесення відповідного запису до його трудової книжки, а оригінал трудової книжки знаходиться у самого позивача.

Приймаючи участь в судовому засіданні з розгляду заяви про перегляд заочного рішення позивач зазначав, що не мав змоги самостійно внести запис до трудової книжки, оскільки ще до дати звільнення віддав печатку товариства новому директору. На питання суду позивач пояснив, що трудова книжка завжди знаходилась та знаходиться у нього, до відповідача з вимогою внести запис про звільнення до трудової книжки позивач офіційно не звертався, адже звернувся з відповідним позовом до суду. Крім того, у своїх запереченнях на заяву про перегляд заочного рішення позивач вказував, що відповідно до п.п. 13.1., 13.3. статуту товариства директор не має права вносити запис про звільнення до трудової книжки, оскільки це компетенція загальних зборів.

Згідно ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

З матеріалів справи вбачається, що сторони досягли обопільної згоди про звільнення позивача із займаної посади за угодою сторін 14.01.2020 року, однак запис у трудовій книжці позивача про таке звільнення відсутній.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом ст. 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58:

1. Загальні положення

1.1. Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

1.3. При влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

1.5. Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. №301 Про трудові книжки працівників , цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

2. Заповнення трудових книжок

а) загальні вказівки:

2.1. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

До трудової книжки вносяться:

відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження;

відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;

2.3. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

2.4. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

д) заповнення трудової книжки при звільненні:

2.26. Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

2.27. Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Днем звільнення вважається останній день роботи.

4. Видача трудової книжки у разі звільнення

4.1. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Пунктами 3, 4 постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 року Про трудові книжки працівників передбачено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Статтею 13 Статуту ТОВ ЖЕП Деснянка передбачено, що органами управління товариства є: загальні збори учасників; директор, який є виконавчим органом товариства; ревізійна комісія (ревізор). Вищим органом товариства є загальні збори учасників. До компетенції загальних зборів учасників належить: в) створення та відкликання виконавчого органу товариства. Директор, зокрема: приймає на роботу і звільняє працівників товариства, заохочує їх та накладає дисциплінарні стягнення; виконує інші функції, необхідні для забезпечення організації роботи та діяльності товариства.

Проаналізувавши наведені положення чинного законодавства України та вказані норми статуту товариства, ураховуючи зазначені вище пояснення сторін спору, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача внести до трудової книжки позивача запис про його звільнення, оскільки позивач мав необхідні повноваження та не був позбавлений можливості внести запис про своє звільнення в останній день виконання своїх виконання повноважень директора, а посилання позивача на відсутність у нього печатки товариства не підтверджено будь-якими належними, достатніми та достовірними доказами в розумінні положень ст. 76 ЦПК України.

Крім того, зі встановлених судом обставин, які визнані та не заперечувались сторонами, вбачається, що трудова книжка позивача знаходилась та знаходиться у нього самого, що є порушенням правил ведення трудових книжок на підприємстві, а відповідно до зазначених норм законодавства саме на керівника підприємства, яким був позивач, покладається відповідальність за організацію ведення та зберігання трудових книжок.

За умови знаходження трудової книжки позивача не на підприємстві, а у самого позивача, об`єктивною є наявність фактичної неможливості відповідача (в особі власника або нового директора) внести запис про звільнення позивача з посади директора. Крім того, відсутні будь-які дані про те, що позивач звертався до відповідача з вимогою внести відповідний запис до своєї трудової книжки та для цього подав відповідачу оригінал своєї трудової книжки, а відповідач маючи фактичну можливість не здійснив запису або відмовив у його проведенні.

За таких обставин, суд не вбачає наявність порушення прав позивача відповідачем у частині відсутності в трудовій книжці позивача запису про його звільнення, а вимоги про зобов`язання відповідача внести запис про звільнення є передчасними, оскільки позивач не звертався до відповідача з таким проханням та відповідної підтвердженої доказами відмови не отримував.

Стосовно інших позовних вимог суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається зі змісту рішення учасника ТОВ ЖЕП Деснянка від 14.01.2020 року, ним вирішені питання про звільнення та призначення директора товариства, покладено обов`язки щодо здійснення реєстраційних дій, однак власником не надано жодних розпоряджень з приводу необхідності здійснити повний розрахунок з позивачем стосовно сум, які належать йому при звільненні.

Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Відповідно до частини третьої ст. 94 КЗпП України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захист визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно положень частини другої ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевою (регіональними) угодами.

Відповідно до ст. 24 Закону України Про оплату праці , заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Згідно ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

У позовній заяві позивач вказує, що його оклад в січні 2020 року складав 11000,00 грн. і за січень 2020 року заробітна плата йому не була виплачена, у зв`язку із чим він просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за січень 2020 року в сумі 11000,00 грн.

Однак, позивач був звільнений із займаної посади 14.01.2020 року, тобто повного місяця він не відпрацював і відповідно підприємство мало обов`язком сплатити позивачу заробітну плату за фактично відпрацьовані позивачем робочі дні у січні 2020 року до 14 січня включно, тож необґрунтованими є вимоги позивача про необхідність сплати повного розміру заробітної плати за січень 2020 року.

Крім того, згідно наданого стороною відповідача Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку за перший квартал 2020 року, позивачу, якого звільнено 14.01.2020 року, виплачений дохід у розмірі 3453,57 грн. (нарахований податок 621,64 грн.). Код виплати 101 , що позначає заробітна плата .

Отже, позивачу здійснено виплату заробітної плати за відпрацьовану ним частину січня 2020 року, тому загалом вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за січень 2020 року є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Позивач заперечував отримання ним коштів по заробітній платі за січень 2020 року, однак жодних доказів на підтвердження своєї позиції (наприклад, відповідної банківської виписки, із якої вбачалася б фактична відсутність перерахування цих коштів позивачу) позивач суду не надав.

При цьому, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і в цьому контексті саме сторона відповідача довела суду письмовим доказом наявність виплати позивачу заробітної плати за січень 2020 року.

Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Звертаючись до суду із позовом позивач зазначає, що при звільненні йому не було компенсовано період невикористаної відпустки з жовтня 2017 року по січень 2020 року.

Слід відмітити, що в судовому засіданні при розгляді заяви відповідача про перегляд заочного рішення представник відповідача зазначила, що період невикористаної відпустки та відповідний розмір належної до сплати компенсації не оспорюється.

Таким чином, при звільненні позивача, останньому не компенсовано щорічну відпустку за роботу протягом 2 років 3 місяців та 14 днів.

За змістом ст. 24 Закону України Про відпустки , у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно ст. 6 Закону України Про відпустки , щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

У суду відсутні дані про те чи була щорічна відпустка позивача за час роботи на підприємстві, визначена трудовим договором, більшою ніж передбачено ст. 6 Закону України Про відпустки , або чи мав позивач законодавчі гарантії більшого періоду відпустки ніж тривалість щорічної відпуски, що передбачена вказаною нормою закону, тому суд вирішує спір в межах вимог закону про те, що щорічна основна відпустка працівника не може бути меншою 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік.

Відповідно до положень п/п а) п. 1 Розділу І Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до положень п. 2 Розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до положень п. 7 Розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Отже, нарахування компенсації за невикористані дні відпустки має бути проведене в даному випадку виходячи з доходу позивача за 12 календарних місяців, що передують місяцю, у якому мала відбутись виплата компенсації, тобто січню 2020 року, місяцю його звільнення із займаної посади.

Позивач вказує, що його дохід з січня по липень 2019 року становив 11000,00 грн. щомісячно. У серпні 2019 року оклад склав 18000,00 грн. У вересні, жовтні та грудні 2019 року оклад становив 11000,00 грн. щомісячно. У листопаді 2019 року оклад склав 11000,00 грн., а також було виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку за період вересень 2016 року по вересень 2017 року в сумі 6617,04 грн.

При здійснені розрахунку компенсації невикористаної відпустки суд не приймає до уваги суму доходу позивача у листопаді 2019 року в розмірі 6617,04 грн. виплачену як компенсація невикористаної відпустки за період з вересень 2016 року по вересень 2017 року у відповідності до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Крім того, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що його оклад у серпні 2019 року склав 18000,00 грн., оскільки докази фактичної наявності такого розміру доходу позивача відсутні, а відповідач заперечуючи розмір окладу у сумі 18000,00 грн. за серпень 2019 року надав суду копію наказу №18 від 01.01.2019 року за підписом самого позивача про те, що на 2019 рік заробітна плата директора була встановлена у розмірі 11000,00 грн.

Таким чином, розрахований судом загальний розмір доходу з січня 2019 по грудень 2019 року включно, тобто за 12 місяців, що передували місяцю звільнення становить 132000,00 грн. (12 х 11000,00).

Вказаний розмір доходу слід розділити на відповідну кількість календарних днів року, за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством. При цьому, у даному випадку такі святкові і неробочі дні передбачені ст. 73 КЗпП України.

За відповідний період січень 2019 - грудень 2019 року святкових і неробочих днів, встановлених законодавством, було всього 12, тож розрахунок виглядає наступним чином 132000,00 грн. : (365 - 12) = 373,94 грн.

Одержаний результат слід перемножити на число календарних днів відпустки, які підлягають компенсації при звільненні.

За 2 роки 3 місяці та 14 днів роботи кількість календарних днів щорічних відпусток, які мають бути компенсовані при звільненні, становить 55 календарних днів.

Таким чином, грошова компенсація невикористаних днів щорічної відпустки позивача за період роботи з жовтня 2017 року по січень 2020 року становить 373,94 грн. х 55 = 20566,70 грн.

При цьому, до стягнення позивачем заявлено 20494,12 грн. компенсації невикористаної відпустки, тож з урахуванням положень ст. 13 ЦПК України саме вказана позивачем сума компенсації має бути стягнута з товариства на його користь.

Відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, враховуючи, що суд прийшов до висновку про невиплату працівнику всіх належних до виплати сум в день звільнення та у зв`язку із цим необхідність стягнення з підприємства компенсації невикористаної позивачем відпустки, вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими.

Відповідно до положень п.п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: л) інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даній конкретній ситуації має застосовуватись розмір доходу позивача за листопад та грудень 2019 року, тобто за два місяці, що передують події звільнення у січні 2020 року.

Як вбачається зі змісту наказу №18 від 01.01.2019 року щомісячна заробітна плата директора на 2019 рік становила 11000,00 грн., відповідно у листопаді 2019 року посадовий оклад позивача становив 11000,00 грн. та в грудні 2019 року - 11000,00 грн.

При здійсненні розрахунку суд не бере до уваги виплату позивачу в листопаді 2019 року компенсації невикористаної відпустки в сумі 6617,04 грн., оскільки такі виплати у відповідності до положень п/п б) п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати.

Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

22000,00 грн. (сума заробітної плати за листопад і грудень 2019 року) : 42 (кількість робочих днів у листопаді та грудні 2019 року) = 523,81 грн. (середньоденна заробітна плата).

Кількість робочих днів за час затримки розрахунку при звільненні з 15.01.2020 року по 31.08.2020 року (день по який позивач просить розрахувати середній заробіток) - 157 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить: 523,81 грн. (середньоденна заробітна плата) х 157 (робочі дні за період розрахунку при звільненні вказаний позивачем) = 82238,17 грн.

Отже, підприємство має сплатити своєму колишньому працівнику середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82238,17 грн. з урахуванням необхідності сплати із цієї суми обов`язкових податків та зборів.

Стосовно стягнення моральної шкоди визначеної позивачеві у розмірі 8000,00 грн., суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення таких вимог, з огляду на наступне.

За змістом ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Вивчивши наявні у справі письмові докази та встановивши обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачу завдано моральної шкоди у зв`язку з порушенням його трудових прав щодо вчасного розрахунку при звільненні в частині необхідності сплати роботодавцем у день звільнення грошової компенсації невикористаних днів щорічної відпустки, що в свою чергу безсумнівно призводить до моральних страждань, які вимагають додаткових зусиль для організації життя, адже відсутність виплати коштів на отримання яких законно розраховує працівник безумовно впливає на матеріальний стан позивача та позбавляє його можливості створення для себе соціальних благ в межах належних до виплати сум. Порушення права на оплату праці, яке є правом передбаченим Конституцією України, порушує принципи соціальної і правової держави, що тягне необхідність поновлення цих принципів шляхом стягнення завданої моральної шкоди із роботодавця винного у допущених порушенням прав працівника.

При цьому, враховуючи принципи співмірності, розумності та справедливості, суд приходить до висновку про необхідність зменшення заявленого до стягнення розміру моральної шкоди до 3000,00 грн.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сплачений останнім судовий збір у загальній сумі 848,24 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 13, 76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 280, 281, 354, 355 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст.ст. 21, 36, 47, 48, 83, 94, 97, 115, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 23, 1167 ЦК України, Законами України Про оплату праці , Про відпустки , Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58, Постановою Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 року Про трудові книжки працівників , суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційне підприємство Деснянка про зобов`язання внести запис про звільнення до трудової книжки, стягнення невиплаченої заробітної плати, грошової компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційне підприємство Деснянка на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки у розмірі 20494 (двадцять тисяч чотириста дев`яносто чотири) грн. 12 коп. з урахування обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційне підприємство Деснянка на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 82238 (вісімдесят дві тисячі двісті тридцять вісім) грн. 17 коп. з урахування обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційне підприємство Деснянка на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційне підприємство Деснянка на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 848 (вісімсот сорок вісім) грн. 24 коп.

Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 15.04.2021 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Житлово-експлуатаційне підприємство Деснянка (м. Київ, пров. Синоманський, 16, код ЄДРПОУ 34185340).

Суддя -